ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2019.01.20 09:34
Мені ділити
З дощами небо
не до снаги.
За хмари лину
шукати де Бог,
цвіт райдуги.

Я Водохрещем

Олександр Сушко
2019.01.20 04:54
Любить наш народ владу як собака редьку. Ой любить! Чого тільки не наслухаєшся про наших звитяжних очільників. Особливою популярністю користується Президент. Любить про нього мій сусіда навпроти детально оповідати. Іду уранці на поле косити (є в мене в кі

Марґо Ґейко
2019.01.19 23:44
Згадуй про мене, лягаючи спати.
Знаю, це пізно, глибокої ночі.
Тіні вповзають до чрева кімнати,
Грають у трупі німі поторочі.

Пам'ять птахами випростує крила,
Спогади в гнізда збирають події.
Плоть перепитують, що натворила,

Володимир Бойко
2019.01.19 18:37
В славном царстві з колонами щось негаразд зі законами:
Владні блоковані функції – царство з'їдає корупція.
І, як нема на те ради, Цар закликає у Раду –
Обраних в липових виборах хруників різних каліборів.

Хруні мої, перекинчики, ось вам папери т

Ластівка Польова
2019.01.19 18:26
Нехай на світі немає щастя,
Нехай життя – то суцільна лажа,
Ти душу знову відчиниш навстіж,
У неї плюнуть – не зауважать.

І скільки можна отак у стіну
До крові, крику, до болю в пальцях?
Чекати зустрічі, бути тінню,

Ольга Паучек
2019.01.19 17:13
Молюся, дитино, за тебе
Й здоров"я твоїх ворогів,
Щоб добру, щасливую долю
На ниві життєвій зустрів,
Щоб лихо-біда оминали
Стежини твої, дім і двір...
Усе в тебе буде, як треба -
Ти тільки у себе повір.

Ванда Савранська
2019.01.19 10:08
Їсти, їсти!" – сміються знову,
зображаючи наших мам.
Так, без зла.
Видно, там, в Айові,
"їстивного" тиску нема.
Діти фермерів з чорноземів,
що такі ж родючі, як в нас, –
"Їсти-їсти" – для них не в темі.

Шон Маклех
2019.01.19 09:11
Подорожуючи графствами Тірон (насправді Тір Еогайн) та Фермана (взагалі-то, Фер Манах, навіть ще правильніше Фер Маг Енах), я випадково потрапив у Місто Смутку. Раніше я думав, що таке місто існує тільки в потойбічному світі – в Сіді. Або в царстві Морфея

Віктор Кучерук
2019.01.19 06:11
Холодне серце не горить,
А лиш приречено німіє, –
Хоч позолочена блакить,
Хоч височінь уся в завіях.
Холодне серце, мов трофей,
Уже спустошений і марний, –
Який аж проситься в музей,
Неначе виріб антикварний.

Олександр Сушко
2019.01.19 04:26
Її ніжка лежала у мене на грудях, а хвіст обвився довкола шиї. “Хай тішиться” - подумав я. А те, що уночі берегиня в запалі почуттів мене трохи погризла - не страшно, заживе як на собаці. Сіднички у неї були м’якенькими, пахли вересом. Манюпунькі волосинк

Нінель Новікова
2019.01.18 17:10
Не дай Вам Бог життя своє покласти
На ниву творчу в прагматичний час!
Життя Петренка*, як за приклад взяте,
То – засторога, не дороговказ.

Ніхто тобі ніде не допоможе
І доброзичливо не прийме твір –
За все платити треба гроші, гроші,

Олександр Бобошко Заколотний
2019.01.18 13:30
Може, хтось запопадливий
здогадається й постелить соломи.
Втім, якщо вже оступиться –
червонітиме перед ровесницями.
Навіть Бог заколисаний

Іван Потьомкін
2019.01.18 11:48
Якщо хочеш мене затримать (поглянь відходжу) подай мені руку
іще може мене затримать тепло твоєї долоні
усміх теж має магнетичні властивості, слово
якшо хочеш мене затримать, вимов моє ім’я

слух має гостро окреслені межі
і плече набагато коротше н

Олександр Сушко
2019.01.18 09:25
У дитинство вже не повернути,
Дідуган зробився з хлопчака.
Бо в душі не червень - місяць лютий,

І горить кровиця на руках.
Все було - дружина і робота,
А тепер забризкав рай кармін.

Віктор Кучерук
2019.01.18 09:12
Морозним вітром дихає зима,
Рясні сніжинки сіються на стежку, –
Звисає із ялинки бахрома,
А сосонку оздоблює мережка.
Мов білий килим виткало життя, –
Без пагорбів, улоговин і ліній, –
На ньому чітко бачу відбиття
Кружляння маячливих світлотіней

Катерина Теліга
2019.01.17 21:16
паломництво
дорога до серця твого
пахне полинами і
обвітреною стернею
скошених трав

куди не поглянь пшениці й ковила
чіпляється лініями долі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Величко Анастасія
2019.01.16

старий Стрілець
2019.01.14

Людмила Кірєєва
2019.01.02

Надін Ко
2018.12.16

Гобіт Васильковий
2018.12.08

Євген Лінивий
2018.10.20

Місіс Анонім
2018.09.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Оксана Пухонська (1988) / Проза

 Повернення
Все в цьому житті відбувається за законами Всесвіту. Біль, він не приходить сам, його завжди хтось приносить у своїх кишенях, в поглядах, душах.
- А з погляду, як правило, все і починається, - думав Сашко , спрагло ковтаючи сльозами ніч. Він стояв біля напівпричиненого вікна і цілувався із сигаретою, що єдина у цю мить вірно корилася йому, але, як і все, була не вічною, бо мала природну властивість закінчуватися.
Він пошепки відтворював у памяті її великі сіро-зелені очі, що з першого дня знайомства випекли на його серці рану, яка не загоювалась, а все більше і більше ятрилася, засіваючи поле душі незбагненним бажанням бачити її, бодай трошки. Але, все-таки, сьогодні він не залишився як того не хотів... Це було вище нього, а злітати він не наважувався ніде і ніколи, бо надто добре було на землі, та й до кращого звикати не хотілося, бо це теж нелегко. Небо сьогодні було беззоряне. І куди дівалось все прекрасне тоді, коли боліла душа.
...Але ж він хотів цього кожну хвилину, секунду. Вона говорила до нього німим голосом тиші, димом недопалених сигарет, нічним містом, вітром, ще таким безсилим, але вже весняним. Сашко знав, що вона не така як всі, але те, що між ними сталося (чи не сталося?) перконувало його в протилежному.
- Казки мають просту властивість закінчуватися, - сказала вона, коли він йшов. Все сталося занадто швидко, хоча... красиво. І чия в цьому вина? Відповідь лежала десь глибоко-глибоко в серцях кожного з них, але витягувати її на зовні не намагалися ні він ні вона.
- Саш, ти коли вже нарешті вкладешся спати, а то замріявся, досить, вранці вставати треба?
- ...
- Ей, ти що оглух?! - невгавав сусід по кімнаті, який навіть і не здогадувався, що коїлось з хлопцем.
Чогось згадувалась перша зустріч, поцілунок... все ж відбувалось саме в цій кімнаті...


Двома поверхами нижче, на підвіконні сиділа молода дівчина і запивала свої спогади кавою та ніччю, що якось невільно палдала у чашку.
- Я так стомилась від самотності, - заговорила раптом ніч. Ці слова ехом відгукнулися в серці Софії... Софія – мудрість із грецької. Кому ж та мудрість треба, якщо щастя її вмирало від похмілля, ще з тої осені, коли хотіло втопитися в самогонних сльозах Всесвіту над ще одним розбитим коханням. Тоді вона дала собі слово, що ніколи більше не закохається, це занадто нестерпно. І тут... Сашко. Так весняно зявився у її житті і змусив знову повірити. Вона не любила весну, тому й намагалася знайти хоч щось приємне у її сутності, яка пролазила у світ десь аж із вічності і росла в ньому метастазами сонця, вітру, чогось нового і далекого. Хотілося розважити свою самотність.
- І я стомилась від самотності, - промовила так, що не почула навіть сама.
Сьогодні він пішов... Недопиті келихи вина хаотично розкидані по підлозі так спокійно дивилися на неї його очима. І мовчали так, як він мовчав. Увірвався в її весну і пішов. Зрештою пішов, як і всі, і, як всі, – назавжди. Ледь освітлена ліхтарями вулиця – як її дорога до правди життя виднілася своїм кінцем.
- А скільки ще таких ран буде? Серце ж не безмірне, - думала вона. Але так має бути, бо біль – джерело їснування: з нього народжувались спокій, поезія, народжувалась вона заново, хоча серце залишалось незмінним.
Сьогодні вона була сама, а тому ніхто не міг потривожити її тихого смутку.
- Все що стається – стається на краще, - казала якось невимушено ніч.
- Та знаю, знаю, - промовчала у відповідь Софія, - просто набридло завжди чекати чудес.
- А казки невичерпуються. Після закінчення одних, починаються інші, - невгавала ніч, - людство не може жити без казок, це його коріння.
- Ах!!! – тільки зітхнулп у відповідь.

Вранці Сашко поїхав...

Маряна, повернувшись від коханого, щаслива і стомлена десь аж коло обіду зайшла в гуртожиток. Перш ніж увійти в кімнату, вона обережно постукала у двері, за якими, на її думку, спокійно спали щасливі і закохані Софія і Сашко, але ніхто не відгукнувся.
- Ох мені, ці полюбовники, - весело подумала вона. Витягнула ключ із сумочки, тихенько відімкнула двері і ввійшла.
- Ану, молодята, прокидайтеся! День надворі!.. Опа! А це що таке? Софія зі спокійним обличчям лежала на підлозі і здавалось, ще справді спала. На столі валялася коробка з Димедролу. Порожня.
- Ну і ну, кого це тут безсоння мучило?
- Агов, соня, ану вставай давай!
Вона не ворухнулась. Серце Мар'яни тривожно забилося. Підійшла ближче і... Ноги почали підкошуватись, а в очах світ потемнів.
Коли прийшла до тями біля неї сидів молоденький лікар і якось співчутливо-далеко дивився ніби крізь неї на неї ж.
- Як ви себе почуваєте ? – запитав.
- Я... Що з Софією??? - пригадавши все, що бачила, якось із надією прошептала.
Хлопець мовчки простягнув їй клаптик паперу, на якому таким знайомим почерком були вистраждані слова. «Я вас любила. Пробачте, але моя казка сьогодні вичерпалась...»


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-12-06 22:06:02
Переглядів сторінки твору 1280
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.105 / 5.5  (4.920 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.900 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.788
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Автор востаннє на сайті 2015.02.11 01:04
Автор у цю хвилину відсутній