ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Гриць Янківська
2024.04.18 21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..

А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?

Євген Федчук
2024.04.18 19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,

Артур Сіренко
2024.04.18 19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання

Юрій Гундарєв
2024.04.18 19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…


Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча

Володимир Каразуб
2024.04.18 19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля

Вікторія Лимар
2024.04.18 15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.

Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.

Козак Дума
2024.04.18 10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –

Микола Дудар
2024.04.18 09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…

Світлана Пирогова
2024.04.18 08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г

Микола Соболь
2024.04.18 08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих

Леся Горова
2024.04.18 08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.

Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-

Віктор Кучерук
2024.04.18 05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.

Іван Потьомкін
2024.04.17 21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам

Ігор Деркач
2024.04.17 14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.

***
А нами управляють не каліки,

Микола Дудар
2024.04.17 09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…

Світлана Пирогова
2024.04.17 08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ілахім Поет
2024.04.15

Степанчукк Юлія
2024.04.15

Степан Коломиєць
2024.04.15

Дирижабль Піратський
2024.04.12

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Ігор Мартинюк
2024.03.28

Вадим Водичка
2024.03.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Лариса Гурська (1955) / Вірші

 ДЗВОНАР

Івану Гончару, подвижнику
української культури

Іване, Макара незнаного сине,
Площі мурашник внизу під ногами.
Іване, а небо ж високе та синє,
Голуб з голубкою в ньому кругами.

Іване, ну як там, у повені дзівонів,
Срібні сміються, а бронза для слави,
Іване, а де ж голуби? Гайвороння
Небо зачорнює криком гаркавим.

Іване, про що грімкотиш в піднебессі?
Душу тривожиш і серце схололе.
Іване, чи знаєш оту:»Да воскресє?»
Бий же, дзвонарю на сполох!






      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2009-06-04 17:15:07
Переглядів сторінки твору 2404
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.417 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.327 / 5.42)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.802
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2009.09.23 20:08
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Фульмес (Л.П./М.К.) [ 2009-06-05 16:04:01 ]
Нелегко писати присвяти, та Вам вдалося подати її дуже тепло, розуміюче і з любов"ю. Гратулюю!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Гурська (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-05 20:25:46 ]
Дякую, Юлю. Писати про таку людину і важко, і легко. Він наш, а ми - його.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Гурська (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-05 20:28:19 ]
Іван Макарович ГОНЧАР (27.01.1911 - 18.06.1993) - видатний діяч культури, скульптор, живописець, графік, народознавець, колекціонер. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1960), Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1989), Народний художник України (1991). Один з ініціаторів створення Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, а також Музею народної архітектури та побуту України; засновник відомого в Україні й за кордоном громадського музею, який від 1960-х років став вогнищем українського національного відродження (нині - державний Музей І.М. Гончара).
Автор ряду пам'ятників діячам української культури: Г. Сковорода (1963, м.Переяслав - Хмельницький), С. Руданський (1967, с.Хомутець Вінницької обл.), К. Білокур (1967, с.Богданівка Черкаської обл.) І. Котляревський (1969, м.Полтава), І. Франко (1970, с.Копичинці Івано-Франківської обл.) та ін. Серед його робіт, присвячених Т.Г. Шевченку - мармурова статуя "Молодий Шевченко" (1949), придбана Третьяковською галереєю у Москвi (за цією роботою встановлено пам'ятник у м. Яготин) та погрудний пам'ятник Кобзарю (1965, с. Шешори Ів.-Фр. обл.). Вагоме місце у творчості І. Гончара-скульптора посідають героїчні образи козацької доби: Максим Залiзняк (1966, с. Медведiвка на Черкащинi), Iван Гонта (1967, с. Гонтiвка на Вiнниччинi), монумент “Переяславська рада” (1954, Переяславське шосе) та ін.
Поряд із мистецькою творчістю Іван Гончар протягом чотирьох десятиліть провадив титанічну збирацько-народознавчу роботу, результатом якої стала унікальна колекція народного мистецтва XVII - XIX століть: іконопис, народна картина, музичні інструменти, народний одяг, рушники, килими, кераміка, різьблення, писанки, стародруки та ін., що за своєю цінністю не поступається збіркам багатьох державних музеїв України.
Діяльність непідвладного офіційним структурам громадського музею не лишалася безкарною.
Господар музею та його відвідувачі перебували під пильним наглядом спецслужб і зазнавали репресій. Проте митець відстоював право людини доторкнутися до традиційної культури свого народу, і музей продовжував діяти.
На початку 1990-х рр., коли Україна здобула незалежність, було підняте питання про створення державного музею на засадах, запропонованих митцем. Але у червні 1993 року Івана Макаровича не стало. По смерті І.М. Гончара його зібрання та творча спадщина стали основою державного Музею І.М.Гончара, з 1999 р. - Українського центру народної культури „Музей Івана Гончара”.
Розробка ІПРІН © 2004 grin@iprinet.kiev.ua