ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2018.10.21 00:20
Т. І...

Закохався – і співаю,
І радію, і журюсь, –
І тебе, любов безкраю,
Не віддам уже комусь.
Адже, знаю, будуть інші,
Восени чи навесні, –

Іван Потьомкін
2018.10.20 20:07
Не по мені, як старість зубожілу дурять законами,
Не вартими паперу, на якому пишуть,
Причастями, молебнями й іконами
Кличуть у рай, аби юдоль земну залишить.

Віктор Кучерук
2018.10.20 19:16
Т. І...
Моя зажуро смаглочола,
Моя бентежна таїна, –
Вже літо бабине довкола,
А не у снах, а не у снах.
Вже сонце гріє неохоче
І пахнуть айстрами вітри, –
А ти усе чекати хочеш

Катерина Боброк
2018.10.20 15:21
я знаю що ти скажеш - не кажи
хоч маєш це віддати - не давай
кого любив за тими не тужи
кого кохав забудь не поминай

всели собі у серце трьох царів
прийми у душу смирну самоти
щоб промінь зірки гаряче горів

Олександр Сушко
2018.10.20 14:36
Зайшов на сайт - гримить стражденний стогін,
В Пегаса зляк, ірже з-під закарлюк.
У "генія" ліричнії пологи!
Всі врозтіч. Я ж добряга - підсоблю.

Хвалю завзято горе-рукоблуда
(поет чутливий, критикнеш - каюк!).
А поруч муза глипає на "чудо"

Шон Маклех
2018.10.20 02:49
Лишаємо слід
На килимі жовтого листя
Ми – лилики тьми:
Нескінченно темного Всесвіту:
Слід порожнечі
На візерунках осені:
Там пройшли ми –
Кажани –

Ластівка Польова
2018.10.19 22:17
Тисяча слів під пером,
а от дії – жодної.
Ти мій герой,
ти живий легендарний soldier.

З дому зриваюсь у темінь,
неначе з прив’язі.
Господи правий,

Микола Дудар
2018.10.19 19:03
Привчав себе до твого запаху
Вже й познайомився з ріднею
А ти чомусь все нишком ахала
А я збирав все те і клеїв…
Ти розглядала зацікавлено
Мої сирі на смак полотна
І хай знайомих, рідних бавило
Ти обзивала їх болотом…

Іван Потьомкін
2018.10.19 16:14
Поміж уловом, що приніс рибалка,
Устрицю пацюк набачив
І подумки начебто вже їсть.
«Який з мене наїдок?-
Вгадала намір ненажери бідолаха».
«Розкрийся і вдовольнюся цим!»
Не спало хитруну на думку,
Що бажання жить несе і порятунок:

Вікторія Торон
2018.10.19 11:21
Ця рубінова мова – вино в кришталі,
бархат уст і розбурханий шепіт,
це кружляння замріяне, сонце в гіллі,
листя спогадів звіяний шерхіт.
Це віднайдення рідних могил в бур’янах,
у поклоні покладені квіти,
це оживлення істин, що вмерли в світах,
і

Світлана Майя Залізняк
2018.10.19 10:36
і ніхто не застрахований
від теракту серед зла.
Будь вахтером чи Бетховеном -
днина гостре підвезла.

Біг чимдалі - чи поранених
піднімати і везти?
Друг мій каже одурманено:

Тата Рівна
2018.10.19 09:53
Розірвати планету або збудувати планету
Врятувати планету — планктону потрібна планета
У поета призначення бути всього лиш поетом
Архітектором душ — на поета чекають проекти
Як палати чекають сенаторів чи пацієнтів
Як імпланти чекають хірургів або де

Любов Бенедишин
2018.10.19 09:19
Ще мрії високі личать,
І руки – вправні.
А Муза чомусь не кличе
В небесні плавні.

Приб’ється не знати звідки,
Нахмурить брови…
Зоставить на серці мітку –

Вероніка Новікова
2018.10.18 22:55
Що ти про мене знаєш, як ти із цим живеш?
Я майже все забула, вистояла вином.
Слід від долоні губиться поміж густих одеж:
тих, що, коли намокнуть, тягнуть на дно.

Слід від долоні плине спиною від стегна.
Русло його не висохло, витоки ще пульсують.

Серго Сокольник
2018.10.18 22:10
Ніч наповнила глечики снів,
Із яких ми наснагу пили
Дивоцвітами... На полотні
(...чи букетом на майстра столі...)

І малюнок сумний у очах
Чорним кольором в осінь тече,
Віддзеркаливши темряви жах

Ігор Шоха
2018.10.18 21:27
На ярину наорано багато.
Є і на зяб, де впадина й гора.
Але немає сил боронувати,
та й сіяти – минає ся пора.

Літа уже заманюють у вирій
подалі од солоної землі.
Але на чужині, які то гирі –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Сергій Булат
2017.09.17

Ірина Вовк
2017.06.10

Чергавий Андрій Романович Курц
2016.10.01

Василь Дерій
2016.01.31

Володимир Зоря
2015.11.09

Вікторія Торон
2015.11.09

Вадим Василенко
2015.05.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Невільнича поезія (1939) / Публіцистика

 Виступ М. Мариновича при врученні йому премії ім. Василя Стуса
Образ твору Вельмишановна капітуло премії ім. Василя Стуса! Високоповажні Пані та Панове!
Що скажу я напочатку, здогадується, мабуть, кожен із вас. Бо справді, першу в’язанку своїх слів – слів великої вдячности і справжнього душевного зворушення – я складаю на руки тих, хто прийняв рішення про вшанування мене премією ім. Василя Стуса.

Ви вберегли цю відзнаку чистою й незаплямованою, а тому, приймаючи звання її лауреата, хочеться перехреститись, як це віддавна роблять люди, переступаючи поріг ошатної й освяченої іконами світлиці.

Сердечно дякую вам від себе, а також від імені моїх найдорожчих дружини Люби і сестри Надійки, які колись ділили зі мною гіркоту переслідувань, а тепер я поділяю з ними радість визнання.

Щиро дякую всім дотеперішнім лауреатам премії ім. Василя Стуса, що так сердечно приймаєте мене до свого кола. Дякую також усьому славному товариству, що зібралося сьогодні в цьому залі, щоб у час непевності й тривоги зігрітися душею, пом’янути добрим словом Василя Стуса й причаститися щедрот нашого національного духу.

І зовсім уже очевидно, що я від усього серця вітаю наших іменинників-Василів з днем їхнього ангела,
а всіх вас – з величним Святом Різдва Христового. Христос рождається!

* * *
У цьому короткому слові я запропоную нам спільно відповісти на те запитання, яке не один із нас сьогодні ставить перед собою: „Як жити далі?”. Як зберегти себе, коли довкола все потопає у скверні, коли світлі надії стають пожовклими ілюзіями, віра в добро – утопією приречених, а моральні принципи – фіґовими листочками, які радше увиразнюють, ніж приховують? Народ ослаблений внутрішнім роздором, знесилений цинічною інформаційною й енергетичною облогою з боку Росії та дезорієнтований зневіреним відстороненням з боку Європи. Отож не дивно, що стан українства – знов у кризі, дух українства – знову в тривозі. І здається, ніколи ще цинізм не був настільки безкарним і переможним.
То чи не пора міняти моральні імперативи? Чи не мав рації відомий класик: „Добро должно быть с кулаками”?
І раптом у наше сьогодення вривається лист Василя Стуса до сина з табору, який став його, Василя, ложем смерті: „Ідеал є один – добра і справедливості, чесності і любові. Іншого, мабуть, нема. Ще додам – ідеал Краси” (Лист до сина, 3.10.1983).

І раптом ота знаменита Василева формула із заслання, що стала одним із його заповітів: „...Захотілося й собі – жити так, аби голуби сідали на плечі” (Лист до сина, 25.04.1979).
Що це: формула мрійника? тестамент приреченого? Чи не сказав би наш зневірений сучасник: „Що? Аби голуби сідали на плечі?! Так це ж однаково, щоб люди сіли на голову!”

І все ж поміркуймо. В Україні можуть спорохнявіти її шляхетські грамоти, що доводять її пряме спадкоємство від Київської Руси; можуть вицвісти її княжі шати й поржавіти лицарські обладунки. Але незнищенною печаттю її давньоруського первородства є борисоглібське страстотерпство, що визначило її духовність і детермінувало її історичну долю. „Для юдеїв згіршення, а для греків безумство” – сказав би св. ап. Павло на це страстотерпство (1 Кор. 1:23). „Для світу згіршення, для Росії слабкість” – сказав би наш сердитий сучасник.

І дух секуляризму, втомившись очікувати „Вашингтона з новим і праведним законом”, зрікся цієї формули.
Так, в Ізраїлі зболені серця, будучи не в силі осягнути розумом і серцем жахи Голокосту, оскаржили духовний тип Стражденного Слуги, так яскраво виписаний пророком Ісаєю: „Він гноблений був та понижуваний, але уст Своїх не відкривав. Як ягня був проваджений Він на заколення... І з злочинцями визначили Йому гроба Його, ...хоч провини Він не учинив, і не було в Його устах омани...” (Іс. 53:7, 9). А оскарживши цей духовний тип, вони й відкинули його.

І в Україні не менш зболені серця, вжахнувшись безконечній череді національних поразок, зреклися отого незмінного нашого страстотерпства й закликали до кремінного противленства злу й до твердої руки.
Проте за Василевим „...аби голуби сідали на плечі” не стояло упокорення перед Князем темряви. Навпаки, за ним стояв могутній дух любові й добра, кремінна воля не йти на компроміс зі злом.
І той же Майдан був таким непохитним саме тому, що над ним провисла арка любові, якою Господь ніби казав нам: „Цим духом переможете!”. І виявилося, що й любов може зробити людину стійкою та незламною, а всіх недругів, зокрема російського наполеончика, маленькими і смішними.

Більше чотирьох років тому Господь відхилив перед нами, як перед ізраїльськими пророками, завісу майбутнього і показав, якими ми можемо бути сильними й переможними. Ця сила нам генетично задана, невинною кров’ю окроплена й жертвою героїв освячена. Не зрікаймося її, а навпаки – довірмося їй. Повірмо, що таки будуть засоромлені мудрі світу цього, як будуть засоромлені і його сильні (1 Кор. 1:27). А в наших муках і сумнівах, у кривдах і потрясіннях зріє нова й благословенна епоха, бо таки Бог, а не нерони нашої доби, є Господом історії.
А Василь Стус уже давно в колі тих, кому тепер ангели сідають на плечі...

Київ, Будинок учителя, 14 січня 2009 року





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-05-02 18:32:07
Переглядів сторінки твору 1701
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.179 / 7.06)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.673 / 7.08)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.776
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми Культурологічна тематика
Виступи, брифінги, звернення
Автор востаннє на сайті 2011.05.09 15:04
Автор у цю хвилину відсутній