ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Неборак (1961) /
Вірші
/
"Літаюча голова" та інші вірші
Міський бог Ерос
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Міський бог Ерос
Почнемо з вулиці. Очі блакитно світяться
В пітьмі м’якій фіата
Хай буде червень. Тополиний пух торкається.
Струм вечора – повітряний.
Мов камертон – дев’ята.
Сеанс останній детективу поглинає в синє світло тихі тіні.
Прозорі риби пропливають крізь будинки, через зали,
Непомітні, десь тьмяніє в мерехтінні.
З пивниць середньовічних, де жарівні, кістяки,
Бездонні скрині, схови джинсів, арбалети,
З мансард, що на деревах, на вершинах веж,
На Місяці, де золоті монети,
З пошарпаних вітрильниках, млинів і з дирижаблів,
І вагонів, як зі снів, забутих нами,
У вечір сходять завойовниці п’янкі з рослинними терпкими іменами.
Ти повертаєшся – зір зоряний – перлинний
Зблиск – стріла пройшла.
Вона – пройшла. Вона – минулась.
Назустріч – ніч. Два джерела. Уста – пустеля.
Два плоди від погляду напнулись
Ти обертаєшся. Пахучий слід. Овали два. І розріз прагне втрати...
В його вершину ціляться котячі очі в глибині фіата.
Йдуть фурії зі струнними ногами.
Йдуть жриці, щойно пешені богами.
Школярки йдуть, несуть бездонні лона.
Гетери йдуть, їх пристрасть – невгамовна.
Студентки йдуть – курс перший, другий, третій.
Коханки йдуть з майбутніх інтермедій –
Художники, актори, танцівниці –
Їх лиця накладаються на лиця,
Змішалися їх вигини і вдачі...
Зелені очі світяться. Котячі.
На площі, де лише скульптури нерухомі, бо за мить
До Слова скам’яніли, -
Імен бродіння, перелив рухливих форм,
Насіння закипає біле.
Ті імена, як пелюстки заплющені, забуті словники
Рука гортає мудра.
Вивчає імена розчинена в природі древня “Кама Сутра”.
Коли сплелися погляди, сповільнюється плин,
Коли ім’я промовлено, забарвлюється голос:
“Трояндо, ти – Кассандра!” В синь вечірню
Тане човен, попеліє лотос.
Тече світіння місячне у келихи,
І кров засвічує очиці.
І місяць подивований тіла читати
У летючих вікнах вчиться.
Платівок чорні мушлі обертають
В круговерті віддих ночі.
Засмоктують музичні хвилі, руки кубляться,
Вал піниться. Цей вир – уста жіночі.
Із сонячних затемнень чорних сходять джазові палкі саксофоністи.
Їх зуби світяться. Тіла їх матові. Кров пурпурова.
Шоколадний смак, тьмяніє місто.
Сіндбадові нащадки із шовків тонких школярок ваблять грою.
Ніч перша. Ти – Шехерезада? Чорна кава.
Срібні звуки.
Ось поєднуються троє.
Б’ють білі струми у твоє відкрите тіло
Ти стогнеш. Ти торкаєш ніч невміло.
У лабіринт кохання входять підлітки сяйливі.
Їх очі сліпнуть, срібні горла, самогубці,
Їх волосся в теплій зливі.
Магнітофони час накручують, постелі шелестять,
Тіла літають в літі.
Їм ефемерні відображені дівчата пестять стегна соковиті.
Той лабіринт – у небесах, у снах, дзвінках,
Очах, алеях і під’їздах –
Жіноче тіло споночіле і палке сп’яніле тіло міста.
Очиці жовті сфінкса, сни диявола, примуржені, за нами
Чатують, душі палять, і втікають наші душі кажанами.
В кишенях темних попеліють президенти паперові.
Скипають вина. Вибухає скло. У парках – запах крові!
Ґвалтівники, коти підступні, зачаїлися з ножами-пазурами.
Закохані злітають. Між деревами їх кришталеві храми.
В пітьмі м’якій фіата
Хай буде червень. Тополиний пух торкається.
Струм вечора – повітряний.
Мов камертон – дев’ята.
Сеанс останній детективу поглинає в синє світло тихі тіні.
Прозорі риби пропливають крізь будинки, через зали,
Непомітні, десь тьмяніє в мерехтінні.
З пивниць середньовічних, де жарівні, кістяки,
Бездонні скрині, схови джинсів, арбалети,
З мансард, що на деревах, на вершинах веж,
На Місяці, де золоті монети,
З пошарпаних вітрильниках, млинів і з дирижаблів,
І вагонів, як зі снів, забутих нами,
У вечір сходять завойовниці п’янкі з рослинними терпкими іменами.
Ти повертаєшся – зір зоряний – перлинний
Зблиск – стріла пройшла.
Вона – пройшла. Вона – минулась.
Назустріч – ніч. Два джерела. Уста – пустеля.
Два плоди від погляду напнулись
Ти обертаєшся. Пахучий слід. Овали два. І розріз прагне втрати...
В його вершину ціляться котячі очі в глибині фіата.
Йдуть фурії зі струнними ногами.
Йдуть жриці, щойно пешені богами.
Школярки йдуть, несуть бездонні лона.
Гетери йдуть, їх пристрасть – невгамовна.
Студентки йдуть – курс перший, другий, третій.
Коханки йдуть з майбутніх інтермедій –
Художники, актори, танцівниці –
Їх лиця накладаються на лиця,
Змішалися їх вигини і вдачі...
Зелені очі світяться. Котячі.
На площі, де лише скульптури нерухомі, бо за мить
До Слова скам’яніли, -
Імен бродіння, перелив рухливих форм,
Насіння закипає біле.
Ті імена, як пелюстки заплющені, забуті словники
Рука гортає мудра.
Вивчає імена розчинена в природі древня “Кама Сутра”.
Коли сплелися погляди, сповільнюється плин,
Коли ім’я промовлено, забарвлюється голос:
“Трояндо, ти – Кассандра!” В синь вечірню
Тане човен, попеліє лотос.
Тече світіння місячне у келихи,
І кров засвічує очиці.
І місяць подивований тіла читати
У летючих вікнах вчиться.
Платівок чорні мушлі обертають
В круговерті віддих ночі.
Засмоктують музичні хвилі, руки кубляться,
Вал піниться. Цей вир – уста жіночі.
Із сонячних затемнень чорних сходять джазові палкі саксофоністи.
Їх зуби світяться. Тіла їх матові. Кров пурпурова.
Шоколадний смак, тьмяніє місто.
Сіндбадові нащадки із шовків тонких школярок ваблять грою.
Ніч перша. Ти – Шехерезада? Чорна кава.
Срібні звуки.
Ось поєднуються троє.
Б’ють білі струми у твоє відкрите тіло
Ти стогнеш. Ти торкаєш ніч невміло.
У лабіринт кохання входять підлітки сяйливі.
Їх очі сліпнуть, срібні горла, самогубці,
Їх волосся в теплій зливі.
Магнітофони час накручують, постелі шелестять,
Тіла літають в літі.
Їм ефемерні відображені дівчата пестять стегна соковиті.
Той лабіринт – у небесах, у снах, дзвінках,
Очах, алеях і під’їздах –
Жіноче тіло споночіле і палке сп’яніле тіло міста.
Очиці жовті сфінкса, сни диявола, примуржені, за нами
Чатують, душі палять, і втікають наші душі кажанами.
В кишенях темних попеліють президенти паперові.
Скипають вина. Вибухає скло. У парках – запах крові!
Ґвалтівники, коти підступні, зачаїлися з ножами-пазурами.
Закохані злітають. Між деревами їх кришталеві храми.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію