ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
2024.04.17
07:58
Розцвів бузок, тремтить бузкове світло
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
2024.04.17
06:34
У цій війні я сам себе зустрів.
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
2024.04.17
06:27
Ніби в камертон у підвіконня
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
2024.04.17
05:37
Затьмарить час чийсь світлий образ
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
2024.04.17
00:24
Аж раптом – ніч. На згарищі вітрів
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
2024.04.16
23:09
Якщо не зведе Господь дім,
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
2024.04.16
22:33
Тут колись росли кущі кизилу,
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
2024.04.16
20:19
Це безліч сонць зійшло на небесах
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
2024.04.16
20:03
Цей тихий ранок з квітами в гіллі
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
2024.04.16
09:56
З листка на листочок стрибають краплини.
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
2024.04.16
05:52
На Парнасі відучора гуд
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
2024.04.16
05:42
Галки жовтороті
Всілися на дроті,
Гомоном дратуючи людей, –
Наче зранку в місті
Зграї голосистій
Більше примоститися ніде.
Поки гомоніли
Птиці зголоднілі
Всілися на дроті,
Гомоном дратуючи людей, –
Наче зранку в місті
Зграї голосистій
Більше примоститися ніде.
Поки гомоніли
Птиці зголоднілі
2024.04.15
20:46
У маршрутці шоколадку
Їсть дівча, смакує.
- То шкідливо для школярки! –
Тип якийсь кепкує.
Розкудахтався, мов квочка:
- Ти ж здоров’я згубиш!
Бо ж поправишся, мов бочка!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Їсть дівча, смакує.
- То шкідливо для школярки! –
Тип якийсь кепкує.
Розкудахтався, мов квочка:
- Ти ж здоров’я згубиш!
Бо ж поправишся, мов бочка!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віталій Репета (1988) /
Проза
Безсоння
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Безсоння
Безсоння
Я люблю місяць. І ось сьогодні, дивлячись з відчиненого вікна своєї багатоповерхівки на нічне місто та на повний місяць над ним, я пригадав давню історію, що трапилась зі мною багато років тому. Тоді я був ще студентом, життя било через край, і в мене було достатньо друзів, щоб я почувався цілком щасливим. Ми пили пиво й хвилювалися перед кожним приходом сесії. І ось, одного разу йдучи в гості до Михайла…
…пива. Добре би «Старопрамен», та якщо не буде, то хоч би «Оболонь», абощо.
Гаразд – відповів я, натиснув червоного ґудзика на своєму мобільному й пішов до найближчого магазину. Взяв пива й сухариків, скептично глянув на копійки в долоні (хоч малюй картину «Залишки стипендії»), й пішов звичною дорогою через парк.
Мою увагу привернули дивні рухи в хащах. Приглушені голоси з явною натугою бурмотіли щось… звичайна справа, подумав я. Закохана молодь не знайшла квартири, а парк – таке традиційне місце… але ні. Раптом почувся звук, ніби когось ляснули по щоці, жіноче надривне «пустіть!», чийсь хрип. Справа явно нечиста. Я підійшов ближче, щоб роздивитись, й побачив, як двоє молодиків зв’язують молоду, і здається, гарну дівчину. Я й сам не втямив, чому я зробив саме так… лицар довбаний. В моїх руках було по пляшці пива, їх я і опустив на голови «хлопчикам», вклавши в удар всю силу. Пляшки луснули, «хлопчики» попадали, місія виконана. Адреналін в крові! Але, повернувшись до врятованої Дами Серця, раптом замість її личка побачив вввеличезну пащеку. Мені перед очима все попливло, і я з грацією мішка з кукурудзою ляпнувся на землю. «Оце вляпався» - тільки й подумав я.
Прийшов до тями десь в лікарні, з перев’язаним горлом. Там мені сказали, що мене покусав собака, і я чудом вижив. Кілька разів мене навідували панове міліціонери, та якось все замнулось. От тільки з того часу погано сплю за повного місяця. Інколи прокидався в ліжку якимось дивом весь брудний, а одного разу помітив глибокі рівненькі подряпини. Дружина мене заспокоює, каже, що від лунатизму страждало багато людей. Та з часом воно відійшло в минуле, і зараз в такі ночі в мене просто безсоння. В мене двоє дітей, чудова дружина, не така вже й погана робота…
Та цієї ночі щось мені незатишно. Потягнувся до цигарки, запалив. Не палив ще із студентських років, та цигарки були в квартирі завжди – для гостей. Закашлявся. Видихнув дим в нічне місто. Що за чорт, що мене так турбує? Невже той клятий місяць?
Раптом я обернувся через плече. В кімнаті ще хтось був. Серед густої темряви вгадувався силует сина.
Ерік? – тихенько гукнув я. Він не відповів. Із сином щось було не так… От тільки що? І тут я зрозумів: його завжди карі очі відсвічували зеленим. Мій хлопчик впевнено підійшов до вікна, і перш, ніж я встиг щось зробити, стрибнув з четвертого поверху. Внизу завила сигналізація якогось флаєра, яку одразу ж приглушило вовче виття. Тінь істоти, що вдень була моїм сином, зникла за рогом.
Цигарка догоріла до кінця й затухла. По моїх щоках котилися сльози. Еріку, я не хотів… Вибач мене, старого дурня. Я ж хотів, як краще…
Крізь сльози я глянув на байдужий місяць, що й далі світив над великим містом. Безсило опустився на підлогу. Древнє, як світ, прокляття. Таких, як ми, вбивати треба. Та я – не самогубець, і на сина рука не підніметься.
Завтра в газетах знову в рубриці «кримінал» напишуть про наглу смерть… чи дві, а може, й три.
Безвихідь.
Хоч вовком на місяць вий – невесело всміхнувшись, подумав я.
29.11.2027p.
Я люблю місяць. І ось сьогодні, дивлячись з відчиненого вікна своєї багатоповерхівки на нічне місто та на повний місяць над ним, я пригадав давню історію, що трапилась зі мною багато років тому. Тоді я був ще студентом, життя било через край, і в мене було достатньо друзів, щоб я почувався цілком щасливим. Ми пили пиво й хвилювалися перед кожним приходом сесії. І ось, одного разу йдучи в гості до Михайла…
…пива. Добре би «Старопрамен», та якщо не буде, то хоч би «Оболонь», абощо.
Гаразд – відповів я, натиснув червоного ґудзика на своєму мобільному й пішов до найближчого магазину. Взяв пива й сухариків, скептично глянув на копійки в долоні (хоч малюй картину «Залишки стипендії»), й пішов звичною дорогою через парк.
Мою увагу привернули дивні рухи в хащах. Приглушені голоси з явною натугою бурмотіли щось… звичайна справа, подумав я. Закохана молодь не знайшла квартири, а парк – таке традиційне місце… але ні. Раптом почувся звук, ніби когось ляснули по щоці, жіноче надривне «пустіть!», чийсь хрип. Справа явно нечиста. Я підійшов ближче, щоб роздивитись, й побачив, як двоє молодиків зв’язують молоду, і здається, гарну дівчину. Я й сам не втямив, чому я зробив саме так… лицар довбаний. В моїх руках було по пляшці пива, їх я і опустив на голови «хлопчикам», вклавши в удар всю силу. Пляшки луснули, «хлопчики» попадали, місія виконана. Адреналін в крові! Але, повернувшись до врятованої Дами Серця, раптом замість її личка побачив вввеличезну пащеку. Мені перед очима все попливло, і я з грацією мішка з кукурудзою ляпнувся на землю. «Оце вляпався» - тільки й подумав я.
Прийшов до тями десь в лікарні, з перев’язаним горлом. Там мені сказали, що мене покусав собака, і я чудом вижив. Кілька разів мене навідували панове міліціонери, та якось все замнулось. От тільки з того часу погано сплю за повного місяця. Інколи прокидався в ліжку якимось дивом весь брудний, а одного разу помітив глибокі рівненькі подряпини. Дружина мене заспокоює, каже, що від лунатизму страждало багато людей. Та з часом воно відійшло в минуле, і зараз в такі ночі в мене просто безсоння. В мене двоє дітей, чудова дружина, не така вже й погана робота…
Та цієї ночі щось мені незатишно. Потягнувся до цигарки, запалив. Не палив ще із студентських років, та цигарки були в квартирі завжди – для гостей. Закашлявся. Видихнув дим в нічне місто. Що за чорт, що мене так турбує? Невже той клятий місяць?
Раптом я обернувся через плече. В кімнаті ще хтось був. Серед густої темряви вгадувався силует сина.
Ерік? – тихенько гукнув я. Він не відповів. Із сином щось було не так… От тільки що? І тут я зрозумів: його завжди карі очі відсвічували зеленим. Мій хлопчик впевнено підійшов до вікна, і перш, ніж я встиг щось зробити, стрибнув з четвертого поверху. Внизу завила сигналізація якогось флаєра, яку одразу ж приглушило вовче виття. Тінь істоти, що вдень була моїм сином, зникла за рогом.
Цигарка догоріла до кінця й затухла. По моїх щоках котилися сльози. Еріку, я не хотів… Вибач мене, старого дурня. Я ж хотів, як краще…
Крізь сльози я глянув на байдужий місяць, що й далі світив над великим містом. Безсило опустився на підлогу. Древнє, як світ, прокляття. Таких, як ми, вбивати треба. Та я – не самогубець, і на сина рука не підніметься.
Завтра в газетах знову в рубриці «кримінал» напишуть про наглу смерть… чи дві, а може, й три.
Безвихідь.
Хоч вовком на місяць вий – невесело всміхнувшись, подумав я.
29.11.2027p.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію