ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Анонім Я Саландяк
2018.05.23 11:21
як у фейсбуці – просто... в зворотньому порядку...) Сниться... ... сільце – знаєте де подвір’я михайлюків?.. навпроти сметани – через дорогу – але там живуть другі люди – бо сметани з лемків - а я пам’ятаю - що їх переселять пізніше... а то є ще за а

Петро Скоропис
2018.05.23 09:45
От і знов я стою під цим вицвілим німбом,
обважнілим перистим, рихлим, єдиним хлібом
душі. Помалу накрапує. Юрка полівка
мене привітала свистом. Пройшло піввіку.

Барвінок і валун зі скулами у щетині
моху з тих пір ні з м

Ночі Вітер
2018.05.23 09:07
Пополола, підгорнула, -
Бур’янюка знов росте.
Дощик крапає, зітхнула,
Віршик дряпаю про це.

В інтернеті погуляла
Та на грядку - пощипать.
Ні, піду я до спортзалу,

Олександр Сушко
2018.05.23 08:23
Не знав такої ще біди,
Став схожий на шамана.
Щодня рука туди-сюди -
Хвороба нездоланна!

А жінка,мов гаряча піч,
Жадає чоловіка.
А я чорнилом день і ніч

Ігор Деркач
2018.05.23 06:16
              * * *
Я інший, я не Байрон, ні.
Я невідомий ще обранець,
Як він, гонимий світом бранець
З душею рідної землі.

Почав і скінчу я раптово.
Мої досягнення малі.

Маркіяна Рай
2018.05.22 18:22
Якби то з вашої вершини
Скотилась непідсильна брила
Так, наче розтрощило п'яти,
Так, наче вилетіло з шиби,
Так, наче визвірилось блиском
Під п'ятами несамовито
Холодне скло?

Іван Потьомкін
2018.05.22 17:26
– И ты не боишься ходить ночью? – спросил меня как-то один из новичков, когда я возвратился после очередного обхода огромнейшей территории школы-интерната. Было далеко заполночь. Триста девятнадцать воспитанников смотрели сны, а ему, самому младшему, поч

Володимир Бойко
2018.05.22 14:34
І коли навзаєм проклинали
В пристрасті, що душі розпекла,
Обидвоє ще не уявляли,
Як земля для нас обох мала,

Як то пам'ять зболена терзає,
Наче найлютіша із недуг,
І щоночі серденько питає:

Світлана Майя Залізняк
2018.05.22 09:49
чи винна вона, що привабило тіло,
а дзеркальце-свято "бери!" миготіло...
Ланцюг той підпиляний вітром по зливі.
Торочить у будень: "...сімейна... щаслива...
і кава у постіль... і срібла шкатула...".
Ті блискавки й зорі вогкі не забула!

Пустила

Олександр Сушко
2018.05.22 07:09
Прилетіли міна, куля та граната -
За "дарунки" дякую Кремлю.
Мова - окупанта, церква - окупанта:
Чим народ роз'єднаний зцілю?

Поруч ниє морда: - Что мнє ваша мова?
І вєздє похожіє попи...
В ліжку розляглася дівка чорноброва -

Сонце Місяць
2018.05.22 05:22
зовні старіючий вайлд
присвіши на лавці в парку
прикуривши безвісної марки
цигарку вдивляється вдаль

недалечко цвіте мигдаль
провокуючи розмисли марні
від кав’ярні до буцегарні

Тата Рівна
2018.05.21 23:33
слухай
а остудити доменну піч
подихом лише дотиком лише
зможеш?
ти ж така холодна
що кров зміїна в тобі стає інеєм
ти ж така холодна
що відбиваєш синім на білий світ

Галина Михайлик
2018.05.21 23:31
Вони удвох самотні серед світу.
За тисячі парсеків поміж них
зеленим оком месенджер посвітить,
тихеньке «дзень» - і стрепенеться вдих...
- Привіт!
- Привіт!
- Як справи?
- Непогано )

Олена Музичук
2018.05.21 10:53
Ось мої веселі чорнобривці
У садочку, де знайшлася я.
Зріють огірочки у теплиці.
Кожному вигадую ім’я.

Це ось - маціпунє як дитина.
Лежні полягали у траву.
А найперший – може, і єдиний.

Ольга Паучек
2018.05.21 09:12
Злому назло:
Живу, сміюсь, радію,
Із ниточок
Вив"язую свій світ,
Господь дає:
І віру, і надію,
... й весни усмішку
....... для осінніх

Олександр Сушко
2018.05.21 09:07
Люди люблять тістечка із кавою,
Шаурмою змащують персти.
Ти прийшов у світ живих - за славою.
Я прийшов - померти на хресті.

Куля в грудях...біль...бажаю спокою,
А осколок ногу відрубав.
Виплітай рядочки в'яззю ловкою,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юлія Фрайт
2018.05.20

Лія Олексієнко
2018.04.20

Володимир Дубровський
2018.03.23

Тамара Швець
2018.03.05

Человек Песок
2018.02.20

Афанасія Гудко
2018.02.19

Інеса Завялова
2018.02.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Оксана Пухонська (1988) / Проза

 Повернення
Все в цьому житті відбувається за законами Всесвіту. Біль, він не приходить сам, його завжди хтось приносить у своїх кишенях, в поглядах, душах.
- А з погляду, як правило, все і починається, - думав Сашко , спрагло ковтаючи сльозами ніч. Він стояв біля напівпричиненого вікна і цілувався із сигаретою, що єдина у цю мить вірно корилася йому, але, як і все, була не вічною, бо мала природну властивість закінчуватися.
Він пошепки відтворював у памяті її великі сіро-зелені очі, що з першого дня знайомства випекли на його серці рану, яка не загоювалась, а все більше і більше ятрилася, засіваючи поле душі незбагненним бажанням бачити її, бодай трошки. Але, все-таки, сьогодні він не залишився як того не хотів... Це було вище нього, а злітати він не наважувався ніде і ніколи, бо надто добре було на землі, та й до кращого звикати не хотілося, бо це теж нелегко. Небо сьогодні було беззоряне. І куди дівалось все прекрасне тоді, коли боліла душа.
...Але ж він хотів цього кожну хвилину, секунду. Вона говорила до нього німим голосом тиші, димом недопалених сигарет, нічним містом, вітром, ще таким безсилим, але вже весняним. Сашко знав, що вона не така як всі, але те, що між ними сталося (чи не сталося?) перконувало його в протилежному.
- Казки мають просту властивість закінчуватися, - сказала вона, коли він йшов. Все сталося занадто швидко, хоча... красиво. І чия в цьому вина? Відповідь лежала десь глибоко-глибоко в серцях кожного з них, але витягувати її на зовні не намагалися ні він ні вона.
- Саш, ти коли вже нарешті вкладешся спати, а то замріявся, досить, вранці вставати треба?
- ...
- Ей, ти що оглух?! - невгавав сусід по кімнаті, який навіть і не здогадувався, що коїлось з хлопцем.
Чогось згадувалась перша зустріч, поцілунок... все ж відбувалось саме в цій кімнаті...


Двома поверхами нижче, на підвіконні сиділа молода дівчина і запивала свої спогади кавою та ніччю, що якось невільно палдала у чашку.
- Я так стомилась від самотності, - заговорила раптом ніч. Ці слова ехом відгукнулися в серці Софії... Софія – мудрість із грецької. Кому ж та мудрість треба, якщо щастя її вмирало від похмілля, ще з тої осені, коли хотіло втопитися в самогонних сльозах Всесвіту над ще одним розбитим коханням. Тоді вона дала собі слово, що ніколи більше не закохається, це занадто нестерпно. І тут... Сашко. Так весняно зявився у її житті і змусив знову повірити. Вона не любила весну, тому й намагалася знайти хоч щось приємне у її сутності, яка пролазила у світ десь аж із вічності і росла в ньому метастазами сонця, вітру, чогось нового і далекого. Хотілося розважити свою самотність.
- І я стомилась від самотності, - промовила так, що не почула навіть сама.
Сьогодні він пішов... Недопиті келихи вина хаотично розкидані по підлозі так спокійно дивилися на неї його очима. І мовчали так, як він мовчав. Увірвався в її весну і пішов. Зрештою пішов, як і всі, і, як всі, – назавжди. Ледь освітлена ліхтарями вулиця – як її дорога до правди життя виднілася своїм кінцем.
- А скільки ще таких ран буде? Серце ж не безмірне, - думала вона. Але так має бути, бо біль – джерело їснування: з нього народжувались спокій, поезія, народжувалась вона заново, хоча серце залишалось незмінним.
Сьогодні вона була сама, а тому ніхто не міг потривожити її тихого смутку.
- Все що стається – стається на краще, - казала якось невимушено ніч.
- Та знаю, знаю, - промовчала у відповідь Софія, - просто набридло завжди чекати чудес.
- А казки невичерпуються. Після закінчення одних, починаються інші, - невгавала ніч, - людство не може жити без казок, це його коріння.
- Ах!!! – тільки зітхнулп у відповідь.

Вранці Сашко поїхав...

Маряна, повернувшись від коханого, щаслива і стомлена десь аж коло обіду зайшла в гуртожиток. Перш ніж увійти в кімнату, вона обережно постукала у двері, за якими, на її думку, спокійно спали щасливі і закохані Софія і Сашко, але ніхто не відгукнувся.
- Ох мені, ці полюбовники, - весело подумала вона. Витягнула ключ із сумочки, тихенько відімкнула двері і ввійшла.
- Ану, молодята, прокидайтеся! День надворі!.. Опа! А це що таке? Софія зі спокійним обличчям лежала на підлозі і здавалось, ще справді спала. На столі валялася коробка з Димедролу. Порожня.
- Ну і ну, кого це тут безсоння мучило?
- Агов, соня, ану вставай давай!
Вона не ворухнулась. Серце Мар'яни тривожно забилося. Підійшла ближче і... Ноги почали підкошуватись, а в очах світ потемнів.
Коли прийшла до тями біля неї сидів молоденький лікар і якось співчутливо-далеко дивився ніби крізь неї на неї ж.
- Як ви себе почуваєте ? – запитав.
- Я... Що з Софією??? - пригадавши все, що бачила, якось із надією прошептала.
Хлопець мовчки простягнув їй клаптик паперу, на якому таким знайомим почерком були вистраждані слова. «Я вас любила. Пробачте, але моя казка сьогодні вичерпалась...»


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-12-06 22:06:02
Переглядів сторінки твору 1200
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.105 / 5.5  (4.920 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.900 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.788
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Автор востаннє на сайті 2015.02.11 01:04
Автор у цю хвилину відсутній