ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Багрянцева
2018.06.20 21:57
Ти рахуєш до ста. Я ж ховаюсь у тиші липневій.
Одягаюся в ніч і чекаю, що скоро знайдеш.
Я покірно стою у космічній густій атмосфері.
Без обмежень і меж.

Усміхаюсь тобі. Ти рахуєш до тисячі спритно.
Повний місяць ясний видає мене. Ну і нехай.
Я зн

Іван Потьомкін
2018.06.20 20:57
– Возвращаюсь я как-то электричкой в свой Энергодар – городок строителей и эксплуатационников Запорожской атомной станции. Вагон почти пустой. Редкие пассажиры уже готовятся к выходу, как вдруг подходит ко мне сельского вида пожилая женщина и спрашивает,

Олександр Сушко
2018.06.20 16:53
Вікно закрито. Човга тінь за склом,
Неситий погляд ковзає по шипці.
Вже не болить одірване крило,
Поніс в зубах трофей писака-гицель.

У нього голоднеча й ціль нова,
Плете зі слів міцні облавні сіті.
Кровиця жертв п'янить, немов первак,

Ігор Шоха
2018.06.19 22:32
Десь помандрував і ти, Іване.
Зав’язався калиновий цвіт.
Сходить сонце, як гаряча рана.
Сонях доганяє білий світ.

Синє небо відкриває браму.
Там і Щек, і Либідь, і Хорив...
Дядько Кий узяв тебе на раму

Микола Дудар
2018.06.19 18:32
Розваги виніс ти за дужки
Годиник вимкнув, телефон
Позвав із роздумів Забужко
Який не є, а камертон
І горизонти й паралелі
Позеленіли геть в журбі
Ще й споглядає хтось зі стелі
Невчасно, байдуже тобі...

Наталка Пілігрим
2018.06.19 16:34
Весна насипає у горло пилу,
усе навколишнє вбирає у сірість,
дороги і люди – ти вирви, вирви…
Твоя й березнева самотність стрілись.

Лице сполотніле, прообраз дому,
їм промінь жахкий домалює зморшок,
у тебе із містом одні геноми –

Олександр Сушко
2018.06.19 06:10
Тарганисько сховалося у шпарку,
Поласувало нагло кавуном.
Узимку люди мерзнуть, літом – жарко,
Вдоволених не бачу вже давно.

Не вистачає грошей, хисту, тями,
Ще й вороги в Донбасі і Криму.
Рука сусіда піднімає камінь,

Маркіяна Рай
2018.06.19 00:18
Коли в тобі скінчився день,
Аж ніч заплакала раптово,
Коли в тобі немає слова
І не співається пісень,

І лінь дивитися на світ,
І тінь сповзає геть у п'яти,
Коли у грудях стужа м'яти,

Ігор Шоха
2018.06.18 23:08
А у оборі нашої корови
ще є телята нашої біди -
мураєви, і гепи, і царьови -
ті самі клони, що і муравйови,
на вим’ї євразійської орди.

***
А на цьому світі легше жити,

Адель Станіславська
2018.06.18 15:33
У всі часи інакшості - інакші.
У всі часи приречені вони.
І навіть сильні духом - завжди слабші
І зметені в нерівностях війни.

Були і каменовані, й розп'яті
І топлені, і палені в вогні...
Нормальніші нормальних - більш

Олексій Кацай
2018.06.18 15:13
Йде сніг.
Вечір темряву бгає
у ламп віртуальні сніжки.
Комп’ютерні ігри стирає,
залишивши ярлики.

Забралами висять вони
на моніторах шибок.

Володимир Бойко
2018.06.18 12:14
Дощать дощі, зміняючись дощами,
А після них приходять ще дощі.
В повітрі пахне гниллю і грибами,
Чатують жертв поміж кущів кліщі.

Така погода увійшла у моду,
Згнивають полуниці на грядках,
З-за бур'янів не видко вже городу,

Ірина Вовк
2018.06.18 10:55
…і ти, мій друже, будь мені зі мною, -
Шепоче серце лірою-струною,
Коли паде із лип духмяний цвіт,
І неба окривавлений болід
Засліплює вогнем печальні очі
Посеред тьми безсонних свідків ночі, -
Пребудь мені… о будь мені зі мною!..

Наталка Пілігрим
2018.06.18 09:42
поміж двох будинків між якими тиша
ліпить свою нішу і плете нитки
опадають ночі на галуззя вишень
колискові інші і дірок зірки

сумовито світять у зіниці вулиць
щоби не почули кроки ліхтарів
і ніхто не певен так бо є і було

Олександр Сушко
2018.06.18 07:28
Молись!

Корівка гедзів ляпає хвостом,
А мій п'ятак застряг у райській брамі.
Товкти отця безпечніше гуртом,
Молитися - отарою у храмі.

Стоять перед амвоном "голубі",

Галина Кучеренко
2018.06.17 22:25
Ситого вовка не дуже цікавлять
проблеми голодних ягнят:
            - Отара замерзла!... І їжі замало!
             Чим нагодувати малят?...
- Як можна мій спокій тривожити марно -
Опікуюсь вами як брат!
Ви ж - злодії страшні, бездушнії скнари!!!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Сергій Булат
2017.09.17

Ірина Вовк
2017.06.10

Чергавий Андрій Романович Курц
2016.10.01

Василь Дерій
2016.01.31

Володимир Зоря
2015.11.09

Вікторія Торон
2015.11.09

Вадим Василенко
2015.05.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ігор Павлюк (1967) / Публіцистика

 ЧОМУ МИ НЕ МАЄМО НОБЕЛІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ (Роздуми на тему)
Образ твору Питання премій і відзнак (у першому числі світової – Нобелівської) лежить радше у площині суспільно-політичній, аніж культорологічній. І адресоване воно більше до тих, хто цю премію дає, а не до того, потенційного щасливчика, кому дали-не-дали. А отримує її, премію, не так особистість, і не так країна, як держава, яку той чи інший нобеліант уособлює. «Мені хотілося пожить в моїй державі. Але ж держава батьківщини не додасть» – написалося мені колись після річного життя і праці у США, звідки я повернувся свідомим і загартованим громадянином України, зоставшись, надіюсь, поетом.
Там же зустрів чимало наших «фізиків і ліриків», тобто репрезентантів як гуманітарних, так і технічних галузей знань. Наші фізики, хіміки, біологи... доволі комфортно і перспективно почувають себе поза межами своєї катастрофічно швидко збіднілої батьківщини-держави, держави-батьківщини, яка не може вже їх забезпечити не те що нормальною зарплатою, більш-менш модерною матеріально-технічною базою для реалізації альтруїстичних творчих планів. Так що про досягнення, які «найбільше прислужилися людству в різних галузях діяльності», – і мови у нас бути не може. Хіба надіятись на якесь ентузіастичне чудо.
От і виходить, що в негуманітарній галузі у реально видимій перспективі можемо у кращому випадку радіти хіба нобелівському лауреату українського походження, а не українському громадянину, етнічному українцеві.

* * *
Що ж до гуманітарної галузі, то тут – окремий дискурс.
Тут ми маємо кілька нобелівських лауреатів...
Еге ж. Адже відзнаки для відзнакодавців і «всієї світової громадськості» свідомо чи підсвідомо асоціюються з державами, представники яких ці нагороди одержали.
Так-ось, із 1901 року, коли згідно і заповітом шведського підприємця, винахідника та філантропа Альфреда Бернарда Нобеля, який весь свій статок (близько 31,5 млн шведських крон) призначив на фінансування міжнародної премії, серед лауреатів Нобелівської – Іван Бунін (1933 рік), Борис Пастернак (1958), Михайло Шолохов (1965), Олександр Солженіцин (1970), Йосип Бродський (1987)...
Всі вони – представники держав, до яких у той чи інший час входили різні частини української нації: 1918-1939 – частина західної України належала Польщі, а східна Україна тоді, які відомо, асоціювалася із Росією, у прогресивнішому варіанті – із Малоросією.
Тому із точки зору, скажімо, того ж американця, який донедавна не розрівняв «Юкрейн» і «Рашен» тут все о’кей – ніхто не ображений.
Нам же, українським, зостається хіба що шукати в нобелівських лауреатів українські корені (Іван Бунін, Михайло Шолохов) – і тішитися хоча б цим, обурюючись у свою чергу шовіністичною статтею Олександра Солженіцина «Як нам облаштувати Росію», відверто антиукраїнським віршем Йосипа Бродського «На незалежність України» (1991), який закінчується рядками:

С Богом, орлы, казаки, гетманы, вертухаи!
Только когда придет и вам помирать, бугаи,
будете вы хрипеть, царапая край матраса,
строчки из Александра, а не брехню Тараса.


Не секрет, що більшість із нобелівських лауреатів мають єврейське коріння, адже євреєм був сам Альфред Нобель: господар – пан.
І хоч-не-хоч, а думка серед творчої братії константна: Нобелівський комітет зважає не лиш на політичну кон’юнктуру, ієрархія України як держави в якій (чого гріха таїти) зостається доволі низькою, а й на національність номінантів, віддаючи перевагу таким, як, скажімо, Пастернак перед такими, як Блок чи тим більше національний Єсєнін. Винятки, звичайно, є, але вони, як відомо, лише підтверджують правило.
Звідси, зважаючи на резонну вимогу для номінантів на Нобелівську премію – бути відомим не лише у себе на батьківщині, але й розкрученим у світі: перекладеним, виданим хоча б основними мовами: англійською, німецькою, французькою, іспанською... китайською – у нас, українців, справи йдуть флегматично.
Знаю-відчуваю це із власного досвіду, тому замість подальших роздумів пропоную конкретне «інтерв’ю на тему», яке у мене три роки тому (після мого повернення з Ірландії) взяв мій друг – волинський поет і журналіст Віктор Вербич. Назва його – досить оптимістична, а постреалії – суто наші, українські... слабодержавницькі.
У контексті цієї розмови (особливо у постскриптумі) – натяки-відповіді на запитання: «Чому ми не маємо Нобелівської премії?»

«УКРАЇНСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК СТАНЕ НОБЕЛІАНТОМ»

«Ігор Павлюк, завітавши до СіДу, розтаємничив інформацію про те, коли Україна нарешті матиме свого нобелівського лауреата. Сумніватися в чесності номінанта на Шевченківську премію-2007, члена президії НСПУ, співдоповідача про сучасну українську поезію на останньому письменницькому з’їзді, старшого наукового співробітника Інституту НАН України імені Тараса Шевченка (цей перелік регалій можна продовжувати) не доводиться. Поет, прозаїк, літературознавець, драматург, не просто тусується в літературних колах США, Польщі, Туреччини, Грузії, Великобританії, а має вагомі творчі здобутки, що котуються як Україні, так і за кордоном. А нещодавно він повернувся з Ірландії.

– Під егідою Ради Європи в Ірландії відбувся міжнародний культурницький семінар, – каже гість СіДу. – Україну представляли бандурист Володимир Єсипок, театральний режисер Сергій Проскурня, Марина Скирда, заступник директора Національного музею мистецтв, і я, Ігор Павлюк. Ми перебували в ролі репрезентантів української культури. Адже Рада Європи зацікавлена, щоб Україна ввійшла у світовий контекст.

– І в галузі літератури? Але ж українських письменників у світі не знають…
– Це факт. Тому й у Посольстві України в Ірландії мав доповідь англійською мовою про українську літературу. Її слухали літератори, перекладачі з Великобританії, Ірландії, скандинавських країн. Європа зацікавлена, щоб Україна мала Нобелівську премію. Цього року нобеліантом став Орхан Памук із Туреччини. Польща має кілька лауреатів. Ірландія, населення якої 3,5 мільйона, пишається чотирма нобелівськими лауреатами, бо вони репрезентують країну перед усім світом.

– Україна оточена державами, що мають своїх нобеліантів. З сусідів у нашому статусі хіба Білорусь, Молдова...
– Це постколоніальні країни. Та вони принаймні за населенням і територією поступаються майже 50-мільйонній Україні. А 3,5-мільйонна Ірландія намагається нас протегувати. Але справа порятунку того, хто потопає, у його ж руках. Я про це багато говорив і з Яворівським, і з Драчем, і з Жулинським, і з іншими батьками нації. Та руку допомоги простягає не власна держава, а Рада Європи, яка фінансувала й імпрезу, у якій я брав участь. До мене підійшов ірландець Том Мур, який перекладає з російської і хоче вивчити українську. У нас усе впирається у фінанси. Я запропонував провести в Україні міжнародний фестиваль. На державному, національному рівні нам давно треба протегувати наших письменників.

– В Ірландії поет, прозаїк і літературознавець Павлюк назвав конкретні імена?
– Звичайно! Але про представників старшого покоління, тих кого в нас вважають класиками, там ніхто й не чув. Вони зовсім не розкручені. А про сорокарічних уже Європа знає. Тож саме їх треба розкручувати.

– Ти – один із них?
– Чому би й ні? Під час поїздок Європою... я бачив, як мене сприймають. Усі переконані: українська поезія поки що сильна, але й досі нема жодного нобелівського лауреата. Потрібні фінанси від нашої держави, а назустріч Європа вже рухається. Однак переклади з української на англійську – доморощені. Світ не визнає перекладів українських перекладачів іноземними мовами. Такі переклади не котуються. Це мусить зробити англієць, француз, німець... Та знавців української дуже мало. А той самий Том Мур, відкрита, щира душа, володіє російською (у нього й дружина – росіянка), хоче вивчити нашу мову.

– Відразу ж випливають асоціації із нині уже покійним ірландцем Патріком, з яким ти працював у Нью-Йорку…
– Ми разом із ним були „монахами” в барі. А тепер мені ірландці казали: маєте „великого брата” в образі Росії, як ми – в образі Англії. Правда, вони тепер дуже розумно ставляться до свого „великого брата”, намагаючись використовувати всі плюси. В ірландців патріотизм не пафосний, а іронічний. У них навіть шорти – під колір ірландського прапора. Жартують з цього приводу. Та в них нині культ історії, культ кельтської пісні, відродження мови. Ірландська, до речі, дуже відрізняється від англійської. Чиновникам доводиться складати іспити на вільне володіння ірландською мовою! Це багата країна, де люблять життя і ставляться до нього по-філософськи. Хоча там пережили страшний голод (до 90 відсотків населення вимерло), цей народ має дуже важку історію. Люди щирі, відкриті. Ірланцями опікується Рада Європи, а вони, виходячи на наше посольство, хочуть допомогти нам, аби включити у світовий контекст.

– Невже там українське дипломатичне представництво доросло до відстоювання наших національних інтересів. Складається враження, що повпреди України в інших державах відстоюють передовсім інтереси Москви.
– В Ірландії Україну репрезентують представники вже молодого покоління, які не зациклені на старі стереотипи. Українців у цій державі з кожним тижнем більшає. Вони – серед тих заробітчан, які подалися в Ірландію.

– Але ж там навіть кліматичні умови...
– Тепла країна. Пальми ростуть. Не сподівався я таке побачити! Сонце, правда, нечастий гість. Але постійна температура українського березня. Коли визирне сонце, ірландці залишають усі свої справи (неписані закони!) і підставляють животи під проміння.

– А щодо літератури...
– Вони чекають імпульсів від нас. Відповідний обов‘язок відчуваю вже й на собі. Я запропонував організувати міжнародний літературний фестиваль у Києві. Неодмінно запрошу на нього й журналістів „Сім‘ї і дому”. Фестиваль відбудеться навесні, орієнтовно у березні. З цього приводу вже досягнуто домовленості з Кетрін Бусман, координатором культурницьких програм у Раді Європи.

– Україна вже намагалася мати свого нобеліанта – Івана Франка, Павла Тичину, Василя Стуса...
– А сьогодні кожен третій український поет за рівнем таланту може стати нобелівським лауреатом. Щоб це стало реальністю вже незабаром, через кілька років, нам допоможуть ірландці англомовними перекладами».

Інтерв‘ю в Ігоря ПАВЛЮКА взяв Віктор ВЕРБИЧ
(Сім’я і дім. – Луцьк). – 2007. – 4-10 січ.)

PS. Кошти на реалізацію запропонованого ірландцями спільного проекту (до речі, досить невеликі) в Україні-державі досі, незважаючи на всі мої зусилля, знайомства, звернення до можновладців найвищого рівня в Україні, так і не знайдені досі... А умовою підтримки таких проектів є саме гроші від держави, а не від приватних спонсорів. Отака-от нобельська (є й така (гумористам дають) в Україні – за назвою села Нобель на Рівненщині) Нобелівська премія... Розумному достатньо?

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-02-16 12:13:54
Переглядів сторінки твору 5225
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.538 / 6  (5.096 / 5.72)
* Рейтинг "Майстерень" 5.312 / 6  (4.911 / 5.75)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.782
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Соціально-громадська тематика
Культурологічна тематика
Загальномистецька тематика
Автор востаннє на сайті 2017.05.20 19:56
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ольга Майборода (Л.П./Л.П.) [ 2010-02-20 22:52:59 ]
заходьте й на мою сторіночку, буду дуже рада!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2010-02-20 22:59:41 ]
Ага.
Хоч я і встидливий, Ольго, але при нагоді на віртуальну каву загляну. :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярина Брилинська (Л.П./М.К.) [ 2010-02-20 23:10:49 ]
все уважно прочитала... погоджуюся. Насторожила фраза пана Василя Кузана у коментарі: " А нам потрібно збирати сили і боротися". Ото б ще знати як... Словом, будете знати - кажіть. Особливо зараз це актуально. :о)
З повагою,
Я.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2010-02-21 11:38:56 ]
Ой актуально, Ярино: весна ж...
Хлібом не годуй усе живе у світі - а дай поборотися...
А Василь знає, що каже: він ще Той борець!..
Отож, поети всіх мастей, єднаймося!?..
:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Лазірко (Л.П./М.К.) [ 2010-02-22 16:33:32 ]
Вітання всім.
Дуже вдячний, Ігоре, за високу оцінку моїх перекладацьких намагань.
Твоя думка є важливою для мене, так як я взявся за переклад одного
з найкращих сучасних українських поетів. І навіть те, що тобі, як автору,
подобається мій скромний доробок - це вже є для мене досягненням.
Звичайно, що ми всі вчимося одне в одного, як і дивимось - як це все
робилося до нас.
Ось декілька думок:
1) Вважаю переклади твоєї поезії досить вдалими. Чому?
а) у них передано настрій, дух, колорит і ритмічність (дещо змінена правда)
твоїх образів;
б) вони читабельні англійською;
в) вони отримали належну оцінку англомовною публікою (це я про англомовну сторінку,
де я виставляю всі свої твори і переклади);
2) Я спеціально перекладав їх подекуди вільніше, ніж текст пише.
а) це пов`язано з тим, що англомовна аудиторія не завжди сприймає прямий переклад -
тому шукаються відповідні замінники;
б) вважаю, що переклад - це творча робота і дозволяє/вимагає такого ж підходу;
в) додаткові образи, котрі подекуди виникають, є узгодженими з автором і
не псують оригінал, а збагачують його;
3) Я читав переклади на Ігоря поезію іншого так-би-мовити-нейтівса.
а) вони не є римованими;
б) хочу погодитися все ж, що звучать гарно і можливо докладніші за змістом;
в) але коли би я перекладав ті самі твори без рими - то звичайно, що і вони по-змісту ставали би
докладнішими, хоча ІМХО - вони предають душу творів досить докладно.
4) Щодо "провалів" у ритміці - то прошу не забувати, що вірші час-від-часу редагуються і
інперефекції усуваються. Окрім того - я перекладаю на англійську - її американський варіант -
тому наголоси можуть читатися по-різному. Часто зустрічаю коли британський варіант наголосу
протилежний до американського відповідника - тому деколи "провали у наголосах" - це лише
відмінності у вимові.
5) Щодо "книжності" мови у перекладах - то це справа смаку читача, або його недостаній рівень знання мови.
Прошу зауважити те "або" - бо не маю бажання нікого тут задівати. Я не є філологом по фаху, але
думаю, що досить не зле плаваю ув англомовному середовищі. Є ще багато чого осягати,
відшліфовувати, докопуватись до... Але принаймі видимість на творчім шляху проясняється і
впевненість зростає - що пишу саме так, як мені би хотілось - по-Лазірковськи. :)
Ну ось такі думки.
Коли що забув - не біда.
З повагою до всіх і до Тебе, Друже-Брате, Ігоре!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2010-02-23 10:53:10 ]
Дякую за такий фундаментальний коментар, Юрію!

Він для колег, звичайно, для тих, кому цікава перекладацька справа,тому що для мене уже давно нема сумніву: Ти серйозний, глибокий, талановитий перекладач.
І приємно мати з Тобою спільну справу.
Отож, летім!

Будьмо і тримаймося!
Ігор.

PS. Мерсі за комплімант... :)