ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
21:00
We spend money all know how.
We save money all know how.
The rich are all easily.
The beggars are all afford.
The poor are all hardly.
Author’s: Natasha
We save money all know how.
The rich are all easily.
The beggars are all afford.
The poor are all hardly.
Author’s: Natasha
2024.03.28
20:54
Наша Україна - рідна Батьківщина
Роками, ти нагороджувала наш край:
Лісами, морями, родючими землями,
річками, озерами, степами, горами.
А ми твої діти насолоджувалися і
насолоджуємося твоєю красою - Україна.
Наші пращури боролися за рідну землю,
Роками, ти нагороджувала наш край:
Лісами, морями, родючими землями,
річками, озерами, степами, горами.
А ми твої діти насолоджувалися і
насолоджуємося твоєю красою - Україна.
Наші пращури боролися за рідну землю,
2024.03.28
19:13
Фігаро - де?
Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей
Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей
2024.03.28
17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
2024.03.28
17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Борисівна Маршалова /
Проза
Новорічна казка
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Новорічна казка
Різдвяна Зірка рік Новий
Нехай до миру запровадить,
Любов дарує пломінь свій,
Ніщо хай щастю не завадить!
На цю ніч усі чекають. І, звичайно, дітвора. В чуднім небі зорі сяють, казочок прийшла пора.
У святковім ось убранні в дім ялиночка вже йде, в новорічних побажаннях мир та щастя кожен шле.
У цей вечір не заснемо допізна ні я, ні ти. Миколай у санях, певно, мчить крізь зоряні мости... Поганяє дуже вправно трійку чарівних коней, подарунки має вчасно донести він до дітей.
Подарунків є багато! Стільки - скільки дітлахів! Є ляльки , ведмеді, авто, книги, фарби... Безліч див!
І на кожному - адреса та ім'я ще малюка, всі замовлення чудесні - із чарівного мішка.
Замовляла Галя ляльку, а Іванко – ковзани. І стоять на дверях зранку, позабувши вже про сни.
А малесенький Максимко, що замовив літачок, під ялинкою вмостився між зелених гілочок.
Спати час, але Максимко не здається, сон жене. Миколай прийде! Ялинка! Подарунок хто візьме?
Тільки, що це?! Та ялинка зашуміла, ожила... І обсипала хлопчинку білим снігом. От дива!
Озирнувся тут Максимко. Наче казка! Ліс стоїть! Він у шубці й черевичках під ялинкою сидить.
Темно, ніч, і тільки сяє жовтий місяць, мов ліхтар. Своє світло проливає на дерева та чагар.
Ось і тінь чиясь майнула, хтось сховався під кущем.
- Це, мабуть, - малий подумав, - сірий вовчик! Хто ж іще?!
Та Максимко не малятко :
- Гей, виходь, якщо ти вовк!
- Вибачте, я зайченятко, - чує звідти голосок. - Поспішаю я на свято, вже чекають там усі. Зустрічаємо бо радо при ялинці рік Новий .
Білки, їжачки, всі звірі, птах усякий - весь народ, що живе у згоді й мирі, поведе свій хоровод. Пісні, танці, колядниці - аж до ранку... Ніч забав! Миколай везе гостинці, він уже пообіцяв. Тільки, от боюся вовка, не дає проходу всім. Як зустрінеш ненароком - пригадаєш рідний дім.
- Не засмучуйся, зайчатко, не боюся я вовків. І тебе на любе свято відведу я без страхів, - дуже впевнено хлопчинка заспокоїв зайченя.
І пішли. Зайча навшпиньки, попереду - хлопченя.
Ось ідуть вони... Аж раптом - тріск гілок та голоси. Вовк мішок несе огрядний, поруч лиска дріботить.
Сперечаються, до бою не доходить ледве там, не поділять між собою вмісту гарного мішка.
- Все моє! – кричить лисиця.
- Ні, моє! - перечить вовк.
- А хто вкрав усі гостинці?!
- А хто ніс їх, що аж змок?!
Стало ясно все хлопчинці, заєць також зрозумів - будуть звірі без гостинців, вовк та лиска винні в тім.
- Ні! - сказав Максимко зайцю, - Їм не зійде з лап оце! Щоб обвести ошуканцям лісове братерство все!
Тут і заєць аж підскочив:
- Я піду, хлопчинко, в бій! Стережися, брате-вовче! Та й, лисице, не зомлій!
- Треба нам чинити вміло, щоб злодюг відволікти, ти біжи, зайча сміливе, вмій увагу притягти.
Пострибай поміж ялинок, попетляй, поплутай їх. Бо є спосіб лиш єдиний, щоб провчити “друзів” цих.
- Я готовий! – каже заєць, - Вовче-брате! Тяжко ніс?! Що в мішку отим ховаєш?! Обікрали, мабуть, ліс?!
Вовк, почувши зайця голос, заревів: Постій, маля! Із тебе зроблю я соус! Лиско, гей! Хватай щеня!
Позабувши про мішечок, вовк пустився за малям.
Ну, а заєць наш, до речі, по лісочку закружляв. Між дерев зайча стрибає, вміло плутає сліди. Лиска з вовком забивають об пеньки свої лоби...
Так кружляючи за зайцем п’яте коло вкруг мішка, раптом бачать ті зухвальці - лева суне голова! Позабувши про зайчатко, остовпівши, водночас хочуть ніби щось сказати...
Тільки лев їм каже:
- Зась! Обікрали ви звіряток, ще й побігли за зайчам! Що ж, тепер несіть завзято все назад, кажу я вам! Вовче, взяв мішок на спину! Лиско, ти хвостом мети шлях-дорогу, за годину щоб на свято нам прийти.
- Сперечатися даремно, - Вовк подумав... взяв мішок. - Брате-вовче, обережно! Бо це - лев, не їжачок!
Заєць Вовка підганяє, в Лиски – праці досхочу. Загадково лев моргає, плеще Зайця по плечу.
Сон зимовий ліг на землю, сплять ялинки, сплять кущі. В білих шатах сплять дерева незвичайної краси. Сніг кружляє, наче вата, стелить килим по землі... Як у дивнім білім царстві, опинилися вони...
Ось ялиночка святкова на галявинці стоїть. Звірів різних є навколо, та ніхто не гомонить.
Миколай серед звіряток без того свого мішка, без гостинців для маляток, навіть вже й без посошка.
Тишу ту порушив заєць:
- Гей, дивіться всі сюди! Подарунки повертають Лиска з Вовком у цю мить! Ну, а лева не страшіться. Це хлопчинка. Він наш друг! Маску взяв серед гостинців, налякати цих злодюг. Але час нам до ялинки!
Там пісні, веселий сміх... Вдячні всі тепер хлопчинці, Миколай понад усіх:
- Що хотів би ти, хлоп’ятко, за подяку в рік Новий? Може, хочеш цуценятко, забавку, пиріг смачний?
Та на це Максимко каже:
- Хочу вдома бути я! Хочу бути там, де зараз є вже вся моя сім’я.
- Що ж, тобі, хлоп'ятко любе, - підморгнув тут Миколай, - Подарую, не забув бо, я літак свій. Зачекай... Ти сідай, ось так... Не бійся. У казкову, друже, ніч станеш ти пілотом дійсним, сам додому полетиш.
Сів Максимко в літачок той, помахав рукою всім.
Раптом зникло все навколо, зірочок кружляє рій... Кожна миготить, мов свічка... Навкруги парад вогнів!
Тут Максим замружив вічка, а коли він їх відкрив...
То вже вдома він, у ліжку... Ось ялинка... А на ній - забавка, що з диво-лісу. Літачок казкових мрій!
Нехай до миру запровадить,
Любов дарує пломінь свій,
Ніщо хай щастю не завадить!
На цю ніч усі чекають. І, звичайно, дітвора. В чуднім небі зорі сяють, казочок прийшла пора.
У святковім ось убранні в дім ялиночка вже йде, в новорічних побажаннях мир та щастя кожен шле.
У цей вечір не заснемо допізна ні я, ні ти. Миколай у санях, певно, мчить крізь зоряні мости... Поганяє дуже вправно трійку чарівних коней, подарунки має вчасно донести він до дітей.
Подарунків є багато! Стільки - скільки дітлахів! Є ляльки , ведмеді, авто, книги, фарби... Безліч див!
І на кожному - адреса та ім'я ще малюка, всі замовлення чудесні - із чарівного мішка.
Замовляла Галя ляльку, а Іванко – ковзани. І стоять на дверях зранку, позабувши вже про сни.
А малесенький Максимко, що замовив літачок, під ялинкою вмостився між зелених гілочок.
Спати час, але Максимко не здається, сон жене. Миколай прийде! Ялинка! Подарунок хто візьме?
Тільки, що це?! Та ялинка зашуміла, ожила... І обсипала хлопчинку білим снігом. От дива!
Озирнувся тут Максимко. Наче казка! Ліс стоїть! Він у шубці й черевичках під ялинкою сидить.
Темно, ніч, і тільки сяє жовтий місяць, мов ліхтар. Своє світло проливає на дерева та чагар.
Ось і тінь чиясь майнула, хтось сховався під кущем.
- Це, мабуть, - малий подумав, - сірий вовчик! Хто ж іще?!
Та Максимко не малятко :
- Гей, виходь, якщо ти вовк!
- Вибачте, я зайченятко, - чує звідти голосок. - Поспішаю я на свято, вже чекають там усі. Зустрічаємо бо радо при ялинці рік Новий .
Білки, їжачки, всі звірі, птах усякий - весь народ, що живе у згоді й мирі, поведе свій хоровод. Пісні, танці, колядниці - аж до ранку... Ніч забав! Миколай везе гостинці, він уже пообіцяв. Тільки, от боюся вовка, не дає проходу всім. Як зустрінеш ненароком - пригадаєш рідний дім.
- Не засмучуйся, зайчатко, не боюся я вовків. І тебе на любе свято відведу я без страхів, - дуже впевнено хлопчинка заспокоїв зайченя.
І пішли. Зайча навшпиньки, попереду - хлопченя.
Ось ідуть вони... Аж раптом - тріск гілок та голоси. Вовк мішок несе огрядний, поруч лиска дріботить.
Сперечаються, до бою не доходить ледве там, не поділять між собою вмісту гарного мішка.
- Все моє! – кричить лисиця.
- Ні, моє! - перечить вовк.
- А хто вкрав усі гостинці?!
- А хто ніс їх, що аж змок?!
Стало ясно все хлопчинці, заєць також зрозумів - будуть звірі без гостинців, вовк та лиска винні в тім.
- Ні! - сказав Максимко зайцю, - Їм не зійде з лап оце! Щоб обвести ошуканцям лісове братерство все!
Тут і заєць аж підскочив:
- Я піду, хлопчинко, в бій! Стережися, брате-вовче! Та й, лисице, не зомлій!
- Треба нам чинити вміло, щоб злодюг відволікти, ти біжи, зайча сміливе, вмій увагу притягти.
Пострибай поміж ялинок, попетляй, поплутай їх. Бо є спосіб лиш єдиний, щоб провчити “друзів” цих.
- Я готовий! – каже заєць, - Вовче-брате! Тяжко ніс?! Що в мішку отим ховаєш?! Обікрали, мабуть, ліс?!
Вовк, почувши зайця голос, заревів: Постій, маля! Із тебе зроблю я соус! Лиско, гей! Хватай щеня!
Позабувши про мішечок, вовк пустився за малям.
Ну, а заєць наш, до речі, по лісочку закружляв. Між дерев зайча стрибає, вміло плутає сліди. Лиска з вовком забивають об пеньки свої лоби...
Так кружляючи за зайцем п’яте коло вкруг мішка, раптом бачать ті зухвальці - лева суне голова! Позабувши про зайчатко, остовпівши, водночас хочуть ніби щось сказати...
Тільки лев їм каже:
- Зась! Обікрали ви звіряток, ще й побігли за зайчам! Що ж, тепер несіть завзято все назад, кажу я вам! Вовче, взяв мішок на спину! Лиско, ти хвостом мети шлях-дорогу, за годину щоб на свято нам прийти.
- Сперечатися даремно, - Вовк подумав... взяв мішок. - Брате-вовче, обережно! Бо це - лев, не їжачок!
Заєць Вовка підганяє, в Лиски – праці досхочу. Загадково лев моргає, плеще Зайця по плечу.
Сон зимовий ліг на землю, сплять ялинки, сплять кущі. В білих шатах сплять дерева незвичайної краси. Сніг кружляє, наче вата, стелить килим по землі... Як у дивнім білім царстві, опинилися вони...
Ось ялиночка святкова на галявинці стоїть. Звірів різних є навколо, та ніхто не гомонить.
Миколай серед звіряток без того свого мішка, без гостинців для маляток, навіть вже й без посошка.
Тишу ту порушив заєць:
- Гей, дивіться всі сюди! Подарунки повертають Лиска з Вовком у цю мить! Ну, а лева не страшіться. Це хлопчинка. Він наш друг! Маску взяв серед гостинців, налякати цих злодюг. Але час нам до ялинки!
Там пісні, веселий сміх... Вдячні всі тепер хлопчинці, Миколай понад усіх:
- Що хотів би ти, хлоп’ятко, за подяку в рік Новий? Може, хочеш цуценятко, забавку, пиріг смачний?
Та на це Максимко каже:
- Хочу вдома бути я! Хочу бути там, де зараз є вже вся моя сім’я.
- Що ж, тобі, хлоп'ятко любе, - підморгнув тут Миколай, - Подарую, не забув бо, я літак свій. Зачекай... Ти сідай, ось так... Не бійся. У казкову, друже, ніч станеш ти пілотом дійсним, сам додому полетиш.
Сів Максимко в літачок той, помахав рукою всім.
Раптом зникло все навколо, зірочок кружляє рій... Кожна миготить, мов свічка... Навкруги парад вогнів!
Тут Максим замружив вічка, а коли він їх відкрив...
То вже вдома він, у ліжку... Ось ялинка... А на ній - забавка, що з диво-лісу. Літачок казкових мрій!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію