ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
09:59
Про Павлика Морозова
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
2024.04.20
09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Починок (1990) /
Рецензії
Той Іван Бойчук
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Той Іван Бойчук
Молодий, амбітний поет Гуцульщини Іван Бойчук, що із с.Вербовець, Косівського р-н на Івано-Франківщині відкриває нам світ по-новому цікаво у своїй збірці «Стіна», хоча й зустрічаються в ній закономірні біблійні й літературні алюзії. Його тексти розумієш настільки, наскільки читаєш, бо момент поезії полягає у її трактуванні. У віршах відображений його світогляд у ментально-філософському аспекті як момент варіювання свідомості читача. Його віршам притаманне самолікування, закрученість, бо складається текст із формально структурних речей. Найважливішим тут виступає власне я, хоча цинізму не вистарчає, бо «…зомлів цей світ у нетрях постмодерну».
Авторська поетична візія починається там, де «над пагорбом падали зорі/ осягаючи власну смерть/ як/ світіння». Відчувається те, що автор наскрізь пройнятий життям зовнішнього світу: «хтось пише папіруси а хтось по-жебрацьки просить». І немає в цьому якоїсь заангажованості, а все надзвичайно природно: «починається день й осипаються роси». Очевидно цим і зумовлено вибір письменником своєї долі, хоч і важкої, але для нього це щастя, бо все зважує, «та й хрест вибирає під силу».
Тут авторська концепція приреченості світу, його творця як провідника, адже на шляху «скільки людей – стільки стін/ пройти би хоч одну з них чи зайти в гості –/ порозумітись би…». Це бажання сповнює авторську уяву, але констатується факт: «стою за стіною і невідомо чи подолаю її».
Він викриває у цій збірці мізерність людської подоби і вважає себе людиною з трьох літер, тим багатством, що «поділене на троє». Поетів називає «вразливим плем’ям», яке розводить ватру і «кидає в неї представників реалізму».
Сучасних політиків та можновладців порівнює із «владними мужами», котрі порозсідались і «вирішують/ як мапу країни поділити». А пізніше сміються із своєї нікчемності в той час, як вороги –«старезні ворони/ у високості свій ритуал творять/ каркаючи».
Проникливим видається образ жебрака, який «з торбою неначе з дівчиною обнявся», та й молиться собі, бо «кілько треба на старість?..».
Цикл «Місто» показує повну деградацію суспільства, його культури у місті. Ліричному герою «цей світ машин нагадує толоку/ де в металевий скрежет вплітається церковний спів». Бо можна хіба «блукати містом заходити в парки», не відчувати ніякої особливості, самотнім бути, бо «…цей світ такий одинокий». Творчість – довготривалий процес. Це немов мрії, які проходять «повз сталеві ґрати уквітчаних вікон». І не одна літера помирає вночі на устах поета – «такий закон». І в кам’яному місті лева «у морду/ б’ють а потім питають» щось про тебе. Немає там для ліричного героя вже нічого світлого «і тільки вірші/ стають наріжним каменем» для кожної людини, яка бачить Львів осередком освіти і культури.
У цій збірці є страх автора перед забуттям, невизначеністю. І просить він «хоч би в краплинці Всесвіту/ душу зродити…».
2008р
Авторська поетична візія починається там, де «над пагорбом падали зорі/ осягаючи власну смерть/ як/ світіння». Відчувається те, що автор наскрізь пройнятий життям зовнішнього світу: «хтось пише папіруси а хтось по-жебрацьки просить». І немає в цьому якоїсь заангажованості, а все надзвичайно природно: «починається день й осипаються роси». Очевидно цим і зумовлено вибір письменником своєї долі, хоч і важкої, але для нього це щастя, бо все зважує, «та й хрест вибирає під силу».
Тут авторська концепція приреченості світу, його творця як провідника, адже на шляху «скільки людей – стільки стін/ пройти би хоч одну з них чи зайти в гості –/ порозумітись би…». Це бажання сповнює авторську уяву, але констатується факт: «стою за стіною і невідомо чи подолаю її».
Він викриває у цій збірці мізерність людської подоби і вважає себе людиною з трьох літер, тим багатством, що «поділене на троє». Поетів називає «вразливим плем’ям», яке розводить ватру і «кидає в неї представників реалізму».
Сучасних політиків та можновладців порівнює із «владними мужами», котрі порозсідались і «вирішують/ як мапу країни поділити». А пізніше сміються із своєї нікчемності в той час, як вороги –«старезні ворони/ у високості свій ритуал творять/ каркаючи».
Проникливим видається образ жебрака, який «з торбою неначе з дівчиною обнявся», та й молиться собі, бо «кілько треба на старість?..».
Цикл «Місто» показує повну деградацію суспільства, його культури у місті. Ліричному герою «цей світ машин нагадує толоку/ де в металевий скрежет вплітається церковний спів». Бо можна хіба «блукати містом заходити в парки», не відчувати ніякої особливості, самотнім бути, бо «…цей світ такий одинокий». Творчість – довготривалий процес. Це немов мрії, які проходять «повз сталеві ґрати уквітчаних вікон». І не одна літера помирає вночі на устах поета – «такий закон». І в кам’яному місті лева «у морду/ б’ють а потім питають» щось про тебе. Немає там для ліричного героя вже нічого світлого «і тільки вірші/ стають наріжним каменем» для кожної людини, яка бачить Львів осередком освіти і культури.
У цій збірці є страх автора перед забуттям, невизначеністю. І просить він «хоч би в краплинці Всесвіту/ душу зродити…».
2008р
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію