ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
2024.03.26
22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
2024.03.26
22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
2024.03.26
21:08
Акторе,..
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
2024.03.26
19:26
Неужели это всё? Неужели вот именно сейчас, в первые дни лета, когда барышни на улице пронзают твоё сердце острыми, высвобожденными от кольчуги бюстгальтеров сосками, когда в голове бурлит громадьё планов на отпуск, когда ты, чёрт возьми, уже почти всего
2024.03.26
10:31
Весна вже дихає на повні груди,
Хоча зі смутком у сплетінні дні.
Проміння сонячне танцює румбу,
Немов шепоче: горю, лиху - ні.
Гілки вербові у пухнастих сукнях
Гойдає вітер теплий ніжно їх.
І ніби виганяє ноти суму,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хоча зі смутком у сплетінні дні.
Проміння сонячне танцює румбу,
Немов шепоче: горю, лиху - ні.
Гілки вербові у пухнастих сукнях
Гойдає вітер теплий ніжно їх.
І ніби виганяє ноти суму,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Марія Гуменюк (1957) /
Проза
На пасовищі
Дорога збігла з горбика і пастухи побачили дивну картину: збоку від саду, ближче до дороги на сусіднє село, погавкуючи, стояло вісім однакових вівчарок. Одна з них тільки мала сіру масть , а інші – більш рижувату. Пси погарчали, дивно підвиваючи, і нараз побігли в сторону села. Хоч їхній біг здивував підлітків: час від часу собаки ніби перестрибували через невидимий бар’єр. –«Вовки», стиха промовив Степан. «Вони ще не бачать ані нас, ні худоби, що будемо робити?»
Оля завмерла від такої несподіванки. Вона дивилася широко відкритими очима на звірів і не могла зрушити з місця. До грудей дівчина притиснула приймач. Тиха музика, яка линула з цього невеличкого ящичка, якось дивно заспокоювала її. «Може поженімо худобу назад до косарки», промовила Оля. «Ми заліземо догори, а худоба буде пастися, поки не прийдуть трактористи» - продовжувала вона. Степан схвально махнув головою і побіг завертати корів.
Дівчина ще міцніше притиснула приймач до грудей і спостерігала за вовчою зграєю. Звірі ще пробігли якусь відстань, потім зупинилися і почали гризтися між собою. Нараз один із вовків поглянув у їхню сторону. Хижаки, ніби по команді, повернулися і побігли. Оля попередила Степана, що вовки повертаються, але він продовжував неквапливо підганяти череду по дорозі.
Сіроманці нараз зупинилися. Вони стояли із піднятими головами і з цікавістю спостерігали за реакцією людей. Один із вовків, напевне вожак, вийшов із зграї і пішов через молодий ячмінь у напрямку череди, яка вже порівнялася із Олею. Степан ішов слідом за коровами. Дівчина широко відкритими очима дивилася на вовка. Так близько вона ще не бачила ніколи хижака, бо в зоопарку не доводилося бувати. Здавалося, що підходить велика сірувата вівчарка, яка мирно хоче розминутися з людьми. У погляді звіра не було люті і у очах дівчини також цікавість перемагала страх. В якийсь момент їхні погляди зустрілися. Вовк зупинився. Олі здалося, що ноги вросли у землю, але вона не відвела погляду від очей звіра. Здавалося, що промайнула вічність, та якась сила повернула сіроманця у ячмені і він пішов до зграї так же неквапливо, як ішов дивитися на людей.
Ще хвилину – дві зграя постояла,а потім хижаки повернулися і побігли у напрямку сусіднього села. Згори до Олі підійшла Ганя. Вона також спостерігала мовчки за вовками, але дівчина в цей час не бачила нікого. Порадившись, пастухи вирішили гнати череду через конюшину ближче хутора, який виднівся у долині. Там, біля людей, буде спокійніше. Підлітки поспішали і худоба бігла весь час підтюпцем.
Вовків пастухи бачили здалеку. Сіроманці вийшли на дорогу, яка дугою піднялася над картопляним полем і полягали відпочивати. Підлітки розуміли, що їх врятувало те, що звірі були ситими. Але причини їхньої появи у полі так до кінця і не встановили. Ще близько місяця лякали хижаки жителів авколишніх сіл. Відстрілювати їх заборонили. Та якось вранці біля сусіднього села сіроманці загризли колгоспну корову. Це стало останньою краплею у терпінні людей. Зібралися мисливці із навколишніх сіл і під час відстрілу вбили вожака звірів. Налякані решта вовків пішли у невідомому напрямку і більше не появлялися.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
На пасовищі
Дорога збігла з горбика і пастухи побачили дивну картину: збоку від саду, ближче до дороги на сусіднє село, погавкуючи, стояло вісім однакових вівчарок. Одна з них тільки мала сіру масть , а інші – більш рижувату. Пси погарчали, дивно підвиваючи, і нараз побігли в сторону села. Хоч їхній біг здивував підлітків: час від часу собаки ніби перестрибували через невидимий бар’єр. –«Вовки», стиха промовив Степан. «Вони ще не бачать ані нас, ні худоби, що будемо робити?»
Оля завмерла від такої несподіванки. Вона дивилася широко відкритими очима на звірів і не могла зрушити з місця. До грудей дівчина притиснула приймач. Тиха музика, яка линула з цього невеличкого ящичка, якось дивно заспокоювала її. «Може поженімо худобу назад до косарки», промовила Оля. «Ми заліземо догори, а худоба буде пастися, поки не прийдуть трактористи» - продовжувала вона. Степан схвально махнув головою і побіг завертати корів.
Дівчина ще міцніше притиснула приймач до грудей і спостерігала за вовчою зграєю. Звірі ще пробігли якусь відстань, потім зупинилися і почали гризтися між собою. Нараз один із вовків поглянув у їхню сторону. Хижаки, ніби по команді, повернулися і побігли. Оля попередила Степана, що вовки повертаються, але він продовжував неквапливо підганяти череду по дорозі.
Сіроманці нараз зупинилися. Вони стояли із піднятими головами і з цікавістю спостерігали за реакцією людей. Один із вовків, напевне вожак, вийшов із зграї і пішов через молодий ячмінь у напрямку череди, яка вже порівнялася із Олею. Степан ішов слідом за коровами. Дівчина широко відкритими очима дивилася на вовка. Так близько вона ще не бачила ніколи хижака, бо в зоопарку не доводилося бувати. Здавалося, що підходить велика сірувата вівчарка, яка мирно хоче розминутися з людьми. У погляді звіра не було люті і у очах дівчини також цікавість перемагала страх. В якийсь момент їхні погляди зустрілися. Вовк зупинився. Олі здалося, що ноги вросли у землю, але вона не відвела погляду від очей звіра. Здавалося, що промайнула вічність, та якась сила повернула сіроманця у ячмені і він пішов до зграї так же неквапливо, як ішов дивитися на людей.
Ще хвилину – дві зграя постояла,а потім хижаки повернулися і побігли у напрямку сусіднього села. Згори до Олі підійшла Ганя. Вона також спостерігала мовчки за вовками, але дівчина в цей час не бачила нікого. Порадившись, пастухи вирішили гнати череду через конюшину ближче хутора, який виднівся у долині. Там, біля людей, буде спокійніше. Підлітки поспішали і худоба бігла весь час підтюпцем.
Вовків пастухи бачили здалеку. Сіроманці вийшли на дорогу, яка дугою піднялася над картопляним полем і полягали відпочивати. Підлітки розуміли, що їх врятувало те, що звірі були ситими. Але причини їхньої появи у полі так до кінця і не встановили. Ще близько місяця лякали хижаки жителів авколишніх сіл. Відстрілювати їх заборонили. Та якось вранці біля сусіднього села сіроманці загризли колгоспну корову. Це стало останньою краплею у терпінні людей. Зібралися мисливці із навколишніх сіл і під час відстрілу вбили вожака звірів. Налякані решта вовків пішли у невідомому напрямку і більше не появлялися.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію