ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
09:59
Про Павлика Морозова
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
2024.04.20
09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Назар Назаров /
Вірші
8.8.8
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
8.8.8
TO THE BEGETTERS
OF THESE ENSUING VERSES
SH. O.
K. M.
E. M.
Життя завжди однаково коротке.
Не вір ретельним підрахункам літ.
Ця низка днів, ці чорно-білі чотки,
Згорять раптово, як стрімкий болід.
Короткою промовою на рострі
Моє життя у часі відлуна -
Глухе й різке, як серед ночі постріл,
І мертве, як забуті імена.
Так радить нам Арнольд із Віланови:
Широким в міру буде хай надріз
Для вільного відтоку злої крови.
Відтоку крови і нещирих сліз.
Це все одно - Сократ ти чи Петроній,
Що на тобі - чи тога, чи хітон,
І хто вночі тобі стискав долоні -
Чи Діотіма, чи малий Гітон:
Позавтра ти дістанешся до Фтії,
Перевезе просмолений човЕн
тебе у край, де вмерли всі надії,
відкритим руслом повноводих вен.
Так притаманно вже людській природі,
Що дуже складно провести вододіл
На карті у реальному масштабі -
Де табір друзів, де ворожий табір?
Тут не покажеш берег ворогів,
Бо ріки тут течуть без берегів.
Цей ангел втік із дев"яти чинів,
Бо він любив і вбивство учинив.
Тепер висить цей шибеник крилатий
І на його крилі я вгледів лати.
Переступ пожаданий і гріховен.
Якби сьогодні знову жив Бетховен,
Він не шукав би домінант і тонік.
"Ти голубий",- мені сказав дальтонік.
Як добре, що спаковано валізи,
Й Бетховена до них не входить том.
Я гратиму на згадку "До Елізи"
Про наше літо й брів твоїх фантом.
На зустріч я чекаю випадкову,
Бо світ - це тільки дім для твого схову.
Лічилочку проказую щодня.
Чудна зі смертю в піжмурки гульня.
Між ними не було ніколи сварки.
Вони ловили світло з тої ж шпарки,
Коли дістали з ніші у стіні
Їх два трухляві тіла у труні.
Був менестрель похмурий Маркабрюн.
Він не жінок співав, а ратну прю.
Тут тьма така, хоч в око стрель.
І я її співаю, мене-стрель.
Коли зіграв він соло на педалі,
Всі відійшли у захваті подалі.
А він все грав у сіряці, в торбах.
Це грав або диявол, або Бах.
На серці осінь ріже шестодневи.
І вітер - наче пес поміж отар.
Мене прогнали з почту королеви.
Мене прогнали - я ж лише нотар.
Над гаванню у тінявій таверні
Я плів думки самотні і химерні.
А погляд мій блукав у потойбіччі шибки,
Де хвилі, як думки, здійнялись дибки.
Мій сад вродив двоякими плодами.
Я все ходжу - в мені є два Адами.
Зірвать плоди і стиглі, і зелені
Підбурює доточений до мене.
Я пута не порву міцного кову,
Про зустріч не забуду випадкову,
Про погляди, що раптом перетнулись,
Як складки на долонях давніх вулиць,
Як світло з чорним мороком проваль -
Так раптом, як приходить лиш печаль.
Є вислів у Гермеса Трісмегіста,
Немов людина - це велике диво.
Якщо поглянути на це правдиво,
то люди всі тепер не з того тіста,
бо борошно прогіркло до замісу.
Фарс зіграно.
Спускаємо завісу.
OF THESE ENSUING VERSES
SH. O.
K. M.
E. M.
Життя завжди однаково коротке.
Не вір ретельним підрахункам літ.
Ця низка днів, ці чорно-білі чотки,
Згорять раптово, як стрімкий болід.
Короткою промовою на рострі
Моє життя у часі відлуна -
Глухе й різке, як серед ночі постріл,
І мертве, як забуті імена.
Так радить нам Арнольд із Віланови:
Широким в міру буде хай надріз
Для вільного відтоку злої крови.
Відтоку крови і нещирих сліз.
Це все одно - Сократ ти чи Петроній,
Що на тобі - чи тога, чи хітон,
І хто вночі тобі стискав долоні -
Чи Діотіма, чи малий Гітон:
Позавтра ти дістанешся до Фтії,
Перевезе просмолений човЕн
тебе у край, де вмерли всі надії,
відкритим руслом повноводих вен.
Так притаманно вже людській природі,
Що дуже складно провести вододіл
На карті у реальному масштабі -
Де табір друзів, де ворожий табір?
Тут не покажеш берег ворогів,
Бо ріки тут течуть без берегів.
Цей ангел втік із дев"яти чинів,
Бо він любив і вбивство учинив.
Тепер висить цей шибеник крилатий
І на його крилі я вгледів лати.
Переступ пожаданий і гріховен.
Якби сьогодні знову жив Бетховен,
Він не шукав би домінант і тонік.
"Ти голубий",- мені сказав дальтонік.
Як добре, що спаковано валізи,
Й Бетховена до них не входить том.
Я гратиму на згадку "До Елізи"
Про наше літо й брів твоїх фантом.
На зустріч я чекаю випадкову,
Бо світ - це тільки дім для твого схову.
Лічилочку проказую щодня.
Чудна зі смертю в піжмурки гульня.
Між ними не було ніколи сварки.
Вони ловили світло з тої ж шпарки,
Коли дістали з ніші у стіні
Їх два трухляві тіла у труні.
Був менестрель похмурий Маркабрюн.
Він не жінок співав, а ратну прю.
Тут тьма така, хоч в око стрель.
І я її співаю, мене-стрель.
Коли зіграв він соло на педалі,
Всі відійшли у захваті подалі.
А він все грав у сіряці, в торбах.
Це грав або диявол, або Бах.
На серці осінь ріже шестодневи.
І вітер - наче пес поміж отар.
Мене прогнали з почту королеви.
Мене прогнали - я ж лише нотар.
Над гаванню у тінявій таверні
Я плів думки самотні і химерні.
А погляд мій блукав у потойбіччі шибки,
Де хвилі, як думки, здійнялись дибки.
Мій сад вродив двоякими плодами.
Я все ходжу - в мені є два Адами.
Зірвать плоди і стиглі, і зелені
Підбурює доточений до мене.
Я пута не порву міцного кову,
Про зустріч не забуду випадкову,
Про погляди, що раптом перетнулись,
Як складки на долонях давніх вулиць,
Як світло з чорним мороком проваль -
Так раптом, як приходить лиш печаль.
Є вислів у Гермеса Трісмегіста,
Немов людина - це велике диво.
Якщо поглянути на це правдиво,
то люди всі тепер не з того тіста,
бо борошно прогіркло до замісу.
Фарс зіграно.
Спускаємо завісу.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Найвища оцінка | Сергій Гірік | 5.25 | Любитель поезії / Любитель поезії |
Найнижча оцінка | Мар'яна Невиліковна | 4 | Любитель поезії / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію