ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче й булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
2024.04.21
21:42
Квітні, травні, липні, червні…
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
2024.04.21
21:09
Ти була всім, чим я дихав і дихаю.
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Кримська (1964) /
Публіцистика
/
Неправильне краєзнавство
Ми родом із Задрипанки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ми родом із Задрипанки
У центрі Малина дороговказ над перехрестям біля пошти вказує стрілкою – АВТОСТАНЦІЯ. Якоїсь миті мені здалося, що там написано ЗАДРИПАНКА. Бо це ж зараз побутує вислів «у районі автостанції». Колись висловлювались простіше й точніше – «на Задрипанці».
Мене ображає ця назва і похідне від неї – задрипанці. Дуже багато змінилося, відколи цими словами визначався геосоціальний статус мешканців даної околиці міста.
Але певні ознаки Задрипанки міцно тримаються і тепер. Це не може не турбувати.
…Після кожного дощу чи танення снігу мій сусід вітає вулицю бадьорим гудінням моторчика, котрий вперто відсмоктує воду, що прибуває із сусідніх садиб. Так він рятує свою садибу від потопу. Так він рятує увесь теплий сезон урожай на своїх грядках. І це йому вдається! От тільки краще не рахувати собівартості чудових овочів та фруктів.
Коли це почалося, уже ніхто не пам’ятає. Ніби так і треба, щоб багато людських дворів та садків щороку потопали у паводках. Не такі вони й страшні, але сили і нерви точать. Живеш на Задрипанці, то і долю маєш відповідну.
«Скільки себе пам’ятаю, Задрипанка славиться багнюкою, -- ділиться спогадами мешканка вулиці Чкалова Любов Бакланова.—Наша вулиця звалася Задрипанка №1, а вулиця Горького – Задрипанка №2. Вулиці Чернишевського та усі, котрі з’явилися на північній околиці Малина, мимоволі стали теж Задрипанкою. Назавжди врізалася у пам’ять багнюка по коліна…»
Я згадала, що і мій батько родом із Задрипанки №1, а будинок звів на Задрипанці №2. Ніяк вона не випускала із свого полону. А ще він розповідав, що у сезон затяжних дощів навесні і восени, дорогою не міг рухатися ніякий транспорт. Віз лягав на пузо, коні безнадійно грузли…
Читач скаже, ну до чого тут ця недоречна ностальгія? Дороги за століття підсипані так, що вікна деяких домівок якраз на їх рівні. Проте навколо цих домівок у мокречу панує дух колишньої і завжди живої Задрипанки! Зводяться будинки на нових ділянках, але їх господарів чекає здебільшого доля задрипанців.
Доречно вставити тут запитання: якщо сто років тому муніципальна влада не вельми переймалася перспективами розвитку вулиць і цілих мікрорайонів (тут хоч би зад
прикрити), чому тепер, коли інженерна і архітектурна думки пішли далеко вперед, подібні проблеми лишаються супутниками побуту мешканців моєї і подібних до неї околиць? Чи ці думки пішли так далеко, що проминули нас?
За яким принципом облаштовуються нові вулиці, коли на них ті ж проблеми із «заливаннями», коли ускрізь однаково вузенькі узбіччя, ніби провінційне містечко ніколи не повинне розраховувати на потрібні (хоча б у майбутньому) тротуари? Як тут не провести аналогій із малометражними «хрущовками» та їх низенькими стелями, де людина мимоволі вичавлює із себе особистість, котрій для повноцінного життя і розвитку потрібен простір, висота, естетика…
Добробут людей зростає із року в рік. І на цих розпланованих убогою фантазією вулицях узбіччя зайняті різного роду авто. Хто ж міг передбачити, що ніде буде машин ставити. Колишнім же мешканцям мікрорайону особисті «екіпажі» були не по кишені!
А тим часом, поки інженерна думка блукає у пошуках достойного застосування, раджу міським господарям почитати спогади з історичної хроніки:»Робітники жили в дуже важких умовах. Ветеран паперової фабрики М.Г.Канюка згадує:»Жили ми на одній з глухих вулиць Малина з характерною назвою Задрипанка… Ніби вросли в землю хати-мазанки – одновіконні, підсліпуваті. Восени і навесні грязюка непролазна. На Задрипанці мешкала в основному біднота: селяни, що мали клаптики землі, і робітники-папірники, які не мали нічого, опріч мозолистих, натруджених рук.»
Не забуваймо, що історія веде свої записи постійно. Як і чиєю рукою змалює вона мою рідну околицю для прочитання нащадками? І чи не здадуться нащадкам дуже схожими історичні хроніки з різницею у сто років?
2004
Мене ображає ця назва і похідне від неї – задрипанці. Дуже багато змінилося, відколи цими словами визначався геосоціальний статус мешканців даної околиці міста.
Але певні ознаки Задрипанки міцно тримаються і тепер. Це не може не турбувати.
…Після кожного дощу чи танення снігу мій сусід вітає вулицю бадьорим гудінням моторчика, котрий вперто відсмоктує воду, що прибуває із сусідніх садиб. Так він рятує свою садибу від потопу. Так він рятує увесь теплий сезон урожай на своїх грядках. І це йому вдається! От тільки краще не рахувати собівартості чудових овочів та фруктів.
Коли це почалося, уже ніхто не пам’ятає. Ніби так і треба, щоб багато людських дворів та садків щороку потопали у паводках. Не такі вони й страшні, але сили і нерви точать. Живеш на Задрипанці, то і долю маєш відповідну.
«Скільки себе пам’ятаю, Задрипанка славиться багнюкою, -- ділиться спогадами мешканка вулиці Чкалова Любов Бакланова.—Наша вулиця звалася Задрипанка №1, а вулиця Горького – Задрипанка №2. Вулиці Чернишевського та усі, котрі з’явилися на північній околиці Малина, мимоволі стали теж Задрипанкою. Назавжди врізалася у пам’ять багнюка по коліна…»
Я згадала, що і мій батько родом із Задрипанки №1, а будинок звів на Задрипанці №2. Ніяк вона не випускала із свого полону. А ще він розповідав, що у сезон затяжних дощів навесні і восени, дорогою не міг рухатися ніякий транспорт. Віз лягав на пузо, коні безнадійно грузли…
Читач скаже, ну до чого тут ця недоречна ностальгія? Дороги за століття підсипані так, що вікна деяких домівок якраз на їх рівні. Проте навколо цих домівок у мокречу панує дух колишньої і завжди живої Задрипанки! Зводяться будинки на нових ділянках, але їх господарів чекає здебільшого доля задрипанців.
Доречно вставити тут запитання: якщо сто років тому муніципальна влада не вельми переймалася перспективами розвитку вулиць і цілих мікрорайонів (тут хоч би зад
прикрити), чому тепер, коли інженерна і архітектурна думки пішли далеко вперед, подібні проблеми лишаються супутниками побуту мешканців моєї і подібних до неї околиць? Чи ці думки пішли так далеко, що проминули нас?
За яким принципом облаштовуються нові вулиці, коли на них ті ж проблеми із «заливаннями», коли ускрізь однаково вузенькі узбіччя, ніби провінційне містечко ніколи не повинне розраховувати на потрібні (хоча б у майбутньому) тротуари? Як тут не провести аналогій із малометражними «хрущовками» та їх низенькими стелями, де людина мимоволі вичавлює із себе особистість, котрій для повноцінного життя і розвитку потрібен простір, висота, естетика…
Добробут людей зростає із року в рік. І на цих розпланованих убогою фантазією вулицях узбіччя зайняті різного роду авто. Хто ж міг передбачити, що ніде буде машин ставити. Колишнім же мешканцям мікрорайону особисті «екіпажі» були не по кишені!
А тим часом, поки інженерна думка блукає у пошуках достойного застосування, раджу міським господарям почитати спогади з історичної хроніки:»Робітники жили в дуже важких умовах. Ветеран паперової фабрики М.Г.Канюка згадує:»Жили ми на одній з глухих вулиць Малина з характерною назвою Задрипанка… Ніби вросли в землю хати-мазанки – одновіконні, підсліпуваті. Восени і навесні грязюка непролазна. На Задрипанці мешкала в основному біднота: селяни, що мали клаптики землі, і робітники-папірники, які не мали нічого, опріч мозолистих, натруджених рук.»
Не забуваймо, що історія веде свої записи постійно. Як і чиєю рукою змалює вона мою рідну околицю для прочитання нащадками? І чи не здадуться нащадкам дуже схожими історичні хроніки з різницею у сто років?
2004
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію