ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
2024.04.17
07:58
Розцвів бузок, тремтить бузкове світло
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
2024.04.17
06:34
У цій війні я сам себе зустрів.
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
2024.04.17
06:27
Ніби в камертон у підвіконня
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
2024.04.17
05:37
Затьмарить час чийсь світлий образ
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
2024.04.17
00:24
Аж раптом – ніч. На згарищі вітрів
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
2024.04.16
23:09
Якщо не зведе Господь дім,
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
2024.04.16
22:33
Тут колись росли кущі кизилу,
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
2024.04.16
20:19
Це безліч сонць зійшло на небесах
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
2024.04.16
20:03
Цей тихий ранок з квітами в гіллі
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
2024.04.16
09:56
З листка на листочок стрибають краплини.
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
2024.04.16
05:52
На Парнасі відучора гуд
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
2024.04.16
05:42
Галки жовтороті
Всілися на дроті,
Гомоном дратуючи людей, –
Наче зранку в місті
Зграї голосистій
Більше примоститися ніде.
Поки гомоніли
Птиці зголоднілі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всілися на дроті,
Гомоном дратуючи людей, –
Наче зранку в місті
Зграї голосистій
Більше примоститися ніде.
Поки гомоніли
Птиці зголоднілі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олексій Кацай (1954) /
Вірші
Зіткнення
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Зіткнення
І.
Кошлаті будні кам‘яних небес
з архітектурного вилазять карсту
на протяги гудків, сирен та мес
в снігах Плутону та в пустелях Марсу
туди, де вже на відстані руки
пітьми та світла клубочать огроми,
сколочуючи в сподівань грудки
пласких життів об‘ємні хромосоми.
Машини неба бунтівна деталь
враз губиться поміж зірок та кварків
там, де зіштовхується з даллю даль,
там, де боги
вмирають від інфарктів,
а демони від ляку висоти
зіщулюють перетинчасті крила.
Та спалені вже автотрас мости,
вже таїна заклично засурмила
й громадиться на іншу таїну,
як і потрощений на гуркіт простір,
де кожен звук
ламається в луну,
але де зайві і кістяк, і костур,
бо невагомість – музики ріка
поміж високих берегів поезій –
тебе з автівки кидає вікна,
неначе шибку, зведену на леза.
І ними краючи свій власний жах,
ти ще хрипиш: «Не зупиняй, кохано,
рокованих на сьомих небесах
тих зіткнень, що чи пізно, а чи рано,
зруйнують вщент буденщин апарат!..
Що наша смерть?.. Це – просто звичка жити…»
А в світі, що повернутий назад,
як вихлопна труба у днів гонитві,
кохана знов обмацує твоє
лице і тіло – від душі до ребер, –
зітхнувши в прірві зіткнення на це:
«Повернута безодня
зветься
небом…
Але різниця в цьому є хіба?..
Хіба сама я
просто їхній клаптик?
Як відшукати в галасі слова,
врятовані від зіткнення галактик!?
Та що слова!.. Античастинки мов…
Вони світ повсякчасно
половинять.
Та плач дитини – перша з молитов –
невже кидок твій в хаос не зупинить,
де обертання лопаттю гвинта
усесвіт вчавлює в глиб мікросвіту?!?»
…А на метал розбитого авта
летять кленові гвинтокрили літа.
ІІ.
Хай, любо, вичахлих зірок метал
тебе ніколи більше не поранить…
Іржавий час на простору кристал
нехай моє кохання переплавить
і кришталевих станцій
острови
замерехтять на всіх твоїх орбітах,
коли в проміння теплого траві
гойднуться ледь на відстаней магнітах
галактики
двох наших спраглих тіл…
Тобто, тіла закоханих галактик.
Міжзоряний
заклубочиться пил
в пульсарів двох зласкавленому такті,
вдаряючись, паруючись з усім,
що вже було, що буде, що є плином
хвиль почуттів. І в океані змін
я – електрон, ти – моє електрино,
а разом ми – любові вічний струм
напругою у сонцельярди вольтів.
Молекул розпорошений двигун
у швидкостей
заплутується корді
і там, де ні початку, ні кінця
не мають таємниць розняті мушлі,
сколочуються атоми в серця
живих істот, а промені – у душі.
І перетворюється в світло кров,
і шурхіт світла сповнює світання,
і в центрі космосу є кожна з мов,
що, як і він, занурений в кохання.
Прошепочи мені свої світи.
А я відкликнусь власними зірками.
Зіштовхнуться хай, врешті решт, вони
радіохвилями і голосами,
тілами, атмосферами.
Усім,
що входить одне в одне
і єднає
дим наднових
і ватри тужний дим,
що точиться до нас із неба
краю.
Чи небокраю?! Любо, почекай!..
Ти бачиш?.. Там, за обрієм, де трохи
псує ідею вертикалі плай,
розплесканий до автокатастрофи,
зіштовхнулась з життям зарано смерть.
Ледь пригальмуй! Хай всіх істот заради
ці дві істоти
рух наповнить вщерть…
Воскресле небо скресло
зорепадом.
Кошлаті будні кам‘яних небес
з архітектурного вилазять карсту
на протяги гудків, сирен та мес
в снігах Плутону та в пустелях Марсу
туди, де вже на відстані руки
пітьми та світла клубочать огроми,
сколочуючи в сподівань грудки
пласких життів об‘ємні хромосоми.
Машини неба бунтівна деталь
враз губиться поміж зірок та кварків
там, де зіштовхується з даллю даль,
там, де боги
вмирають від інфарктів,
а демони від ляку висоти
зіщулюють перетинчасті крила.
Та спалені вже автотрас мости,
вже таїна заклично засурмила
й громадиться на іншу таїну,
як і потрощений на гуркіт простір,
де кожен звук
ламається в луну,
але де зайві і кістяк, і костур,
бо невагомість – музики ріка
поміж високих берегів поезій –
тебе з автівки кидає вікна,
неначе шибку, зведену на леза.
І ними краючи свій власний жах,
ти ще хрипиш: «Не зупиняй, кохано,
рокованих на сьомих небесах
тих зіткнень, що чи пізно, а чи рано,
зруйнують вщент буденщин апарат!..
Що наша смерть?.. Це – просто звичка жити…»
А в світі, що повернутий назад,
як вихлопна труба у днів гонитві,
кохана знов обмацує твоє
лице і тіло – від душі до ребер, –
зітхнувши в прірві зіткнення на це:
«Повернута безодня
зветься
небом…
Але різниця в цьому є хіба?..
Хіба сама я
просто їхній клаптик?
Як відшукати в галасі слова,
врятовані від зіткнення галактик!?
Та що слова!.. Античастинки мов…
Вони світ повсякчасно
половинять.
Та плач дитини – перша з молитов –
невже кидок твій в хаос не зупинить,
де обертання лопаттю гвинта
усесвіт вчавлює в глиб мікросвіту?!?»
…А на метал розбитого авта
летять кленові гвинтокрили літа.
ІІ.
Хай, любо, вичахлих зірок метал
тебе ніколи більше не поранить…
Іржавий час на простору кристал
нехай моє кохання переплавить
і кришталевих станцій
острови
замерехтять на всіх твоїх орбітах,
коли в проміння теплого траві
гойднуться ледь на відстаней магнітах
галактики
двох наших спраглих тіл…
Тобто, тіла закоханих галактик.
Міжзоряний
заклубочиться пил
в пульсарів двох зласкавленому такті,
вдаряючись, паруючись з усім,
що вже було, що буде, що є плином
хвиль почуттів. І в океані змін
я – електрон, ти – моє електрино,
а разом ми – любові вічний струм
напругою у сонцельярди вольтів.
Молекул розпорошений двигун
у швидкостей
заплутується корді
і там, де ні початку, ні кінця
не мають таємниць розняті мушлі,
сколочуються атоми в серця
живих істот, а промені – у душі.
І перетворюється в світло кров,
і шурхіт світла сповнює світання,
і в центрі космосу є кожна з мов,
що, як і він, занурений в кохання.
Прошепочи мені свої світи.
А я відкликнусь власними зірками.
Зіштовхнуться хай, врешті решт, вони
радіохвилями і голосами,
тілами, атмосферами.
Усім,
що входить одне в одне
і єднає
дим наднових
і ватри тужний дим,
що точиться до нас із неба
краю.
Чи небокраю?! Любо, почекай!..
Ти бачиш?.. Там, за обрієм, де трохи
псує ідею вертикалі плай,
розплесканий до автокатастрофи,
зіштовхнулась з життям зарано смерть.
Ледь пригальмуй! Хай всіх істот заради
ці дві істоти
рух наповнить вщерть…
Воскресле небо скресло
зорепадом.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію