ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:36
Я не та, і ти інший
між нами промайнула
тінь забутого кохання.
Роки марного чекання
Залишили в серці рани.

У неба попрошу я
Про щастя, про порятунок,

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:31
Я йду в напівтемрява
Дивлюсь тихенько тінь
Крадеться моя за мною
Куди я вступлю,
Туди вона
Я все намагаюся відвернутися,
Але мені нікуди не подітися від неї
Вона зі мною

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:26
Новорічна ніч настала
Все стихло, тільки за вікном
Завірюха ожива
Все мела замітала свої сліди залишені за собою
Ми шлях вели.
Раптом виє - завиває снігом завірюха

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:25
В моїх думках коханий чоловік,
Це образ, майже нереальний
Але зовнішній вигляд - імпульсивний і брутальний
Думка про нього зігріває мені душу,
Він зі мною ночами і днями
Коли зустрінемося у реалі…
Раптом іскра пробіжить між нами
Не дозволимо собі о

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:23
В моїх думках коханий чоловік,
Це образ, майже нереальний
Але зовнішній вигляд - імпульсивний і брутальний
Думка про нього зігріває мені душу,
Він зі мною ночами і днями
Коли зустрінемося у реалі…
Раптом іскра пробіжить між нами
Не дозволимо собі о

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:22
Я дівчинка пацанка вмію постояти за себе
Смілива, сильна, справедлива
Всі мене називають дівчинка - пацанка
В мені живе бунтарський дух,
Так не Ангел я, але не демон
Я с дитинства з хлопцями товаришую
І до сих пір

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:21
Дивлюсь на іграшок - ляльок
і вони дійсно іграшки - ляльки,
як гравець вимушено
зображати з себе іграшку - ляльку,
хоча це дуже складно.

Ось мене і подарували
У день народження купили

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:20
Ніч спустилася на землю.
Очі прекрасні чаклують.
Секс і пристрасть вирують в тиші.
Немає нікого тільки ми удвох,
Світанок спустився на землю.
Очі прекрасні горять,
Секс і пристрасть має продовження.
Автор: Наташа

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:18
I love your way.
In him the spacious.
My way is long and thorny.
There is a way of victory, failures,
sorrow and grief.
There I’ve made a lot of mistakes.
I am helpless, but at the same time,
I have willpower,

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:17
Я - відьма
Наворожила відьма зла, створюю я людям зло.
Наворожила відьма добра, створюю я людям добро.
Допоможіть мені - я тобі допоможу, але попереджаю:
Якщо ти робиш людям зло - все повернеться тобі бумерангом.
Якщо ти робиш людям добро - все по

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:16
Telling people
To tell it
and what happens
If you tell me to do something
and I will do it.

Telling people
To tell it

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:14
Твоя душа вічна,
Вона крила має.
Вона літає...
Куди піде ніхто не знає,
Може знов переродитися в іншому тілі,
Може в рай піде,
А може в пекло піде,
Хто знає що вона хоче.

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:12
Дід Мороз живе в далекій країні
Та в новорічну ніч мандрує по всьому світу
Він везе вітання і подарунки - Вам!
Підкладає під ялинку,
Всіх вітає з Новим Роком!
Автор: Наташа

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:10
Раніше була кріпосна - а тепер дворянка.
Була я звільнена від кріпосного стану
та вихована за рахунок пана…
Так, я вийшла заміж за пана!
Тепер вона кохана та бажана,
І носить на руках її пан.
Та він дозволяв їй за викуп
на волю відпускати кріпосни

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:08
Моя любов жива і жити не перестане.
Моя любов від біди і дощу не тікає,
І вона бореться, щоб вічно жити.
Автор: Наташа

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:07
Ніч настала,
по нічному небу зірки пливуть.
Зірка інколи з неба летить.
Вже час, вже час загадати бажання -
Зірка, зірка,
загадала я бажання,
Коли здійсниться моє бажання.
Автор: Наташа
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Роса (1964) / Рецензії

 У лісі ПМ
Кішка блукала лісом. Час від часу. Бо жила не тут, а поблизу. Тут було цікаво, але ж вона чужа у цьому місці, тому, попри своїй цікавості і красі лісу, воліла повертатись у свій крихітний, але такий звичний і теплий світ. Але звичного, зрештою, ставало мало, і вона знову прямувала до лісу – такого постійного у своїй мінливості. Ліс… Він причарував її з першого погляду. Багато з того, що так сподобалось під час тих, перших мандрів, зараз уже зникло. І кішка думала: «Як добре, що я не собака. Собаки дуже сумують за тим, до чого звикли, особливо за живими істотами. Емоційні зв’язки, психологічна залежність, відповідальність у собачих пропорціях – то занадто…» Інколи кішка, блукаючи лісовими нетрями, намагалась зрозуміти, чому ліс так змінився. І прийшла до висновку, що у всьому винні пташки. Вони дуже люблять співати, але багато з них гарним вважають тільки спів, схожий на їхній власний, і що оцінити їхній спів здатні лише особливо обдаровані поціновувачі. І що ніхто, крім птахів, співати не вміє. Деякі з них терпіти не можуть, коли якісь інші тварини співають. І тим більше – оцінюють пташиний спів. А кішка чула, як співають кажани, вітер, гілки дерев і навіть трава. Кішці подобалось, як співають ящірки: завмираючи на теплому камені чи гіллячці, примруживши очі вони поринають у спів, забуваючи про те, що навряд чи є поряд хтось здатний відчути замріяну мелодію їхніх пісень. Вони співають про вітер, що ліг погрітися з ними поряд на розпечений камінь, про сонце, таке ж кругле, як око ящірки, про траву, на якій вранці можна знайти крапельки води, про солодкі лісові суниці (кішка на власні очі бачила, як ящірки ласують суницями), про полювання Великого Ящера, що не зміг пройти по тоненькій гілочці часу. Але доводити самозакоханій птасі, що ящірки вміють співати – справа майже безнадійна.
А ще кішці подобались партизани, бо деякі з них, зустрівши її в лісі, намагались погладити – це нагадувало затишок власного дому і було дуже приємно. Шелестіння листівок, котрі партизани час від часу розвішували на деревах, інколи дратувало вуха, але за розумні розмови біля лісового партизанського вогнища кішка була згодна пробачити їм не тільки це шарудіння, а навіть той камінь, який пожбурив у неї хтось з них, прикриваючись штучною шкірою невідомого звіра. Якби вона була домашньою кицею, це б вразило її у саме серце, бо домашні кішки вважають вразливість ознакою хорошого виховання, та, позаяк вона напівдика і звикла до дикунських витівок не переобтяженої вихованням частини суспільства, ця подія її навіть не здивувала. Якщо кішка і сумувала, то це тому, що вже давно не помічала не те що самих їжаків, а навіть ознак їхньої діяльності. Чи то вони остаточно пішли у глухе підпілля, чи то, розійшовшись з птахами у поглядах на правила співу, взагалі залишили цей ліс. Чомусь не видно було і лісового санітара – пташки без остраху літали при самій землі, і ніхто їм за це пір’я не висмикував, хіба що самі між собою почубляться. І Зеньо все рідше гасав на своїй танкетці – чи то подорослішав, чи то з-за втрати таємниці свого походження став більш стриманий та розважливий. Тільки головний єгер, як і завжди, з поважним виглядом походжав лісом і нагадував лісовим мешканцям про недремне всевидюче око.
Поблизу паркана, яким було огороджено ліс, мирно іржавіла чудасія на ім’я «АНТИПО». Колись кішці здавалось, що це штучне диво навчиться літати без тріску і галасу, граційно, так, як ото про НЛО розповідають, але натомість воно взагалі припинило свою діяльність. Кілька разів, гуляючи поблизу, кішка зустрічала дівчинку невизначеної статі, яка називала себе Машею. Дівчинка з гордістю розповідала лісовим мешканцям, що її виховали ведмеді, що вона дуже дотепна і весело сміялась. «Буває,» - кожного разу думала кішка і чомусь згадувала іншу дівчинку, що теж якось блукала лісовими нетрями – ту, що боялась стати равликом. Равлики - дуже ніжні створіння. Вони ховають свою вразливість у мушлях різної форми і вміють напрочуд тонко відчувати цей світ, але, заглиблені у власні почуття, часто не вміють зрозуміти відчуття іншого равлика, коли, не обираючи дороги, переповзають до своєї мети через його мушлю. Так, наче інший равлик не є частиною світу і його відчувати не треба. «Буває,» - знову зітхала кішка і прямувала до галявини з м’якою травкою взаємоцьомчиків.
На цій галявині завжди здавалось, що як сонце – то не пече, а ласкаво гріє, як дощ – то тільки грибний, а як вітер – то лиш стиха ворушить листя і ледь торкається чутливих котячих вібрисів. Єдина проблема, що турбувала кішку на цій галявині – це занадто солодкий запах взаємоцьомчиків. Від нього швидко починало паморочитись в голові, тому вона ніколи не залишалась тут надовго.
Галявина поступово переходила у болото. Як це не дивно, а болото було штучним. Його утворювали струмочки брудної води, якою мешканці лісу час від часу поливали один одного. У болоті мешкали жабки. Менші, зелені – жабки заздрості. Великі, рожеві у жовто-білих плямках, що нагадували чимось квіти нарцисів – жабки самозакоханості. А ще ядучо-жовті з чорним ротом – жабки вродженої недоброзичливості. Найчастіше жаби потрапляли до болота разом з брудною водою, час від часу вони з’являлись на галявині взаємоцьомчиків і самотужки стрибали до болота, а інколи взагалі невідомо з якої частини лісу добирались. Кішка якось бачила, як одна з жаб раптом перетворилась на бульбашку і луснула. «Це добре,» - подумала тоді кішка. Бо їй також довелось декілька разів бачити, як жаби збивались у невеличкі зграйки і нападали на мешканців лісу. І з того часу до жаб вона ставилась так недоброзичливо, що боялась натрапити на свою жовту з чорним ротом. Від думки, що десь на болоті може стрибати її власна жаба, кішці ставало моторошно і вона намагалась якнайшвидше проминути це місце.
За болотом починалась галявина пересмішників. Вони намагались наслідувати манери співу інших птахів, до невпізнанності змінюючи зміст самих пісень. Кішці подобались вдалі жарти, але вони траплялись досить рідко. Воно й зрозуміло – «Щоб вдало передражнювати еквілібриста треба уміти балансувати навіть краще за нього.» Кішка забула, де вона чула цю думку, але була з нею абсолютно згодна. Тим більше, що від невдалих жартів жаби розводяться і настрій псується. Нещодавно кішка з подивом помітила посеред галявини дивну ящірку, яка час від часу змінювала колір і вдавала з себе пересмішника. «Це може бути цікавим,» - подумала кішка і зупинилась поспостерігати. Але нічого цікавого не трапилось. Зате кілька манюніх жабок невизначеного кольору пострибало у напряму болота. «Коли зустрічаєш когось вперше, не варто поспішати з висновками,» - знову згадалась чиясь розумна думка і кішка пішла собі далі.
Після відвідин болота хотілось приємних вражень, чогось м’якенького, пухкенького, кумедного і цікавого. Чогось ласкавого і розумного. Заманулось поблукати між деревами і послухати, яких пісень лісові мешканці своїм дітям співають. Спочатку і справді було цікаво, настрій покращився, але чим довше кішка слухала, тим сильніше її починала непокоїти якась невиразна думка. Аж ось, коли почулось чергове «…ньк…-…есеньк…», думка таки набрала форми і виразності: « А чи пам’ятають дорослі свої дитячі враження і пісні, які їм подобались в дитинстві?» Раптом згадалось, скільки сліз було у неї самої, коли мама розповідала: «Плакала киця на кухні, аж у неї очки попухли…» Тоді, у дитинстві, спочатку прийшло співчуття до тієї киці і ненависть до жорстокого кухаря, потім роздуми над тим, чи правду ж вона казала, потім невимовна злість на віршик за те, що він не надає можливості остаточно розставити акценти. Тому він, мабуть, і запам’ятався. «Ні, більшість дорослих геть забула, скільки дорослості було у їхніх очах, коли вони були маленькими. І співають пісні не дітям, а собі – бо хочеться чогось м’якенького, пухнастого і кумедного…» - зробила кішка висновок, звертаючи на добре втоптану лісовими мешканцями стежку, що, звиваючись між деревами, пробігала вздовж галявини з кохай-зіллям і сум-травою і губилась десь у лісових нетрях.
Чи легко кішці пройти повз галявину з кохай-зіллям і не завернути туди хоч на хвилиночку? Кохайлики – квіти кохай-зілля з пелюстками у формі сердечок, можуть бути будь-якого кольору. Але ті, що мають холодні кольори, вперто називають себе «некохайликами» і схильні до меланхолії. Чим колір холодніший – тим з більшою готовністю квітка впадає в депресивний стан. Зате серед квітів з теплими кольорами розмаїття характерів було нескінченне. Від ніжно-рожевої наївності на межі дурнуватості до холерично-яскравих гарячих кольорів пристрасті зі схильністю впадати у крайнощі. «Життя…» - думала кішка, мрійливо примружуючи очі і перебираючи пістрявий букетик власних почуттів. Але солодкий дух кохайликів і жорсткі листочки сум–трави, що досить густо переплелись з м’якенькими стеблами кохай-зілля, заважали залишатись на галявині надовго. Тим більше, що ліс не закінчується цією галявиною.
У заростях колючого терену пташки – гуморесники радісно нанизували на колючки шкідників різної масті, а сатирники час від часу навіть якусь невеличку тваринку впольовували. Кішки – хижі тварини, тож не дивно, що їй подобалось спостерігати за полюванням. А натішивши хижацькі інстинкти вона знову ставала миролюбною і тихесенько мандрувала лісом далі.
«У цьому лісі до біса багато цікавих галявин,» - подумала одного разу кішка, вмощуючись на перепочинок серед високих заростей спейс-артиків. Це дивні рослини з міцним корінням і листям, схожим на те, яке буває у подорожника, коли він росте у не досить вологому, зате сонячному місці. Це листя має металічний блиск і абсолютно правильну форму. А квіти на довгих тонких і прямих стеблах такої різної форми, що не варто навіть сподіватись знайти дві однакові. Одні нагадують зірочки різного кольору і розміру, другі – дивовижні апарати для космічних подорожей. Є схожі на планети і різнокольорові сонечка, на комети і не очі невідомих істот. І всі вони вдень накопичують сонячне світло, а вночі віддають його загадковим сяйвом. Спостерігати це явище на фоні вечірнього неба і мріяти про загадкове майбутнє – неабияке задоволення, і відмовлятися від нього з точки зору кішки не мало сенсу. Відтоді у неї з’явилась звичка час від часу проводити вечір на цій галявині. І кожного разу, повертаючись додому, кішка думала: «Як же все таки добре, що у мене є можливість бувати у цьому гарному лісі – такому ж гарному, як справжнє життя, і такому ж недосконалому…»



Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-05-23 13:26:14
Переглядів сторінки твору 1872
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.783
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2020.03.17 20:38
Автор у цю хвилину відсутній