ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Серго Сокольник
2018.08.16 00:21
сенсозмістовне. Андеграунд***

Ну що, дівчатко? Серце має... ?
Чи "...ться"?.. Чи ні?.. Тобі видніш...
Іди повз вий "шалалулаїв"
Обабіч вОгнищ (чи... вогнИщ?..)))

І недаремно... "Офіследі"-

Сонце Місяць
2018.08.15 23:30
серпень~місяць імлисті жнива жне
сягаючи за береги ахеронтські
поневіряння петельне~кружне
у воді сутінковій свинцеве сонце
філософи снять цикути & секс
під гіллям ялівцевим що мовби мощі
цвілий вітер здобич ламку несе
тіла марсіанські маршують крі

Вікторія Лимарівна
2018.08.15 22:08
Згадую вкотре життєвий свій шлях,
Інколи навіть сльоза на очах
Зрадливо блисне ще й згадка, що доля
Досі тримає в самотньому колі.

Так і живу все один – тільки ліс,
Рідний для серця, бо в ньому я зріс.
Він, як жива неповторна істота.

Тетяна Левицька
2018.08.15 21:40
Подала у суд дружина
Та й на чоловіка.
«Б'є, - жаліється, - скотина!
Вся розпухла пика».

Пан суддя її питає:
"За що потерпіла?"
«Не второпаю, кохаю...

Олена Багрянцева
2018.08.15 17:31
Усе послідовно. Все сходить колись нанівець.
Засохнуть жоржини і листя пожовкне на клені.
І стануть вершковими ночі колишні шалені.
Затихнуть розмови, сповільняться ритми сердець.

Усе послідовно. За втіху нам буде жура.
І кожна дрібниця чомусь надз

Ігор Деркач
2018.08.15 14:28
Кому цілуєш очі уві сні
і не літаєш феєю до мене,
як це не раз бувало навесні,
коли були ми юні і зелені?

Чому забула мрії чарівні
веселої моєї Мельпомени,
коли ми залишалися одні

Ластівка Польова
2018.08.15 10:34
Ігноруй мене, Боже, і вибачай за мат.
Я так, с*ка, не можу. Я далі піду сама.
Хай розхристана, боса – у душу мою не лізь.
Замальовує осінь усе, що лишилось із...

Ця ось втратила сина, а та он – уже вдова.
Що кричати у спину, які їм знайти слова?

Олександр Сушко
2018.08.15 09:38
Бачу острів журби. А довкруж море сліз,
Тут мій батько працює за плугом
Та цей берег не мій, бо володарі злі,
Люди втомлені мруть, наче мухи.

Нащо я прилетів? Ностальгія гризе?
Тут не феї панують, а орки.
Запах крадених благ просмердів тут усе,

Василь Кузан
2018.08.15 09:29
Друзі, оголошено 4 конкурс на здобуття поетичної Премії "Ордену Карпатських Лицарів"!!!
Поспішайте надіслати добірки віршів!
Детальні умови Конкурсу публікуємо нижче.

Положення
про поетичну премію «Ордену Карпатських Лицарів»:

1. Премія присудж

Іван Потьомкін
2018.08.15 09:20
без тебе
як без усмішки
похмурніє небо
сонце
встає так вільно
протирає очиці
заспаними долоньми
день –

Ігор Шоха
2018.08.15 08:15
Відмірює нам доля небагато,
та найсумніше у юдолі цій,
що мало віри у можливе свято
по доброті і щирості людській.

Червиве опадає. Та раніше –
із ким п’ємо, буває, на коня?
Лікують окаянного не вірші,

Микола Соболь
2018.08.15 06:13
Любов дешевого помелу
Дарує – «роги», а не крила.
А, як здавалося любила.
У вічі напустивши пилу.

Горіла ватра до світанку.
Кохання, присмак лісу, диму…
Перепліталися незримо.

Ярослав Чорногуз
2018.08.14 23:41
Над моєю долею – ніжно-білі лебеді
Розпустили крилонька попід небеса.
Як в саду напровесні зацвіла магнолія
Квітом приголубивши і мої літа.

Приспів:

А я стою у диві тім,

Володимир Бойко
2018.08.14 23:15
Торкатися тілами зголоднілими,
Здаватися не в міру знахабнілими
Усупереч пристойностям усім.

При світлі чи то сонця чи то місяця
Ті почуття колись та перебісяться
Як той скиталець, що знаходить дім.

Сонце Місяць
2018.08.14 21:38
знамення ~ їхня відсутність присна
пекельний присмерк тліє на стелі
& тишу годує у ветхім костелі
сивіла з мармизою мони лізи

вершники мчать через пустелю
час неблизький, шлях надто пізній
& зіркові недогарки зносять до тризни

Микола Соболь
2018.08.14 14:03
Не вживаю «Амарето»,
Теща наложила – вето.

А – С2Н5ОН* –
Це напій одвіку наш!

Гей, ви, хлопці! Гулі-гулі,
(до зарплати загулі)!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Владислав Пилипюк
2018.08.15

Вікторія Волецвіт
2018.08.13

Маша Кішка
2018.07.09

Кілометр Рубемл Далекий
2018.07.01

Одарка Любомир
2018.06.26

Оксана Винник Ксенька
2018.06.25

Александра Макуха
2018.06.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Оксана Пухонська (1988) / Проза

 Повернення
Все в цьому житті відбувається за законами Всесвіту. Біль, він не приходить сам, його завжди хтось приносить у своїх кишенях, в поглядах, душах.
- А з погляду, як правило, все і починається, - думав Сашко , спрагло ковтаючи сльозами ніч. Він стояв біля напівпричиненого вікна і цілувався із сигаретою, що єдина у цю мить вірно корилася йому, але, як і все, була не вічною, бо мала природну властивість закінчуватися.
Він пошепки відтворював у памяті її великі сіро-зелені очі, що з першого дня знайомства випекли на його серці рану, яка не загоювалась, а все більше і більше ятрилася, засіваючи поле душі незбагненним бажанням бачити її, бодай трошки. Але, все-таки, сьогодні він не залишився як того не хотів... Це було вище нього, а злітати він не наважувався ніде і ніколи, бо надто добре було на землі, та й до кращого звикати не хотілося, бо це теж нелегко. Небо сьогодні було беззоряне. І куди дівалось все прекрасне тоді, коли боліла душа.
...Але ж він хотів цього кожну хвилину, секунду. Вона говорила до нього німим голосом тиші, димом недопалених сигарет, нічним містом, вітром, ще таким безсилим, але вже весняним. Сашко знав, що вона не така як всі, але те, що між ними сталося (чи не сталося?) перконувало його в протилежному.
- Казки мають просту властивість закінчуватися, - сказала вона, коли він йшов. Все сталося занадто швидко, хоча... красиво. І чия в цьому вина? Відповідь лежала десь глибоко-глибоко в серцях кожного з них, але витягувати її на зовні не намагалися ні він ні вона.
- Саш, ти коли вже нарешті вкладешся спати, а то замріявся, досить, вранці вставати треба?
- ...
- Ей, ти що оглух?! - невгавав сусід по кімнаті, який навіть і не здогадувався, що коїлось з хлопцем.
Чогось згадувалась перша зустріч, поцілунок... все ж відбувалось саме в цій кімнаті...


Двома поверхами нижче, на підвіконні сиділа молода дівчина і запивала свої спогади кавою та ніччю, що якось невільно палдала у чашку.
- Я так стомилась від самотності, - заговорила раптом ніч. Ці слова ехом відгукнулися в серці Софії... Софія – мудрість із грецької. Кому ж та мудрість треба, якщо щастя її вмирало від похмілля, ще з тої осені, коли хотіло втопитися в самогонних сльозах Всесвіту над ще одним розбитим коханням. Тоді вона дала собі слово, що ніколи більше не закохається, це занадто нестерпно. І тут... Сашко. Так весняно зявився у її житті і змусив знову повірити. Вона не любила весну, тому й намагалася знайти хоч щось приємне у її сутності, яка пролазила у світ десь аж із вічності і росла в ньому метастазами сонця, вітру, чогось нового і далекого. Хотілося розважити свою самотність.
- І я стомилась від самотності, - промовила так, що не почула навіть сама.
Сьогодні він пішов... Недопиті келихи вина хаотично розкидані по підлозі так спокійно дивилися на неї його очима. І мовчали так, як він мовчав. Увірвався в її весну і пішов. Зрештою пішов, як і всі, і, як всі, – назавжди. Ледь освітлена ліхтарями вулиця – як її дорога до правди життя виднілася своїм кінцем.
- А скільки ще таких ран буде? Серце ж не безмірне, - думала вона. Але так має бути, бо біль – джерело їснування: з нього народжувались спокій, поезія, народжувалась вона заново, хоча серце залишалось незмінним.
Сьогодні вона була сама, а тому ніхто не міг потривожити її тихого смутку.
- Все що стається – стається на краще, - казала якось невимушено ніч.
- Та знаю, знаю, - промовчала у відповідь Софія, - просто набридло завжди чекати чудес.
- А казки невичерпуються. Після закінчення одних, починаються інші, - невгавала ніч, - людство не може жити без казок, це його коріння.
- Ах!!! – тільки зітхнулп у відповідь.

Вранці Сашко поїхав...

Маряна, повернувшись від коханого, щаслива і стомлена десь аж коло обіду зайшла в гуртожиток. Перш ніж увійти в кімнату, вона обережно постукала у двері, за якими, на її думку, спокійно спали щасливі і закохані Софія і Сашко, але ніхто не відгукнувся.
- Ох мені, ці полюбовники, - весело подумала вона. Витягнула ключ із сумочки, тихенько відімкнула двері і ввійшла.
- Ану, молодята, прокидайтеся! День надворі!.. Опа! А це що таке? Софія зі спокійним обличчям лежала на підлозі і здавалось, ще справді спала. На столі валялася коробка з Димедролу. Порожня.
- Ну і ну, кого це тут безсоння мучило?
- Агов, соня, ану вставай давай!
Вона не ворухнулась. Серце Мар'яни тривожно забилося. Підійшла ближче і... Ноги почали підкошуватись, а в очах світ потемнів.
Коли прийшла до тями біля неї сидів молоденький лікар і якось співчутливо-далеко дивився ніби крізь неї на неї ж.
- Як ви себе почуваєте ? – запитав.
- Я... Що з Софією??? - пригадавши все, що бачила, якось із надією прошептала.
Хлопець мовчки простягнув їй клаптик паперу, на якому таким знайомим почерком були вистраждані слова. «Я вас любила. Пробачте, але моя казка сьогодні вичерпалась...»


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-12-06 22:06:02
Переглядів сторінки твору 1218
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.105 / 5.5  (4.920 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.900 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.788
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Автор востаннє на сайті 2015.02.11 01:04
Автор у цю хвилину відсутній