ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
14:38
З давніх часів наші предки
використовували різноманітні носії,
на яких можна було б
залишити видбиток,
бо мова носить видбиток усього життя нації.
Та у кожного племя існує свій
- живий носій праслов'янської мови,
які мігрували.
використовували різноманітні носії,
на яких можна було б
залишити видбиток,
бо мова носить видбиток усього життя нації.
Та у кожного племя існує свій
- живий носій праслов'янської мови,
які мігрували.
2024.03.29
14:35
Рівнодення день,
Рівнодення ніч
в рівноважному положенні знаходяться
до годин, до хвилин,
до секунд, точнісінько
завмирають у сезонному зближенні
забезпечено рівність
ночі та дня
Рівнодення ніч
в рівноважному положенні знаходяться
до годин, до хвилин,
до секунд, точнісінько
завмирають у сезонному зближенні
забезпечено рівність
ночі та дня
2024.03.29
14:34
А небо знає
Вся земля горить у війні
Рідну землю Російські вороги знищуюють
Руйнують міста
Світлих дітей вбивають
і ґвалтують та мирних людей вбивають,
калічать і катують
Наче нема Бога на землі
Вся земля горить у війні
Рідну землю Російські вороги знищуюють
Руйнують міста
Світлих дітей вбивають
і ґвалтують та мирних людей вбивають,
калічать і катують
Наче нема Бога на землі
2024.03.29
14:33
Пізної ночі ми з’єдналися знов
І парили ми у бездонному Всесвіті у двох…
Я шаленію, божеволію від тебе…
Розум втрачаю від космічних почуттів,
Які ти даруєш мені у ночі…
Дивлюсь на тебе
І не можу надивитись
Насолоджуюсь твоїми теплими поцілунками
І парили ми у бездонному Всесвіті у двох…
Я шаленію, божеволію від тебе…
Розум втрачаю від космічних почуттів,
Які ти даруєш мені у ночі…
Дивлюсь на тебе
І не можу надивитись
Насолоджуюсь твоїми теплими поцілунками
2024.03.29
14:31
У двох світів Інь та Янь,
Одночасно - два неподільні божества,
Рухлива примарна грань,
Великої межі Інь та Янь.
В цих Інь та Янь є рівновага,
Гармонія світів присутня.
Прагнення брати і віддавати,
І доповнюючи - продовжувати,
Одночасно - два неподільні божества,
Рухлива примарна грань,
Великої межі Інь та Янь.
В цих Інь та Янь є рівновага,
Гармонія світів присутня.
Прагнення брати і віддавати,
І доповнюючи - продовжувати,
2024.03.29
14:30
Високо на горі наш гетьман вельможний
І кошовий отаман стояли.
Їх обирали козаки…
Вони дивилися на краєвид своєї землі
Та на козаків…
Могутні козаки жили там.
Бо козаки воїни величні,
прославлені у віках.
І кошовий отаман стояли.
Їх обирали козаки…
Вони дивилися на краєвид своєї землі
Та на козаків…
Могутні козаки жили там.
Бо козаки воїни величні,
прославлені у віках.
2024.03.29
14:28
Заселені місця племенами
Стали місцем проживання,
І кожне плем’я очолювали різні князі,
Кожний князь судив, водив на бій очолених людей,
Перший був князь у відвазі
І у мудрості своїй,
А коли ставав не здатним до ладу
І боротьби,
Стали місцем проживання,
І кожне плем’я очолювали різні князі,
Кожний князь судив, водив на бій очолених людей,
Перший був князь у відвазі
І у мудрості своїй,
А коли ставав не здатним до ладу
І боротьби,
2024.03.29
14:27
Жили на світі різні племена,
Розкидаючи свої оселі
на різних куточках землі.
Племена оселялися цілим родом
І мали різні імена ці племена:
Різні племена складали свій рід
Наймудріший,
найстаріший вождь цілим родом керував
Розкидаючи свої оселі
на різних куточках землі.
Племена оселялися цілим родом
І мали різні імена ці племена:
Різні племена складали свій рід
Наймудріший,
найстаріший вождь цілим родом керував
2024.03.29
14:25
Сьогодні день святої Трійці
Зібралися три духа:
Бог триєдиний господь, Бог - син і Бог - дух святий вітають
Над Україною в небі,
Допомогти хочуть.
Так святиться вся природа.
Бог - батько творить мир чудовий,
Бог - син спокутує гріхи,
Зібралися три духа:
Бог триєдиний господь, Бог - син і Бог - дух святий вітають
Над Україною в небі,
Допомогти хочуть.
Так святиться вся природа.
Бог - батько творить мир чудовий,
Бог - син спокутує гріхи,
2024.03.29
14:24
Stop telling people
more than need to know
Stop telling people your business.
Some people talk to you
so they can talk about you
Stop explaining yourself
more than need to know
Stop telling people your business.
Some people talk to you
so they can talk about you
Stop explaining yourself
2024.03.29
14:22
Диво - видіння було уві сні, як віщі ночі:
Мені прийшло видіння,
Щось у темряві світилось.
Я спочатку не повірила своїм очам,
Але уві сні з’явилася Свята Марія,
Яка сяяла мов сонце
І очима розмовляє,
Яке диво на Україну чекає
Мені прийшло видіння,
Щось у темряві світилось.
Я спочатку не повірила своїм очам,
Але уві сні з’явилася Свята Марія,
Яка сяяла мов сонце
І очима розмовляє,
Яке диво на Україну чекає
2024.03.29
14:22
One day, someone will
Love you the way you
deserve to be loved
And you won't have to
fight for it.
Your smile, your eyes,
the way you laugh,
Love you the way you
deserve to be loved
And you won't have to
fight for it.
Your smile, your eyes,
the way you laugh,
2024.03.29
14:20
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід уперед
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід назад.
Так я веду гру світів...
Гра і знову крок та мат!
летять на підлогу шахові фігури.
роблю фігурами хід на угад
якщо я зроблю хід уперед
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід назад.
Так я веду гру світів...
Гра і знову крок та мат!
летять на підлогу шахові фігури.
роблю фігурами хід на угад
2024.03.29
14:19
У кожної відьми десь заховано серце.
А хто знайде його — підкорить відьму собі.
Якщо ти і відьма, то я стану володарем зла.
Відьмине щастя – з вітрами злитися,
Свободу – птаха, в себе впустити.
Відьмине щастя – до смерті битися
А хто знайде його — підкорить відьму собі.
Якщо ти і відьма, то я стану володарем зла.
Відьмине щастя – з вітрами злитися,
Свободу – птаха, в себе впустити.
Відьмине щастя – до смерті битися
2024.03.29
14:18
Душа вічна, можливо,
вона приходила на землю один раз.
Душа не вмирає. Залишаючи колишнє місцеперебування,
вони живуть в інших місцях, які знову приймають їх
Без випробувань і бід не минає життя людське
і не буває спасіння душі.
вона приходила на землю один раз.
Душа не вмирає. Залишаючи колишнє місцеперебування,
вони живуть в інших місцях, які знову приймають їх
Без випробувань і бід не минає життя людське
і не буває спасіння душі.
2024.03.29
14:16
Я слухаю та дивлюся на тебе щодня
Я слухаю та дивлюся на тебе щоночі
Ти випромінюєш життя в своїх очах,
В твої очі світяться від щастя.
На тебе бути схожою хочу.
Навчи мене воювати,
Щоб могла захищати я
Та бути героєм своєї країни.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я слухаю та дивлюся на тебе щоночі
Ти випромінюєш життя в своїх очах,
В твої очі світяться від щастя.
На тебе бути схожою хочу.
Навчи мене воювати,
Щоб могла захищати я
Та бути героєм своєї країни.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тарас Шевченко (1814 - 1861) /
Вірші
Утоплена
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Утоплена
Вітер в гаї не гуляє —
Вночі спочиває;
Прокинеться — тихесенько
В осоки питає:
«Хто се, хто се по сім боці
Чеше косу? хто се?..
Хто се, хто се по тім боці
Рве на собі коси?..
Хто се, хто се?» — тихесенько
Спитає-повіє
Та й задріма, поки неба
Край зачервоніє.
«Хто се, хто се?» — спитаєте,
Цікаві дівчата.
Ото дочка по сім боці,
По тім боці мати.
Давно колись те діялось
У нас на Вкраїні.
Серед села вдова жила
У новій хатині,
Білолиця, кароока
І станом висока,
У жупані; кругом пані,
І спереду, й збоку.
І молода — нівроку їй,—
А за молодою,
А надто ще за вдовою,
Козаки ордою
Так і ходять. І за нею
Козаки ходили,
Поки вдова без сорома
Дочку породила;
Породила, та й байдуже;
Людям годувати
В чужім селі покинула:
Отака-то мати!..
Постривайте, що ще буде!
Годували люди
Малу дочку, а вдовиця
В неділю і в будень
З жонатими, з парубками
Пила та гуляла,
Поки лихо не спіткало,
Поки не та стала:
Незчулася, як минули
Літа молодії...
Лихо, лихо! мати в'яне,
Дочка червоніє,
Виростає... Та й виросла
Ганна кароока,
Як тополя серед поля,
Гнучка та висока.
«Я Ганнусі не боюся!» —
Співає матуся;
А козаки, як хміль отой,
В'ються круг Ганнусі.
А надто той рибалонька,
Жвавий, кучерявий,
Мліє, в'яне, як зустріне
Ганнусю чорняву.
Побачила стара мати,
Сказилася люта:
«Чи бач, погань розхристана,
Байстря необуте!
Ти вже виросла, дівуєш,
З хлопцями гуляєш.
Постривай же, ось я тобі!..
Мене зневажаєш?
Ні, голубко!»
І од злості
Зубами скрегоче.
Отака-то бува мати!..
Де ж серце жіноче?
Серце матері?.. Ох, лихо,
Лишенько, дівчата!
Мати стан гнучкий, високий,
А серця — не мати.
Ізогнеться стан високий,
Брови полиняють,
І незчуєтесь; а люди
Сміючись згадають
Ваші літа молодії,
Та й скажуть — ледащо!
Тяжко плакала Ганнуся,
І не знала, за що,
За що мати знущається,
Лає, проклинає,
Своє дитя без сорома
Байстрям нарікає.
Катувала, мордувала,
Та не помагало:
Як маківка на городі,
Ганна розцвітала;
Як калина при долині
Вранці під росою,
Так Ганнуся червоніла,
Милася сльозою.
«Заворожена!.. стривай же! —
Шепче люта мати.—
Треба трути роздобути,
Треба йти шукати
Стару відьму!»
Найшла відьму,
І трути достала,
І трутою до схід сонця
Дочку напувала.
Не помогло... Кляне мати
Той час і годину,
Коли на світ породила
Нелюбу дитину.
«Душно мені; ходім, дочко,
До ставка купатись».
«Ходім, мамо».
На березі
Ганна роздяглася,
Роздяглася, розкинулась
На білій сорочці;
Рибалонька кучерявий
Мліє на тім боці...
І я колись... Та цур йому!
Сором — не згадаю.
Як дитина, калиною
Себе забавляє,
Гне стан гнучкий, розгинає,
На сонечку гріє.
Мати дивиться на неї,
Од злості німіє;
То жовтіє, то синіє;
Розхристана, боса,
З роту піна; мов скажена,
Рве на собі коси.
Кинулася до Ганнусі
І в коси впилася.
«Мамо! мамо! що ти робиш?»
Хвиля роздалася,
Закипіла, застогнала —
І обох покрила.
Рибалонька кучерявий
З усієї сили
Кинувсь в воду; пливе, синю
Хвилю роздирає,
Пливе, пливе... от-от доплив!
Пірнув, виринає —
І утоплену Ганнусю
На берег виносить,
Із рук матері закляклих
Вириває коси.
«Серце моє! доле моя!
Розкрий карі очі!
Подивися, усміхнися!
Не хочеш? не хочеш!»
Плаче, пада коло неї,
Розкрива, цілує
Мертві очі. «Подивися!..
Не чує, не чує!»
Лежить собі на пісочку,
Білі рученята
Розкидала; а за нею
Стара люта мати:
Очі вивело із лоба
Од страшної муки;
Втеребила в пісок жовтий
Старі сині руки.
Довго плакав рибалонька:
«Нема в мене роду,
Нема долі на сім світі,—
Ходім жити в воду!»
Підняв її, поціловав...
Хвиля застогнала,
Розкрилася, закрилася —
І сліду не стало...
З того часу ставок чистий
Заріс осокою;
Не купаються дівчата,
Обходять горою;
Як угледять, то хрестяться
І зовуть заклятим...
Сумно-сумно кругом його...
А вночі, дівчата,
Випливає з води мати,
Сяде по тім боці;
Страшна, синя, розхристана
І в мокрій сорочці,
Мовчки дивиться на сей бік,
Рве на собі коси...
А тим часом синя хвиля
Ганнусю виносить.
Голісінька, стрепенеться,
Сяде на пісочку...
І рибалка випливає,
Несе на сорочку
Баговиння зеленого;
Поцілує в очі —
Та і в воду: соромиться
На гнучкий дівочий,
На стан голий подивиться.
І ніхто не знає
Того дива, що твориться
Серед ночі в гаї.
Тілько вітер з осокою
Шепче: «Хто се, хто се
Сидить сумно над водою,
Чеше довгі коси?»
С.-Петербург,
декабря 8, 1841 року
Вночі спочиває;
Прокинеться — тихесенько
В осоки питає:
«Хто се, хто се по сім боці
Чеше косу? хто се?..
Хто се, хто се по тім боці
Рве на собі коси?..
Хто се, хто се?» — тихесенько
Спитає-повіє
Та й задріма, поки неба
Край зачервоніє.
«Хто се, хто се?» — спитаєте,
Цікаві дівчата.
Ото дочка по сім боці,
По тім боці мати.
Давно колись те діялось
У нас на Вкраїні.
Серед села вдова жила
У новій хатині,
Білолиця, кароока
І станом висока,
У жупані; кругом пані,
І спереду, й збоку.
І молода — нівроку їй,—
А за молодою,
А надто ще за вдовою,
Козаки ордою
Так і ходять. І за нею
Козаки ходили,
Поки вдова без сорома
Дочку породила;
Породила, та й байдуже;
Людям годувати
В чужім селі покинула:
Отака-то мати!..
Постривайте, що ще буде!
Годували люди
Малу дочку, а вдовиця
В неділю і в будень
З жонатими, з парубками
Пила та гуляла,
Поки лихо не спіткало,
Поки не та стала:
Незчулася, як минули
Літа молодії...
Лихо, лихо! мати в'яне,
Дочка червоніє,
Виростає... Та й виросла
Ганна кароока,
Як тополя серед поля,
Гнучка та висока.
«Я Ганнусі не боюся!» —
Співає матуся;
А козаки, як хміль отой,
В'ються круг Ганнусі.
А надто той рибалонька,
Жвавий, кучерявий,
Мліє, в'яне, як зустріне
Ганнусю чорняву.
Побачила стара мати,
Сказилася люта:
«Чи бач, погань розхристана,
Байстря необуте!
Ти вже виросла, дівуєш,
З хлопцями гуляєш.
Постривай же, ось я тобі!..
Мене зневажаєш?
Ні, голубко!»
І од злості
Зубами скрегоче.
Отака-то бува мати!..
Де ж серце жіноче?
Серце матері?.. Ох, лихо,
Лишенько, дівчата!
Мати стан гнучкий, високий,
А серця — не мати.
Ізогнеться стан високий,
Брови полиняють,
І незчуєтесь; а люди
Сміючись згадають
Ваші літа молодії,
Та й скажуть — ледащо!
Тяжко плакала Ганнуся,
І не знала, за що,
За що мати знущається,
Лає, проклинає,
Своє дитя без сорома
Байстрям нарікає.
Катувала, мордувала,
Та не помагало:
Як маківка на городі,
Ганна розцвітала;
Як калина при долині
Вранці під росою,
Так Ганнуся червоніла,
Милася сльозою.
«Заворожена!.. стривай же! —
Шепче люта мати.—
Треба трути роздобути,
Треба йти шукати
Стару відьму!»
Найшла відьму,
І трути достала,
І трутою до схід сонця
Дочку напувала.
Не помогло... Кляне мати
Той час і годину,
Коли на світ породила
Нелюбу дитину.
«Душно мені; ходім, дочко,
До ставка купатись».
«Ходім, мамо».
На березі
Ганна роздяглася,
Роздяглася, розкинулась
На білій сорочці;
Рибалонька кучерявий
Мліє на тім боці...
І я колись... Та цур йому!
Сором — не згадаю.
Як дитина, калиною
Себе забавляє,
Гне стан гнучкий, розгинає,
На сонечку гріє.
Мати дивиться на неї,
Од злості німіє;
То жовтіє, то синіє;
Розхристана, боса,
З роту піна; мов скажена,
Рве на собі коси.
Кинулася до Ганнусі
І в коси впилася.
«Мамо! мамо! що ти робиш?»
Хвиля роздалася,
Закипіла, застогнала —
І обох покрила.
Рибалонька кучерявий
З усієї сили
Кинувсь в воду; пливе, синю
Хвилю роздирає,
Пливе, пливе... от-от доплив!
Пірнув, виринає —
І утоплену Ганнусю
На берег виносить,
Із рук матері закляклих
Вириває коси.
«Серце моє! доле моя!
Розкрий карі очі!
Подивися, усміхнися!
Не хочеш? не хочеш!»
Плаче, пада коло неї,
Розкрива, цілує
Мертві очі. «Подивися!..
Не чує, не чує!»
Лежить собі на пісочку,
Білі рученята
Розкидала; а за нею
Стара люта мати:
Очі вивело із лоба
Од страшної муки;
Втеребила в пісок жовтий
Старі сині руки.
Довго плакав рибалонька:
«Нема в мене роду,
Нема долі на сім світі,—
Ходім жити в воду!»
Підняв її, поціловав...
Хвиля застогнала,
Розкрилася, закрилася —
І сліду не стало...
З того часу ставок чистий
Заріс осокою;
Не купаються дівчата,
Обходять горою;
Як угледять, то хрестяться
І зовуть заклятим...
Сумно-сумно кругом його...
А вночі, дівчата,
Випливає з води мати,
Сяде по тім боці;
Страшна, синя, розхристана
І в мокрій сорочці,
Мовчки дивиться на сей бік,
Рве на собі коси...
А тим часом синя хвиля
Ганнусю виносить.
Голісінька, стрепенеться,
Сяде на пісочку...
І рибалка випливає,
Несе на сорочку
Баговиння зеленого;
Поцілує в очі —
Та і в воду: соромиться
На гнучкий дівочий,
На стан голий подивиться.
І ніхто не знає
Того дива, що твориться
Серед ночі в гаї.
Тілько вітер з осокою
Шепче: «Хто се, хто се
Сидить сумно над водою,
Чеше довгі коси?»
С.-Петербург,
декабря 8, 1841 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію