ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
2024.03.26
22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
2024.03.26
22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
2024.03.26
21:08
Акторе,..
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
2024.03.26
19:26
Неужели это всё? Неужели вот именно сейчас, в первые дни лета, когда барышни на улице пронзают твоё сердце острыми, высвобожденными от кольчуги бюстгальтеров сосками, когда в голове бурлит громадьё планов на отпуск, когда ты, чёрт возьми, уже почти всего
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
2024.03.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Степаненко (1950) /
Вірші
/
Тверді форми
Триптих присвята
Батькові
Він любить свій сад над усе,
а доля йому вготувала коня.
Діти віз обсідають,
як восени гарбузи,
позаду один почепився і тягнеться…
За возом його завжди
здіймається курява…
Вдосвіта він у саду
мужиче пісні,
не тому що не знає слів –
він думає, слухає шпаків,
вони, як він, коло хати
тільки до сходу сонця.
За возом його завжди
здіймається курява…
Батько не любить
їзди швидкої –
просто спішить до людей.
Четверо дужих коліс
захекаються у спеку,
творячи міражі,
в негоду намотують тони грязі
на ободи.
між їх промінців дерев’яних,
мов у віконцях незасклених
даху,
горобці сідають без страху.
Гедзі касають коня.
Тут їх більше,
ніж у батька мого,
знадвору в комору
набито цвяхів,
на яких вже давно
не сохне тютюн –
засмагли і схудли вони
від часу.
Бджоли,
як на щільник,
на комору летіли…
Замість меду вони натикались
на дим,
що клубився в бійницях,
які просвердлив собі шашіль.
Поруч батько курив.
він зроду бджіл не боявся,
навіть і тих,
що дзижчали
свинцевими крильцями
над головами,
шукаючи квітку свою.
Всю війну на підводі
просилася підвезти.
Батько був невблаганний,
як сонце,
від сходу до заходу -
і він переміг.
Ви б його бачили
серед яблук і груш,
серед вишень і слив…
Завжди біля нього
найбільше людей –
це найдорожча ціна для нього.
На базарі він часто,
та ніколи
його не застанете.
Так він стоїть з півгодини
і плоди віддає за безцінь.
За возом його завжди
здіймається курява…
Якби не паркани
і зелені хаос
можна було б іще здалеку
бачити –
батько їде селом:
чистий душею,
і кінь в нього білий.
За возом його завжди
здіймається курява…
Матері
А на подвір’ї мати
пере простирадла білі –
сини приїжджають завтра,
внучата.
Важко дихає балія парою,
хукає матері в руки.
Перші заморозки на віях.
А через двір увесь
прищіпки на дроті,
немов ластівки,
хвостами донизу
й сумують,
що небо сьогодні похмуре
і обличчя сусідки.
Діти її забули,
знати не хочуть…
Вибрикує у городі корова –
скинуть не може
лайку своєї хазяйки.
Сокира гріє носа в колоді,
Криничкою складені дрова.
Мати не чує холоду знадвору
у руки –
пошерхлі, що потріскалися
замолоду.
Руки,
якими пестила, шила,
орала, косила –
руки,
якими плакала і сміялась.
Тільки, коли притуляє руки до груби,
тільки тоді вона відчуває:
холод в шибки заглядає –
скло з середини потіє.
Щоночі махає руками –
вона відчуває втому
і старість,
яких наводять судоми
до хати
і ходять домовиками.
І тепер простирадла розвішує,
а вони лопотять їй у груди,
ніби хочуть злетіти…
Вона обережно
садовить прищіпки
на білі хмарки.
Коли вони й виросли
пелюшки?!
Сини
Від учора летіла замерзлими слізьми пороша,
Ніби шерсть із коня, яку рвав батьків батіг,
Коли в поле неждано йому зима-листоноша,
Вість про синову смерть принесла не в трикутнім листі.
Провела нас за хвіртку по літньому вдягнена мати,
Нам давно вже у спину дивилося рідне село.
Вона в хату не йшла, знала будемо ще оглядатись
У надії знайти між вогнів материнське тепло.
Посивілі дими в димарях повлягалися спати,
Електрички гудок десь буксує за рогом села.
І пішла із відром до сараю у сутінках мати,
Де корова на роги зажурену ніч підняла.
Оглядалась на двері в надії побачити сина,
На одвірку рушник, мов хустина в прощальній руці.
Заспокоїти матері тишу було не під силу,
Захлиналися стінки відра у дзвінкім молоці.
Білий кінь спотикавсь по притрушеній снігом дорозі.
Батько в небо дивився на сльози нічної свічі,
І щоб біль вгамувати, він кріпким затягнувся морозом,
Цигарок не знайшовши – сини розкурили вночі.
1981р.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Триптих присвята
Батькові
Він любить свій сад над усе,
а доля йому вготувала коня.
Діти віз обсідають,
як восени гарбузи,
позаду один почепився і тягнеться…
За возом його завжди
здіймається курява…
Вдосвіта він у саду
мужиче пісні,
не тому що не знає слів –
він думає, слухає шпаків,
вони, як він, коло хати
тільки до сходу сонця.
За возом його завжди
здіймається курява…
Батько не любить
їзди швидкої –
просто спішить до людей.
Четверо дужих коліс
захекаються у спеку,
творячи міражі,
в негоду намотують тони грязі
на ободи.
між їх промінців дерев’яних,
мов у віконцях незасклених
даху,
горобці сідають без страху.
Гедзі касають коня.
Тут їх більше,
ніж у батька мого,
знадвору в комору
набито цвяхів,
на яких вже давно
не сохне тютюн –
засмагли і схудли вони
від часу.
Бджоли,
як на щільник,
на комору летіли…
Замість меду вони натикались
на дим,
що клубився в бійницях,
які просвердлив собі шашіль.
Поруч батько курив.
він зроду бджіл не боявся,
навіть і тих,
що дзижчали
свинцевими крильцями
над головами,
шукаючи квітку свою.
Всю війну на підводі
просилася підвезти.
Батько був невблаганний,
як сонце,
від сходу до заходу -
і він переміг.
Ви б його бачили
серед яблук і груш,
серед вишень і слив…
Завжди біля нього
найбільше людей –
це найдорожча ціна для нього.
На базарі він часто,
та ніколи
його не застанете.
Так він стоїть з півгодини
і плоди віддає за безцінь.
За возом його завжди
здіймається курява…
Якби не паркани
і зелені хаос
можна було б іще здалеку
бачити –
батько їде селом:
чистий душею,
і кінь в нього білий.
За возом його завжди
здіймається курява…
Матері
А на подвір’ї мати
пере простирадла білі –
сини приїжджають завтра,
внучата.
Важко дихає балія парою,
хукає матері в руки.
Перші заморозки на віях.
А через двір увесь
прищіпки на дроті,
немов ластівки,
хвостами донизу
й сумують,
що небо сьогодні похмуре
і обличчя сусідки.
Діти її забули,
знати не хочуть…
Вибрикує у городі корова –
скинуть не може
лайку своєї хазяйки.
Сокира гріє носа в колоді,
Криничкою складені дрова.
Мати не чує холоду знадвору
у руки –
пошерхлі, що потріскалися
замолоду.
Руки,
якими пестила, шила,
орала, косила –
руки,
якими плакала і сміялась.
Тільки, коли притуляє руки до груби,
тільки тоді вона відчуває:
холод в шибки заглядає –
скло з середини потіє.
Щоночі махає руками –
вона відчуває втому
і старість,
яких наводять судоми
до хати
і ходять домовиками.
І тепер простирадла розвішує,
а вони лопотять їй у груди,
ніби хочуть злетіти…
Вона обережно
садовить прищіпки
на білі хмарки.
Коли вони й виросли
пелюшки?!
Сини
Від учора летіла замерзлими слізьми пороша,
Ніби шерсть із коня, яку рвав батьків батіг,
Коли в поле неждано йому зима-листоноша,
Вість про синову смерть принесла не в трикутнім листі.
Провела нас за хвіртку по літньому вдягнена мати,
Нам давно вже у спину дивилося рідне село.
Вона в хату не йшла, знала будемо ще оглядатись
У надії знайти між вогнів материнське тепло.
Посивілі дими в димарях повлягалися спати,
Електрички гудок десь буксує за рогом села.
І пішла із відром до сараю у сутінках мати,
Де корова на роги зажурену ніч підняла.
Оглядалась на двері в надії побачити сина,
На одвірку рушник, мов хустина в прощальній руці.
Заспокоїти матері тишу було не під силу,
Захлиналися стінки відра у дзвінкім молоці.
Білий кінь спотикавсь по притрушеній снігом дорозі.
Батько в небо дивився на сльози нічної свічі,
І щоб біль вгамувати, він кріпким затягнувся морозом,
Цигарок не знайшовши – сини розкурили вночі.
1981р.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію