ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
2024.04.17
07:58
Розцвів бузок, тремтить бузкове світло
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
2024.04.17
06:34
У цій війні я сам себе зустрів.
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
2024.04.17
06:27
Ніби в камертон у підвіконня
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
2024.04.17
05:37
Затьмарить час чийсь світлий образ
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
2024.04.17
00:24
Аж раптом – ніч. На згарищі вітрів
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Починок (1990) /
Рецензії
Дорогою життя Ярослава Павуляка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дорогою життя Ярослава Павуляка
Ярослав Павуляк. Дороги додому. – Тернопіль: Джура, 2009. – 156с.
Настояні досвідом та гіркотою життя вірші Ярослава Павуляка мають елегійний характер. Автора цікавлять не проблеми нації, а внутрішні переживання конкретного індивіда. Ліричний герой збірки самозаглиблений і зайнятий спогляданням у найпотаємніші куточки своєї душі. Наскрізним мотивом збірки є дорога, тому цілком виправдала себе назва – «Дороги додому»: «З чужини до отчого порога/ голову обмотує дорога». Ще одним таким додатково-підсилювальним є мотив бідності, що вкраплений дощем, який «до дірок дахів дрантливих,/ досягає до душі» і десь «там, глибоко,/ там, у кишені,/ там, у голосі,/ там, у житті,/ співає дірка…». Як пам’ять давнини у збірці епізодично фігурує архетип коня: «поплаваймо на балконах – колись плавали на конях» і «білі флейти дощу/ на конях» наче вічність летять і чекають «допоки нам заспівають могили на конях», та «все одно, хоч у лахмітті болю,/ моя душа, мов квітка на коні».
Поезії Я.Павуляка уквітчані художніми засобами: метафорами («мені в дитинстві з деревця крутого/ нетлінний тато вистругав дорогу», «зів’яла сорочка на грудях»); порівняннями («щоб, немов немовля, у печері/ не заснуло життя без вечері», «в музеях наших животів,/ немов капронові панчохи,/ лежать кишки усіх сортів»). Попри неологізми запозичені у П.Тичини: провину «щовечора дитинно/ буду гойдати як біду», у автора є прекрасні неологізмовані авторські епітети: «похоронна краса» (можна класифікувати і як оксюморон), «гниле мовчання», «безшелесно/ безшепітно/ товпляться дерева», «обвуглені вуста», «зірки моргасті»; цікавий неологізм – «розтринькали базарно». Все це свідчить про ґрунтовну філологічну підготовленість поета.
Вірші Я.Павуляка мають своєрідний ритм, тому подекуди зустрічаємо рядки із яскраво увиразненими словами, що мають певне смислове навантаження: «шукаємо/ щось/ гуртом,/ поодинці,/ а нас/ матері/ виглядають/ із вирію/ кожною/ зморшкою/ на обличчі». Збірка вирізняється алітераційними віршами, зокрема анафорична алітерація буття: «бували/ біля/ берегів/ букети білі», що одразу провокує на риторичне запитання: нема чи є?.. Також анафорична алітерація сну: «село сувоєм сну сповите,/ спокою статуї стоять…».
У репертуарі автора наявні як римовані, так і неримовані вірші. Поет підтримує сучасні тенденції в літературі і застосовує прийом анжамбеману: «ікари/ бетон/ собою/ бом-/ бар-/ ду-/ ють». Тому таке колосальне поєднання традицій та новаторства провокує нас вважати ліричного героя збірки дуалістичним, себто таким, що пропагує традиційні мотиви із вкрапленням модернового експерименту. Нетрадиційні вірші Я.Павуляка за жанровою характеристикою – вільні. Оскільки мають внутрішню риму, рядки різної довжини, а сильний потік ритму змінюється його абсолютною відсутністю: «вп’ялися в її/ дивовижне лико/ цвяхи,/ тривоги,/ ночі безсонні,/ металобрухт, кнопки/ і роги,/ різні родзинки,/ жарти,/ наклепи,/ ідеї болючі,/ і наглі потреби,/ і все це вмістилось/ в звичайній підошві/ глибоко,/ наскрізь,/ мовби назавжди». Ще однією ознакою осучаснення є інтертекстуальність його поезій. До прикладу, вірш «Напекла йому перша дівчина…» побудований на основі тези та антитези, за зразком збірки «Замість сонетів та октав» П.Тичини, а мотив звучить як алюзія на вірш І.Франка «Тричі мені являлася любов». Таку схожість нам продемонструє антитеза: «перша дівчина обманула», «друга дівчина тихо зрадила», а «третя дівчина постелила/ тай у краплі води втопила». У образі Я.Павуляка, де «навколішках тихі корови/ ікону води цілують» знаходимо паралель із язичницькими мотивами Б.-І. Антонича, у якого «корови моляться».
Цікава поетова формула образно-світоглядної антиномії місто/село простежується у диптисі «Крила коромисла». Де «двоє відер – село і місто/ на коромислі веселковім» несе ліричний герой дорогою життя, «щоб в селі напувати серце, а у місті захланний мозок». Тут маємо прекрасну антитезу пафосності міста дитинній первинності села: «о, місто, спалахи черлені,/ довкола села глядачами,/ ти, ніби клоун на арені,/ перед дитячими очами».
2009р.
Настояні досвідом та гіркотою життя вірші Ярослава Павуляка мають елегійний характер. Автора цікавлять не проблеми нації, а внутрішні переживання конкретного індивіда. Ліричний герой збірки самозаглиблений і зайнятий спогляданням у найпотаємніші куточки своєї душі. Наскрізним мотивом збірки є дорога, тому цілком виправдала себе назва – «Дороги додому»: «З чужини до отчого порога/ голову обмотує дорога». Ще одним таким додатково-підсилювальним є мотив бідності, що вкраплений дощем, який «до дірок дахів дрантливих,/ досягає до душі» і десь «там, глибоко,/ там, у кишені,/ там, у голосі,/ там, у житті,/ співає дірка…». Як пам’ять давнини у збірці епізодично фігурує архетип коня: «поплаваймо на балконах – колись плавали на конях» і «білі флейти дощу/ на конях» наче вічність летять і чекають «допоки нам заспівають могили на конях», та «все одно, хоч у лахмітті болю,/ моя душа, мов квітка на коні».
Поезії Я.Павуляка уквітчані художніми засобами: метафорами («мені в дитинстві з деревця крутого/ нетлінний тато вистругав дорогу», «зів’яла сорочка на грудях»); порівняннями («щоб, немов немовля, у печері/ не заснуло життя без вечері», «в музеях наших животів,/ немов капронові панчохи,/ лежать кишки усіх сортів»). Попри неологізми запозичені у П.Тичини: провину «щовечора дитинно/ буду гойдати як біду», у автора є прекрасні неологізмовані авторські епітети: «похоронна краса» (можна класифікувати і як оксюморон), «гниле мовчання», «безшелесно/ безшепітно/ товпляться дерева», «обвуглені вуста», «зірки моргасті»; цікавий неологізм – «розтринькали базарно». Все це свідчить про ґрунтовну філологічну підготовленість поета.
Вірші Я.Павуляка мають своєрідний ритм, тому подекуди зустрічаємо рядки із яскраво увиразненими словами, що мають певне смислове навантаження: «шукаємо/ щось/ гуртом,/ поодинці,/ а нас/ матері/ виглядають/ із вирію/ кожною/ зморшкою/ на обличчі». Збірка вирізняється алітераційними віршами, зокрема анафорична алітерація буття: «бували/ біля/ берегів/ букети білі», що одразу провокує на риторичне запитання: нема чи є?.. Також анафорична алітерація сну: «село сувоєм сну сповите,/ спокою статуї стоять…».
У репертуарі автора наявні як римовані, так і неримовані вірші. Поет підтримує сучасні тенденції в літературі і застосовує прийом анжамбеману: «ікари/ бетон/ собою/ бом-/ бар-/ ду-/ ють». Тому таке колосальне поєднання традицій та новаторства провокує нас вважати ліричного героя збірки дуалістичним, себто таким, що пропагує традиційні мотиви із вкрапленням модернового експерименту. Нетрадиційні вірші Я.Павуляка за жанровою характеристикою – вільні. Оскільки мають внутрішню риму, рядки різної довжини, а сильний потік ритму змінюється його абсолютною відсутністю: «вп’ялися в її/ дивовижне лико/ цвяхи,/ тривоги,/ ночі безсонні,/ металобрухт, кнопки/ і роги,/ різні родзинки,/ жарти,/ наклепи,/ ідеї болючі,/ і наглі потреби,/ і все це вмістилось/ в звичайній підошві/ глибоко,/ наскрізь,/ мовби назавжди». Ще однією ознакою осучаснення є інтертекстуальність його поезій. До прикладу, вірш «Напекла йому перша дівчина…» побудований на основі тези та антитези, за зразком збірки «Замість сонетів та октав» П.Тичини, а мотив звучить як алюзія на вірш І.Франка «Тричі мені являлася любов». Таку схожість нам продемонструє антитеза: «перша дівчина обманула», «друга дівчина тихо зрадила», а «третя дівчина постелила/ тай у краплі води втопила». У образі Я.Павуляка, де «навколішках тихі корови/ ікону води цілують» знаходимо паралель із язичницькими мотивами Б.-І. Антонича, у якого «корови моляться».
Цікава поетова формула образно-світоглядної антиномії місто/село простежується у диптисі «Крила коромисла». Де «двоє відер – село і місто/ на коромислі веселковім» несе ліричний герой дорогою життя, «щоб в селі напувати серце, а у місті захланний мозок». Тут маємо прекрасну антитезу пафосності міста дитинній первинності села: «о, місто, спалахи черлені,/ довкола села глядачами,/ ти, ніби клоун на арені,/ перед дитячими очами».
2009р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію