ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
14:38
З давніх часів наші предки
використовували різноманітні носії,
на яких можна було б
залишити видбиток,
бо мова носить видбиток усього життя нації.
Та у кожного племя існує свій
- живий носій праслов'янської мови,
які мігрували.
використовували різноманітні носії,
на яких можна було б
залишити видбиток,
бо мова носить видбиток усього життя нації.
Та у кожного племя існує свій
- живий носій праслов'янської мови,
які мігрували.
2024.03.29
14:35
Рівнодення день,
Рівнодення ніч
в рівноважному положенні знаходяться
до годин, до хвилин,
до секунд, точнісінько
завмирають у сезонному зближенні
забезпечено рівність
ночі та дня
Рівнодення ніч
в рівноважному положенні знаходяться
до годин, до хвилин,
до секунд, точнісінько
завмирають у сезонному зближенні
забезпечено рівність
ночі та дня
2024.03.29
14:34
А небо знає
Вся земля горить у війні
Рідну землю Російські вороги знищуюють
Руйнують міста
Світлих дітей вбивають
і ґвалтують та мирних людей вбивають,
калічать і катують
Наче нема Бога на землі
Вся земля горить у війні
Рідну землю Російські вороги знищуюють
Руйнують міста
Світлих дітей вбивають
і ґвалтують та мирних людей вбивають,
калічать і катують
Наче нема Бога на землі
2024.03.29
14:33
Пізної ночі ми з’єдналися знов
І парили ми у бездонному Всесвіті у двох…
Я шаленію, божеволію від тебе…
Розум втрачаю від космічних почуттів,
Які ти даруєш мені у ночі…
Дивлюсь на тебе
І не можу надивитись
Насолоджуюсь твоїми теплими поцілунками
І парили ми у бездонному Всесвіті у двох…
Я шаленію, божеволію від тебе…
Розум втрачаю від космічних почуттів,
Які ти даруєш мені у ночі…
Дивлюсь на тебе
І не можу надивитись
Насолоджуюсь твоїми теплими поцілунками
2024.03.29
14:31
У двох світів Інь та Янь,
Одночасно - два неподільні божества,
Рухлива примарна грань,
Великої межі Інь та Янь.
В цих Інь та Янь є рівновага,
Гармонія світів присутня.
Прагнення брати і віддавати,
І доповнюючи - продовжувати,
Одночасно - два неподільні божества,
Рухлива примарна грань,
Великої межі Інь та Янь.
В цих Інь та Янь є рівновага,
Гармонія світів присутня.
Прагнення брати і віддавати,
І доповнюючи - продовжувати,
2024.03.29
14:30
Високо на горі наш гетьман вельможний
І кошовий отаман стояли.
Їх обирали козаки…
Вони дивилися на краєвид своєї землі
Та на козаків…
Могутні козаки жили там.
Бо козаки воїни величні,
прославлені у віках.
І кошовий отаман стояли.
Їх обирали козаки…
Вони дивилися на краєвид своєї землі
Та на козаків…
Могутні козаки жили там.
Бо козаки воїни величні,
прославлені у віках.
2024.03.29
14:28
Заселені місця племенами
Стали місцем проживання,
І кожне плем’я очолювали різні князі,
Кожний князь судив, водив на бій очолених людей,
Перший був князь у відвазі
І у мудрості своїй,
А коли ставав не здатним до ладу
І боротьби,
Стали місцем проживання,
І кожне плем’я очолювали різні князі,
Кожний князь судив, водив на бій очолених людей,
Перший був князь у відвазі
І у мудрості своїй,
А коли ставав не здатним до ладу
І боротьби,
2024.03.29
14:27
Жили на світі різні племена,
Розкидаючи свої оселі
на різних куточках землі.
Племена оселялися цілим родом
І мали різні імена ці племена:
Різні племена складали свій рід
Наймудріший,
найстаріший вождь цілим родом керував
Розкидаючи свої оселі
на різних куточках землі.
Племена оселялися цілим родом
І мали різні імена ці племена:
Різні племена складали свій рід
Наймудріший,
найстаріший вождь цілим родом керував
2024.03.29
14:25
Сьогодні день святої Трійці
Зібралися три духа:
Бог триєдиний господь, Бог - син і Бог - дух святий вітають
Над Україною в небі,
Допомогти хочуть.
Так святиться вся природа.
Бог - батько творить мир чудовий,
Бог - син спокутує гріхи,
Зібралися три духа:
Бог триєдиний господь, Бог - син і Бог - дух святий вітають
Над Україною в небі,
Допомогти хочуть.
Так святиться вся природа.
Бог - батько творить мир чудовий,
Бог - син спокутує гріхи,
2024.03.29
14:24
Stop telling people
more than need to know
Stop telling people your business.
Some people talk to you
so they can talk about you
Stop explaining yourself
more than need to know
Stop telling people your business.
Some people talk to you
so they can talk about you
Stop explaining yourself
2024.03.29
14:22
Диво - видіння було уві сні, як віщі ночі:
Мені прийшло видіння,
Щось у темряві світилось.
Я спочатку не повірила своїм очам,
Але уві сні з’явилася Свята Марія,
Яка сяяла мов сонце
І очима розмовляє,
Яке диво на Україну чекає
Мені прийшло видіння,
Щось у темряві світилось.
Я спочатку не повірила своїм очам,
Але уві сні з’явилася Свята Марія,
Яка сяяла мов сонце
І очима розмовляє,
Яке диво на Україну чекає
2024.03.29
14:22
One day, someone will
Love you the way you
deserve to be loved
And you won't have to
fight for it.
Your smile, your eyes,
the way you laugh,
Love you the way you
deserve to be loved
And you won't have to
fight for it.
Your smile, your eyes,
the way you laugh,
2024.03.29
14:20
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід уперед
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід назад.
Так я веду гру світів...
Гра і знову крок та мат!
летять на підлогу шахові фігури.
роблю фігурами хід на угад
якщо я зроблю хід уперед
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід назад.
Так я веду гру світів...
Гра і знову крок та мат!
летять на підлогу шахові фігури.
роблю фігурами хід на угад
2024.03.29
14:19
У кожної відьми десь заховано серце.
А хто знайде його — підкорить відьму собі.
Якщо ти і відьма, то я стану володарем зла.
Відьмине щастя – з вітрами злитися,
Свободу – птаха, в себе впустити.
Відьмине щастя – до смерті битися
А хто знайде його — підкорить відьму собі.
Якщо ти і відьма, то я стану володарем зла.
Відьмине щастя – з вітрами злитися,
Свободу – птаха, в себе впустити.
Відьмине щастя – до смерті битися
2024.03.29
14:18
Душа вічна, можливо,
вона приходила на землю один раз.
Душа не вмирає. Залишаючи колишнє місцеперебування,
вони живуть в інших місцях, які знову приймають їх
Без випробувань і бід не минає життя людське
і не буває спасіння душі.
вона приходила на землю один раз.
Душа не вмирає. Залишаючи колишнє місцеперебування,
вони живуть в інших місцях, які знову приймають їх
Без випробувань і бід не минає життя людське
і не буває спасіння душі.
2024.03.29
14:16
Я слухаю та дивлюся на тебе щодня
Я слухаю та дивлюся на тебе щоночі
Ти випромінюєш життя в своїх очах,
В твої очі світяться від щастя.
На тебе бути схожою хочу.
Навчи мене воювати,
Щоб могла захищати я
Та бути героєм своєї країни.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я слухаю та дивлюся на тебе щоночі
Ти випромінюєш життя в своїх очах,
В твої очі світяться від щастя.
На тебе бути схожою хочу.
Навчи мене воювати,
Щоб могла захищати я
Та бути героєм своєї країни.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Павлюк (1967) /
Рецензії
ЮХИМ ДИШКАНТ: НА ГІТАРІ – БАНДУРНІ СТРУНИ
Гоголівський профіль його ось уже цілий рік переді мною, на першій парті в "Острозькій академії".
Його привів до мене глибоко шанований мною письменник Богдан Бастюк.
Із перших же прочитаних ним рядків – ясно: цей тоненький, невисокий на зріст хлопчина, у характері якого вгадувалася тепла селянська самоіронічність, – Поет:
…Я розмінюю все
На зірки і на зілля,
На розтріпаних груш перевіяну мить.
І осиних роїв вечорове застілля
Ясеновим буттям понад літом скрипить.
При тому Юхим Дишкант – поет моєї школи, спільних учителів, серед яких – ліс, поле, луг, вітер, річка, чорна рілля, лелеки, вовки, коні… могили предків.
Вони учать думати серцем.
Помітив у ньому закляту відданість отій музиці, написаній словами – Поезії, яка вже встигла кровно стати для тернопільського хлопця, як і для мене у його віці, другим диханням, яке можна затримати, але без якого – хана.
Тому зразу заговорив до нього як до молодшого побратима, а не студента-першокурсника спеціальності "Літературна творчість".
Радувала як поета і по-батьківськи насторожувала готовність хлопця прийняти поетично-богемний стиль життя, "робити біографію", боротися із долею за волю…
Йому не дається англійська мова – і це, як не дивно, також питома ознака поетичної конструкції організму вродженого (не робленого) сторожа генетичного коду етносу і рідної, української, мови, який поривається їхати "за море", чимось ризикувати, щось у собі ушляхетнювати, заглядати у Безодню, щоби й там, через південний полюс, відчути Небо, нашу-свою епоху.
Магічно-реалістичною Поезією наразі лише захищається, молиться, хоча готовність до нападу на духовного ворога інтуїтивно вгадується у матово-скляному, чорновітровому стилі та розстановці молодих, здорових енергій:
Вишита-невишита прозорість
Кров'ю переціджує в мені,
Дай же чи продай бурлацьку совість,
Долю або юність на коні.
Ниткою по серці кровоточило,
Шабельно слізьми мене дістань,
Гублю свої зорі з тими ночами
Досі ненароджених повстань.
Або:
Десь із степу по піднебінні...
Лоскотатиме. Божий знак.
Порахую на тінях тіні,
Вітер вийшлий із гайдамак,
Десь не хочеться більше жити,
Десь струною зшиваю шрам,
Я і доля сьогодні квити,
Я і доля – сьогодні сам.
Оцей діалектний наголос гУблю, оте “струною зшиваю шрам”, “вітри у вікнах майже як свароги”, “дідух втопився в зірці, як і я”… протяжно-пронизливе однотем’я як плюс, а не мінус голосу, який мажорний на людях, але мінорний із бого-словом – все мені добре, органічно, справжньо, перспективно у поезії Юхима Дишканта, у поезії "Юхим Дишкант", на яких написав рекомендацію на премію імені Василя Симоненка, де характеризував номінанта як представника “тієї духовно здорової творчої молоді, за якою в роки постмодерного епігонства зачекалася Україна”, який “уже засвітив себе органічним українським поетом із бездоганною віршованою технікою, глибоко патріотичним власним голосом”.
Філософія, психологія, ідеологія світу для Юхима Дишканта – метафора.
Нею він переплавляє і Стікс, і Харона, і наше язичество, і хрести, і шаблі, і перше кохання, і фарисеїв, і барвінок, усі часи та простори… те, несказанне, несказане, що ловко уміли ловити, як нетутешній вітер, до Нього Ісікава Такубоку, Гарсіа Лорка, Сергій Єсєнін, Євген Плужник…
Недавно Юхим прислав мені електронною поштою до Києва свою триєдину іпостась (вірші, фото та біографію) для розміщення на поетичному сайті.
“Дишкант Юхим Борисович, народився 18 вересня 1988 року в селі Бодаки Збаразького району Тернопільської області. Саме тоді і звідти почався політ у життя, і крилами своїми він вбирав поезію, що здатна торкати струни людської душі, народжуючи нові почуття, враження…” – у третій особі писав про себе поет.
А на фото Юхим був не сам: впевнено (куди твоє діло!..) возсідав на карому осідланому Пегасі, у вишиванці, у солом’яному капелюсі… а’ля… Дишкант (каже, що наголос на першому складі).
Фон – дерев’яно-зелений.
У гриві Пегаса – червона ружа.
Сумніву нема – в поезію летючо їде нове Ім’я.
Привітаємо Його "Гітарну кров" у нашому святому цеховому Братстві, до якого сам належу від народження і в якому колись, на горизонті, волів би сказати: Юхим Дишкант – мій учень.
P. S.
І – щоби останнім, який має стати першим, був Юхим, – Його вірш:
Доспівала осінь, доспівала,
А душа – чужий іконостас,
З мого серця витекла Каяла,
Я не каявсь, ніби перший раз.
Жовтоблудно мучилися вени
І когось ховали дзвонарі,
П'яний дощ, відв'язаний од мене,
По калинній ідольній корі
Долітав до світу і до Бога,
І молились добре, бо ж були.
Шаблею горбатіла дорога,
Вітер з тілом мертвої бджоли,
Що життя впустила чи вмирала?
Чи воскресла, може, як земля,
Все текла розхитана Каяла,
Як в мені поламана стріла.
Після цього для тих, “що мають вуха”, направду достатньо.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЮХИМ ДИШКАНТ: НА ГІТАРІ – БАНДУРНІ СТРУНИ
Передмова до книги: "Дишкант Юхим. Гітарна кров: Поезії. – Рівне: Волинські обереги, 2007. – 52 с."
Юхима Дишканта знаю завжди.
Гоголівський профіль його ось уже цілий рік переді мною, на першій парті в "Острозькій академії".
Його привів до мене глибоко шанований мною письменник Богдан Бастюк.
Із перших же прочитаних ним рядків – ясно: цей тоненький, невисокий на зріст хлопчина, у характері якого вгадувалася тепла селянська самоіронічність, – Поет:
…Я розмінюю все
На зірки і на зілля,
На розтріпаних груш перевіяну мить.
І осиних роїв вечорове застілля
Ясеновим буттям понад літом скрипить.
При тому Юхим Дишкант – поет моєї школи, спільних учителів, серед яких – ліс, поле, луг, вітер, річка, чорна рілля, лелеки, вовки, коні… могили предків.
Вони учать думати серцем.
Помітив у ньому закляту відданість отій музиці, написаній словами – Поезії, яка вже встигла кровно стати для тернопільського хлопця, як і для мене у його віці, другим диханням, яке можна затримати, але без якого – хана.
Тому зразу заговорив до нього як до молодшого побратима, а не студента-першокурсника спеціальності "Літературна творчість".
Радувала як поета і по-батьківськи насторожувала готовність хлопця прийняти поетично-богемний стиль життя, "робити біографію", боротися із долею за волю…
Йому не дається англійська мова – і це, як не дивно, також питома ознака поетичної конструкції організму вродженого (не робленого) сторожа генетичного коду етносу і рідної, української, мови, який поривається їхати "за море", чимось ризикувати, щось у собі ушляхетнювати, заглядати у Безодню, щоби й там, через південний полюс, відчути Небо, нашу-свою епоху.
Магічно-реалістичною Поезією наразі лише захищається, молиться, хоча готовність до нападу на духовного ворога інтуїтивно вгадується у матово-скляному, чорновітровому стилі та розстановці молодих, здорових енергій:
Вишита-невишита прозорість
Кров'ю переціджує в мені,
Дай же чи продай бурлацьку совість,
Долю або юність на коні.
Ниткою по серці кровоточило,
Шабельно слізьми мене дістань,
Гублю свої зорі з тими ночами
Досі ненароджених повстань.
Або:
Десь із степу по піднебінні...
Лоскотатиме. Божий знак.
Порахую на тінях тіні,
Вітер вийшлий із гайдамак,
Десь не хочеться більше жити,
Десь струною зшиваю шрам,
Я і доля сьогодні квити,
Я і доля – сьогодні сам.
Оцей діалектний наголос гУблю, оте “струною зшиваю шрам”, “вітри у вікнах майже як свароги”, “дідух втопився в зірці, як і я”… протяжно-пронизливе однотем’я як плюс, а не мінус голосу, який мажорний на людях, але мінорний із бого-словом – все мені добре, органічно, справжньо, перспективно у поезії Юхима Дишканта, у поезії "Юхим Дишкант", на яких написав рекомендацію на премію імені Василя Симоненка, де характеризував номінанта як представника “тієї духовно здорової творчої молоді, за якою в роки постмодерного епігонства зачекалася Україна”, який “уже засвітив себе органічним українським поетом із бездоганною віршованою технікою, глибоко патріотичним власним голосом”.
Філософія, психологія, ідеологія світу для Юхима Дишканта – метафора.
Нею він переплавляє і Стікс, і Харона, і наше язичество, і хрести, і шаблі, і перше кохання, і фарисеїв, і барвінок, усі часи та простори… те, несказанне, несказане, що ловко уміли ловити, як нетутешній вітер, до Нього Ісікава Такубоку, Гарсіа Лорка, Сергій Єсєнін, Євген Плужник…
Недавно Юхим прислав мені електронною поштою до Києва свою триєдину іпостась (вірші, фото та біографію) для розміщення на поетичному сайті.
“Дишкант Юхим Борисович, народився 18 вересня 1988 року в селі Бодаки Збаразького району Тернопільської області. Саме тоді і звідти почався політ у життя, і крилами своїми він вбирав поезію, що здатна торкати струни людської душі, народжуючи нові почуття, враження…” – у третій особі писав про себе поет.
А на фото Юхим був не сам: впевнено (куди твоє діло!..) возсідав на карому осідланому Пегасі, у вишиванці, у солом’яному капелюсі… а’ля… Дишкант (каже, що наголос на першому складі).
Фон – дерев’яно-зелений.
У гриві Пегаса – червона ружа.
Сумніву нема – в поезію летючо їде нове Ім’я.
Привітаємо Його "Гітарну кров" у нашому святому цеховому Братстві, до якого сам належу від народження і в якому колись, на горизонті, волів би сказати: Юхим Дишкант – мій учень.
P. S.
І – щоби останнім, який має стати першим, був Юхим, – Його вірш:
Доспівала осінь, доспівала,
А душа – чужий іконостас,
З мого серця витекла Каяла,
Я не каявсь, ніби перший раз.
Жовтоблудно мучилися вени
І когось ховали дзвонарі,
П'яний дощ, відв'язаний од мене,
По калинній ідольній корі
Долітав до світу і до Бога,
І молились добре, бо ж були.
Шаблею горбатіла дорога,
Вітер з тілом мертвої бджоли,
Що життя впустила чи вмирала?
Чи воскресла, може, як земля,
Все текла розхитана Каяла,
Як в мені поламана стріла.
Після цього для тих, “що мають вуха”, направду достатньо.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"ПЕРЕДВЕСНЯНЕ"
• Перейти на сторінку •
"Ігор ПАВЛЮК: «ЛІСОВА ПІСНЯ» ЗВУЧИТЬ ДЛЯ ТОГО, ЩОБИ НАШІ ДУШІ НЕ ЗАБЛУДИЛИСЯ..."
• Перейти на сторінку •
"Ігор ПАВЛЮК: «ЛІСОВА ПІСНЯ» ЗВУЧИТЬ ДЛЯ ТОГО, ЩОБИ НАШІ ДУШІ НЕ ЗАБЛУДИЛИСЯ..."
Про публікацію