ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Серго Сокольник
2018.08.16 00:21
сенсозмістовне. Андеграунд***

Ну що, дівчатко? Серце має... ?
Чи "...ться"?.. Чи ні?.. Тобі видніш...
Іди повз вий "шалалулаїв"
Обабіч вОгнищ (чи... вогнИщ?..)))

І недаремно... "Офіследі"-

Сонце Місяць
2018.08.15 23:30
серпень~місяць імлисті жнива жне
сягаючи за береги ахеронтські
поневіряння петельне~кружне
у воді сутінковій свинцеве сонце
філософи снять цикути & секс
під гіллям ялівцевим що мовби мощі
цвілий вітер здобич ламку несе
тіла марсіанські маршують крі

Вікторія Лимарівна
2018.08.15 22:08
Згадую вкотре життєвий свій шлях,
Інколи навіть сльоза на очах
Зрадливо блисне ще й згадка, що доля
Досі тримає в самотньому колі.

Так і живу все один – тільки ліс,
Рідний для серця, бо в ньому я зріс.
Він, як жива неповторна істота.

Тетяна Левицька
2018.08.15 21:40
Подала у суд дружина
Та й на чоловіка.
«Б'є, - жаліється, - скотина!
Вся розпухла пика».

Пан суддя її питає:
"За що потерпіла?"
«Не второпаю, кохаю...

Олена Багрянцева
2018.08.15 17:31
Усе послідовно. Все сходить колись нанівець.
Засохнуть жоржини і листя пожовкне на клені.
І стануть вершковими ночі колишні шалені.
Затихнуть розмови, сповільняться ритми сердець.

Усе послідовно. За втіху нам буде жура.
І кожна дрібниця чомусь надз

Ігор Деркач
2018.08.15 14:28
Кому цілуєш очі уві сні
і не літаєш феєю до мене,
як це не раз бувало навесні,
коли були ми юні і зелені?

Чому забула мрії чарівні
веселої моєї Мельпомени,
коли ми залишалися одні

Ластівка Польова
2018.08.15 10:34
Ігноруй мене, Боже, і вибачай за мат.
Я так, с*ка, не можу. Я далі піду сама.
Хай розхристана, боса – у душу мою не лізь.
Замальовує осінь усе, що лишилось із...

Ця ось втратила сина, а та он – уже вдова.
Що кричати у спину, які їм знайти слова?

Олександр Сушко
2018.08.15 09:38
Бачу острів журби. А довкруж море сліз,
Тут мій батько працює за плугом
Та цей берег не мій, бо володарі злі,
Люди втомлені мруть, наче мухи.

Нащо я прилетів? Ностальгія гризе?
Тут не феї панують, а орки.
Запах крадених благ просмердів тут усе,

Василь Кузан
2018.08.15 09:29
Друзі, оголошено 4 конкурс на здобуття поетичної Премії "Ордену Карпатських Лицарів"!!!
Поспішайте надіслати добірки віршів!
Детальні умови Конкурсу публікуємо нижче.

Положення
про поетичну премію «Ордену Карпатських Лицарів»:

1. Премія присудж

Іван Потьомкін
2018.08.15 09:20
без тебе
як без усмішки
похмурніє небо
сонце
встає так вільно
протирає очиці
заспаними долоньми
день –

Ігор Шоха
2018.08.15 08:15
Відмірює нам доля небагато,
та найсумніше у юдолі цій,
що мало віри у можливе свято
по доброті і щирості людській.

Червиве опадає. Та раніше –
із ким п’ємо, буває, на коня?
Лікують окаянного не вірші,

Микола Соболь
2018.08.15 06:13
Любов дешевого помелу
Дарує – «роги», а не крила.
А, як здавалося любила.
У вічі напустивши пилу.

Горіла ватра до світанку.
Кохання, присмак лісу, диму…
Перепліталися незримо.

Ярослав Чорногуз
2018.08.14 23:41
Над моєю долею – ніжно-білі лебеді
Розпустили крилонька попід небеса.
Як в саду напровесні зацвіла магнолія
Квітом приголубивши і мої літа.

Приспів:

А я стою у диві тім,

Володимир Бойко
2018.08.14 23:15
Торкатися тілами зголоднілими,
Здаватися не в міру знахабнілими
Усупереч пристойностям усім.

При світлі чи то сонця чи то місяця
Ті почуття колись та перебісяться
Як той скиталець, що знаходить дім.

Сонце Місяць
2018.08.14 21:38
знамення ~ їхня відсутність присна
пекельний присмерк тліє на стелі
& тишу годує у ветхім костелі
сивіла з мармизою мони лізи

вершники мчать через пустелю
час неблизький, шлях надто пізній
& зіркові недогарки зносять до тризни

Микола Соболь
2018.08.14 14:03
Не вживаю «Амарето»,
Теща наложила – вето.

А – С2Н5ОН* –
Це напій одвіку наш!

Гей, ви, хлопці! Гулі-гулі,
(до зарплати загулі)!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Владислав Пилипюк
2018.08.15

Вікторія Волецвіт
2018.08.13

Маша Кішка
2018.07.09

Кілометр Рубемл Далекий
2018.07.01

Одарка Любомир
2018.06.26

Оксана Винник Ксенька
2018.06.25

Александра Макуха
2018.06.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ольга Ілюк / Проза

 ЗАКОХАНЕ МОРЕ
Сьогодні воно прокинулося самотнім: не було ні корабля, ні вітру, ні вітрил. Сонце яскраво вилискувало в його скронях, затишно нашіптувало: я – світанок, ти теж світанок... ти зі мною...
Гарно, що є світанок, - подумало море, але де ж він? Куди поплив мій корабель?
Море роздивлялося в різні боки: праворуч, ліворуч, прямо, ще далі, попливло за горизонт, хвилі накочувалися одна на одну в пошуках сніжно білих вітрил.
Де він?
Ось тут , у цій бухточці, він бував найчастіше, замріяно погойдувався на хвилях, чекав, поки втішений капітан радів своєму невимовному щастю далекого мореплавця., вільного і надійного. Тут він бував найчастіше.
А за декілька сотень миль від цього місця корабель опускав вітрила і кидав якір – він милувався заходом сонця…
А той острів нагадував йому рай на землі. Острів завжди був пустим, та без мого корабля видається ще самотнішим, - подумало море.
До вечора йому ставало все тоскніше, з самих глибин виринало почуття болю, почуття непотрібного дня, у якому навіть спогаду про світанок не було – були лише спогади про колишні світанки, якими воно любувалося разом зі своїм неймовірної краси кораблем.
Немає.
Море не вірило... Воно збурилося, підняло всі потаємні сили свого єства і нахлинуло на береги островів та материків: де він? - запитувало, вдаряючись об тверді міцні плечі землі. Де ти заховала його? - запитувало ще голосніше. Та жоден берег не бачив ні уламків, ні самого корабля, ні навіть його капітана.
Де він? - тужливо зібралося море в велику хвилю печалі. Де він? - хотіло запитати в океана, але то ж - мовчазне дно досконалості, хіба воно відповість?
Море обурилося, продовжуючи свої пошуки. Воно заглядало у вікна осель рибаків, сподівалося хоча б уламок знайти, щоб переконатися – немає більше корабля!
НЕМАЄ!
Та щось раптово призупинило важкі болісні бризки, що відлітали на сотні метрів од стурбованих морем хвиль, – вони запримітили корабель у пляшці, точнісінько такий самий, як той, що завжди втішав самотнє море своєю появою.
ЦЕ ВІН?
- Дідусю, - промовив хлопчик до старого рибака, - чому море плаче? Дивися, сльози на вікні.
- Воно шукає свою „Голубу мрію”.
- А наш кораблик в пляшці теж так звуть.
Море з останніх сил вирвалося з берегів, щоб почути розмову краще... Вікно з гуркотом розчинилося, чиста морська вода влилася плюскотом у темну кімнату і всього лиш однією краплею торкнулося пляшки, в якій тепер жив його корабель.
- Дивися-но, торкнулося таки пляшки, ще любить його.
- Кого, дідусю?
- Корабель, мій корабель.
- А чому твій?
- Я плавав колись цим морем на „Голубій мрії”, запливав у найрозкішніші бухти, бачив чарівні острови, я кидав якір, щоб помилуватися заходом сонця і завжди розмовляв з ним. Я відчував його близькість. Море колись покликало „Голубу мрію”, тоді вона й розцвіла. Вирвалася з пляшки і стала справжнім кораблем. Я був тоді маленьким світлооким хлопчиком, я так покохав свою „Мрію” і завжди дякував морю за цей подарунок. Та одного разу воно затихло в своєму таємничому спокої. Корабель на мирних хвилях відносило все далі і далі, до океану. Море не зчулося, не зчулася й моя «Мрія», і я, як нас віднесло в океанічні простори. Здійнялася буря, почалася боротьба стихій: океан так хотів поглинути море - воно не піддавалось… У цьому змаганні не було ні переможців, ні переможених: море залишилось морем, океан - океаном, тільки мій корабель ...розбило... об рифи... Усі загинули, лише мене залишив живим холодний океан. Він викинув мене на берег. Мене одного. Я довго не міг повірити, що можу жити без своєї „Мрії” та без закоханого у неї моря. Але я знайшов тебе. Твоїх батьків теж поглинула стихія, а ти сидів на бережку цього маленького поселення рибаків. Я полюбив твої темні оченята і взяв до себе. І поклявся, що ніколи більше не вийду в море, бо залишати тебе самотнім я не хотів. Я боявся, що море відбере мене у тебе так само, як океан відібрав у моря корабель, як відібрало море твоїх батьків.
- Але ж це я попросив тебе створити кораблик у пляшці. Чому ти погодився?
- Щоб потішити тебе.
- І море?
- І море.
- А я теж попливу колись на „Голубій мрії”?
- Якщо вона оживе!



Контекст : Персональний сайт Ольги Ілюк



Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-06-29 00:59:03
Переглядів сторінки твору 1185
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.696 / 5.23)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.548 / 5.17)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.789
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми КАЗКИ
Автор востаннє на сайті 2008.12.04 21:25
Автор у цю хвилину відсутній