ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мойсей Фішбейн (1946) /
Вірші
/
Поза збірками
Максиміліан Волошин
Шляхами Каїна. Трагедія матеріальної культури
З сукупності
Надмірностей, бистрот,
Машин, пожадності
З’явилася держава.
Було піддáнство тверджею, мечем,
Було законом, зладою. Держава
Постала осереддям
Кустарного, розсіяного зла:
Тим незміренним панцерним утрунком,
Що в ньому людям дáно грати роль
Лише травних бактерій. Тут усе
Ґрунтовано на користі, на зиску,
На виживанні пристосованих,
На силі.
Її мораль – здоровий егоїзм,
Мета буття – травний процес, мірило
Культури – то виходків чистота
І рівночасно випорожнень ємність.
II
Щонайдавніша
Регалія держави –
То виробництво крові.
Суддя як виконавець Каїнових функцій
Непогрішимий і недоторканний.
Убивця без патенту не злочинець,
А конкурент:
Йому нема пощади.
Кустарне ремество неприпустиме,
Коли є монопольне господарство.
III
З усіх насиль
Людини над людьми
Убивство – щонайменше,
Найтяжче – виховання.
Правителі не можуть
Убити спадкоємців, але кожен
Воліє знапастити їм життя:
В дитині змалку зріє узурпатор,
Якого треба
Вчасно загнуздать.
Сенс виховання –
То самооборона від дітей.
Тож назирці за ранґом людовбивць –
Учений Комітет
Компрачикосів,
Що вправні в виробництві
Геть знезаражених
Кастратів-громадян.
IV
Фіск є грабіж, а власність є крадіжка,
Крадіжка-бо
То є єдина форма
Законного надбання.
Держава
Має монополію
На виробництво
Фальшивих грошей.
Профіль на монеті
І герб країни на кредитнім знаку –
То є те саме, що відбитки пальців
На антропометричному листку:
Розписка в злодіянні.
Але руки
Грабіжників є глибоко доволі,
Щоб награбоване утримати.
Злодюги,
Розбійники й бандити – лиш вони
Достойні буть
Родоначальниками
Правлячих династій,
Батьками титулованих домів.
V
А в наші дні, коли усім потрібно
Прямим, загальним, рівним і таємним
Обрать достойного –
Єдиний є критерій
Для виборів:
Мистецтво кандидата
Обмовить супротивника
І довести
Свій власний хист облудника й злочинця.
І через те парламентським вождем
Є завше найзухваліший, а тáкож
І щонайадвокатніший з усіх.
Політика – то бруд,
Їй завше треба
Людей практичних,
Що не бридять кров’ю,
Мерців перéторгом,
Скуплянням нечистот...
Та виборці ще до сьогодні вірять
У змогу із трьох сотень нечестивців
Створити для країни
Чесний уряд.
VI
Багато істин, правда є одна:
Штампована і визнана є правда.
Готована
З бруднющої білизни
Під невсипущим наглядом держави
На всі потреби,
Мізки і смаки.
Її до кави сервірують завше –
На аркушах ранковий свіжодрук,
Її ковтають нашвидку в трамваях,
І кожен, хто уранці мав укол,
На цілий день переконання має
І політичний погляд:
Сперечатись,
Галасувати і голосувать.
З державних фабрик, із мануфактур,
Як алкоголь, як сифіліс, як опій,
Патріотизм, тютюн і сірники, –
Із патентованих наркотиків
Газета
З усіх отрут є найсильніша їдь,
Яка дає нечувані прибутки.
VII
Два класи завше є поза законом
В абиякій державі:
Кримінальний
Та правлячий.
Вони за революцій
Міняються місцями,
В чім, по суті,
Відмінності немає,
Але кожен,
Допавшися до влади, визнає,
Що він осердя, стрижень, вісь держави,
І зловживає правом грабежу,
І розстрілу, й насильства, й пропаганди,
Щоб довести кривавий самогон
Страт, самосудів, громадянських воєн
До перегону рядових судів,
Революційний уряд має й мав
Активом терору
Покрить пасив убивць,
Так революція
Перетрясає класи
Й побільшує державність:
Так при кожній
Бунтарній спазмі подичілих мас
Оті залізні зашморги ґароти
Ще дужче тиснуть шийного хряща.
Благонадійність, шпіонаж, цензура,
Проскрипції, доноси і терор –
То є здобутки й геній революцій!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Максиміліан Волошин
Шляхами Каїна. Трагедія матеріальної культури
ДЕРЖАВА
З російської переклав Мойсей ФІШБЕЙН
І
З сукупності
Надмірностей, бистрот,
Машин, пожадності
З’явилася держава.
Було піддáнство тверджею, мечем,
Було законом, зладою. Держава
Постала осереддям
Кустарного, розсіяного зла:
Тим незміренним панцерним утрунком,
Що в ньому людям дáно грати роль
Лише травних бактерій. Тут усе
Ґрунтовано на користі, на зиску,
На виживанні пристосованих,
На силі.
Її мораль – здоровий егоїзм,
Мета буття – травний процес, мірило
Культури – то виходків чистота
І рівночасно випорожнень ємність.
II
Щонайдавніша
Регалія держави –
То виробництво крові.
Суддя як виконавець Каїнових функцій
Непогрішимий і недоторканний.
Убивця без патенту не злочинець,
А конкурент:
Йому нема пощади.
Кустарне ремество неприпустиме,
Коли є монопольне господарство.
III
З усіх насиль
Людини над людьми
Убивство – щонайменше,
Найтяжче – виховання.
Правителі не можуть
Убити спадкоємців, але кожен
Воліє знапастити їм життя:
В дитині змалку зріє узурпатор,
Якого треба
Вчасно загнуздать.
Сенс виховання –
То самооборона від дітей.
Тож назирці за ранґом людовбивць –
Учений Комітет
Компрачикосів,
Що вправні в виробництві
Геть знезаражених
Кастратів-громадян.
IV
Фіск є грабіж, а власність є крадіжка,
Крадіжка-бо
То є єдина форма
Законного надбання.
Держава
Має монополію
На виробництво
Фальшивих грошей.
Профіль на монеті
І герб країни на кредитнім знаку –
То є те саме, що відбитки пальців
На антропометричному листку:
Розписка в злодіянні.
Але руки
Грабіжників є глибоко доволі,
Щоб награбоване утримати.
Злодюги,
Розбійники й бандити – лиш вони
Достойні буть
Родоначальниками
Правлячих династій,
Батьками титулованих домів.
V
А в наші дні, коли усім потрібно
Прямим, загальним, рівним і таємним
Обрать достойного –
Єдиний є критерій
Для виборів:
Мистецтво кандидата
Обмовить супротивника
І довести
Свій власний хист облудника й злочинця.
І через те парламентським вождем
Є завше найзухваліший, а тáкож
І щонайадвокатніший з усіх.
Політика – то бруд,
Їй завше треба
Людей практичних,
Що не бридять кров’ю,
Мерців перéторгом,
Скуплянням нечистот...
Та виборці ще до сьогодні вірять
У змогу із трьох сотень нечестивців
Створити для країни
Чесний уряд.
VI
Багато істин, правда є одна:
Штампована і визнана є правда.
Готована
З бруднющої білизни
Під невсипущим наглядом держави
На всі потреби,
Мізки і смаки.
Її до кави сервірують завше –
На аркушах ранковий свіжодрук,
Її ковтають нашвидку в трамваях,
І кожен, хто уранці мав укол,
На цілий день переконання має
І політичний погляд:
Сперечатись,
Галасувати і голосувать.
З державних фабрик, із мануфактур,
Як алкоголь, як сифіліс, як опій,
Патріотизм, тютюн і сірники, –
Із патентованих наркотиків
Газета
З усіх отрут є найсильніша їдь,
Яка дає нечувані прибутки.
VII
Два класи завше є поза законом
В абиякій державі:
Кримінальний
Та правлячий.
Вони за революцій
Міняються місцями,
В чім, по суті,
Відмінності немає,
Але кожен,
Допавшися до влади, визнає,
Що він осердя, стрижень, вісь держави,
І зловживає правом грабежу,
І розстрілу, й насильства, й пропаганди,
Щоб довести кривавий самогон
Страт, самосудів, громадянських воєн
До перегону рядових судів,
Революційний уряд має й мав
Активом терору
Покрить пасив убивць,
Так революція
Перетрясає класи
Й побільшує державність:
Так при кожній
Бунтарній спазмі подичілих мас
Оті залізні зашморги ґароти
Ще дужче тиснуть шийного хряща.
Благонадійність, шпіонаж, цензура,
Проскрипції, доноси і терор –
То є здобутки й геній революцій!
13 квітня 1922
Коктебель
Фіск – державна скарбниця.
Ґарота – знаряддя страти.
© З російської переклав Мойсей ФІШБЕЙН
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію