ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
2024.04.17
07:58
Розцвів бузок, тремтить бузкове світло
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
2024.04.17
06:34
У цій війні я сам себе зустрів.
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
2024.04.17
06:27
Ніби в камертон у підвіконня
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
2024.04.17
05:37
Затьмарить час чийсь світлий образ
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
2024.04.17
00:24
Аж раптом – ніч. На згарищі вітрів
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
2024.04.16
23:09
Якщо не зведе Господь дім,
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
2024.04.16
22:33
Тут колись росли кущі кизилу,
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
2024.04.16
20:19
Це безліч сонць зійшло на небесах
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
2024.04.16
20:03
Цей тихий ранок з квітами в гіллі
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
2024.04.16
09:56
З листка на листочок стрибають краплини.
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
2024.04.16
05:52
На Парнасі відучора гуд
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
2024.04.16
05:42
Галки жовтороті
Всілися на дроті,
Гомоном дратуючи людей, –
Наче зранку в місті
Зграї голосистій
Більше примоститися ніде.
Поки гомоніли
Птиці зголоднілі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всілися на дроті,
Гомоном дратуючи людей, –
Наче зранку в місті
Зграї голосистій
Більше примоститися ніде.
Поки гомоніли
Птиці зголоднілі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Майя Залізняк /
Вірші
Під голос чийсь я не співала...
(переклад)
Під голос чийсь я не співала,
Під бубон в танець не летіла.
Плела я сумніви, терзалась,
Мовчання сіяла між ліній...
Я затискала пальцем стрижень,
Коли душа просила слова,
І біль в аорту з кров"ю бився.
Була стоїчна я й сувора,
Бо ще не визріло до міри,
До гостроти тонких орацій.
І, мов химеру, здогад вільгий
Німотно гнала рано-вранці.
Тож не приписуй мені татьбу.
Це ти - двійник всеїдний Креза.
Стекло троянд буяння в пам’ять.
Ти їх відняв, безглуздо стежить...
За тебе соромно, предивно.
Все поглинаєш без розбору.
Вчорашній захват в пору жнивну
Лиш озирнувся раз - у зморі.
Іду... Вдивляюсь в перебуле.
До слів твоїх нема довіри.
Однак скажу: „Ти, марнолюбний,
Своєю міркою не міряй...
Поміж небесних траєкторій
Не сип піску в мої глибини.
Як дух, вільготний маю голос.
Мелодій витоки – з планиди.”
2009
----------------------------------------------
першотвір
С чужого голоса не пела,
Под чью-то дудку не плясала, -
В сомненьях маялась, терзалась,
Молчала над страницей белой...
Не торопилась, не частила,
Когда душа просила слова
И с кровью боль в аорту билась,
А я перечила сурово.
Что, мол, не вызрело до меры,
До права смысла на звучанье
И все догадки, как химеры,
Гнала, безмолвствуя ночами.
И не приписывай своё мне,
Что ненасытен равно Крезу:
Цветов дарёных краски - помню -
Тобою отняты - исчезли.
И столько раз, дивясь, стыдилась
Твоей, почти всеядной, хватки -
Былой восторг - уже постыло -
Невольной мучился оглядкой.
Прощальному вдогонку часу,
Давно словам твоим не веря,
Скажу: "Не самообольщайся,
Своею меркою не меряй...
Своей лишь озабочен высью,-
Не умаляй мои глубины:
Как дух, мой голос - независим,
Истоки музыки - в судьбине.
Тетяна Селіванчик, місто Харків
автор на порталі
("Поезія та авторська пісня України")
---------------------------------
прохання твір не оцінювати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Під голос чийсь я не співала...
(переклад)
Під голос чийсь я не співала,
Під бубон в танець не летіла.
Плела я сумніви, терзалась,
Мовчання сіяла між ліній...
Я затискала пальцем стрижень,
Коли душа просила слова,
І біль в аорту з кров"ю бився.
Була стоїчна я й сувора,
Бо ще не визріло до міри,
До гостроти тонких орацій.
І, мов химеру, здогад вільгий
Німотно гнала рано-вранці.
Тож не приписуй мені татьбу.
Це ти - двійник всеїдний Креза.
Стекло троянд буяння в пам’ять.
Ти їх відняв, безглуздо стежить...
За тебе соромно, предивно.
Все поглинаєш без розбору.
Вчорашній захват в пору жнивну
Лиш озирнувся раз - у зморі.
Іду... Вдивляюсь в перебуле.
До слів твоїх нема довіри.
Однак скажу: „Ти, марнолюбний,
Своєю міркою не міряй...
Поміж небесних траєкторій
Не сип піску в мої глибини.
Як дух, вільготний маю голос.
Мелодій витоки – з планиди.”
2009
----------------------------------------------
першотвір
С чужого голоса не пела,
Под чью-то дудку не плясала, -
В сомненьях маялась, терзалась,
Молчала над страницей белой...
Не торопилась, не частила,
Когда душа просила слова
И с кровью боль в аорту билась,
А я перечила сурово.
Что, мол, не вызрело до меры,
До права смысла на звучанье
И все догадки, как химеры,
Гнала, безмолвствуя ночами.
И не приписывай своё мне,
Что ненасытен равно Крезу:
Цветов дарёных краски - помню -
Тобою отняты - исчезли.
И столько раз, дивясь, стыдилась
Твоей, почти всеядной, хватки -
Былой восторг - уже постыло -
Невольной мучился оглядкой.
Прощальному вдогонку часу,
Давно словам твоим не веря,
Скажу: "Не самообольщайся,
Своею меркою не меряй...
Своей лишь озабочен высью,-
Не умаляй мои глубины:
Как дух, мой голос - независим,
Истоки музыки - в судьбине.
Тетяна Селіванчик, місто Харків
автор на порталі
("Поезія та авторська пісня України")
---------------------------------
прохання твір не оцінювати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію