ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
2024.04.17
07:58
Розцвів бузок, тремтить бузкове світло
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
2024.04.17
06:34
У цій війні я сам себе зустрів.
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
2024.04.17
06:27
Ніби в камертон у підвіконня
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
2024.04.17
05:37
Затьмарить час чийсь світлий образ
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
2024.04.17
00:24
Аж раптом – ніч. На згарищі вітрів
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
2024.04.16
23:09
Якщо не зведе Господь дім,
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
2024.04.16
22:33
Тут колись росли кущі кизилу,
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
2024.04.16
20:19
Це безліч сонць зійшло на небесах
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
2024.04.16
20:03
Цей тихий ранок з квітами в гіллі
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
2024.04.16
09:56
З листка на листочок стрибають краплини.
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
2024.04.16
05:52
На Парнасі відучора гуд
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
2024.04.16
05:42
Галки жовтороті
Всілися на дроті,
Гомоном дратуючи людей, –
Наче зранку в місті
Зграї голосистій
Більше примоститися ніде.
Поки гомоніли
Птиці зголоднілі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всілися на дроті,
Гомоном дратуючи людей, –
Наче зранку в місті
Зграї голосистій
Більше примоститися ніде.
Поки гомоніли
Птиці зголоднілі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олена Степаненко /
Публіцистика
«Мій тато не читає моїх віршів…»
Контекст : Інша література. Наталія Пасічник
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Мій тато не читає моїх віршів…»
Народилася, хрестилася й росла в смт. Талалаївка на Чернігівщині. Вчилася в Чернігівському музичному училищі, а тоді і в Ніжині на піаністку. Лавреат кількох літературних та музичних конкурсів, автор трьох поетичних збірок.
- Олено, гадаю, розмову варто розпочати з того, як усе починалось...
Ну, це всі знають - все почалося зі Слова, як було Богом, а потім Авраам полюбив ой, пробач, - народив Ісака, Ісак народив Якова, а Яков народив узагалі таку купу народу, що й порахувати годі – і всі хлопчики. Тож коли трохи пізніше мій тато зустрів маму на городі – вони копали картоплю, і теж за деякий час з’явилася я - можна стало говорити про рівновагу чоловічого й жіночого начал у Всесвіті. (сміється) Тато, до речі, у школі писав вірші, навіть надіслав добірку до районної газети, але там їх не оцінили, вказали на всі недоліки й повернули поету-початківцю. Щоправда, поштар помилився і віддав лист його однофамільцю. А той на все село розтриндів, що Ванько Степаненко у них віршомаз! Це спровокувало стійку антипатію до поезії в тендітній душі хлопця – з тих пір тато не читає віршів. Навіть моїх.
- Активно публікуватися Ви почали на зламі століть. Окрім того, добірка Ваших віршів увійшла до антології поетів–двотисячників «Дві тонни». Тож до якої літературної генерації Ви себе відносите?
Їй-богу, такі запитання завжди примушують мене шарітися. Як не соромно, але я не можу на них відповісти. Ну от спробуйте запитати у дерева, до якої породи воно саме себе віднесе. Хоч до ночі стійте, а відповіді – катма. Бо ж на те є спеціальні люди, ботаніки, садівники, дендрологи, дроворуби та меблярі, нарешті – вони собі з’ясовують, а дерево собі росте. А я собі пишу, інколи почуваючись у якійсь генерації вільно, переважно ж природно дихаючи поза всілякими класифікаціями.
- Доля митця – річ прогнозована чи тут можливий відступ від правил?
Не знаю, наскільки правомірна така постановки питання - правильна долі митця. Жити весело й померти молодим? Жити бідно, але чесно, і бути похованим у спільній могилі? Отримувати державні нагороди, наступаючи на горло власній пісні, аж доки вже ніхто не згадає – а чи була – пісня? Писати що заманеться, але в стіл? Доля митця вибудовується в момент його вибору вектору руху і змінюється з кожним поворотом його творчості. Про себе можу сказати – пишу, коли пишеться, коли не пишеться, не пишу, і щаслива з того.
- Ваша книга «Третя Атлантида», що вийшла друком у видавництві «Факт», справляє враження візій з минулого, теперішнього і навіть потойбічного.
Як на мене, будь-який поетичний твір є віддзеркаленням певних внутрішніх ландшафтів свого творця, така своєрідна мапа, де простір і час вимірюються геть не за звичною шкалою координат, а живі й мертві нарешті можуть не почуватися розлученими.
- «Я виводжу «Любов», що читається словом «Страх», «Бо любові нема – лиш долання тяжіння земного» - обидві цитати з Ваших віршів. Наскільки образ Олени Степаненко у текстах відповідає образу Олени Степаненко у житті?
Не знаю – я ніколи не відміряю, скільки грамів Олени Степаненко переходить у вірші. Але таки є грішок, у кожній з моїх героїнь є трохи від мене, а в мені – від них.
- У кожного літератора, мабуть, є улюблені автори, поети та письменники, на яких рівняються, або ж намагаються перевершити. Чи є у Вас такий список, і чи змінний він?
Ой, як згадаю… Коли мені було років так із 17, я просто фанатіла від Марини Цвєтаєвої. Але як істота твереза й самокритична, досить швидко зрозуміла, що перевершити її не зможу, хоч би зі шкіри вилізла. Покинула писати, років на 4, аж поки не зрозуміла, що у мене своя мова, у Цвєтаєвої – своя. Почала писати українською, і більше змінювати мову не збираюся. Дуже люблю Каммінгса, Еліота, Донна, Клоделя.
- Марія Кривенко в одному із своїх віршів зауважила, що «Українським поетками в минулому жилося важко… Українським поеткам сьогодні живеться не так погано…».
Не знаю, це якийсь нездоровий радянський стереотип – поет чи поетка, якщо він справжній поет чи поетка - повинні бути гнані і голодні. Я вважаю, що людина – талановита людина – завжди може знайти, куди докласти свій талан, щоби цілком зреалізуватися, і в мистецтві, і в кар’єрі, і в особистому житті. Звісно, існують перешкоди суто об’єктивного характеру, але них до і треба ставитися, як до перешкод, тобто – долати.
- І наостанок побажання читачам від Олени Степаненко.
Я хочу побажати, щоби ви мали бажання – не знаю, ясного неба, миру в усьому світі, вічної любові, незмінної весни, перевершити нарешті Марину Цвєтаєву чи стати космонавтом. Бо світом рухає наше бажання здійснення й творення чогось, чого раніше ще не було. А коли я перестану бажати – нехай мене закопають двічі, щоби інфекція не розповсюджувалася світом.
Розмовляла Наталка Пасічник
- Олено, гадаю, розмову варто розпочати з того, як усе починалось...
Ну, це всі знають - все почалося зі Слова, як було Богом, а потім Авраам полюбив ой, пробач, - народив Ісака, Ісак народив Якова, а Яков народив узагалі таку купу народу, що й порахувати годі – і всі хлопчики. Тож коли трохи пізніше мій тато зустрів маму на городі – вони копали картоплю, і теж за деякий час з’явилася я - можна стало говорити про рівновагу чоловічого й жіночого начал у Всесвіті. (сміється) Тато, до речі, у школі писав вірші, навіть надіслав добірку до районної газети, але там їх не оцінили, вказали на всі недоліки й повернули поету-початківцю. Щоправда, поштар помилився і віддав лист його однофамільцю. А той на все село розтриндів, що Ванько Степаненко у них віршомаз! Це спровокувало стійку антипатію до поезії в тендітній душі хлопця – з тих пір тато не читає віршів. Навіть моїх.
- Активно публікуватися Ви почали на зламі століть. Окрім того, добірка Ваших віршів увійшла до антології поетів–двотисячників «Дві тонни». Тож до якої літературної генерації Ви себе відносите?
Їй-богу, такі запитання завжди примушують мене шарітися. Як не соромно, але я не можу на них відповісти. Ну от спробуйте запитати у дерева, до якої породи воно саме себе віднесе. Хоч до ночі стійте, а відповіді – катма. Бо ж на те є спеціальні люди, ботаніки, садівники, дендрологи, дроворуби та меблярі, нарешті – вони собі з’ясовують, а дерево собі росте. А я собі пишу, інколи почуваючись у якійсь генерації вільно, переважно ж природно дихаючи поза всілякими класифікаціями.
- Доля митця – річ прогнозована чи тут можливий відступ від правил?
Не знаю, наскільки правомірна така постановки питання - правильна долі митця. Жити весело й померти молодим? Жити бідно, але чесно, і бути похованим у спільній могилі? Отримувати державні нагороди, наступаючи на горло власній пісні, аж доки вже ніхто не згадає – а чи була – пісня? Писати що заманеться, але в стіл? Доля митця вибудовується в момент його вибору вектору руху і змінюється з кожним поворотом його творчості. Про себе можу сказати – пишу, коли пишеться, коли не пишеться, не пишу, і щаслива з того.
- Ваша книга «Третя Атлантида», що вийшла друком у видавництві «Факт», справляє враження візій з минулого, теперішнього і навіть потойбічного.
Як на мене, будь-який поетичний твір є віддзеркаленням певних внутрішніх ландшафтів свого творця, така своєрідна мапа, де простір і час вимірюються геть не за звичною шкалою координат, а живі й мертві нарешті можуть не почуватися розлученими.
- «Я виводжу «Любов», що читається словом «Страх», «Бо любові нема – лиш долання тяжіння земного» - обидві цитати з Ваших віршів. Наскільки образ Олени Степаненко у текстах відповідає образу Олени Степаненко у житті?
Не знаю – я ніколи не відміряю, скільки грамів Олени Степаненко переходить у вірші. Але таки є грішок, у кожній з моїх героїнь є трохи від мене, а в мені – від них.
- У кожного літератора, мабуть, є улюблені автори, поети та письменники, на яких рівняються, або ж намагаються перевершити. Чи є у Вас такий список, і чи змінний він?
Ой, як згадаю… Коли мені було років так із 17, я просто фанатіла від Марини Цвєтаєвої. Але як істота твереза й самокритична, досить швидко зрозуміла, що перевершити її не зможу, хоч би зі шкіри вилізла. Покинула писати, років на 4, аж поки не зрозуміла, що у мене своя мова, у Цвєтаєвої – своя. Почала писати українською, і більше змінювати мову не збираюся. Дуже люблю Каммінгса, Еліота, Донна, Клоделя.
- Марія Кривенко в одному із своїх віршів зауважила, що «Українським поетками в минулому жилося важко… Українським поеткам сьогодні живеться не так погано…».
Не знаю, це якийсь нездоровий радянський стереотип – поет чи поетка, якщо він справжній поет чи поетка - повинні бути гнані і голодні. Я вважаю, що людина – талановита людина – завжди може знайти, куди докласти свій талан, щоби цілком зреалізуватися, і в мистецтві, і в кар’єрі, і в особистому житті. Звісно, існують перешкоди суто об’єктивного характеру, але них до і треба ставитися, як до перешкод, тобто – долати.
- І наостанок побажання читачам від Олени Степаненко.
Я хочу побажати, щоби ви мали бажання – не знаю, ясного неба, миру в усьому світі, вічної любові, незмінної весни, перевершити нарешті Марину Цвєтаєву чи стати космонавтом. Бо світом рухає наше бажання здійснення й творення чогось, чого раніше ще не було. А коли я перестану бажати – нехай мене закопають двічі, щоби інфекція не розповсюджувалася світом.
Розмовляла Наталка Пасічник
Контекст : Інша література. Наталія Пасічник
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію