ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
2024.04.17
07:58
Розцвів бузок, тремтить бузкове світло
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
2024.04.17
06:34
У цій війні я сам себе зустрів.
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
2024.04.17
06:27
Ніби в камертон у підвіконня
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
2024.04.17
05:37
Затьмарить час чийсь світлий образ
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
2024.04.17
00:24
Аж раптом – ніч. На згарищі вітрів
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
2024.04.16
23:09
Якщо не зведе Господь дім,
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
2024.04.16
22:33
Тут колись росли кущі кизилу,
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
2024.04.16
20:19
Це безліч сонць зійшло на небесах
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
2024.04.16
20:03
Цей тихий ранок з квітами в гіллі
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
2024.04.16
09:56
З листка на листочок стрибають краплини.
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
2024.04.16
05:52
На Парнасі відучора гуд
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
2024.04.16
05:42
Галки жовтороті
Всілися на дроті,
Гомоном дратуючи людей, –
Наче зранку в місті
Зграї голосистій
Більше примоститися ніде.
Поки гомоніли
Птиці зголоднілі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всілися на дроті,
Гомоном дратуючи людей, –
Наче зранку в місті
Зграї голосистій
Більше примоститися ніде.
Поки гомоніли
Птиці зголоднілі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Шинкарук (1983) /
Проза
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
…А дзвони ллються до мене у долоні, залізні їх язички гублять росу… холодні… музика сонцеподібних калатал підіймає мене над небом і землею… бачу, навпроти – Софія пресвята усміхається… і так мені чудово-чудно… і на собі відчуваю суконну сукню, обшиту скіфською нескінченністю… а рука князівська гріє мої пальці. Дрож… Чую, як сльози біжать по його щоках… по моїх… Дощик над банями. Осінь. А у мене – весна. Золотими слізьми на бані ворон плаче. Простір розійшовся колами від сльози… Десь там – Він, мій князь. Відпусти мене, тіло, ох, відпусти. …Я ж іще жива.
…А дзвони підіймаються разом зі мною. Співають веселку над горою княжою.
…Тихо коні князівські іржуть… тихо й камінь музику ту слухає… дзвінково-світанкову. «Я твоя Альфа і Омега…, русинко моя… русинко…» А груди ледь не розтріснуть... а серце ледь не вискочить йому навперейми. Небо – в очі, вітер – в косу, душа моя – з тіла – шубовсть у простір без чорноти… а дзвони …дзвони! Господь знає, як то у високості літається душам смертним.
Скроня відчуває холод одвірка. На коси сиплеться музика, на коси дощ падає. Вростаю п’ятами в землю, кісьми в небо вростаю через усю дзвіницю… Я офірую Тобі, Господи. Ось моя офіра. Але поверни мене туди, де не боятимуся смерти, де не треба лжі, де немає болю від порожніх слів! «Отче наш, що єси на небесах…» А дзвони колих-колих. А сльози – кап… «За тиждень Великдень…» А я вже – не я – Простір. Горішній Київ усміхається невеселою веселкою. А сонце хмуриться. «Не я б’ю…» І навіщо то думка така виникає у чужих з нізвідки про шукання себе у собі…
…Лінії долонь сплелися в одне… Софійські бані під нами… Чи то ж я?! Відкриваюсь… Виходжу… До тебе лишень і вийду… До того, хто гріє мене своєю долонею, хто не будує мені в’язниці… Де я – ВІЛЬНА.
«Вербу, донечко, не можна святити плакучу…» А сонце по щоках пропікає наскрізь, аж час проступає в дощ з-під ніг… На дощ! «Нехай святиться ім’я твоє…» А душа відштовхується від тіла і мчить світ за очі. Геть, подалі від таких жахливих слів, що «лживі єсть…»
«…слова твої лживі єсть?» «…ні. Хреще́на я…»
А коні плачуть, стоячи під брамою…
А дзвони б’ються в високості над нашими головами… Розплітається скитська нескінченність на моїй сукні…
…Весілля княже йде!..
…А дзвони підіймаються разом зі мною. Співають веселку над горою княжою.
…Тихо коні князівські іржуть… тихо й камінь музику ту слухає… дзвінково-світанкову. «Я твоя Альфа і Омега…, русинко моя… русинко…» А груди ледь не розтріснуть... а серце ледь не вискочить йому навперейми. Небо – в очі, вітер – в косу, душа моя – з тіла – шубовсть у простір без чорноти… а дзвони …дзвони! Господь знає, як то у високості літається душам смертним.
Скроня відчуває холод одвірка. На коси сиплеться музика, на коси дощ падає. Вростаю п’ятами в землю, кісьми в небо вростаю через усю дзвіницю… Я офірую Тобі, Господи. Ось моя офіра. Але поверни мене туди, де не боятимуся смерти, де не треба лжі, де немає болю від порожніх слів! «Отче наш, що єси на небесах…» А дзвони колих-колих. А сльози – кап… «За тиждень Великдень…» А я вже – не я – Простір. Горішній Київ усміхається невеселою веселкою. А сонце хмуриться. «Не я б’ю…» І навіщо то думка така виникає у чужих з нізвідки про шукання себе у собі…
…Лінії долонь сплелися в одне… Софійські бані під нами… Чи то ж я?! Відкриваюсь… Виходжу… До тебе лишень і вийду… До того, хто гріє мене своєю долонею, хто не будує мені в’язниці… Де я – ВІЛЬНА.
«Вербу, донечко, не можна святити плакучу…» А сонце по щоках пропікає наскрізь, аж час проступає в дощ з-під ніг… На дощ! «Нехай святиться ім’я твоє…» А душа відштовхується від тіла і мчить світ за очі. Геть, подалі від таких жахливих слів, що «лживі єсть…»
«…слова твої лживі єсть?» «…ні. Хреще́на я…»
А коні плачуть, стоячи під брамою…
А дзвони б’ються в високості над нашими головами… Розплітається скитська нескінченність на моїй сукні…
…Весілля княже йде!..
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію