ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Публіцистика
У кожного своя Пектораль
Передсмертні слова, які з ринули з його вуст, були „Не встиг, не встиг...”
Так багато вже було сказано про цю воістину геніальну людину, що не хочеться повторюватись. Але варто нагадати, що його слава і слава України, перш за все, нерозривно пов’язані зі „знахідкою віку”, як охрестили її археологи всього світу,- золотою пектораллю.
Мені довелося побувати на творчому вечорі, присвяченому Б.Мозолевському і поспілкуватися з його друзями, родичами та колегами. Кожного, кого доля зводила з цією людиною, просто вражала його особиста, тільки йому притаманна лінія поведінки. Він запросто ставав посеред Хрещатика перед шанованою жінкою на коліно, писав вірші, які були створені для того аби на них писали пісні, пив горілку, мріяв про космос (перед зміною фаху Б.Мозолевський був льотчиком-космонавтом), і водночас завжди залишався людиною. До того ж, Мозолевський мав просто вражаючу інтуїцію.
У ніч, коли він знайшов свою пектораль, вона постала перед його очима уві сні з усіма найдрібнішими деталями. А ранком, коли він відшукав її у кургані, виснажений багатоденними реалістичними мареннями, від пережитого шоку він без памяті упав на землю: не витримала свідомість.
Якось він признався, що усвідомив себе українцем вже будучи дорослою людиною. Тобто, прийшов до розуміння цього, пройшовши певний життєвий шлях.
Перед тим, як розлучитися зі своєю знахідкою Борис Мозолевський вирішив попрощатися з нею. Домовившись із працівниками музею, де знаходилась на зберіганні пектораль, він на свій страх і ризик забрав її звідтіля і повіз додому (неписане правило археологів і музейних працівників дозволяє їм прощатися таким чином зі своїми знахідками). Довго шукав підходящу деревину у своєму садку, щоб повісити її і сфотографуватися на память. Та враз око вловило, що на пекторалі не вистачає якоїсь деталі,- як потім виявилося – золотої вівці, що була фрагментом цієї коштовної прикраси. Уявіть, що відчував у той момент Мозолеський!
Довго, годин п’ять шукав він цю вівцю на свіжій ріллі, поки вона нарешті знайшлася. Та сил знімати її і прощатися вже не було.
Звичайно, після такої події, як знахідка археологічної коштовності, що західними експертами номінально була оцінена в 50 мільйонів доларів, до його слави просто змушені були звернути око тодішні керівники нашої республіки. Дізнавшись, що на посаді начальника експедиції Б.Мозолевський отримує всього 80 крб., Петро Шелест – тодішній перший секретат ЦК КПУ, надав розпорядження про присвоєння цій людині персональної платні – аж 200 крб. А Щербицький подарував годинника, про який Борис Мозолевський пізніше сказав: - Скільки років його не ношу, а він завжди відстає.
Пройшов час, і ця людина тяжко захворіла на пухлину мозку. Тоді операції такого рівня робилися тільки „за бугром”. І коштувала вона 14 тисяч доларів. Та у держави, якій Борис Мозолевський віддав тільки своїми археологічними знахідками близько двохсот мільйонів доларів коштів на цю операцію не знайшлося. А потім рання стадія хвороби була запущена, і про подальше видужання можна було тільки мріяти.
Для своїх нащадків він залишив дев’ять поетичних збірок і чотири фундаментальні праці. „Мало” скаже дехто. Це – неправда. Бо свій життєвий шлях він пройшов гідно; ім’я його поряд з іменами першовідкривачів гробниць єгипетських фараонів та міста Трої навічно закарбувалося на скрижалях світової історії. Тож не забуваймо нашого великого земляка і будьмо гідні його памяті.
Памятаймо, що Борис Мозолевський, звертаючись колись до людей, сказав: „У кожного є своя пектораль”.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
У кожного своя Пектораль
І якщо ти в світ прийшов не жерти -
Все одно - чи бийся, чи молись,
Все твоє життя то тільки жертва
Задля тих, що пройдуть тут колись
Борис Мозолевський
Цими словами увійшов у моє життя Борис Мозолевський – геніальний український поет і археолог, що уславив Україну на весь світ сяйвом золотої пекторалі. І можна собі тільки уявити, що могла б ще зробити для нас ця ЛЮДИНА, якби доля не розпорядилася інакше: у вересні 1993 року він пішов з життя.Передсмертні слова, які з ринули з його вуст, були „Не встиг, не встиг...”
Так багато вже було сказано про цю воістину геніальну людину, що не хочеться повторюватись. Але варто нагадати, що його слава і слава України, перш за все, нерозривно пов’язані зі „знахідкою віку”, як охрестили її археологи всього світу,- золотою пектораллю.
Мені довелося побувати на творчому вечорі, присвяченому Б.Мозолевському і поспілкуватися з його друзями, родичами та колегами. Кожного, кого доля зводила з цією людиною, просто вражала його особиста, тільки йому притаманна лінія поведінки. Він запросто ставав посеред Хрещатика перед шанованою жінкою на коліно, писав вірші, які були створені для того аби на них писали пісні, пив горілку, мріяв про космос (перед зміною фаху Б.Мозолевський був льотчиком-космонавтом), і водночас завжди залишався людиною. До того ж, Мозолевський мав просто вражаючу інтуїцію.
У ніч, коли він знайшов свою пектораль, вона постала перед його очима уві сні з усіма найдрібнішими деталями. А ранком, коли він відшукав її у кургані, виснажений багатоденними реалістичними мареннями, від пережитого шоку він без памяті упав на землю: не витримала свідомість.
Якось він признався, що усвідомив себе українцем вже будучи дорослою людиною. Тобто, прийшов до розуміння цього, пройшовши певний життєвий шлях.
Перед тим, як розлучитися зі своєю знахідкою Борис Мозолевський вирішив попрощатися з нею. Домовившись із працівниками музею, де знаходилась на зберіганні пектораль, він на свій страх і ризик забрав її звідтіля і повіз додому (неписане правило археологів і музейних працівників дозволяє їм прощатися таким чином зі своїми знахідками). Довго шукав підходящу деревину у своєму садку, щоб повісити її і сфотографуватися на память. Та враз око вловило, що на пекторалі не вистачає якоїсь деталі,- як потім виявилося – золотої вівці, що була фрагментом цієї коштовної прикраси. Уявіть, що відчував у той момент Мозолеський!
Довго, годин п’ять шукав він цю вівцю на свіжій ріллі, поки вона нарешті знайшлася. Та сил знімати її і прощатися вже не було.
Звичайно, після такої події, як знахідка археологічної коштовності, що західними експертами номінально була оцінена в 50 мільйонів доларів, до його слави просто змушені були звернути око тодішні керівники нашої республіки. Дізнавшись, що на посаді начальника експедиції Б.Мозолевський отримує всього 80 крб., Петро Шелест – тодішній перший секретат ЦК КПУ, надав розпорядження про присвоєння цій людині персональної платні – аж 200 крб. А Щербицький подарував годинника, про який Борис Мозолевський пізніше сказав: - Скільки років його не ношу, а він завжди відстає.
Пройшов час, і ця людина тяжко захворіла на пухлину мозку. Тоді операції такого рівня робилися тільки „за бугром”. І коштувала вона 14 тисяч доларів. Та у держави, якій Борис Мозолевський віддав тільки своїми археологічними знахідками близько двохсот мільйонів доларів коштів на цю операцію не знайшлося. А потім рання стадія хвороби була запущена, і про подальше видужання можна було тільки мріяти.
Для своїх нащадків він залишив дев’ять поетичних збірок і чотири фундаментальні праці. „Мало” скаже дехто. Це – неправда. Бо свій життєвий шлях він пройшов гідно; ім’я його поряд з іменами першовідкривачів гробниць єгипетських фараонів та міста Трої навічно закарбувалося на скрижалях світової історії. Тож не забуваймо нашого великого земляка і будьмо гідні його памяті.
Памятаймо, що Борис Мозолевський, звертаючись колись до людей, сказав: „У кожного є своя пектораль”.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію