ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Багрянцева
2018.06.20 21:57
Ти рахуєш до ста. Я ж ховаюсь у тиші липневій.
Одягаюся в ніч і чекаю, що скоро знайдеш.
Я покірно стою у космічній густій атмосфері.
Без обмежень і меж.

Усміхаюсь тобі. Ти рахуєш до тисячі спритно.
Повний місяць ясний видає мене. Ну і нехай.
Я зн

Іван Потьомкін
2018.06.20 20:57
– Возвращаюсь я как-то электричкой в свой Энергодар – городок строителей и эксплуатационников Запорожской атомной станции. Вагон почти пустой. Редкие пассажиры уже готовятся к выходу, как вдруг подходит ко мне сельского вида пожилая женщина и спрашивает,

Олександр Сушко
2018.06.20 16:53
Вікно закрито. Човга тінь за склом,
Неситий погляд ковзає по шипці.
Вже не болить одірване крило,
Поніс в зубах трофей писака-гицель.

У нього голоднеча й ціль нова,
Плете зі слів міцні облавні сіті.
Кровиця жертв п'янить, немов первак,

Ігор Шоха
2018.06.19 22:32
Десь помандрував і ти, Іване.
Зав’язався калиновий цвіт.
Сходить сонце, як гаряча рана.
Сонях доганяє білий світ.

Синє небо відкриває браму.
Там і Щек, і Либідь, і Хорив...
Дядько Кий узяв тебе на раму

Микола Дудар
2018.06.19 18:32
Розваги виніс ти за дужки
Годиник вимкнув, телефон
Позвав із роздумів Забужко
Який не є, а камертон
І горизонти й паралелі
Позеленіли геть в журбі
Ще й споглядає хтось зі стелі
Невчасно, байдуже тобі...

Наталка Пілігрим
2018.06.19 16:34
Весна насипає у горло пилу,
усе навколишнє вбирає у сірість,
дороги і люди – ти вирви, вирви…
Твоя й березнева самотність стрілись.

Лице сполотніле, прообраз дому,
їм промінь жахкий домалює зморшок,
у тебе із містом одні геноми –

Олександр Сушко
2018.06.19 06:10
Тарганисько сховалося у шпарку,
Поласувало нагло кавуном.
Узимку люди мерзнуть, літом – жарко,
Вдоволених не бачу вже давно.

Не вистачає грошей, хисту, тями,
Ще й вороги в Донбасі і Криму.
Рука сусіда піднімає камінь,

Маркіяна Рай
2018.06.19 00:18
Коли в тобі скінчився день,
Аж ніч заплакала раптово,
Коли в тобі немає слова
І не співається пісень,

І лінь дивитися на світ,
І тінь сповзає геть у п'яти,
Коли у грудях стужа м'яти,

Ігор Шоха
2018.06.18 23:08
А у оборі нашої корови
ще є телята нашої біди -
мураєви, і гепи, і царьови -
ті самі клони, що і муравйови,
на вим’ї євразійської орди.

***
А на цьому світі легше жити,

Адель Станіславська
2018.06.18 15:33
У всі часи інакшості - інакші.
У всі часи приречені вони.
І навіть сильні духом - завжди слабші
І зметені в нерівностях війни.

Були і каменовані, й розп'яті
І топлені, і палені в вогні...
Нормальніші нормальних - більш

Олексій Кацай
2018.06.18 15:13
Йде сніг.
Вечір темряву бгає
у ламп віртуальні сніжки.
Комп’ютерні ігри стирає,
залишивши ярлики.

Забралами висять вони
на моніторах шибок.

Володимир Бойко
2018.06.18 12:14
Дощать дощі, зміняючись дощами,
А після них приходять ще дощі.
В повітрі пахне гниллю і грибами,
Чатують жертв поміж кущів кліщі.

Така погода увійшла у моду,
Згнивають полуниці на грядках,
З-за бур'янів не видко вже городу,

Ірина Вовк
2018.06.18 10:55
…і ти, мій друже, будь мені зі мною, -
Шепоче серце лірою-струною,
Коли паде із лип духмяний цвіт,
І неба окривавлений болід
Засліплює вогнем печальні очі
Посеред тьми безсонних свідків ночі, -
Пребудь мені… о будь мені зі мною!..

Наталка Пілігрим
2018.06.18 09:42
поміж двох будинків між якими тиша
ліпить свою нішу і плете нитки
опадають ночі на галуззя вишень
колискові інші і дірок зірки

сумовито світять у зіниці вулиць
щоби не почули кроки ліхтарів
і ніхто не певен так бо є і було

Олександр Сушко
2018.06.18 07:28
Молись!

Корівка гедзів ляпає хвостом,
А мій п'ятак застряг у райській брамі.
Товкти отця безпечніше гуртом,
Молитися - отарою у храмі.

Стоять перед амвоном "голубі",

Галина Кучеренко
2018.06.17 22:25
Ситого вовка не дуже цікавлять
проблеми голодних ягнят:
            - Отара замерзла!... І їжі замало!
             Чим нагодувати малят?...
- Як можна мій спокій тривожити марно -
Опікуюсь вами як брат!
Ви ж - злодії страшні, бездушнії скнари!!!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Сергій Булат
2017.09.17

Ірина Вовк
2017.06.10

Чергавий Андрій Романович Курц
2016.10.01

Василь Дерій
2016.01.31

Володимир Зоря
2015.11.09

Вікторія Торон
2015.11.09

Вадим Василенко
2015.05.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Публіцистика

 У кожного своя Пектораль

І якщо ти в світ прийшов не жерти -
Все одно - чи бийся, чи молись,
Все твоє життя то тільки жертва
Задля тих, що пройдуть тут колись

Борис Мозолевський

Цими словами увійшов у моє життя Борис Мозолевський – геніальний український поет і археолог, що уславив Україну на весь світ сяйвом золотої пекторалі. І можна собі тільки уявити, що могла б ще зробити для нас ця ЛЮДИНА, якби доля не розпорядилася інакше: у вересні 1993 року він пішов з життя.
Передсмертні слова, які з ринули з його вуст, були „Не встиг, не встиг...”
Так багато вже було сказано про цю воістину геніальну людину, що не хочеться повторюватись. Але варто нагадати, що його слава і слава України, перш за все, нерозривно пов’язані зі „знахідкою віку”, як охрестили її археологи всього світу,- золотою пектораллю.
Мені довелося побувати на творчому вечорі, присвяченому Б.Мозолевському і поспілкуватися з його друзями, родичами та колегами. Кожного, кого доля зводила з цією людиною, просто вражала його особиста, тільки йому притаманна лінія поведінки. Він запросто ставав посеред Хрещатика перед шанованою жінкою на коліно, писав вірші, які були створені для того аби на них писали пісні, пив горілку, мріяв про космос (перед зміною фаху Б.Мозолевський був льотчиком-космонавтом), і водночас завжди залишався людиною. До того ж, Мозолевський мав просто вражаючу інтуїцію.
У ніч, коли він знайшов свою пектораль, вона постала перед його очима уві сні з усіма найдрібнішими деталями. А ранком, коли він відшукав її у кургані, виснажений багатоденними реалістичними мареннями, від пережитого шоку він без памяті упав на землю: не витримала свідомість.
Якось він признався, що усвідомив себе українцем вже будучи дорослою людиною. Тобто, прийшов до розуміння цього, пройшовши певний життєвий шлях.
Перед тим, як розлучитися зі своєю знахідкою Борис Мозолевський вирішив попрощатися з нею. Домовившись із працівниками музею, де знаходилась на зберіганні пектораль, він на свій страх і ризик забрав її звідтіля і повіз додому (неписане правило археологів і музейних працівників дозволяє їм прощатися таким чином зі своїми знахідками). Довго шукав підходящу деревину у своєму садку, щоб повісити її і сфотографуватися на память. Та враз око вловило, що на пекторалі не вистачає якоїсь деталі,- як потім виявилося – золотої вівці, що була фрагментом цієї коштовної прикраси. Уявіть, що відчував у той момент Мозолеський!
Довго, годин п’ять шукав він цю вівцю на свіжій ріллі, поки вона нарешті знайшлася. Та сил знімати її і прощатися вже не було.
Звичайно, після такої події, як знахідка археологічної коштовності, що західними експертами номінально була оцінена в 50 мільйонів доларів, до його слави просто змушені були звернути око тодішні керівники нашої республіки. Дізнавшись, що на посаді начальника експедиції Б.Мозолевський отримує всього 80 крб., Петро Шелест – тодішній перший секретат ЦК КПУ, надав розпорядження про присвоєння цій людині персональної платні – аж 200 крб. А Щербицький подарував годинника, про який Борис Мозолевський пізніше сказав: - Скільки років його не ношу, а він завжди відстає.
Пройшов час, і ця людина тяжко захворіла на пухлину мозку. Тоді операції такого рівня робилися тільки „за бугром”. І коштувала вона 14 тисяч доларів. Та у держави, якій Борис Мозолевський віддав тільки своїми археологічними знахідками близько двохсот мільйонів доларів коштів на цю операцію не знайшлося. А потім рання стадія хвороби була запущена, і про подальше видужання можна було тільки мріяти.
Для своїх нащадків він залишив дев’ять поетичних збірок і чотири фундаментальні праці. „Мало” скаже дехто. Це – неправда. Бо свій життєвий шлях він пройшов гідно; ім’я його поряд з іменами першовідкривачів гробниць єгипетських фараонів та міста Трої навічно закарбувалося на скрижалях світової історії. Тож не забуваймо нашого великого земляка і будьмо гідні його памяті.
Памятаймо, що Борис Мозолевський, звертаючись колись до людей, сказав: „У кожного є своя пектораль”.







Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-03-16 20:39:02
Переглядів сторінки твору 898
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.073 / 5.5  (5.013 / 5.45)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.959 / 5.45)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.776
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2018.06.20 07:03
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Кримська (Л.П./Л.П.) [ 2010-03-21 15:44:07 ]
Дякую за слова, написані з такою шанобою. Гріх, я й не знала, що Мозолевський був поетом.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2018-02-05 00:17:47 ]
Він був блискучим поетом.