ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
2024.03.28
22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
2024.03.28
22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Святослава Лученко (1970) /
Проза
Осiннiй диптих
I
Туман білим простирадлом вкриває луки.З вологої імли де-не-де виглядають обриси верб,впокорених понад річкою, скутих ще передранковим сном. Цей сон,мов кисіль огортає душу навколишнього світу, холодить повітря,знесилює бажання піднятися і злетіти кудись,у незвіданий простір.Осінь шепоче: “Вже скоро..майже..жовтень..”І від цих слів дійсно все навкруги гасне і в”яне,і поволі засинає..
Босі ноги Її ледь торкаються ще зеленої,та густо вкритої інеєм трави, холод пробігає тілом, залишаючи “гусячу шкіру”,схожу на дрібні хвильки,які вітер підіймає поверхнею сизої ріки..Вона дихає цим вітром і слухає його пісні,дозволяє йому гратися зі своїм волоссям..Вільний вітер ловить розгублені думки і вплітає їх у канву Осіннього Суму, наче коштовні кристали у золоті коси Осені.
Вона, схожа на пізнє Літо - барвисте і запашне,привабливе спокоєм вільжистих вечорів, таємничим відблиском сонця,коли воно ховає останнє проміння у багряний обрій.Її тепло пронизує кожну билинку,кожну квітку навкруги,наче вони прагнуть востаннє напитися життя з її рук,вдихнути гарячого повітря,нагрітого Енергією Її Любові – до всього живого,до Землі й Неба, до світу Днів і Ночей,в яких залишилася частинка її Душі.
Тепер Вона стоїть на березі Нескінченності Осені і дихає її стихією.Вільна і могутня,як вітер, сильна і зухвала, як злива,що налітає зненацька і вкриває тихі трави мільонами дрібних сліз.Ті сльзи надії і смутку, і оновлення срібними росами блищать у левадах,зачаровують погляд,тамуючи спрагу Землі..
А Вона ступає легкими кроками,неначе летить над простором свого Чекання, що відлунює у серці Неба громовицею.Прислухаючись: “Хто ти..Де ти..?” Хмари-шаленці летять і дзвенять собі блискавицями,десь неподалік від Неї.Освітлюють чоло і згодом озиваються :“Ухххххх!!!!..Лети з нами туди,де сховано скарби твого Серця!На Захід!”…Легка посмішка – ні,не полечу…Бо мандрую туди пішки - щомиті,щодня і щоночі..Та обрій на Заході все втікає у безвість, і коли Він здається близьким – пелена ночі вкриває його,ховаючи від мене у свої таємничі Тенета.А мені тоді лишається тільки повернутися до теплого схову,вкритися ковдрою марень і чекати..чекати..доки Він завітає до мого сну - терпкий і гарячий, і перетворить на Полум”я простір Осіннього Смутку.
II
На кордоні ночі Осінь розклала багаття,сивими пасмами диму сповила озеро й ліс,
тихо підійшла і прошепотіла журливо заклинання сну: ” У твої очі журба зіллється, твоїми мріями гратиметься вітер..Спи..засинай..” Паморочиться у голові,думки легкими хмарками тануть, віднесені за обрій свідомості, віддаляється і зникає у тумані зимний,вологий осінній світ.Байдужість..Сон..Забуття..
Дзвони..Розриває душу стогін опівнічного голосу Дзвінниці: металевий,глибокий, безмежний звук ніби з середини твого серця, болючим нагадуванням калатає в скронях: “Де ти? Де, де?….Далееееккоооо!!!!” “Згадай, ….згадддааааййй!” “Не забббуууввваааййй!…”А навколо вирує буревій і стогін вітру підхоплює вихором твої слова і дощ стає сльозами, а сльози – дощем..І краплі твого розпачу стукають,стукають у шибку..до Неї..так далеко..так..близько..
Осінь сплутала їй коси,
жовтий сон поклала в ліжко,
Те,що мало бути теплим
І гарячим від Коханця
Вранці..буде знову пізно
Щось змінити,щось забути
Дай мені отрути,Осінь,
Дай мені Його відчути!
Довга ніч..На березі Чекання хвилюється темна вода,стривожена вітром..Ось і човен, неймовірно сонячного кольору,світиться,похитуючись,ледь виблискуючи у світлі далекого ліхтаря..Дивно..Де той,хто відімкне замок і дасть мені весла плисти до Тебе,дасть крила – злетіти у мандрівку і,не зважаючи на бурю,дістатися того, Твого берега?
І знову мовчання вдаряє по струнах розгойданого сприйняття,нервовий трем вдаряє крізь пальці..”Ще,ще..”Шелестить натомість листя,і спадає згорілими пасмами додолу..”Ще,ще..” Шамкотить беззуба темрява.”Шукай його,шукай..”
І несила обіймає Її Душу сірими крильми, візерунки акацієвого листя угорі над головою химерно прикрашають небесне тло.Линути,туди, у Наше Літо,до теплого поцілунку,що його вітер приніс на вустах..
Ні,блукати вільжистим лісом,шукаючи Наших Стежок,що ведуть до Хатинки,до вогнища, до білого ложа,до ковдри,що вкривала Єднання,до стін,які бачили Ніжність і Міць..і чули Голоси Споріднених..
Наблизитися б туди хоч на крок!Хоч на мить! Вдихнути запах зілля..татариння і любисток,м”ята і васильки..Ти знаєш, яка духмяна її врода..Вона знає, який довгий шлях до тебе..
Знову відлуння..далекий дзвін тане.Осіння сповідь ночі скінчилася на межі сну.Чи Мандрівки..До Тебе..Тієї, що Знає про Тебе..Тієї,що Прагне до Тебе..Слухай її голос навколо, коли осінній вітер стискає серце довгою мелодією журби.
5.09.2006
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Осiннiй диптих
I
Туман білим простирадлом вкриває луки.З вологої імли де-не-де виглядають обриси верб,впокорених понад річкою, скутих ще передранковим сном. Цей сон,мов кисіль огортає душу навколишнього світу, холодить повітря,знесилює бажання піднятися і злетіти кудись,у незвіданий простір.Осінь шепоче: “Вже скоро..майже..жовтень..”І від цих слів дійсно все навкруги гасне і в”яне,і поволі засинає..
Босі ноги Її ледь торкаються ще зеленої,та густо вкритої інеєм трави, холод пробігає тілом, залишаючи “гусячу шкіру”,схожу на дрібні хвильки,які вітер підіймає поверхнею сизої ріки..Вона дихає цим вітром і слухає його пісні,дозволяє йому гратися зі своїм волоссям..Вільний вітер ловить розгублені думки і вплітає їх у канву Осіннього Суму, наче коштовні кристали у золоті коси Осені.
Вона, схожа на пізнє Літо - барвисте і запашне,привабливе спокоєм вільжистих вечорів, таємничим відблиском сонця,коли воно ховає останнє проміння у багряний обрій.Її тепло пронизує кожну билинку,кожну квітку навкруги,наче вони прагнуть востаннє напитися життя з її рук,вдихнути гарячого повітря,нагрітого Енергією Її Любові – до всього живого,до Землі й Неба, до світу Днів і Ночей,в яких залишилася частинка її Душі.
Тепер Вона стоїть на березі Нескінченності Осені і дихає її стихією.Вільна і могутня,як вітер, сильна і зухвала, як злива,що налітає зненацька і вкриває тихі трави мільонами дрібних сліз.Ті сльзи надії і смутку, і оновлення срібними росами блищать у левадах,зачаровують погляд,тамуючи спрагу Землі..
А Вона ступає легкими кроками,неначе летить над простором свого Чекання, що відлунює у серці Неба громовицею.Прислухаючись: “Хто ти..Де ти..?” Хмари-шаленці летять і дзвенять собі блискавицями,десь неподалік від Неї.Освітлюють чоло і згодом озиваються :“Ухххххх!!!!..Лети з нами туди,де сховано скарби твого Серця!На Захід!”…Легка посмішка – ні,не полечу…Бо мандрую туди пішки - щомиті,щодня і щоночі..Та обрій на Заході все втікає у безвість, і коли Він здається близьким – пелена ночі вкриває його,ховаючи від мене у свої таємничі Тенета.А мені тоді лишається тільки повернутися до теплого схову,вкритися ковдрою марень і чекати..чекати..доки Він завітає до мого сну - терпкий і гарячий, і перетворить на Полум”я простір Осіннього Смутку.
II
На кордоні ночі Осінь розклала багаття,сивими пасмами диму сповила озеро й ліс,
тихо підійшла і прошепотіла журливо заклинання сну: ” У твої очі журба зіллється, твоїми мріями гратиметься вітер..Спи..засинай..” Паморочиться у голові,думки легкими хмарками тануть, віднесені за обрій свідомості, віддаляється і зникає у тумані зимний,вологий осінній світ.Байдужість..Сон..Забуття..
Дзвони..Розриває душу стогін опівнічного голосу Дзвінниці: металевий,глибокий, безмежний звук ніби з середини твого серця, болючим нагадуванням калатає в скронях: “Де ти? Де, де?….Далееееккоооо!!!!” “Згадай, ….згадддааааййй!” “Не забббуууввваааййй!…”А навколо вирує буревій і стогін вітру підхоплює вихором твої слова і дощ стає сльозами, а сльози – дощем..І краплі твого розпачу стукають,стукають у шибку..до Неї..так далеко..так..близько..
Осінь сплутала їй коси,
жовтий сон поклала в ліжко,
Те,що мало бути теплим
І гарячим від Коханця
Вранці..буде знову пізно
Щось змінити,щось забути
Дай мені отрути,Осінь,
Дай мені Його відчути!
Довга ніч..На березі Чекання хвилюється темна вода,стривожена вітром..Ось і човен, неймовірно сонячного кольору,світиться,похитуючись,ледь виблискуючи у світлі далекого ліхтаря..Дивно..Де той,хто відімкне замок і дасть мені весла плисти до Тебе,дасть крила – злетіти у мандрівку і,не зважаючи на бурю,дістатися того, Твого берега?
І знову мовчання вдаряє по струнах розгойданого сприйняття,нервовий трем вдаряє крізь пальці..”Ще,ще..”Шелестить натомість листя,і спадає згорілими пасмами додолу..”Ще,ще..” Шамкотить беззуба темрява.”Шукай його,шукай..”
І несила обіймає Її Душу сірими крильми, візерунки акацієвого листя угорі над головою химерно прикрашають небесне тло.Линути,туди, у Наше Літо,до теплого поцілунку,що його вітер приніс на вустах..
Ні,блукати вільжистим лісом,шукаючи Наших Стежок,що ведуть до Хатинки,до вогнища, до білого ложа,до ковдри,що вкривала Єднання,до стін,які бачили Ніжність і Міць..і чули Голоси Споріднених..
Наблизитися б туди хоч на крок!Хоч на мить! Вдихнути запах зілля..татариння і любисток,м”ята і васильки..Ти знаєш, яка духмяна її врода..Вона знає, який довгий шлях до тебе..
Знову відлуння..далекий дзвін тане.Осіння сповідь ночі скінчилася на межі сну.Чи Мандрівки..До Тебе..Тієї, що Знає про Тебе..Тієї,що Прагне до Тебе..Слухай її голос навколо, коли осінній вітер стискає серце довгою мелодією журби.
5.09.2006
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію