ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але й досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але й досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче й булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
2024.04.21
21:42
Квітні, травні, липні, червні…
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
2024.04.21
21:09
Ти була всім, чим я дихав і дихаю.
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
2024.04.21
14:49
Стояв травневий ясний, свіжий ранок.
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
2024.04.21
11:43
Життя таке, що їде дах,
та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віталій Безсмертний (1964) /
Публіцистика
Українська демонологія
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Українська демонологія
Кожного разу, коли нарід змінює свою прадавню релігію на нову, ми можемо споглядати одне й теж незмінне явище: боги старої віри перетворюються в демонів нової віри, та разом з тим богослужбова обрядність стає чародійством і чаклунством лицем нової віри 1 . Боги іудаїзму та боги античного світу, французькі гобелени та англійські арки в очах церкви християнської перетворились в демонів та злих духів. З цього погляду демонологічні явища первісно не мали на увазі ні якої істини , ні тим, що визнає в них вчення про богів та історію їх життя .
Із часом введення віри християнської на Руси обрядовість та ритуальність міфологічної свідомості набували іншого морального змісту. В 9 – 11 століттях більшість населення не знали давньогрецької мови , якою була написана переважна кількість християнської літератури. Тому на Русі читали літературу із Сербії та Болгарії,а Серби та Болгари – літературу східної (Велико моравської та Київської) Руси .Від південнослов’янського християнства , що «застало в українського народу вже розвинену демонологію» почала з’являтися апокрифічна література, яка прояснювала темні місця в євангелії та інших християнських текстах.
З відомості цього, апокрифічна література розтлумачувала деякі недоречності у сакральних текстах Святого Письма. В усіх того часних книгах Святого Письма друкуються ще з тих часів чотири євангелія, хоча деякі відомості свідчуть про те, що їх нараховувалося близько дюжини (тобто двунадесятице). Ця решта книг були «од спокусы ложныхъ словесъ» . Звідси й розподілення у ранньому християнстві літератури на орігінальу та апокрифічну ( інтерпретовану) перейшло у розподілення міфологічних персоналій на сакральних (вищого світу) та демонологічних (частіше, темні сили).
Демонологія у ранньому християнстві первісно розумілася як вчення про темні сили.
Ієрархічні між богами з праіндоєвропейських часів структурно не різняться нічим від богів та демонологічних персоналій часів раннього християнства . Ці персоналії поділяються на три групи: 6
Персоналії верхнього світу – бог Громовик, бог Сонце , богиня Зоря;
Персоналії середнього світу – Купайло, Коляда, Громовик;
Персоналії нижнього світу – русалки, мара,мавки,домовики, чорти, вовкулаки, упирі, тощо.
За словами автора «Демономанії» французького філософа Бодена демонологічні персоналії раніше були богами верхнього світу . Більшість з них мають свої відповідні назви в стародавніх релігіях та народних звичаях. Так, наприклад, християнський біс, чорт – це теж саме, що й лісовик, домовик, водяник, упир, в залежності, від місця згадки про персонаж.
Більшість демонологічних персоналій з часів раннього християнства мають аналогію з християнськими персоналями – ангелами. В демонології – аггелами.
Ці персоналії з 9 по 10 століття мають аналогію з домовиками. Домовик це :
Людина, що померла без покаяння; заручний небіжчик;
Ангели, що впали на землю .
Демонологічні персоналії нижнього світу часів раннього християнства мають багато спільного із світом твари і птахів . У давньоруському творі «Слово о полке Игоревем» маємо цьому доказ. « Великому Хорсу путь волком перебегал …» .
В цьому творы одна з рис бога Хорса подаэться за двома ознаками:
За фразеологією «волком путь перебегал»
За перевтіленням «(відомо, що бог Хорс був покровителем вовків, вовкулаків, обортнів). Тому риси бога переносяться на живу істоту (людину)».
Одна із персоналій нижнього світу Мара , окрім того, що вона у замовляннях згадується як кобила, має ознаки всіх уявлень, чародійств, превтілень в ранньому християнстві, як дії диявола чи його світи. Доказом цього є те, що християнська церква навіть у замовляннях забороняла дану згадку цих демонологічних персоналій . Нижче приводимо приклади заміни персоналій назвами твари, рослин :
Мара Кобила
Полудениця сонячний удар
Лісовик біс
Домовик аггел
Вовкулак небіжчик .
Етнографічні та фольклорні записи доби 9 – 13 століть із слов’янської спадщини , зокрема української, виявляють появу сонму богів праслов’янського ( а саме загально східнослов’янського )походження : Сварога, Даждьбога, Ярила, Білобога, Свентовіта . Виникає питання : чому від трьох ступеневої міфології до монотеїстичного православ’я слов’янська свідомість пройшла етап бінарності, тобто протиставлення.
На думку Ф.І. Буслаєва вірування в Сварога відносяться до найдавніших праслов’янських часів , а культ Даждьбога – до суто слов’янської доби. З часів зіткнення віри старої і нової ( поганської й християнської) деякі християнські пророки в народі мають аналогію з повір’ями та іншими етнографічними матеріалами: в загальнослов’янському ареалі Ілія – пророк асоціюється з громом і блискавкою, а в деяких творах не казкової прози блискавка є ознакою стріли, а саме стріла в германській та балто-слов’янській міфології є атрибутом чорта. Диявол в християнстві має таку рису, ознаку, що може превтілюватися в тварини – в істои нижнього світу. Це є докором про те, що демонологічні персоналії все частіше можуть перевтілюватись :
«тогда окаянный диявол хотел потопить род человеческий и превратился в мышь и начал грызть дно ковчега…» .
До 13 століття чорт і диявол (їх назви) плуталися, аж потім вони злилися в єдине поняття. В повір’ях про походження тютюну розповідається : то він виріс з могили кровних родичів брата і сестри, то з голови євангельської блудниці, то з могили невідомої людини, то з тіла чорниці, вбитої громом. В народі тбтбн називають чортовим зіллям.
З цієї схеми можно побачити яким чином розподіляються дії демонологічних персоналій 17 :
Творчо- психічна залежність розповідача по відношенню до уявлення;
Праоснови уявлення;
Впливу іншого контексту;
Синкретизму образів.
Але частіше демонологічні персоналії в народних повір’ях як духи хвороби, і тому з’явився новий жанр усної творчості – замовління . Пізніше замовляння стали називатися молитвами. Християнські проповідники та богослови досить часто заміняли в молитвах імена Христа та Богородиці на назви хвороб, що походять від назв тварин, рослин .
В деяких замовляннях демонологічні персоналії мають патронімічні пари : Тетяна – вода – Оляна – земля. Ці персоніфіковані істоти мають хтонічне значення : земля і вода є оселею тварин нижнього світу (змії, плазуни) . Це водночас приймає і позитивний і негативний початок імена- атрибути.
Улюблений елемент казкових сюжетів – сіль – у замовляннях згадується дуже рідко. Магічна функція солі аналогічна моделі «чорт вода, ставок»; зникнути як чорт (водяник) у ставку»; напасть повинна зникнути як сіль у воді .
« В лісі росло дерево , убирало си в пору, в краки , в лист, у цвіт. Стям його. Як немає воно тепер сили рости, цвісти. Так, аби аби не мали сили вроки панські, циганські , дитячі, жидівські парубоцькі, дівоцькі, жаб’ячі та гадячі. Аби так щезли , пропали, як пропадає сіль від води і віск від вогню (замовляння від вроку, рожі).
Цей сюжет нагадує відоме усім замовляння проти ячмінної хвороби, де демонологічна персоналія (рослина) повинна зникнути в лісі. Ячмінь є символом чорта ; за повір’ями у житв, ячміню знаходилися місця помешкання нечистих .
Коли ті чи інші звичаї розповсюджені достатньо, то дія на них різноманітного способу впливу досить довго може виявлятися настільки слабкою , що ці навики переходять до інших поколінь. Цей процес віддзеркалюється і в рослинній символіці , де рослини приймають подобу демонологічних персоналій . Такі метаморфози властиві, коли здійснюється перехід від пантеїстичної релігії до дуалізму чи монотеїзму. «Перед єврейським Ієговою все мусить дрожати, вмирати від одного його обличчя; перед ним усе смерть, і в ньому тільки життя, тоді як пантеістична релігія робила з світу якийсь чарівний храм, повний життя, повний усякого дива, де все думало і говорило нарівні з людиною і богами . Тому демонологічні персоналії мають широкий репертуар перевтілення в рослинні символи. Ми вже казали, що найчастіше демонологічні персоналії згадуються в жанрах малої прози ( легендах, повір’ях , замовляннях). Тому рослинна символіка походить від збирання корисних тварин. Людина в стосунках з природою надавала назви демонологічни персоналіям від назв хвороб, напастей, що мали асоціації з ними чи з іншими рослинами 25 .Рослинні символи розташовуються людиною в такому самому порядку як і тваринні –
Верхній світ – квіти, кущі;
Середній світ – дерева;
Нижній світ –мох.
Але ця класифікація є умовною, бо розташовані рослини асоціювалися з демонологічними персоналіями за місцем розташування чи походження. За таким самим ієрархічним принципом :
Верхній світ – степ, нива, поле;
Середній світ – гай, луг;
Нижній світ – озеро, болото, річка.
Це є доказом, що людина знаходила рослини за принципом помешкання в них тих чи інших демонологічних персоналій 26 . Ми вже наводили приклад з житом і ячменем, які є за повір’ям місцем помешкання «чорта» й «біса». Але в українській демонології є такий персонаж , що асоціюється із сонячним ударом – полуденниця . У поліській традиції полуденниця має ознаки серед населення в образі померлої дитини середнього віку від часу смерті якої не пройшло і року. Частіше це трапляється з робітниками в полі , які отримують сонячний удар. За повір’ями головний біль сприймає ознаки крику цієї дитини опівдні . Таке суміщення дитини в образі ангела та головного болю від сонячного удару в народі частіше ототожнюють з аггелами (ангели, що впали на землю). Перша згадка про них йде в усе можливих переказах праці візантійського богослова псевдо – Діонісія Аєропагіта «Ієрархія небесних Сил». Це є доказом того, що в цій демонологічній персоналії злилися віри поганська і християнська. В народі все частіше була розвинута та думка, що є особливі істоти, які живуть на землі та яких не може побачити людське око , іноді з’являються чи можуть перевтілюватися в будь – яку тварину _ це діти, що були прокляті батьками . Насправді ці повір’я створює тільки фантазію , тому , що « страха великі очі», але, воно розходиться в повір’ях в народі, що суд і прокляття належать Богові. Прокляття та ім’я демона заборонялося називати голосно, тому що по повір’ю це було ознакою його викликання. Так само замовляння на дощ супроводжувалося хресним знаменем. Це позначає , що для людини біблійні тексти та решта християнської літератури була за важкою для розуміння. Тому вони , щоб не накликати гніву із старих богів тата викликати гніву нових богів, переміжували ознаки нової віри із старою , що і викликало появу синкретичних образів ( персоналій). Враховується слідуюча схема дії, яка характеризує процес взаємодії та перевтілення богів старої віри в демонів нової віри.
Із часом введення віри християнської на Руси обрядовість та ритуальність міфологічної свідомості набували іншого морального змісту. В 9 – 11 століттях більшість населення не знали давньогрецької мови , якою була написана переважна кількість християнської літератури. Тому на Русі читали літературу із Сербії та Болгарії,а Серби та Болгари – літературу східної (Велико моравської та Київської) Руси .Від південнослов’янського християнства , що «застало в українського народу вже розвинену демонологію» почала з’являтися апокрифічна література, яка прояснювала темні місця в євангелії та інших християнських текстах.
З відомості цього, апокрифічна література розтлумачувала деякі недоречності у сакральних текстах Святого Письма. В усіх того часних книгах Святого Письма друкуються ще з тих часів чотири євангелія, хоча деякі відомості свідчуть про те, що їх нараховувалося близько дюжини (тобто двунадесятице). Ця решта книг були «од спокусы ложныхъ словесъ» . Звідси й розподілення у ранньому християнстві літератури на орігінальу та апокрифічну ( інтерпретовану) перейшло у розподілення міфологічних персоналій на сакральних (вищого світу) та демонологічних (частіше, темні сили).
Демонологія у ранньому християнстві первісно розумілася як вчення про темні сили.
Ієрархічні між богами з праіндоєвропейських часів структурно не різняться нічим від богів та демонологічних персоналій часів раннього християнства . Ці персоналії поділяються на три групи: 6
Персоналії верхнього світу – бог Громовик, бог Сонце , богиня Зоря;
Персоналії середнього світу – Купайло, Коляда, Громовик;
Персоналії нижнього світу – русалки, мара,мавки,домовики, чорти, вовкулаки, упирі, тощо.
За словами автора «Демономанії» французького філософа Бодена демонологічні персоналії раніше були богами верхнього світу . Більшість з них мають свої відповідні назви в стародавніх релігіях та народних звичаях. Так, наприклад, християнський біс, чорт – це теж саме, що й лісовик, домовик, водяник, упир, в залежності, від місця згадки про персонаж.
Більшість демонологічних персоналій з часів раннього християнства мають аналогію з християнськими персоналями – ангелами. В демонології – аггелами.
Ці персоналії з 9 по 10 століття мають аналогію з домовиками. Домовик це :
Людина, що померла без покаяння; заручний небіжчик;
Ангели, що впали на землю .
Демонологічні персоналії нижнього світу часів раннього християнства мають багато спільного із світом твари і птахів . У давньоруському творі «Слово о полке Игоревем» маємо цьому доказ. « Великому Хорсу путь волком перебегал …» .
В цьому творы одна з рис бога Хорса подаэться за двома ознаками:
За фразеологією «волком путь перебегал»
За перевтіленням «(відомо, що бог Хорс був покровителем вовків, вовкулаків, обортнів). Тому риси бога переносяться на живу істоту (людину)».
Одна із персоналій нижнього світу Мара , окрім того, що вона у замовляннях згадується як кобила, має ознаки всіх уявлень, чародійств, превтілень в ранньому християнстві, як дії диявола чи його світи. Доказом цього є те, що християнська церква навіть у замовляннях забороняла дану згадку цих демонологічних персоналій . Нижче приводимо приклади заміни персоналій назвами твари, рослин :
Мара Кобила
Полудениця сонячний удар
Лісовик біс
Домовик аггел
Вовкулак небіжчик .
Етнографічні та фольклорні записи доби 9 – 13 століть із слов’янської спадщини , зокрема української, виявляють появу сонму богів праслов’янського ( а саме загально східнослов’янського )походження : Сварога, Даждьбога, Ярила, Білобога, Свентовіта . Виникає питання : чому від трьох ступеневої міфології до монотеїстичного православ’я слов’янська свідомість пройшла етап бінарності, тобто протиставлення.
На думку Ф.І. Буслаєва вірування в Сварога відносяться до найдавніших праслов’янських часів , а культ Даждьбога – до суто слов’янської доби. З часів зіткнення віри старої і нової ( поганської й християнської) деякі християнські пророки в народі мають аналогію з повір’ями та іншими етнографічними матеріалами: в загальнослов’янському ареалі Ілія – пророк асоціюється з громом і блискавкою, а в деяких творах не казкової прози блискавка є ознакою стріли, а саме стріла в германській та балто-слов’янській міфології є атрибутом чорта. Диявол в християнстві має таку рису, ознаку, що може превтілюватися в тварини – в істои нижнього світу. Це є докором про те, що демонологічні персоналії все частіше можуть перевтілюватись :
«тогда окаянный диявол хотел потопить род человеческий и превратился в мышь и начал грызть дно ковчега…» .
До 13 століття чорт і диявол (їх назви) плуталися, аж потім вони злилися в єдине поняття. В повір’ях про походження тютюну розповідається : то він виріс з могили кровних родичів брата і сестри, то з голови євангельської блудниці, то з могили невідомої людини, то з тіла чорниці, вбитої громом. В народі тбтбн називають чортовим зіллям.
З цієї схеми можно побачити яким чином розподіляються дії демонологічних персоналій 17 :
Творчо- психічна залежність розповідача по відношенню до уявлення;
Праоснови уявлення;
Впливу іншого контексту;
Синкретизму образів.
Але частіше демонологічні персоналії в народних повір’ях як духи хвороби, і тому з’явився новий жанр усної творчості – замовління . Пізніше замовляння стали називатися молитвами. Християнські проповідники та богослови досить часто заміняли в молитвах імена Христа та Богородиці на назви хвороб, що походять від назв тварин, рослин .
В деяких замовляннях демонологічні персоналії мають патронімічні пари : Тетяна – вода – Оляна – земля. Ці персоніфіковані істоти мають хтонічне значення : земля і вода є оселею тварин нижнього світу (змії, плазуни) . Це водночас приймає і позитивний і негативний початок імена- атрибути.
Улюблений елемент казкових сюжетів – сіль – у замовляннях згадується дуже рідко. Магічна функція солі аналогічна моделі «чорт вода, ставок»; зникнути як чорт (водяник) у ставку»; напасть повинна зникнути як сіль у воді .
« В лісі росло дерево , убирало си в пору, в краки , в лист, у цвіт. Стям його. Як немає воно тепер сили рости, цвісти. Так, аби аби не мали сили вроки панські, циганські , дитячі, жидівські парубоцькі, дівоцькі, жаб’ячі та гадячі. Аби так щезли , пропали, як пропадає сіль від води і віск від вогню (замовляння від вроку, рожі).
Цей сюжет нагадує відоме усім замовляння проти ячмінної хвороби, де демонологічна персоналія (рослина) повинна зникнути в лісі. Ячмінь є символом чорта ; за повір’ями у житв, ячміню знаходилися місця помешкання нечистих .
Коли ті чи інші звичаї розповсюджені достатньо, то дія на них різноманітного способу впливу досить довго може виявлятися настільки слабкою , що ці навики переходять до інших поколінь. Цей процес віддзеркалюється і в рослинній символіці , де рослини приймають подобу демонологічних персоналій . Такі метаморфози властиві, коли здійснюється перехід від пантеїстичної релігії до дуалізму чи монотеїзму. «Перед єврейським Ієговою все мусить дрожати, вмирати від одного його обличчя; перед ним усе смерть, і в ньому тільки життя, тоді як пантеістична релігія робила з світу якийсь чарівний храм, повний життя, повний усякого дива, де все думало і говорило нарівні з людиною і богами . Тому демонологічні персоналії мають широкий репертуар перевтілення в рослинні символи. Ми вже казали, що найчастіше демонологічні персоналії згадуються в жанрах малої прози ( легендах, повір’ях , замовляннях). Тому рослинна символіка походить від збирання корисних тварин. Людина в стосунках з природою надавала назви демонологічни персоналіям від назв хвороб, напастей, що мали асоціації з ними чи з іншими рослинами 25 .Рослинні символи розташовуються людиною в такому самому порядку як і тваринні –
Верхній світ – квіти, кущі;
Середній світ – дерева;
Нижній світ –мох.
Але ця класифікація є умовною, бо розташовані рослини асоціювалися з демонологічними персоналіями за місцем розташування чи походження. За таким самим ієрархічним принципом :
Верхній світ – степ, нива, поле;
Середній світ – гай, луг;
Нижній світ – озеро, болото, річка.
Це є доказом, що людина знаходила рослини за принципом помешкання в них тих чи інших демонологічних персоналій 26 . Ми вже наводили приклад з житом і ячменем, які є за повір’ям місцем помешкання «чорта» й «біса». Але в українській демонології є такий персонаж , що асоціюється із сонячним ударом – полуденниця . У поліській традиції полуденниця має ознаки серед населення в образі померлої дитини середнього віку від часу смерті якої не пройшло і року. Частіше це трапляється з робітниками в полі , які отримують сонячний удар. За повір’ями головний біль сприймає ознаки крику цієї дитини опівдні . Таке суміщення дитини в образі ангела та головного болю від сонячного удару в народі частіше ототожнюють з аггелами (ангели, що впали на землю). Перша згадка про них йде в усе можливих переказах праці візантійського богослова псевдо – Діонісія Аєропагіта «Ієрархія небесних Сил». Це є доказом того, що в цій демонологічній персоналії злилися віри поганська і християнська. В народі все частіше була розвинута та думка, що є особливі істоти, які живуть на землі та яких не може побачити людське око , іноді з’являються чи можуть перевтілюватися в будь – яку тварину _ це діти, що були прокляті батьками . Насправді ці повір’я створює тільки фантазію , тому , що « страха великі очі», але, воно розходиться в повір’ях в народі, що суд і прокляття належать Богові. Прокляття та ім’я демона заборонялося називати голосно, тому що по повір’ю це було ознакою його викликання. Так само замовляння на дощ супроводжувалося хресним знаменем. Це позначає , що для людини біблійні тексти та решта християнської літератури була за важкою для розуміння. Тому вони , щоб не накликати гніву із старих богів тата викликати гніву нових богів, переміжували ознаки нової віри із старою , що і викликало появу синкретичних образів ( персоналій). Враховується слідуюча схема дії, яка характеризує процес взаємодії та перевтілення богів старої віри в демонів нової віри.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію