ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2018.10.19 16:14
Поміж уловом, що приніс рибалка,
Устрицю пацюк набачив
І подумки начебто вже їсть.
«Який з мене наїдок?-
Вгадала намір ненажери бідолаха».
«Розкрийся і вдовольнюся цим!»
Не спало хитруну на думку,
Що бажання жить несе і порятунок:

Вікторія Торон
2018.10.19 11:21
Ця рубінова мова – вино в кришталі,
бархат уст і розбурханий шепіт,
це кружляння замріяне, сонце в гіллі,
листя спогадів звіяний шерхіт.
Це віднайдення рідних могил в бур’янах,
у поклоні покладені квіти,
це оживлення істин, що вмерли в світах,
і

Світлана Майя Залізняк
2018.10.19 10:36
і ніхто не застрахований
від теракту серед зла.
Будь вахтером чи Бетховеном -
днина гостре підвезла.

Біг чимдалі - чи поранених
піднімати і везти?
Друг мій каже одурманено:

Тата Рівна
2018.10.19 09:53
Розірвати планету або збудувати планету
Врятувати планету — планктону потрібна планета
У поета призначення бути всього лиш поетом
Архітектором душ — на поета чекають проекти
Як палати чекають сенаторів чи пацієнтів
Як імпланти чекають хірургів або де

Любов Бенедишин
2018.10.19 09:19
Ще мрії високі личать,
І руки – вправні.
А Муза чомусь не кличе
В небесні плавні.

Приб’ється не знати звідки,
Нахмурить брови…
Зоставить на серці мітку –

Вероніка Новікова
2018.10.18 22:55
Що ти про мене знаєш, як ти із цим живеш?
Я майже все забула, вистояла вином.
Слід від долоні губиться поміж густих одеж:
тих, що, коли намокнуть, тягнуть на дно.

Слід від долоні плине спиною від стегна.
Русло його не висохло, витоки ще пульсують.

Серго Сокольник
2018.10.18 22:10
Ніч наповнила глечики снів,
Із яких ми наснагу пили
Дивоцвітами... На полотні
(...чи букетом на майстра столі...)

І малюнок сумний у очах
Чорним кольором в осінь тече,
Віддзеркаливши темряви жах

Ігор Шоха
2018.10.18 21:27
На ярину наорано багато.
Є і на зяб, де впадина й гора.
Але немає сил боронувати,
та й сіяти – минає ся пора.

Літа уже заманюють у вирій
подалі од солоної землі.
Але на чужині, які то гирі –

Катерина Боброк
2018.10.18 21:16
стосунки між нами як від початку Бог створив - взаємні і прості.
а тепер пауза. уяви запах хліба вдосвіта на капустяному листі
і знатний борщ у полив'янім горщику на нашу велику сім'ю
і вечеря і пісня і солов'ї у вишневім садку-раю.
тут зводити бр

Сонце Місяць
2018.10.18 18:48
на всякі докучні нікчемності
наплювати би з нескінченності
адже будь~ що не більше ніж тінь
золотисто~ сріблистих видінь

крізь неспішно лункі нетотожності
за кулісами & понад ложами
кружеляє собі передзвін

Олександр Олехо
2018.10.18 12:51
Пані у зеленому пальті
Тінь весни в алеях листопаду
Затаїлась осінь у куті
Запаливши зоряну лампаду
Там їй добре і земна печаль
Омиває зранку тьмяні трави
В кожного на жаль є пам'ять-жаль
Келишок вина і чашка кави

Тетяна Левицька
2018.10.18 11:52
Гірчить калина на губах,
Сум за плечима.
Червоні спалахи в лугах,
Неопалима.
З коштовних розсипів гранат -
Терпкі коралі.
Хмільного надвечір'я шат
Все далі в далі.

Олександр Сушко
2018.10.18 07:48
Маю, браття, дрібочку таланту,
Люди шепчуть: "Віршик не такий.
Пишеш про земне. Тра вище брати,
Не для інтернету - на віки.

Мову поміняй, шульгаву руку,
Тоніка не модна - є верлібр.
Від сатири графоманам мулько,

Віктор Кучерук
2018.10.18 01:52
Т. І...
Була б чужа - тоді не говорили,
Як явір із калиною в гаю, -
Тобі розмови повертають сили,
Мене - ведуть у молодість мою.
Тож радості ще більшої не треба,
Сполоханим надією серцям,
Ні від шептань, при зустрічах, де-небудь,

Володимир Бойко
2018.10.18 00:54
Не бачать ані виходу, ні входу,
Не відчувають власної ганьби,
Оті, що обирають несвободу,
Оті, котрі зреклися боротьби.

Всі фігові листки прибрала осінь,
І кожен має те, що заслужив.
Свобода не потрібна малоросам,

Галина Кучеренко
2018.10.17 21:03
«Новітня» «українська» школа -
Педагогічний формалізм:
Навчання мовою - довкола!..
В перервах - русскій реалізм.

Між вчителями, при розмові,
І з учнями - не чути мови,
Батьківські збори чи нарада -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Місіс Анонім
2018.09.08

Анна Чіпко
2018.09.07

Владислав Пилипюк
2018.08.15

Вікторія Волецвіт
2018.08.13

Маша Кішка
2018.07.09

Кілометр Рубемл Далекий
2018.07.01

Одарка Любомир
2018.06.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Оксана Пухонська (1988) / Проза

 Повернення
Все в цьому житті відбувається за законами Всесвіту. Біль, він не приходить сам, його завжди хтось приносить у своїх кишенях, в поглядах, душах.
- А з погляду, як правило, все і починається, - думав Сашко , спрагло ковтаючи сльозами ніч. Він стояв біля напівпричиненого вікна і цілувався із сигаретою, що єдина у цю мить вірно корилася йому, але, як і все, була не вічною, бо мала природну властивість закінчуватися.
Він пошепки відтворював у памяті її великі сіро-зелені очі, що з першого дня знайомства випекли на його серці рану, яка не загоювалась, а все більше і більше ятрилася, засіваючи поле душі незбагненним бажанням бачити її, бодай трошки. Але, все-таки, сьогодні він не залишився як того не хотів... Це було вище нього, а злітати він не наважувався ніде і ніколи, бо надто добре було на землі, та й до кращого звикати не хотілося, бо це теж нелегко. Небо сьогодні було беззоряне. І куди дівалось все прекрасне тоді, коли боліла душа.
...Але ж він хотів цього кожну хвилину, секунду. Вона говорила до нього німим голосом тиші, димом недопалених сигарет, нічним містом, вітром, ще таким безсилим, але вже весняним. Сашко знав, що вона не така як всі, але те, що між ними сталося (чи не сталося?) перконувало його в протилежному.
- Казки мають просту властивість закінчуватися, - сказала вона, коли він йшов. Все сталося занадто швидко, хоча... красиво. І чия в цьому вина? Відповідь лежала десь глибоко-глибоко в серцях кожного з них, але витягувати її на зовні не намагалися ні він ні вона.
- Саш, ти коли вже нарешті вкладешся спати, а то замріявся, досить, вранці вставати треба?
- ...
- Ей, ти що оглух?! - невгавав сусід по кімнаті, який навіть і не здогадувався, що коїлось з хлопцем.
Чогось згадувалась перша зустріч, поцілунок... все ж відбувалось саме в цій кімнаті...


Двома поверхами нижче, на підвіконні сиділа молода дівчина і запивала свої спогади кавою та ніччю, що якось невільно палдала у чашку.
- Я так стомилась від самотності, - заговорила раптом ніч. Ці слова ехом відгукнулися в серці Софії... Софія – мудрість із грецької. Кому ж та мудрість треба, якщо щастя її вмирало від похмілля, ще з тої осені, коли хотіло втопитися в самогонних сльозах Всесвіту над ще одним розбитим коханням. Тоді вона дала собі слово, що ніколи більше не закохається, це занадто нестерпно. І тут... Сашко. Так весняно зявився у її житті і змусив знову повірити. Вона не любила весну, тому й намагалася знайти хоч щось приємне у її сутності, яка пролазила у світ десь аж із вічності і росла в ньому метастазами сонця, вітру, чогось нового і далекого. Хотілося розважити свою самотність.
- І я стомилась від самотності, - промовила так, що не почула навіть сама.
Сьогодні він пішов... Недопиті келихи вина хаотично розкидані по підлозі так спокійно дивилися на неї його очима. І мовчали так, як він мовчав. Увірвався в її весну і пішов. Зрештою пішов, як і всі, і, як всі, – назавжди. Ледь освітлена ліхтарями вулиця – як її дорога до правди життя виднілася своїм кінцем.
- А скільки ще таких ран буде? Серце ж не безмірне, - думала вона. Але так має бути, бо біль – джерело їснування: з нього народжувались спокій, поезія, народжувалась вона заново, хоча серце залишалось незмінним.
Сьогодні вона була сама, а тому ніхто не міг потривожити її тихого смутку.
- Все що стається – стається на краще, - казала якось невимушено ніч.
- Та знаю, знаю, - промовчала у відповідь Софія, - просто набридло завжди чекати чудес.
- А казки невичерпуються. Після закінчення одних, починаються інші, - невгавала ніч, - людство не може жити без казок, це його коріння.
- Ах!!! – тільки зітхнулп у відповідь.

Вранці Сашко поїхав...

Маряна, повернувшись від коханого, щаслива і стомлена десь аж коло обіду зайшла в гуртожиток. Перш ніж увійти в кімнату, вона обережно постукала у двері, за якими, на її думку, спокійно спали щасливі і закохані Софія і Сашко, але ніхто не відгукнувся.
- Ох мені, ці полюбовники, - весело подумала вона. Витягнула ключ із сумочки, тихенько відімкнула двері і ввійшла.
- Ану, молодята, прокидайтеся! День надворі!.. Опа! А це що таке? Софія зі спокійним обличчям лежала на підлозі і здавалось, ще справді спала. На столі валялася коробка з Димедролу. Порожня.
- Ну і ну, кого це тут безсоння мучило?
- Агов, соня, ану вставай давай!
Вона не ворухнулась. Серце Мар'яни тривожно забилося. Підійшла ближче і... Ноги почали підкошуватись, а в очах світ потемнів.
Коли прийшла до тями біля неї сидів молоденький лікар і якось співчутливо-далеко дивився ніби крізь неї на неї ж.
- Як ви себе почуваєте ? – запитав.
- Я... Що з Софією??? - пригадавши все, що бачила, якось із надією прошептала.
Хлопець мовчки простягнув їй клаптик паперу, на якому таким знайомим почерком були вистраждані слова. «Я вас любила. Пробачте, але моя казка сьогодні вичерпалась...»


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-12-06 22:06:02
Переглядів сторінки твору 1242
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.105 / 5.5  (4.920 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.900 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.788
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Автор востаннє на сайті 2015.02.11 01:04
Автор у цю хвилину відсутній