ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оксана Пухонська (1988) /
Рецензії
Софія Стасюк
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Софія Стасюк
Пухонська О. Крізь вени Всесвіту: Поезія. – Тернопіль: Лібра Терра, 2008. – 100 с.
Оксана Пухонська – молода перспективна поетеса родом із Тернопільщини, нині студентка Національного університету “Острозька академія” спеціальності “Літературна творчість” радує читачів виходом у світ поетичної збірки “Крізь вени Всесвіту”. Ця книга – спроба поетеси по-своєму інтерпретувати світ, виразивши його у слові, яким вона досить вправно грається. Поезії Оксани далекі від нав’язливих патріотичних штампів (попри те, що патріотизм у віршах – невід’ємна і органічна деталь), сентиментальних банальностей і зайвих декларацій, це потужна інтимно-поетична стихія, яка крізь вени Всесвіту вливається у душу авторки.
Поетична книга наскрізь пронизана трагізмом. Досить звернути увагу на перші рядки поезій, як от “Стогне вітер століть, наче кров”, “Присутність сліз – відсутність порожнечі”, “То буває таке – коли друзі стають ворогами”, “Із крові росте трава”, “Церковним дзвоном плакала душа”, “Ходжу над безоднею”, “Тіло болить душею”, “Допиваю вино, як біль”. Проте не можна звинувачувати авторку в особистому трагічному світовідчуванні. Навпаки, Оксані притаманна внутрішня нежіноча сила, яка здатна змінювати все навколо. Не даремно ж поетеса стверджує:
Ми щасливі,
І хай нам грець!!!
Летимо до висот великих
Із уламків чужих сердець.
Саме цей поетичний політ, своєрідне філософське вивищення, ширяння над земною суєтою змушує Оксану Пухонську до сумної, навіть трагічної констатації дійсності:
Ми навчилися бути,
А жити таки не вмієм…
Не дорісши до болю, не станемо все ж людьми.
Поетеса не навмисно пише такі рядки, просто їй боляче споглядати світ, у якому “хотіли Христа, щоби мати кого розп’яти”. То ж тематика творів, хоч і трагічна, проте доволі реалістична. Поетеса піднімає філософські проблеми людського буття, призначення, вона спонукає свого читача зрозуміти:
Людство – це не найгірше, -
Це просто такі умовності,
Через них йдем у себе
Збирати космічний пил…
Її вірші просякнуті болем за людство, яке наосліп шукає істину і намагається збагнути закони Всесвіту. Проте лише Оксані відомо, що істина насправді лежить на поверхні:
Зрозуміти ті верби, що плачуть понад рікою, -
Означає колись зрозуміти на хвильку світ.
Поезію Оксан и Пухонської можна з певністю ідентифікувати як українську. Присутність Дніпра, Чумацького шляху, язичницьких українських богів – Дажбога, Перуна, “сивої Русі”, козацького духу, українського фольклору в образі мавок, русалок та відьом спостерігаємо майже у кожному вірші поетеси. Українські мотиви пронизують твори Оксани не лише безпосередньо тими реаліями, які є знаковими для України, але й вловлюються на інтуїтивному рівні, як от:
Вечірнє небо висить на яблуні…
Так батьківщинно отут мені.
Самотня річка тонкою шаблею
Тече, мов сльози по… по струні.
Здавалося б, жодних прямих натяків на приналежність до української землі у цих рядках немає. Проте якщо згадати Шевченків “Садок вишневий коло хати”, то перед нами постане аналогічна картина, але ні в кого не виникне сумнівів про “українськість” поезії.
Не менше вражає інтимна лірика Оксани Пухонської. Тут трагічна емоційна тональність продовжує домінувати. Поетеса кохає, проте і їй доводиться терпіти зневіру, зраду, розлуку. Можливо, саме тому вона ще не певна, де краще себе зреалізувати – у слові чи у коханні:
Ми з тобою пройшли якийсь крок,
Якусь мить до болю,
І мені вже не страшно у Слово іти самій.
Запиши ти мене на скрижалі своєї долі,
А тоді відпусти
І не будь ні на йоту
Мій.
Справи сердечні ще не зовсім спізнані поетесою, якщо їх взагалі можна колись до кінця спізнати. Проте власні сумніви “Це ж буває така любов… Чи любов все-таки буває?” поетеса впевнено сама ж розвіює: “А буває таки любов, Хай на мить, але все ж буває”.
Свою поетичну майстерність Оксана Пухонська демонструє не лише на змістовому та образному рівні вірша, вона пробує свої сили й на тонкому звуковому рівні. Зокрема, привертає увагу поезія “Пісня”. Тут авторка робить акцент на такий стилістичний прийом, як алітерація (кожне слово поезії починається з літери “П”). Окрім цього ніби то формального чинника, вірш вражає глибиною думки та несподіваним поворотом образів (“поетично первородніє північ”, “почерк призабутих почуттів”, “пожовклий пілігрим пам’яті”, “палітра північних проблисків”, “погасле полум’я правди” і т. д.).
Не можна обійти увагою справжні “перли” Оксаниної творчості – неологізми. Здавалося б, вони стали для поетеси настільки органічними, як звичайні слова. Майже у кожному вірші можна виокремити влучні авторські новотвори, як от “першоостанні”, “відкрилатіли”, “батьківщинно”, “ойорданено”, “каїнно” та ін.
Загалом, книга “Крізь вени Всесвіту” захоплює своєю цілісністю, глибиною і ще раз доводить читачам, що Оксана Пухонська не “пересічний писака” в сучасній українській літературі, а справжній талант від Бога.
Софія Стасюк
Оксана Пухонська – молода перспективна поетеса родом із Тернопільщини, нині студентка Національного університету “Острозька академія” спеціальності “Літературна творчість” радує читачів виходом у світ поетичної збірки “Крізь вени Всесвіту”. Ця книга – спроба поетеси по-своєму інтерпретувати світ, виразивши його у слові, яким вона досить вправно грається. Поезії Оксани далекі від нав’язливих патріотичних штампів (попри те, що патріотизм у віршах – невід’ємна і органічна деталь), сентиментальних банальностей і зайвих декларацій, це потужна інтимно-поетична стихія, яка крізь вени Всесвіту вливається у душу авторки.
Поетична книга наскрізь пронизана трагізмом. Досить звернути увагу на перші рядки поезій, як от “Стогне вітер століть, наче кров”, “Присутність сліз – відсутність порожнечі”, “То буває таке – коли друзі стають ворогами”, “Із крові росте трава”, “Церковним дзвоном плакала душа”, “Ходжу над безоднею”, “Тіло болить душею”, “Допиваю вино, як біль”. Проте не можна звинувачувати авторку в особистому трагічному світовідчуванні. Навпаки, Оксані притаманна внутрішня нежіноча сила, яка здатна змінювати все навколо. Не даремно ж поетеса стверджує:
Ми щасливі,
І хай нам грець!!!
Летимо до висот великих
Із уламків чужих сердець.
Саме цей поетичний політ, своєрідне філософське вивищення, ширяння над земною суєтою змушує Оксану Пухонську до сумної, навіть трагічної констатації дійсності:
Ми навчилися бути,
А жити таки не вмієм…
Не дорісши до болю, не станемо все ж людьми.
Поетеса не навмисно пише такі рядки, просто їй боляче споглядати світ, у якому “хотіли Христа, щоби мати кого розп’яти”. То ж тематика творів, хоч і трагічна, проте доволі реалістична. Поетеса піднімає філософські проблеми людського буття, призначення, вона спонукає свого читача зрозуміти:
Людство – це не найгірше, -
Це просто такі умовності,
Через них йдем у себе
Збирати космічний пил…
Її вірші просякнуті болем за людство, яке наосліп шукає істину і намагається збагнути закони Всесвіту. Проте лише Оксані відомо, що істина насправді лежить на поверхні:
Зрозуміти ті верби, що плачуть понад рікою, -
Означає колись зрозуміти на хвильку світ.
Поезію Оксан и Пухонської можна з певністю ідентифікувати як українську. Присутність Дніпра, Чумацького шляху, язичницьких українських богів – Дажбога, Перуна, “сивої Русі”, козацького духу, українського фольклору в образі мавок, русалок та відьом спостерігаємо майже у кожному вірші поетеси. Українські мотиви пронизують твори Оксани не лише безпосередньо тими реаліями, які є знаковими для України, але й вловлюються на інтуїтивному рівні, як от:
Вечірнє небо висить на яблуні…
Так батьківщинно отут мені.
Самотня річка тонкою шаблею
Тече, мов сльози по… по струні.
Здавалося б, жодних прямих натяків на приналежність до української землі у цих рядках немає. Проте якщо згадати Шевченків “Садок вишневий коло хати”, то перед нами постане аналогічна картина, але ні в кого не виникне сумнівів про “українськість” поезії.
Не менше вражає інтимна лірика Оксани Пухонської. Тут трагічна емоційна тональність продовжує домінувати. Поетеса кохає, проте і їй доводиться терпіти зневіру, зраду, розлуку. Можливо, саме тому вона ще не певна, де краще себе зреалізувати – у слові чи у коханні:
Ми з тобою пройшли якийсь крок,
Якусь мить до болю,
І мені вже не страшно у Слово іти самій.
Запиши ти мене на скрижалі своєї долі,
А тоді відпусти
І не будь ні на йоту
Мій.
Справи сердечні ще не зовсім спізнані поетесою, якщо їх взагалі можна колись до кінця спізнати. Проте власні сумніви “Це ж буває така любов… Чи любов все-таки буває?” поетеса впевнено сама ж розвіює: “А буває таки любов, Хай на мить, але все ж буває”.
Свою поетичну майстерність Оксана Пухонська демонструє не лише на змістовому та образному рівні вірша, вона пробує свої сили й на тонкому звуковому рівні. Зокрема, привертає увагу поезія “Пісня”. Тут авторка робить акцент на такий стилістичний прийом, як алітерація (кожне слово поезії починається з літери “П”). Окрім цього ніби то формального чинника, вірш вражає глибиною думки та несподіваним поворотом образів (“поетично первородніє північ”, “почерк призабутих почуттів”, “пожовклий пілігрим пам’яті”, “палітра північних проблисків”, “погасле полум’я правди” і т. д.).
Не можна обійти увагою справжні “перли” Оксаниної творчості – неологізми. Здавалося б, вони стали для поетеси настільки органічними, як звичайні слова. Майже у кожному вірші можна виокремити влучні авторські новотвори, як от “першоостанні”, “відкрилатіли”, “батьківщинно”, “ойорданено”, “каїнно” та ін.
Загалом, книга “Крізь вени Всесвіту” захоплює своєю цілісністю, глибиною і ще раз доводить читачам, що Оксана Пухонська не “пересічний писака” в сучасній українській літературі, а справжній талант від Бога.
Софія Стасюк
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію