ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Василина Іванина
2018.09.22 16:45
З ранку нині хмарно. І це добре, бо ми збираємо виноград, а сонце нам не дозволено. Уперше в таку пору, тобто у вересні, почали збирати, але вже мусай, бо надовго відкладати не можемо... У Бога на цю осінь інші щодо нас плани, які нам ще не зовсім відомі.

Ірина Вовк
2018.09.21 22:48
Протягом осінньо-зимового періоду календарного року українців є Три Пречистi – 28 серпня, 21 вересня і 4 грудня. Про них у народi кажуть: ”Перша Пречиста жито засiває, Друга - дощем поливає, а Третя - снігом покриває”. Пiсля Успіння Пресвятої

Шон Маклех
2018.09.21 22:07
День,
Коли хочеться помовчати,
Коли в жовтих автобусах
Дозволяється їздити божевільним**,
Коли осінь лишає на дзеркалі пил,
І можна намалювати пальцями
На його відвертій поверхні
Крислаті пальми Борнео

Ольга Паучек
2018.09.21 13:17
Ніжну душу скував у кайдани,
Для бажання поставив капкан,..
Очі твої - то злі океани,
А слова, як безжальний вулкан...

Все ж я вдячна тобі за синочків,
За моїх пречудових дітей...
А між нас... пересохли струмочки,

Анонім Я Саландяк
2018.09.21 12:42
Аргумент двадцять сім-вісім: точка абсурду...     ... розум має право на абсурд, я так думаю; Кант* - мені здається, всіляко обминає слово абсурдний - Absurditat-absurd-безглуздий... а коли, його ж, “дисципліна доказів” вимагає, від нього ж, відпов

Віта Парфенович
2018.09.21 12:30
Налаштована рішуче, охоплена пристрастю, Ніка вирішила, будь що буде . І якщо навіть красень натякне на секс, вона наперед вирішила, що прийме пропозицію. Їй хотілося шаленої пригоди, сповненої інтриги і новизни. Думки про Гліба заволоділи дівчиною повніс

Світлана Майя Залізняк
2018.09.21 11:14
Занадто доброю - не варто...
Чуже багаття джерґотить.
Тремку мелодію Монмартру
передає вселенська нить.

Мережу вірші блискотючі.
Лелітки досвіду ловіть.
На оксамитові онучі

Марґо Ґейко
2018.09.21 09:27
Він був такий, що міг би і до ста…
Та схибив і пішов у ті квартали,
Де двоє туй у кованих кутах
Небавом синім пологом повстали.

Сукався час, незнано звідкіля,
Вертівся на одвічне мотовило –
Тепер тобою плакало гілля,

Петро Скоропис
2018.09.21 08:39
Ми у лузі гратись в квача охочі,
хоча б не в пальтині, а у сорочці.
А як дощ і сльота пеленою з вікон,
ми, учитись охочі, стидимось хникань.

Ми посібник осилим за назву довгу.
А те, що нам сниться – яві в помогу.
М

Олександр Сушко
2018.09.21 05:08
Без "мусі-пусі" - не життя. а сон,
Ерзац снаги, сироватка чуттєва.
А я блукалець ерогенних зон,
Цю роль заповідала баба Єва.

Її наказ виконую щодня,
Цілунками освячуючи перса.
Сьогодні мавку лагідну б обняв,

Ярослав Чорногуз
2018.09.21 01:52
Очам не вірю: Київ у диму,
Спалахують будівлі і дерева…
І грізний гул по місту усьому,
І літака над садом – тінь сталева.

Чи скине бомби у наступну мить?
Апокаліпсису настала ера?
І чуть: асфальт розтерзаний двигтить –

Ігор Шоха
2018.09.20 21:34
На орду не йди юрбою,
бо орда проклята
всіх потягне за собою
і покаже п’яти.

Краще вийди наодинці
і з усього маху
порахуйся із ординцем

Віта Парфенович
2018.09.20 20:11
Все не стається просто так,
а під надійним неба покривом,
дається успіх, дозвіл, знак,
удачею чи згоди поглядом.
І я гравець у грі буття,
якому двері відчиняються.
Якби ж знаття, яке знаття,
Пригоди де розпочинаються.

Олена Багрянцева
2018.09.20 15:16
І так би сидіти в осінньому вирі удвох за чаєм.
Вдихати повітря, що тягнеться, мов іриска.
Прощатися з літом, підводити жовту риску.
І знати, що вересень все зазвичай прощає…

Отак відчувати вершкові твої долоні.
Збирати у скриню розсипані дні безпе

Анна Віталія Палій
2018.09.20 13:16
Якось батьки зі сином – дванадцятирічним хлопчиком, поверталися з недільної церковної служби. І син, пам’ятаючи проповідь, запитав: – Священик говорив, що вже дуже скоро люди всі разом підуть у Рай, а коли це буде? Тато відповів, що тер

Анна Віталія Палій
2018.09.20 13:13
Троє однокласників – найбільших друзів зі школи, і в дорослому житті зустрічалися та з радістю проводили разом час. Щоправда, один із них, чорнявий, завжди норовив ухилитися, коли йшлося про те, аби вкласти до спільного цілого якісь кошти чи сво
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Сергій Булат
2017.09.17

Ірина Вовк
2017.06.10

Чергавий Андрій Романович Курц
2016.10.01

Василь Дерій
2016.01.31

Володимир Зоря
2015.11.09

Вікторія Торон
2015.11.09

Вадим Василенко
2015.05.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Публіцистика

 У кожного своя Пектораль

І якщо ти в світ прийшов не жерти -
Все одно - чи бийся, чи молись,
Все твоє життя то тільки жертва
Задля тих, що пройдуть тут колись

Борис Мозолевський

Цими словами увійшов у моє життя Борис Мозолевський – геніальний український поет і археолог, що уславив Україну на весь світ сяйвом золотої пекторалі. І можна собі тільки уявити, що могла б ще зробити для нас ця ЛЮДИНА, якби доля не розпорядилася інакше: у вересні 1993 року він пішов з життя.
Передсмертні слова, які з ринули з його вуст, були „Не встиг, не встиг...”
Так багато вже було сказано про цю воістину геніальну людину, що не хочеться повторюватись. Але варто нагадати, що його слава і слава України, перш за все, нерозривно пов’язані зі „знахідкою віку”, як охрестили її археологи всього світу,- золотою пектораллю.
Мені довелося побувати на творчому вечорі, присвяченому Б.Мозолевському і поспілкуватися з його друзями, родичами та колегами. Кожного, кого доля зводила з цією людиною, просто вражала його особиста, тільки йому притаманна лінія поведінки. Він запросто ставав посеред Хрещатика перед шанованою жінкою на коліно, писав вірші, які були створені для того аби на них писали пісні, пив горілку, мріяв про космос (перед зміною фаху Б.Мозолевський був льотчиком-космонавтом), і водночас завжди залишався людиною. До того ж, Мозолевський мав просто вражаючу інтуїцію.
У ніч, коли він знайшов свою пектораль, вона постала перед його очима уві сні з усіма найдрібнішими деталями. А ранком, коли він відшукав її у кургані, виснажений багатоденними реалістичними мареннями, від пережитого шоку він без памяті упав на землю: не витримала свідомість.
Якось він признався, що усвідомив себе українцем вже будучи дорослою людиною. Тобто, прийшов до розуміння цього, пройшовши певний життєвий шлях.
Перед тим, як розлучитися зі своєю знахідкою Борис Мозолевський вирішив попрощатися з нею. Домовившись із працівниками музею, де знаходилась на зберіганні пектораль, він на свій страх і ризик забрав її звідтіля і повіз додому (неписане правило археологів і музейних працівників дозволяє їм прощатися таким чином зі своїми знахідками). Довго шукав підходящу деревину у своєму садку, щоб повісити її і сфотографуватися на память. Та враз око вловило, що на пекторалі не вистачає якоїсь деталі,- як потім виявилося – золотої вівці, що була фрагментом цієї коштовної прикраси. Уявіть, що відчував у той момент Мозолеський!
Довго, годин п’ять шукав він цю вівцю на свіжій ріллі, поки вона нарешті знайшлася. Та сил знімати її і прощатися вже не було.
Звичайно, після такої події, як знахідка археологічної коштовності, що західними експертами номінально була оцінена в 50 мільйонів доларів, до його слави просто змушені були звернути око тодішні керівники нашої республіки. Дізнавшись, що на посаді начальника експедиції Б.Мозолевський отримує всього 80 крб., Петро Шелест – тодішній перший секретат ЦК КПУ, надав розпорядження про присвоєння цій людині персональної платні – аж 200 крб. А Щербицький подарував годинника, про який Борис Мозолевський пізніше сказав: - Скільки років його не ношу, а він завжди відстає.
Пройшов час, і ця людина тяжко захворіла на пухлину мозку. Тоді операції такого рівня робилися тільки „за бугром”. І коштувала вона 14 тисяч доларів. Та у держави, якій Борис Мозолевський віддав тільки своїми археологічними знахідками близько двохсот мільйонів доларів коштів на цю операцію не знайшлося. А потім рання стадія хвороби була запущена, і про подальше видужання можна було тільки мріяти.
Для своїх нащадків він залишив дев’ять поетичних збірок і чотири фундаментальні праці. „Мало” скаже дехто. Це – неправда. Бо свій життєвий шлях він пройшов гідно; ім’я його поряд з іменами першовідкривачів гробниць єгипетських фараонів та міста Трої навічно закарбувалося на скрижалях світової історії. Тож не забуваймо нашого великого земляка і будьмо гідні його памяті.
Памятаймо, що Борис Мозолевський, звертаючись колись до людей, сказав: „У кожного є своя пектораль”.







Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-03-16 20:39:02
Переглядів сторінки твору 918
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.073 / 5.5  (5.008 / 5.45)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.953 / 5.45)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.776
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2018.09.19 07:15
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Кримська (Л.П./Л.П.) [ 2010-03-21 15:44:07 ]
Дякую за слова, написані з такою шанобою. Гріх, я й не знала, що Мозолевський був поетом.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2018-02-05 00:17:47 ]
Він був блискучим поетом.