ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Козак Дума
2024.04.25 19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’

Євген Федчук
2024.04.25 17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.

Іван Потьомкін
2024.04.25 11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.

Юрій Гундарєв
2024.04.25 09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…

Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік

Володимир Каразуб
2024.04.25 09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом

Світлана Пирогова
2024.04.25 08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?

Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,

Леся Горова
2024.04.25 07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.

Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови

Віктор Кучерук
2024.04.25 06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.

Ілахім Поет
2024.04.25 00:03
Вельмишановна леді… краще пані…

Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д

Артур Курдіновський
2024.04.24 21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!

Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,

Сергій Губерначук
2024.04.24 20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.

Ілахім Поет
2024.04.24 12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.

Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов

Віктор Кучерук
2024.04.24 05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.

Артур Курдіновський
2024.04.23 23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.

Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана

Іван Потьомкін
2024.04.23 22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу

Олена Побийголод
2024.04.23 20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)

Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.

А потрясіння беріз пісенних!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ілахім Поет
2024.04.15

Степанчукк Юлія
2024.04.15

Петро Схоласт
2024.04.15

Дирижабль Піратський
2024.04.12

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Ігор Мартинюк
2024.03.28

Вадим Водичка
2024.03.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Наталя Дитиняк (1985) / Вірші

 Ельфійський Апокриф
Образ твору Галантний Маньєрист і Наталія Дитиняк

Він:
Пливе над вежами фортеці віщий знак.
Під ним розтягує невидимий Мастак
невидиму для ока зваби сіть, -
і ти вже впіймана, хоча й не знаєш як.

Вона:
Просила Рибка в Долі віщий знак,
щоб саме тут розставив сіть Мастак.
І таємниче Рибка посміхалась,
коли Мастак помітив, що впіймалась.

Він:
- Чудово, - Мастаку сказала сіть, -
Ви тільки ніжно звабу відпустіть...
Так ніжно... й не повірила Вона,
Що стільки літ тривала бистра мить.

Вона:
Похмілля болісно впливає на думки.
П’янкої зваби випивши з руки,
Чекала ще і ще… Та раптом… мить –
п’янило щастя, а тепер болить…

Він:
Болить собі, невідомо чому,
хоча і має іншого, Йому
з тим жити теж: крім Добру Новину,
виношує вона й себе саму.

Вона:
Сидить сумна, задивлена в вікно…
Якщо вже так змоталося кіно,
то годі сліз і болю. Біль минеться,
коли дитя у ній поворухнеться.

Він:
Коли дитя у ній поворухнеться
передчуття сердець сумних торкнеться,
і злине дзвінко в чисті небеса,
і на веселку Отчу обернеться...

Пливе над вежами фортеці віщий знак.
Під ним розтягує невидимий Мастак
невидиму завчасно Долі сіть, -
І ти вже обрана, хоча й не знаєш як.

2009

Контекст : ПОЕМА ПОВНІСТЮ


      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-08-15 00:04:42
Переглядів сторінки твору 17558
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.727 / 5.5  (4.642 / 5.41)
* Рейтинг "Майстерень" 4.584 / 5.5  (4.514 / 5.43)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.739
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Поезія фентезі
Автор востаннє на сайті 2019.12.14 21:21
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-08-15 11:03:14 ]
Наталочко, вам би ще картинку сюди гарну, ще цікавіше було би! :)

До речі, з вашою публікацією відкриваємо нову рубрику "Поезії Фентезі".


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Наталя Дитиняк (Л.П./М.К.) [ 2009-08-15 22:13:36 ]
ну от, знайшла таку світлинку. сподіваюся, вона не лише для мене стане хорошим фоном для цього твору :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Наталя Дитиняк (Л.П./М.К.) [ 2009-08-15 12:48:21 ]
Так, про картинку думала, залишилось лише підшукати вдалу! Попрацюю над цим.

А за нову рубруки приємно! :) Правда, я в фентезі нічого не петраю, але тут головне душу на правильний лад настроїти :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2009-08-15 13:44:19 ]
Гарний діалог. І рубрика приємна. Щоправда, я не дуже розумію, яке відношення має цей конкретний текст до неї, але, скоріше за все, у наші Редакції Майстерень своє - ексклюзивне бачення жанру фентезі :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-08-15 13:53:34 ]
Любо, а Толкін "Володар Перснів" - це ж фентезі?
Себто я розумію фентезі, як бачення "іраціонального" реальним. На відміну, наприклад, від фантастики, яка продвигає, так званий "науковий", сучасний раціоналізм.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2009-08-15 14:01:48 ]
Так, безумовно, і Середзем’єТолкієна, і Нарнія Л’юіса, і Земномор"є Урсули де Гуїн - це фентезі в кращому вигляді. І з точки зору бачення паралельного, вимисленого світу реальним (без пояснень цього) все вірно. Але ж закони жанру вимагають ще певного антуражу.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-08-15 14:37:00 ]
А щодо "паралельного світу" , то дивно, що ви Любо нічого дивного у цій композиції не помітили. :)

А взагалі, особисто я помічаю, як швидко світ ділиться на вчорашніх і майбутніх.
Вчорашні нам відомі, а у майбутніх дуже багато іраціонального, і, схоже, залишилося зовсім трохи і до "цивілізаційного" стрибка на "круги своя". :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2009-08-15 18:05:15 ]
Володю, у кожного своя "гра в бісер". У майбутніх з минулими, у цивілізації - з майбутніми. Хочеться вірити, що стрибок все ж таки відбудеться по спіралі вгору :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-08-15 19:29:10 ]
Боюся, що це буде зовсім не те, до чого ми звикли за останню 1000 років.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2009-08-15 19:38:59 ]
Тільки не кажи, що всерйоз сприймаєш фентезі про 2012 рік :))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-08-15 20:18:14 ]
В сенсі про чемпіонат футбольний в Україні? :)

Якщо глобальніше, то, думаю, що час тут не має значення. Зрештою, в кожного свій час, ось, прикладом, серед нас ходять і австралопітеки і неандертальці, і особливо не помічають, що епохи змінилися...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2009-08-15 20:54:52 ]
А якщо час не має значення, то згадаймо окуджавську "Молитву Франсуа Війона":

Господи, мой Боже,
Зеленоглазый мой,
Пока земля еще вертится,
И это ей странно самой,
Пока еще хватает
Времени и огня -
Дай же Ты всем понемногу
И не забудь про меня.

Якщо має здійснитися те, на що ми не можемо вплинути, треба просто намагатися тут і зараз жити щасливо. Така моя скромна думка :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олесь К (Л.П./Л.П.) [ 2009-08-15 21:05:32 ]
/// і тут мені спало на думку таке висловлювання швейцарця Штайгера: "Ліричне буття спогадує, епічне показує, драматичне проектує" :))
а якщо маємо справу із взаємопроникненням жанрів, то – ???

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2009-08-15 21:14:57 ]
...то це - театр абсурду під назвою "життя" :)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-08-15 21:36:30 ]
"Ліричне буття спогадує, епічне показує, драматичне проектує" - теоретично, у нашому випадку можна говорити і про "нереалістичну" лірику, "нереалістичну" драматургію і епос.
Зрештою реальність і нереальність розділяє поняття взаємопроникнення світів і світів існуючих, бо, як відомо, навіть говорити про неіснуюче не можливо, тим більше у системі координат Божого Промислу.
Як на мене, вельми симпатичною виглядає задача створення єдиної літератури для різноманітних світів, питання спільної мови уже теоретично вирішене канвою розвитку поняття інтелектуальна чутливість (як "чоловіче", постлогос), і містерійності (жіноче "поствідьомство"). :)
Найцікавішим є поєднання цього всього в Людину.
Нову Людину.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2009-08-15 21:59:39 ]
Цікаво, а "поствідьомство" не передбачає інтелектуальної чутливості? Бідні жінки :(


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-08-15 22:16:40 ]
Передбачає, бо ми говоримо про чисті ідеї, а на практиці і найчистіший посуд не наповниш такою ж чистою сутністю. Кайф у тому, що кожен має певний вибір для змішування в собі жіночого і чоловічого, чи ні?
Тобто, інтелектуальна чутливість теоретично, як на мене, дає можливість у тому чи тому ступеню вивести практику управління розумом за межі тваринних відчуттів, а жіноча "містерійність" - практику світотворення за межі раціонального сприйняття, аби "чоловічій" інтелектуальній чутливості було куди рухатись далі. :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2009-08-15 22:36:08 ]
Тобто, "надзавдання" жінки - створити комфортний для чоловіків світ, в якому б вони (чоловіки) могли б вільно розвивати свою "інтелектуальну чутливість"? Володю, це якийсь витончений патріархат :))
Як на мене, кайф як раз у гармонійному поєднанні "і.ч" з "п.в", тобто коли не одне заради ыншого, а коли і те, і те заради спільного.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-08-16 13:08:33 ]
"Тобто, "надзавдання" жінки - створити комфортний для чоловіків світ...?"
У тому числі і це, Любо. Бо як написано, звана жінка допомогти чоловіку впорядковувати світ. :)
Але це, швидше, супутнє, попри головне.

Зрештою жінки завше роблять соцзамовлення для чоловіків - матеріально упорядковувати те чи інше явище, обсяг, ситуацію. Коли жінкам не дають цього робити (ставити перед чоловіками завдання), то стається чорт знає що із цивілізаціями і людством. Коли жінки "начаровують" "нове", то із загально недосяжного "ірраціонального" у сферу загальнодосяжного "раціонального" "нове" і повинні "переносити" чоловіки - (реально робити із "ірраціонального" "раціональне")?
До речі, не даремно найкращим способом сприйняття нового і невидимого є містерії, від найдавніших часів до сьогодення, як публічні, так і внутрісімейні.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2009-08-16 13:34:26 ]
Коротше, жінки мають придумати, що саме покласти у валізу, яку чоловіки мають відтягти до потрібного місця :) Питання наразі два: 1) хто-небудь знає, де розташоване те "потрібне місце"; 2) чи здатні чоловіки відтягти туди ту валізу? А то може вийти як у дитячому анекдоті: "Мамо, давай я тобі допоможу: ти мене візьмеш на ручки, а я візьму твої сумки" :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Луцкова (Л.П./М.К.) [ 2009-08-15 19:18:24 ]
Надзвичайно галантно! (це про Апокриф). Мабуть, замість "картинки" підійшла б картина Ольги Міннібаєвої "Діалог". Тільки доведеться Вам самій її пошукати і вирішити.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олесь К (Л.П./Л.П.) [ 2009-08-15 20:46:17 ]
Своєрідно. Цікаво читається. І є простір для трактування.
Далі буде? :)

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-08-15 21:20:00 ]
Олександре, передчуваючи ваше запитання, адміністрація і відкрила рубрику "Поезії фентезі".
Отже, сподіваємося.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-08-15 22:17:26 ]
Яка картинка, Наталю.
Мені дуже сподобалось. :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Наталя Дитиняк (Л.П./М.К.) [ 2009-08-15 22:22:58 ]
ох, приємно :)
а то я весь нет перерила в її пошуках... головне, що не даремно.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2009-08-15 22:36:53 ]
Шикарна картинка, справді :) Думаю, вона надихне ще не один раз.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2009-08-16 15:23:04 ]
Хочу бути одним із перших, кого надихнула ця картинка :).

Дівчина і ніч
Ніч:
Намариться тобі принадлива любові
знеможена блакить подалі від юдолі -
зів’ю туманами і виточу промінням
з уяви барвної твоєї клітку волі.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Наталя Дитиняк (Л.П./М.К.) [ 2009-08-17 09:29:36 ]

Вона:
Дай крила, ноче! Звий мене туманом,
дай розчинитись в мареві омани.
Лише на мить, приспавши пильність долі,
впійматись дай в солодку клітку волі.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2009-08-17 12:03:25 ]

Ніч:
Бери.
І розправляй.
Тобі пасують крила.
Ось і рука моя, - тремти, бо ти злетіла.
Гляди, пітьма внизу, - внизу, а не довкола,
І так до обрію, де твердь сполум’яніла.

А ще вогні багать, і скорбна баркарола,
і ворушіння тьми, яка давно зборола
великих і малих, одважних і не дуже,
І страх, яка легка
ти, відчайдухо гола...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Наталя Дитиняк (Л.П./М.К.) [ 2009-08-18 09:08:25 ]

Вона:
Пітьма мене повільно відпускає…
А одіж – тінь, в якій себе ховаю.
До крил найбільше личить нагота –
первинна сутність, чиста і проста.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2009-08-18 20:28:11 ]

Ніч:
І нагота твоя чудова, втіха мужу!
Та глянь отам-он, у саду, зриває ружу
коханець вмілий – линуть пелюстки під кроки,
красуню зваблює удавано байдужу.

А ну, до мене пригорнись. І мить, як роки!..
Поглянь тепер на ту дівчúну карооку -
краса зів’яла, у світи майнули діти,
вона одна у ліжку, де усі й пороки.

Самотньо унизу. Їм - ніде правди діти,
з бідою сам на сам до старості жевріти.
Не побажаю і тобі, прекрасна діво,
про змогу втрачену коли не будь жаліти.

І мить над вічністю!..
Вернулись ми - грайливо
твій онде кавалер із іншою – не диво?
Вони усі такі, їх змушує природа.
Зріднишся з ним? Чи летимо удаль сміливо?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Наталя Дитиняк (Л.П./М.К.) [ 2009-08-19 14:44:21 ]

Вона:
А пам'ятаєш, як було з Ікаром?
Так і вони: самотність їхня – кара.
Вони в польоті бачать тільки цілі,
а не себе. І крила в них незрілі.
Злітають ввись, баласт не поскидавши,
і падають в пороки, надірвавшись.

А інша… Що ж, нехай їй ружі носить.
Вона земна. І крил вона не просить.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2009-08-19 20:24:38 ]

Ніч (сміється):
Чи пам’ятаю я? Смішна ти, Поселянко.
Здається так тебе назвати мали, й п’янко
цвіло б ім’я твоє, а з ним ельфійська врода,
ти загубилась, я ж найшов тебе, коханко.

О спалахнула як. Зімкнула крила. Цнота!
Вже падала б, якби я не тримав – порода!
Ікар не з ваших був. А що таке пороки
відомо тій, якій невíдома свобода?

А що таке свобода жінки - пошук муки,
дослідження себе у пристрасті, розлуки
і злуки, відданість, душевна рівновага?
Гадаю ще незримі поруч Бога руки. :)

Свобода й крила, що я дав тобі. Навзаєм
я володітиму тобою - ночі раєм.
А вдень літатимеш одна, я не ревнивий.
Відтак на ложі хмарки постіль розстилаєм?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2009-08-26 20:26:16 ]
ОРАКУЛ

Ніч:
...Як танцювала ти! До іскор у волоссі,
та ніжних рук ячання хижого, мов досі
ти воювала з тим, кому уже програла,
кому віддатися повинна би невдовзі.

О, танцювала як! І з листями кружляла,
І над слізьми своїх сестричок промовчала.
І шати падали твої, і ти нагою
над тим схилялася, чия прийшла навала.

Умри ж, о полководцю й магу, смертю злою!
За поневолення! Знеславлення з ганьбою,
за те, що раб наш учорашній - понад нами!
За все упийся вщерть мертвотною водою!

Та в очі глянула йому, в блакитні рани,
яким здавна явив Оракул помсту Панни,
і не змогла убити, бо себе сягнула,
і стільки невідомої колись нірвани...

Не підкорилася Богиня віщій долі,
і віддавалася ночі! Пристрасно доволі.
Так само, як і ти, кохана Поселянко,
та вже світанок, о поглянь, женці у полі.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Наталя Дитиняк (Л.П./М.К.) [ 2009-09-16 23:06:19 ]
Вона:

Які двоякі всі людські чесноти…
І не збагнеш, де видимість, де дотик.
І не втечеш від дійсності подалі
(за біг дають дві сторони медалі).
Блакитні рани не злікуєш доти,
доки не зміниш видимість на дотик.

А я… програла? Ні, бо я не грала.
Я танцювала, ноче, танцювала.
А ти крізь рани в душу подивися
і доторкнися, наче, доторкнися.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2009-09-29 19:13:17 ]

Ніч :
Ти все забула... І не дивно. Тільки тіло,
відбиток давнього того, що так любило
свого веселого героя, переможця -
але кохалась нині дуже навіть вміло.

Сліди цілунків на плечі твоїм і нижче,
та не соромся, небеса коханці ті ще!
І що торкався я душі тобі не снилось,
І з кожним разом будуть долі наші ближче.

Ото ж до вечора! Лети куди завгодно.
Крилата й гола, і земна - це нині модно,
Та спершу хмаркою закутайся і спати,
бо сили витратила ти вночі істотно.
.................................
................................


Вечір того ж дня :
...Привіт! Як день? О, на коліні слід землиці.
Була внизу? І що подруженьки-дівиці
тобі казали, а колишній наречений?
Він цілував тебе, - нехай, богині ниці. :)
........................................
........................................


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Наталя Дитиняк (Л.П./М.К.) [ 2010-01-19 23:05:03 ]

Вона: [поправляючи хмаринку]
О, дивина! Невже тобі цікаві
мої пусті земні дівочі справи?
Тобі самотньо, знаю. Ти сумуєш…
Що ж, розповім (а раптом приревнуєш:).
Все як завжди, у всіх свої турботи:
сходити в люди, вийти на роботу,
вбивати час (і день за днем все ближче),
ставати кимось (граючи в "хто вище?").
Так без кінця… А мій земний коханий
питав, за що солила його рани.
А я ж не винна. Я лише хотіла
розповісти, що добре долетіла…

(сідаючи на краєчок):
Так дивно, ноче… вкотре відчуваю,
що не живу, лише спостерігаю…


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2010-01-25 13:49:09 ]
Наталю, ви додали відразу ще декілька світів для подальшого розгортання композиції. Чудово.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Наталя Дитиняк (Л.П./М.К.) [ 2010-03-09 22:37:36 ]
мабуть, наближення весни розширює простори думок :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2010-07-14 15:00:44 ]
Наталочко, як добре, що для наших ліргероїв часу не існує. :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2010-07-15 12:37:17 ]
.................................................
Він : [поволі проступаючи зі мли скорої ночі]

Він : [поволі проступаючи зі мли скорої ночі]

А як інакше. Ти не здатна пригадати
ані своє, ні наше - грубі в’язня лати
тебе тримають на знекровленій твердині,
та це мине - недолю дано оминати.
І покарання, що отримала ти - ніжне,
але, по суті, ти й вела життя не грішне.
Не те що я... Та менше з тим, прийдеш до тями,
коли вернути видасться буття колишнє.

Як до вподоби ця твоя сентиментальність!
Такі чесноти придають душі сакральність,
на жаль, найменше цим світам пасує гідність,
вони ж останні - як осуджена реальність.
Ти б не повірила, якби вернула пам’ять,
де опинилася. О, згадки тяжко ран’ять.
Та я живу із ними, маю навіть віру,
що звідси підемо, допоки все тут спалять.

Ні, не дивися так печально, я з тобою,
хоч не по імені, та клич мене порою,
ім’я у світі цім єднає групи в’язнів,
тож клич єство моє, а не імлу з марою.
А щодо вигляду мого – являй бажання,
у ніч минулу був я лицарем кохання,
для тебе все було мов сон, я розумію,
але яким же був той сон липкий, до рання!

Я ж тільки дух отут, та Дух і всім тут править,
Він милосердно дав і сили задля справи
мого єства, з тобою зв’язаного вільно,
і ночі час, до світанкової заграви.
Тож не втрачаємо ні миті, полетіли?
Я покажу тобі дива такої сили,
на самім-самім дні життя, де світ цей гасне,
де жах і радість на краю буття могили!

А тіло лишимо твоє отут, на хмарці,
о не лякайся, повернеш у нього вранці...
„Твій дух і мій пірнають глибше дна морського,
де стережуть шляхи пітьми протуберанці...”
Гляди, обабіч нас руїни, вмерлі царства,
все нижче ми, на суднім дні, це шлях митарства!
Але мовчи, нас не повинні тут відчути,
бо смерть не стерпить жодного бунтарства.

Під нами темний лід, за ним пропащі душі,
вони розтратили усе, тому і злющі,
опісля пекла тут одні лише пропащі,
їдять самі себе у самоїдській гущі.
А тут угору! Глянь, обабіч древні мури,
і скаменілості могутньої статури,
усе це сходить на поверхню – в крайнім світі,
де чаклуни найперші, а найнижче - люди.

Світ присмерку. Ми на одній із веж - над містом.
Округ ліси і мочарі боліт – намистом,
тут різна чортівня, і губляться дороги,
і кожен стрічний погляд із ворожим блиском.
І горизонти повні злої небезпеки.
Цивілізації розтанули – ні Меки,
ані Парижу, Лондону, Нью-Йорку, Делі...
Чутки і оповіді замість фільмотеки.

Тут сталося усе, чому не дати ради...
І на твоїй Землі – уміння чаклувати
зросте із ентропією, а хворий люд
собі відразу створить кращі форми страти.

А хижі чари доконають світ ще більше,
і замість Божого з’являється все інше.
Хоча, можливо, і задумано отак,
і вгору вже давно зросло найголовніше...
............................................................
............................................................


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Наталя Дитиняк (Л.П./М.К.) [ 2011-02-17 12:04:19 ]
Вона:

Найдовша ніч... І не вловлю ні меж, ні рамок…
Літали довго, та не видно, де світанок.
Сумні світи… І на землі це входить в норму:
немає меж. Життя втрачає зміст і форму.
Ми, люди, надто потопаємо в безмежжі.
Нам мало, мало… Ми чомусь ламаєм межі.
А як без них? Що без окреслення шукати?
Душа без тіла – як найвища форма страти?

Та, як на мене, це примарлива свобода.
І вже яснішою стає моя пригода.
Бо я ж звичайна, як і всі, земна істота,
яка чомусь всьому земному чинить спротив.
Вдягнувши крила, споглядаю на руїни
людських чеснот, які змінились на провини.
І вже сама готова крила поламати,
щоб спорудити захисні, надійні лати.

А далі що? З цього безмежжя є рятунок?
Чи ти і сам себе закутав в обладунок?..