ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
09:59
Про Павлика Морозова
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
2024.04.20
09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Степаненко (1950) /
Вірші
/
Тверді форми
Триптих-присвята
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Триптих-присвята
До 100 річчя від дня народження батька і 95 річчя від дня народження матері
Батькові
Він любить свій сад над усе,
а доля йому вготувала коня.
Діти віз обсідають,
як восени гарбузи,
позаду один почепився і тягнеться…
За возом його завжди
здіймається курява…
Вдосвіта він у саду
мугиче пісні,
не тому що не знає слів –
він думає, слухає шпаків,
вони, як він, коло хати
тільки до сходу сонця.
За возом його завжди
здіймається курява…
Батько не любить
їзди швидкої –
просто спішить до людей.
Четверо дужих коліс
захекаються у спеку,
творячи міражі,
в негоду намотують тони грязі
на ободи.
між їх промінців дерев’яних,
мов у віконцях незасклених
даху,
горобці сідають без страху.
Ґедзі кусають коня.
Тут їх більше,
ніж у батька мого,
знадвору в комору
набито цвяхів,
на яких вже давно
не сохне тютюн –
засмагали і схудли вони
від часу.
Бджоли,
як на щільник,
на комору летіли…
Замість меду вони натикались
на дим,
що клубився в бійницях,
які просвердлив собі шашіль.
Поруч батько курив.
він зроду бджіл не боявся,
навіть і тих,
що дзижчали
свинцевими крильцями
над головами,
шукаючи квітку свою.
Всю війну на підводі.
Смерть на кожному кроці
просилася підвезти.
Батько був невблаганний,
як сонце,
від сходу до заходу -
і він переміг.
Ви б його бачили
серед яблук і груш,
серед вишень і слив…
Завжди біля нього
найбільше людей –
це найдорожча ціна для нього.
На базарі він часто,
та ніколи
його не застанете.
Так він стоїть з півгодини
і плоди віддає за безцінь.
За возом його завжди
здіймається курява…
Якби не паркани
і зелені хаос
можна було б іще здалеку
бачити –
батько їде селом:
чистий душею,
і кінь в нього білий.
За возом його завжди
здіймається курява…
Матері
А на подвір’ї мати
пере простирадла білі –
сини приїжджають завтра,
внучата.
Важко дихає балія парою,
хукає матері в руки.
Перші заморозки на віях.
А через двір увесь
прищіпки на дроті,
немов ластівки,
хвостами донизу
й сумують,
що небо сьогодні похмуре
і обличчя сусідки.
Діти її забули,
знати не хочуть…
Вибрикує у городі корова –
скинуть не може
лайку своєї хазяйки.
Сокира гріє носа в колоді,
криничкою складені дрова...
Мати не чує холоду знадвору
у руки –
пошерхлі, що потріскалися
замолоду.
Руки,
якими пестила, шила,
орала, косила –
руки,
якими плакала і сміялась.
Тільки, коли притуляє руки до груби,
тільки тоді вона відчуває:
холод в шибки заглядає –
скло з середини потіє.
Щоночі махає руками –
вона відчуває втому
і старість,
яких наводять судоми
до хати
і ходять домовиками.
І тепер простирадла розвішує,
а вони лопотять їй у груди,
ніби хочуть злетіти…
Вона обережно
садовить прищіпки
на білі хмарки.
Коли вони й виросли
пелюшки?!
Сини
Від учора летіла замерзлими слізьми пороша,
Ніби шерсть із коня, яку вчора рвав батьків батіг,
Коли в поле неждано йому зима-листоноша,
Вість про синову смерть принесла не в трикутнім листі.
Провела нас за хвіртку по літньому вдягнена мати,
Нам давно вже у спину дивилося рідне село.
Вона в хату не йшла, знала будемо ще оглядатись
У надії знайти між вогнів материнське тепло.
Посивілі дими в димарях повлягалися спати,
Електрички гудок десь буксує за рогом села.
І пішла із відром до сараю у сутінках мати,
Де корова на роги зажурену ніч підняла.
Оглядалась на двері в надії побачити сина,
На одвірку рушник, мов хустина в прощальній руці.
Заспокоїти матері тишу було не під силу,
Захлиналися стінки відра у дзвінкім молоці.
Білий кінь спотикавсь по притрушеній снігом дорозі.
Батько в небо дивився на сльози нічної свічі,
І щоб біль вгамувати, він кріпким затягнувся морозом,
Цигарок не знайшовши – сини розкурили вночі.
листопад 1976 року
Батькові
Він любить свій сад над усе,
а доля йому вготувала коня.
Діти віз обсідають,
як восени гарбузи,
позаду один почепився і тягнеться…
За возом його завжди
здіймається курява…
Вдосвіта він у саду
мугиче пісні,
не тому що не знає слів –
він думає, слухає шпаків,
вони, як він, коло хати
тільки до сходу сонця.
За возом його завжди
здіймається курява…
Батько не любить
їзди швидкої –
просто спішить до людей.
Четверо дужих коліс
захекаються у спеку,
творячи міражі,
в негоду намотують тони грязі
на ободи.
між їх промінців дерев’яних,
мов у віконцях незасклених
даху,
горобці сідають без страху.
Ґедзі кусають коня.
Тут їх більше,
ніж у батька мого,
знадвору в комору
набито цвяхів,
на яких вже давно
не сохне тютюн –
засмагали і схудли вони
від часу.
Бджоли,
як на щільник,
на комору летіли…
Замість меду вони натикались
на дим,
що клубився в бійницях,
які просвердлив собі шашіль.
Поруч батько курив.
він зроду бджіл не боявся,
навіть і тих,
що дзижчали
свинцевими крильцями
над головами,
шукаючи квітку свою.
Всю війну на підводі.
Смерть на кожному кроці
просилася підвезти.
Батько був невблаганний,
як сонце,
від сходу до заходу -
і він переміг.
Ви б його бачили
серед яблук і груш,
серед вишень і слив…
Завжди біля нього
найбільше людей –
це найдорожча ціна для нього.
На базарі він часто,
та ніколи
його не застанете.
Так він стоїть з півгодини
і плоди віддає за безцінь.
За возом його завжди
здіймається курява…
Якби не паркани
і зелені хаос
можна було б іще здалеку
бачити –
батько їде селом:
чистий душею,
і кінь в нього білий.
За возом його завжди
здіймається курява…
Матері
А на подвір’ї мати
пере простирадла білі –
сини приїжджають завтра,
внучата.
Важко дихає балія парою,
хукає матері в руки.
Перші заморозки на віях.
А через двір увесь
прищіпки на дроті,
немов ластівки,
хвостами донизу
й сумують,
що небо сьогодні похмуре
і обличчя сусідки.
Діти її забули,
знати не хочуть…
Вибрикує у городі корова –
скинуть не може
лайку своєї хазяйки.
Сокира гріє носа в колоді,
криничкою складені дрова...
Мати не чує холоду знадвору
у руки –
пошерхлі, що потріскалися
замолоду.
Руки,
якими пестила, шила,
орала, косила –
руки,
якими плакала і сміялась.
Тільки, коли притуляє руки до груби,
тільки тоді вона відчуває:
холод в шибки заглядає –
скло з середини потіє.
Щоночі махає руками –
вона відчуває втому
і старість,
яких наводять судоми
до хати
і ходять домовиками.
І тепер простирадла розвішує,
а вони лопотять їй у груди,
ніби хочуть злетіти…
Вона обережно
садовить прищіпки
на білі хмарки.
Коли вони й виросли
пелюшки?!
Сини
Від учора летіла замерзлими слізьми пороша,
Ніби шерсть із коня, яку вчора рвав батьків батіг,
Коли в поле неждано йому зима-листоноша,
Вість про синову смерть принесла не в трикутнім листі.
Провела нас за хвіртку по літньому вдягнена мати,
Нам давно вже у спину дивилося рідне село.
Вона в хату не йшла, знала будемо ще оглядатись
У надії знайти між вогнів материнське тепло.
Посивілі дими в димарях повлягалися спати,
Електрички гудок десь буксує за рогом села.
І пішла із відром до сараю у сутінках мати,
Де корова на роги зажурену ніч підняла.
Оглядалась на двері в надії побачити сина,
На одвірку рушник, мов хустина в прощальній руці.
Заспокоїти матері тишу було не під силу,
Захлиналися стінки відра у дзвінкім молоці.
Білий кінь спотикавсь по притрушеній снігом дорозі.
Батько в небо дивився на сльози нічної свічі,
І щоб біль вгамувати, він кріпким затягнувся морозом,
Цигарок не знайшовши – сини розкурили вночі.
листопад 1976 року
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію