ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Анонім Я Саландяк
2018.05.23 11:21
як у фейсбуці – просто... в зворотньому порядку...) Сниться... ... сільце – знаєте де подвір’я михайлюків?.. навпроти сметани – через дорогу – але там живуть другі люди – бо сметани з лемків - а я пам’ятаю - що їх переселять пізніше... а то є ще за а

Петро Скоропис
2018.05.23 09:45
От і знов я стою під цим вицвілим німбом,
обважнілим перистим, рихлим, єдиним хлібом
душі. Помалу накрапує. Юрка полівка
мене привітала свистом. Пройшло піввіку.

Барвінок і валун зі скулами у щетині
моху з тих пір ні з м

Ночі Вітер
2018.05.23 09:07
Пополола, підгорнула, -
Бур’янюка знов росте.
Дощик крапає, зітхнула,
Віршик дряпаю про це.

В інтернеті погуляла
Та на грядку - пощипать.
Ні, піду я до спортзалу,

Олександр Сушко
2018.05.23 08:23
Не знав такої ще біди,
Став схожий на шамана.
Щодня рука туди-сюди -
Хвороба нездоланна!

А жінка,мов гаряча піч,
Жадає чоловіка.
А я чорнилом день і ніч

Ігор Деркач
2018.05.23 06:16
              * * *
Я інший, я не Байрон, ні.
Я невідомий ще обранець,
Як він, гонимий світом бранець
З душею рідної землі.

Почав і скінчу я раптово.
Мої досягнення малі.

Маркіяна Рай
2018.05.22 18:22
Якби то з вашої вершини
Скотилась непідсильна брила
Так, наче розтрощило п'яти,
Так, наче вилетіло з шиби,
Так, наче визвірилось блиском
Під п'ятами несамовито
Холодне скло?

Іван Потьомкін
2018.05.22 17:26
– И ты не боишься ходить ночью? – спросил меня как-то один из новичков, когда я возвратился после очередного обхода огромнейшей территории школы-интерната. Было далеко заполночь. Триста девятнадцать воспитанников смотрели сны, а ему, самому младшему, поч

Володимир Бойко
2018.05.22 14:34
І коли навзаєм проклинали
В пристрасті, що душі розпекла,
Обидвоє ще не уявляли,
Як земля для нас обох мала,

Як то пам'ять зболена терзає,
Наче найлютіша із недуг,
І щоночі серденько питає:

Світлана Майя Залізняк
2018.05.22 09:49
чи винна вона, що привабило тіло,
а дзеркальце-свято "бери!" миготіло...
Ланцюг той підпиляний вітром по зливі.
Торочить у будень: "...сімейна... щаслива...
і кава у постіль... і срібла шкатула...".
Ті блискавки й зорі вогкі не забула!

Пустила

Олександр Сушко
2018.05.22 07:09
Прилетіли міна, куля та граната -
За "дарунки" дякую Кремлю.
Мова - окупанта, церква - окупанта:
Чим народ роз'єднаний зцілю?

Поруч ниє морда: - Что мнє ваша мова?
І вєздє похожіє попи...
В ліжку розляглася дівка чорноброва -

Сонце Місяць
2018.05.22 05:22
зовні старіючий вайлд
присвіши на лавці в парку
прикуривши безвісної марки
цигарку вдивляється вдаль

недалечко цвіте мигдаль
провокуючи розмисли марні
від кав’ярні до буцегарні

Тата Рівна
2018.05.21 23:33
слухай
а остудити доменну піч
подихом лише дотиком лише
зможеш?
ти ж така холодна
що кров зміїна в тобі стає інеєм
ти ж така холодна
що відбиваєш синім на білий світ

Галина Михайлик
2018.05.21 23:31
Вони удвох самотні серед світу.
За тисячі парсеків поміж них
зеленим оком месенджер посвітить,
тихеньке «дзень» - і стрепенеться вдих...
- Привіт!
- Привіт!
- Як справи?
- Непогано )

Олена Музичук
2018.05.21 10:53
Ось мої веселі чорнобривці
У садочку, де знайшлася я.
Зріють огірочки у теплиці.
Кожному вигадую ім’я.

Це ось - маціпунє як дитина.
Лежні полягали у траву.
А найперший – може, і єдиний.

Ольга Паучек
2018.05.21 09:12
Злому назло:
Живу, сміюсь, радію,
Із ниточок
Вив"язую свій світ,
Господь дає:
І віру, і надію,
... й весни усмішку
....... для осінніх

Олександр Сушко
2018.05.21 09:07
Люди люблять тістечка із кавою,
Шаурмою змащують персти.
Ти прийшов у світ живих - за славою.
Я прийшов - померти на хресті.

Куля в грудях...біль...бажаю спокою,
А осколок ногу відрубав.
Виплітай рядочки в'яззю ловкою,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юлія Фрайт
2018.05.20

Лія Олексієнко
2018.04.20

Володимир Дубровський
2018.03.23

Тамара Швець
2018.03.05

Человек Песок
2018.02.20

Афанасія Гудко
2018.02.19

Інеса Завялова
2018.02.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ольга Ілюк / Проза

 ЗАКОХАНЕ МОРЕ
Сьогодні воно прокинулося самотнім: не було ні корабля, ні вітру, ні вітрил. Сонце яскраво вилискувало в його скронях, затишно нашіптувало: я – світанок, ти теж світанок... ти зі мною...
Гарно, що є світанок, - подумало море, але де ж він? Куди поплив мій корабель?
Море роздивлялося в різні боки: праворуч, ліворуч, прямо, ще далі, попливло за горизонт, хвилі накочувалися одна на одну в пошуках сніжно білих вітрил.
Де він?
Ось тут , у цій бухточці, він бував найчастіше, замріяно погойдувався на хвилях, чекав, поки втішений капітан радів своєму невимовному щастю далекого мореплавця., вільного і надійного. Тут він бував найчастіше.
А за декілька сотень миль від цього місця корабель опускав вітрила і кидав якір – він милувався заходом сонця…
А той острів нагадував йому рай на землі. Острів завжди був пустим, та без мого корабля видається ще самотнішим, - подумало море.
До вечора йому ставало все тоскніше, з самих глибин виринало почуття болю, почуття непотрібного дня, у якому навіть спогаду про світанок не було – були лише спогади про колишні світанки, якими воно любувалося разом зі своїм неймовірної краси кораблем.
Немає.
Море не вірило... Воно збурилося, підняло всі потаємні сили свого єства і нахлинуло на береги островів та материків: де він? - запитувало, вдаряючись об тверді міцні плечі землі. Де ти заховала його? - запитувало ще голосніше. Та жоден берег не бачив ні уламків, ні самого корабля, ні навіть його капітана.
Де він? - тужливо зібралося море в велику хвилю печалі. Де він? - хотіло запитати в океана, але то ж - мовчазне дно досконалості, хіба воно відповість?
Море обурилося, продовжуючи свої пошуки. Воно заглядало у вікна осель рибаків, сподівалося хоча б уламок знайти, щоб переконатися – немає більше корабля!
НЕМАЄ!
Та щось раптово призупинило важкі болісні бризки, що відлітали на сотні метрів од стурбованих морем хвиль, – вони запримітили корабель у пляшці, точнісінько такий самий, як той, що завжди втішав самотнє море своєю появою.
ЦЕ ВІН?
- Дідусю, - промовив хлопчик до старого рибака, - чому море плаче? Дивися, сльози на вікні.
- Воно шукає свою „Голубу мрію”.
- А наш кораблик в пляшці теж так звуть.
Море з останніх сил вирвалося з берегів, щоб почути розмову краще... Вікно з гуркотом розчинилося, чиста морська вода влилася плюскотом у темну кімнату і всього лиш однією краплею торкнулося пляшки, в якій тепер жив його корабель.
- Дивися-но, торкнулося таки пляшки, ще любить його.
- Кого, дідусю?
- Корабель, мій корабель.
- А чому твій?
- Я плавав колись цим морем на „Голубій мрії”, запливав у найрозкішніші бухти, бачив чарівні острови, я кидав якір, щоб помилуватися заходом сонця і завжди розмовляв з ним. Я відчував його близькість. Море колись покликало „Голубу мрію”, тоді вона й розцвіла. Вирвалася з пляшки і стала справжнім кораблем. Я був тоді маленьким світлооким хлопчиком, я так покохав свою „Мрію” і завжди дякував морю за цей подарунок. Та одного разу воно затихло в своєму таємничому спокої. Корабель на мирних хвилях відносило все далі і далі, до океану. Море не зчулося, не зчулася й моя «Мрія», і я, як нас віднесло в океанічні простори. Здійнялася буря, почалася боротьба стихій: океан так хотів поглинути море - воно не піддавалось… У цьому змаганні не було ні переможців, ні переможених: море залишилось морем, океан - океаном, тільки мій корабель ...розбило... об рифи... Усі загинули, лише мене залишив живим холодний океан. Він викинув мене на берег. Мене одного. Я довго не міг повірити, що можу жити без своєї „Мрії” та без закоханого у неї моря. Але я знайшов тебе. Твоїх батьків теж поглинула стихія, а ти сидів на бережку цього маленького поселення рибаків. Я полюбив твої темні оченята і взяв до себе. І поклявся, що ніколи більше не вийду в море, бо залишати тебе самотнім я не хотів. Я боявся, що море відбере мене у тебе так само, як океан відібрав у моря корабель, як відібрало море твоїх батьків.
- Але ж це я попросив тебе створити кораблик у пляшці. Чому ти погодився?
- Щоб потішити тебе.
- І море?
- І море.
- А я теж попливу колись на „Голубій мрії”?
- Якщо вона оживе!



Контекст : Персональний сайт Ольги Ілюк



Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-06-29 00:59:03
Переглядів сторінки твору 1170
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.696 / 5.23)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.548 / 5.17)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.789
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми КАЗКИ
Автор востаннє на сайті 2008.12.04 21:25
Автор у цю хвилину відсутній