ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
2024.03.28
22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
2024.03.28
22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Кузан (1963) /
Рецензії
Я - НІХТО, АБО ПРОРОЦТВА ПЕРМАНЕНТНОГО ПЕСИМІСТА
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Я - НІХТО, АБО ПРОРОЦТВА ПЕРМАНЕНТНОГО ПЕСИМІСТА
* * *
"Любіть Ірванця" - саме так назвав свою передмову до книжки Олександра Ірванця "Любіть!", що вийшла торік у столичній "Критиці", поляк Богдан Задура. Він, звертаючись до нас, українців, каже: "Любіть Ірванця за його вірші, любіть його як поета. І хоч він і пише віршів порівняно мало і, за власним зізнанням, повільно. Однак те, що він пише, як на мене, чудово витримує випробування часом". Так вважає польський поет, а ось наш співвітчизник Андрій Бондар у післямові до цієї ж книжки стверджує: "Особисто мені його "бубабізм" не видається якоюсь нетлінною поетичною цінністю, що житиме у віках. Здебільшого це контекстуальні тексти, які саме тому такі атракційні та яскраві, що ми всі пережили і "депутатські пісні", і Лазаренка, і народження гривні (…)… Не знаю, чи зрозуміє це нащадок, народжений, приміром, у квітні 1986-го чи серпні 1991-го?"
Можливо, Андрій і має рацію. Але чому ж тоді нас так приваблюють старі пожовклі фотографії початку минулого століття. Чи не тому, що, розглядаючи їх, ми маємо можливість зануритися думками в той, вже не існуючий, але реальний світ. Ми не розуміємо і ніколи не зрозуміємо, і навіть не прагнемо до цього, тих людей, подій, ситуацій. Та й для чого? Ці світлини і вцілілі фрагменти швидкоплинного часу постають перед нами не те що свідками, героями, і навіть не дійовими особами історії. Вони цікаві своєю присутністю у часі нинішньому, вони просто контрастують із сьогоденням. Вони потрібні нам як ностальгія космосу, як аромат пам'яті, як сльози вічності, як сни фантазії, як смуток радості…
Саме так і твори Олександра Ірванця. Більш талановитих поетичних фотографій нашого часу не зробив ніхто. Перефразовуючи класика сусідньої країни, можна назвати одне із наступних досліджень творчості поета так: "Олександр Ірванець як дзеркало української політики (реальності, атракційності, абсурдності)". Але для такого дослідження час ще не настав, а тепер хотілось би поговорити про інше: про Сашка та його книжку віршів "Любіть!", тобто про поезію.
* * *
Сашко пише просто, інколи навіть здається - спрощено. Спрощено підходить до теми, до проблеми, до життя, до кохання, до політики, до власних текстів. Але це тільки на перший погляд. Якщо перечитати більшість його творів, то знаходиш у них прихований другий план, продвійне дно, натяки, символи… Хоча до символістів він не прагне. Просто йому вдається легко і невимушено поєднати поверхову еквілібристику "бубабізму" з глибинним відчуттям швидкоплинності та сенсу буття.
Візьмемо, для прикладу, вірш "Тінь великого класика". При першому прочитанні може здатися, що автор висміює безграмотних чиновників, які на таблиці написали: "Вул. Уїльяма-Шекспіра…" Так, через дефіс. Навіть учні середніх класів знають, як пишеться прізвище класика. Але… Перечитайте твір ще раз і ще раз, то переконаєтеся, що в світі все відносне. Бо тінь великого класика - це не тінь Шекспіра. Для дівчини, з якою йде поет вулицею з вищезгаданою табличкою після перегляду індійського фільму "Любов і помства", класиком є аж ніяк не великий драматург, а виконавець головної ролі актор Ріші Капур.
А всі ваші вірші, товариші, -
Ніщо супроти посмішки Ріші…
Сумно… Але - факт.
І таких фактів у книжці повно. "Пісня австралійського аборигена" - це пісня представника української нації. "Колізей" - це тільки привід поговорити про наболіле. Поговорити не натяками, не завуальовано, не символічно, а прямо, просто, мужньо. Зробити свою справу чесно, як це робили гладіатори, що їх вкинули на арену, як це робили наші хлопці, що їх послали в Афганістан. Вкинули, послали, не питаючи їхньої згоди.
…Себе у собі поріши.
Заріж ту струну, ту, якої мовчати не змусиш,
І вогник любові на самому серці душі
Добий, щоб не мучивсь…
Такої сильної, актуальної громадянської лірики якраз і не вистачає нашій літературі. На фоні цих рядків нещирі поетичні зізнання в любові до України багатьох авторів виглядають не більше ніж графоманством, даниною моді, застарілою звичкою писати "паровозики", які витягнуть книжку до друку, а автора - до нагороди.
Але навіть і такий народ, з такими поетами, чиновниками і класиками, народ, про який у першому ж творі сказано:
В нас гарна країна й паскудна держава,
В нас люди хороші і кепський народ, -
навіть і такий народ поет закликає возлюбити:
Возлюби, розлюби, а затим возлюби його заново
Цей народ, що оплакав не раз
І Джен Ейр і рабиню Ізауру,
А про Мотрю і про Катерину нараз
прочитав і забув.
Саме цей твір, точніше останні його рядки, є найбільш автобіографічним і наближеним до життєвої і творчої формули Ірванця-поета, Ірванця-людини, Ірванця-філософа і песиміста. Ось ці рядки:
Усміхнися і йди
і усмішку з губи не згуби.
Хай ніхто не збагне: ти сякаєшся в небо чи каєшся.
Возлюби розлюби возлюби розлюби возлюби.
Бо від нього
нічого подібного не дочекаєшся.
Колись давно російський поет Ф.Тютчев сказав:
Мы тех всего больнее раним,
Кто сердцу нашему милей.
Для Олександра Ірванця наймилішою серцю є Україна. І тому він постійно штрикає її гострим словом у надії розбудити, підняти, організувати чи спонукати до самоорганізації, до підняття національної гідності, самосвідомості, самоповаги, яка викличе повагу інших, у надії розбудити гордість і бажання жити достойно.
Але це бажання приводить автора до розчарування, до зневіри. Саме звідси: возлюби - розлюби. Саме звідси ота іронія, самоіронія, отой жорстокий сміх над собою, сміх крізь сльози.
А здатність посміятися над собою - це найвищий ступінь розвитку homo sapiens як виду, вища стадія прояву любові.
Невідповідність дійсності уявленням, парадоксальність сьогодення, подвійність стандартів життя разом із талантом поета дають нам можливість отримувати вдоволення від читання і роздратування від осмислення. Старе поняття "мала батьківщина" в Ірванця зменшується до min, до двох метрів, на яких лежить пара, до буквального розуміння. Крізь рядки балади просвічує пародія на відомий радянський шлягер, а здоровий секс на природі викликає бажання, щоб після смерті
Хай би росли такі темно-зелені
Мокрі й холодні кущі в головах.
Влучне, точне і стисле формулювання думки ставить поета в один ряд з класиками, що возвели собі нерукотворні пам'ятникиі стали вічно живими, принаймні в літературі.
Скоро вмирати я ще не збираюсь.
Я ще існую,
Бо я ще люблю
Милу мою санітарочку Раю
І мокру - під нею - вітчизну мою.
Після такого посторгазменного зізнання (як свідчать психологи - зізнання і просто розмови після сексу є найпереконливішим виявом справжньої любові) варто перейти до аналізу прогнозів Олександра Ірванця, які, як виявилося, стали майже пророчими.
* * *
Вірш "Любіть!" свого часу викликав стільки емоцій, засуджень, прокльонів серед національно свідомої частини нашого суспільства. Сашка звинувачували в найтяжчих гріхах, збоченнях, відсутності моральних принципів, і навіть совісті. Адже поет не сказав: "Любіть Україну!", як зобов'язаний говорити і писати кожен "інженер людських душ". Він закликав народ (читачів, електорат…): "Любіть Оклахому!", "Любіть Індіану!", Каліфорнію, Монтану, Неваду… Як не дивно, але народ прислухався до порад Ірванця і став масово переселятися до Штатів. І не тільки до Штатів… Процес зайшов так далеко, що з одного тільки невеличкого закарпатського десятитисячного містечка в Америку виїхав 71 учитель. За приблизними підрахунками. Лікарів, кажуть, виїхало не менше. А ось алкоголік, бомж, дрібний злодій не виїхав жоден. Це переконливо свідчить про те, що шанувальники спиртного (бандити, злодії, більшовики, олігархи) поезію Ірванця просто не читають.
А якщо говорити серйозно, то це простий, звичайний, красивий "стьоб", який межує з порушенням високих морально-етичних норм та відвертим і грубим несмаком, але завдяки своїй легкості та елегантності, почуттю гумору та інтелігентності автора, ніколи цих меж не порушує.
Різноманітність тем і парадоксальність їх вирішення, афористичність фраз і філігранність мови, ритмомелодика, простота форми і неоднозначність змісту дають підстави стверджувати, що Ірванець Олександр є поетом еліти. А карнавальність у його поезії посідає тільки чітко визначене автором місце і виконує певну, вказану автором, роль.
* * *
Особливого значення у власних творах Олександр надає темі осмислення місця особи в історії, співіснуванню особистості і суспільства, внутрішньої свободи людини в сучасному світі. Скільки б не перечитував книжку, заперечуючи і підтверджуючи його висновки ілюстраціями з власного досвіду, кожного разу, зупиняючись на тій чи іншій сторінці, відчуваєш, як по спині іде мороз.
Де б життя не носило, і яких мені звань
не дало воно,
Та коли запитально подивиться
мені в очі Апостол Петро,
Я скажу: "Я - солдат будівельного батальйону.
Я - ніхто…"
Чи знайдеться на світі читач, який візьметься доводити, що це твір про армійські будні? Гадаю, що ні.
* * *
І насамкінець, дорогий читачу, мушу зізнатися, що, починаючи цей есей, я свідомо злукавив. Адже і Богдан Задура, і Андрій Бондар однаково люблять Сашка Ірванця. Люблять за те, за що любимо його і всі ми, його шанувальники. А саме за те, що він, віддано люблячи Україну, пише: "Любіть Оклахому!", що він, усвідомлюючи роль поета у слов'янському світі, його покликання, призначення та божественну сутність, пише: "Я - ніхто". За те, що він, цей Ірванець, заманивши нас на власноручно зорганізований карнавал поезії, пише глибокі, серйозні, зовсім не карнавальні речі. За те, що він - один такий. Наш Ірванець. Як і наша Україна: карнавально-замислена, балаганно-гротескна. Комедійно-трагічна…
"Любіть Ірванця" - саме так назвав свою передмову до книжки Олександра Ірванця "Любіть!", що вийшла торік у столичній "Критиці", поляк Богдан Задура. Він, звертаючись до нас, українців, каже: "Любіть Ірванця за його вірші, любіть його як поета. І хоч він і пише віршів порівняно мало і, за власним зізнанням, повільно. Однак те, що він пише, як на мене, чудово витримує випробування часом". Так вважає польський поет, а ось наш співвітчизник Андрій Бондар у післямові до цієї ж книжки стверджує: "Особисто мені його "бубабізм" не видається якоюсь нетлінною поетичною цінністю, що житиме у віках. Здебільшого це контекстуальні тексти, які саме тому такі атракційні та яскраві, що ми всі пережили і "депутатські пісні", і Лазаренка, і народження гривні (…)… Не знаю, чи зрозуміє це нащадок, народжений, приміром, у квітні 1986-го чи серпні 1991-го?"
Можливо, Андрій і має рацію. Але чому ж тоді нас так приваблюють старі пожовклі фотографії початку минулого століття. Чи не тому, що, розглядаючи їх, ми маємо можливість зануритися думками в той, вже не існуючий, але реальний світ. Ми не розуміємо і ніколи не зрозуміємо, і навіть не прагнемо до цього, тих людей, подій, ситуацій. Та й для чого? Ці світлини і вцілілі фрагменти швидкоплинного часу постають перед нами не те що свідками, героями, і навіть не дійовими особами історії. Вони цікаві своєю присутністю у часі нинішньому, вони просто контрастують із сьогоденням. Вони потрібні нам як ностальгія космосу, як аромат пам'яті, як сльози вічності, як сни фантазії, як смуток радості…
Саме так і твори Олександра Ірванця. Більш талановитих поетичних фотографій нашого часу не зробив ніхто. Перефразовуючи класика сусідньої країни, можна назвати одне із наступних досліджень творчості поета так: "Олександр Ірванець як дзеркало української політики (реальності, атракційності, абсурдності)". Але для такого дослідження час ще не настав, а тепер хотілось би поговорити про інше: про Сашка та його книжку віршів "Любіть!", тобто про поезію.
* * *
Сашко пише просто, інколи навіть здається - спрощено. Спрощено підходить до теми, до проблеми, до життя, до кохання, до політики, до власних текстів. Але це тільки на перший погляд. Якщо перечитати більшість його творів, то знаходиш у них прихований другий план, продвійне дно, натяки, символи… Хоча до символістів він не прагне. Просто йому вдається легко і невимушено поєднати поверхову еквілібристику "бубабізму" з глибинним відчуттям швидкоплинності та сенсу буття.
Візьмемо, для прикладу, вірш "Тінь великого класика". При першому прочитанні може здатися, що автор висміює безграмотних чиновників, які на таблиці написали: "Вул. Уїльяма-Шекспіра…" Так, через дефіс. Навіть учні середніх класів знають, як пишеться прізвище класика. Але… Перечитайте твір ще раз і ще раз, то переконаєтеся, що в світі все відносне. Бо тінь великого класика - це не тінь Шекспіра. Для дівчини, з якою йде поет вулицею з вищезгаданою табличкою після перегляду індійського фільму "Любов і помства", класиком є аж ніяк не великий драматург, а виконавець головної ролі актор Ріші Капур.
А всі ваші вірші, товариші, -
Ніщо супроти посмішки Ріші…
Сумно… Але - факт.
І таких фактів у книжці повно. "Пісня австралійського аборигена" - це пісня представника української нації. "Колізей" - це тільки привід поговорити про наболіле. Поговорити не натяками, не завуальовано, не символічно, а прямо, просто, мужньо. Зробити свою справу чесно, як це робили гладіатори, що їх вкинули на арену, як це робили наші хлопці, що їх послали в Афганістан. Вкинули, послали, не питаючи їхньої згоди.
…Себе у собі поріши.
Заріж ту струну, ту, якої мовчати не змусиш,
І вогник любові на самому серці душі
Добий, щоб не мучивсь…
Такої сильної, актуальної громадянської лірики якраз і не вистачає нашій літературі. На фоні цих рядків нещирі поетичні зізнання в любові до України багатьох авторів виглядають не більше ніж графоманством, даниною моді, застарілою звичкою писати "паровозики", які витягнуть книжку до друку, а автора - до нагороди.
Але навіть і такий народ, з такими поетами, чиновниками і класиками, народ, про який у першому ж творі сказано:
В нас гарна країна й паскудна держава,
В нас люди хороші і кепський народ, -
навіть і такий народ поет закликає возлюбити:
Возлюби, розлюби, а затим возлюби його заново
Цей народ, що оплакав не раз
І Джен Ейр і рабиню Ізауру,
А про Мотрю і про Катерину нараз
прочитав і забув.
Саме цей твір, точніше останні його рядки, є найбільш автобіографічним і наближеним до життєвої і творчої формули Ірванця-поета, Ірванця-людини, Ірванця-філософа і песиміста. Ось ці рядки:
Усміхнися і йди
і усмішку з губи не згуби.
Хай ніхто не збагне: ти сякаєшся в небо чи каєшся.
Возлюби розлюби возлюби розлюби возлюби.
Бо від нього
нічого подібного не дочекаєшся.
Колись давно російський поет Ф.Тютчев сказав:
Мы тех всего больнее раним,
Кто сердцу нашему милей.
Для Олександра Ірванця наймилішою серцю є Україна. І тому він постійно штрикає її гострим словом у надії розбудити, підняти, організувати чи спонукати до самоорганізації, до підняття національної гідності, самосвідомості, самоповаги, яка викличе повагу інших, у надії розбудити гордість і бажання жити достойно.
Але це бажання приводить автора до розчарування, до зневіри. Саме звідси: возлюби - розлюби. Саме звідси ота іронія, самоіронія, отой жорстокий сміх над собою, сміх крізь сльози.
А здатність посміятися над собою - це найвищий ступінь розвитку homo sapiens як виду, вища стадія прояву любові.
Невідповідність дійсності уявленням, парадоксальність сьогодення, подвійність стандартів життя разом із талантом поета дають нам можливість отримувати вдоволення від читання і роздратування від осмислення. Старе поняття "мала батьківщина" в Ірванця зменшується до min, до двох метрів, на яких лежить пара, до буквального розуміння. Крізь рядки балади просвічує пародія на відомий радянський шлягер, а здоровий секс на природі викликає бажання, щоб після смерті
Хай би росли такі темно-зелені
Мокрі й холодні кущі в головах.
Влучне, точне і стисле формулювання думки ставить поета в один ряд з класиками, що возвели собі нерукотворні пам'ятникиі стали вічно живими, принаймні в літературі.
Скоро вмирати я ще не збираюсь.
Я ще існую,
Бо я ще люблю
Милу мою санітарочку Раю
І мокру - під нею - вітчизну мою.
Після такого посторгазменного зізнання (як свідчать психологи - зізнання і просто розмови після сексу є найпереконливішим виявом справжньої любові) варто перейти до аналізу прогнозів Олександра Ірванця, які, як виявилося, стали майже пророчими.
* * *
Вірш "Любіть!" свого часу викликав стільки емоцій, засуджень, прокльонів серед національно свідомої частини нашого суспільства. Сашка звинувачували в найтяжчих гріхах, збоченнях, відсутності моральних принципів, і навіть совісті. Адже поет не сказав: "Любіть Україну!", як зобов'язаний говорити і писати кожен "інженер людських душ". Він закликав народ (читачів, електорат…): "Любіть Оклахому!", "Любіть Індіану!", Каліфорнію, Монтану, Неваду… Як не дивно, але народ прислухався до порад Ірванця і став масово переселятися до Штатів. І не тільки до Штатів… Процес зайшов так далеко, що з одного тільки невеличкого закарпатського десятитисячного містечка в Америку виїхав 71 учитель. За приблизними підрахунками. Лікарів, кажуть, виїхало не менше. А ось алкоголік, бомж, дрібний злодій не виїхав жоден. Це переконливо свідчить про те, що шанувальники спиртного (бандити, злодії, більшовики, олігархи) поезію Ірванця просто не читають.
А якщо говорити серйозно, то це простий, звичайний, красивий "стьоб", який межує з порушенням високих морально-етичних норм та відвертим і грубим несмаком, але завдяки своїй легкості та елегантності, почуттю гумору та інтелігентності автора, ніколи цих меж не порушує.
Різноманітність тем і парадоксальність їх вирішення, афористичність фраз і філігранність мови, ритмомелодика, простота форми і неоднозначність змісту дають підстави стверджувати, що Ірванець Олександр є поетом еліти. А карнавальність у його поезії посідає тільки чітко визначене автором місце і виконує певну, вказану автором, роль.
* * *
Особливого значення у власних творах Олександр надає темі осмислення місця особи в історії, співіснуванню особистості і суспільства, внутрішньої свободи людини в сучасному світі. Скільки б не перечитував книжку, заперечуючи і підтверджуючи його висновки ілюстраціями з власного досвіду, кожного разу, зупиняючись на тій чи іншій сторінці, відчуваєш, як по спині іде мороз.
Де б життя не носило, і яких мені звань
не дало воно,
Та коли запитально подивиться
мені в очі Апостол Петро,
Я скажу: "Я - солдат будівельного батальйону.
Я - ніхто…"
Чи знайдеться на світі читач, який візьметься доводити, що це твір про армійські будні? Гадаю, що ні.
* * *
І насамкінець, дорогий читачу, мушу зізнатися, що, починаючи цей есей, я свідомо злукавив. Адже і Богдан Задура, і Андрій Бондар однаково люблять Сашка Ірванця. Люблять за те, за що любимо його і всі ми, його шанувальники. А саме за те, що він, віддано люблячи Україну, пише: "Любіть Оклахому!", що він, усвідомлюючи роль поета у слов'янському світі, його покликання, призначення та божественну сутність, пише: "Я - ніхто". За те, що він, цей Ірванець, заманивши нас на власноручно зорганізований карнавал поезії, пише глибокі, серйозні, зовсім не карнавальні речі. За те, що він - один такий. Наш Ірванець. Як і наша Україна: карнавально-замислена, балаганно-гротескна. Комедійно-трагічна…
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію