ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але й досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але й досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче й булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
2024.04.21
21:42
Квітні, травні, липні, червні…
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
2024.04.21
21:09
Ти була всім, чим я дихав і дихаю.
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
2024.04.21
14:49
Стояв травневий ясний, свіжий ранок.
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
2024.04.21
11:43
Життя таке, що їде дах,
та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Людмила Линдюк (1947) /
Проза
Цур тобі, пек! (З серії
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Цур тобі, пек! (З серії
- Знаєш, діду, чув я від мого приятеля Вітьки Кривошия, що від Різдва до Маланки йде... страшна неділя. Чому він її так називає? – оченята Славка неначе вбивалися гвіздками в дідове обличчя.
-Так і казав: страшна? – запитав дід Михайло. Руки його повільно і вправно вив'язували з лози жовті кошики.
- Авжеж! Ще й добавив, що колядники збираються купами, щоб не боятися якоїсь Причепи. А хто вона така і чим страшна?
- Ну, сідай, допомагатимеш кошики плести, а я розповідатиму.
Славко влаштувався поруч, щоб ні слова не пропустити. А дід почав оповідку:
- Коли я був ще маленьким, довелося мені зустрітися з такою Причепою. Можливо,це сталося тому, що я не був зацікавленим, а може, й навпаки. Після довгої хвороби допомагав я бабці смикати з скирди для бичка сухого сіна. Узяв мішок, розстелив долі, а сам розглядаюся: як змінила зима все навкруги! Що за чудовий смак та запах у молодесенького сніга! Яке чудове біле вбрання подарував він усій оселі та присадибі! А бабка теж захопилася, ділячись зі мною своїми враженнями. Я вже насмикав сіна і зібрався йти, коли ззаду почув шурхіт: - Хтось іде, бабцю! - Дід підкрутив вуса і продовжив:
- Нікого, крім нас, Михасику, тут не буває,–відповіла бабуся,але й сама присіла, здивовано прикладаючи пальця до губів: - Тихо!
Ми озирнулися й побачили якусь свинячу постать, що, підхрюкуючи, підвелася на ноги, мов людина, і сказала людським голосом: - Ви на свята мене зарізали, а мені ні шматочка сала не залишили на подарунок Маланці! Ану пригощайте, а то все відберу!
- Я злякано притулився до бабки, - розповідав далі дід Михайло, - а вона заспокійливо обійняла мене і відповіла, махаючи кудись рукою, ніби відштовхуючи диво:
-Згинь, свина Причепо, не лякай дитини! Приходь колядувати до хати! Невже не розумієш, Іване, що дитина ще мала?
Тут свина Причепа швидким рухом зняла з себе свинячий писок, і я побачив справжнього сусідського Івана, що вже ходив до школи. Від серця відлягло, страх зник, але хвилювання те ще довго тримало мене в обіймах.
Дідова розповідь схвилювала Славка і він запитав:
- Діду, то нащо ж він так зробив?
- Тому, що в "страшну" неділю ходять ряджені, що бувають у різних образах – козла, барана, ведмедя, кащея, сніговика...
- А нащо вони переодягаються – хотять налякати дітей?
- І дорослих. – Дід почесав потилицю. – Весь рік собі забирає Добра сила. Їй господарювати легше, коли ніхто не заважає. А для злої відвели одну неділю – після Різдва. Та сама вона ховається. Лише деколи можна почути, що комусь там надокучила, чипляючись та виробляючи шкідливі вчинки.
- Тому Вітька і назвав її Причепою?
- Певне, тому. – Кряхтячи, дід підвівся, розім'яв ноги.
- Але якщо сама вона господарює в цю неділю, навіщо ще й люди переодягаються? Виходить, Іван добре зробив, коли злякав тебе маленького?
- Це щоб дійсна Причепа бачила: «Моя рідня вже є тут. Я піду до інших». Іде до інших, а там знову хтось ряджений з колядками. І вона ходить мимо тих, до яких вже приходили колядники, нікого не зачипаючи, обдурена.
- Діду, діду! – Славко вхопив старого за рукав, - Розкажіть ще!
- Другим разом. А зараз треба грубку палити, дим на «злючку» Причепу випускати.
- Вона біду приносить тому, що зла?
- Так. Ніхто її не любить. Всі женуть від себе. Нікому не потрібно хвороб, сумів, ніхто не турбується, що пішлм від нього нежить чи неспокій, бідність чи жебрацтво.Всі задоволені її відсутністю. А коли будемо грубку палити, ти розкажеш мені далі?
- Добре, Славко. Лиш нагадай.
2006 р.
-Так і казав: страшна? – запитав дід Михайло. Руки його повільно і вправно вив'язували з лози жовті кошики.
- Авжеж! Ще й добавив, що колядники збираються купами, щоб не боятися якоїсь Причепи. А хто вона така і чим страшна?
- Ну, сідай, допомагатимеш кошики плести, а я розповідатиму.
Славко влаштувався поруч, щоб ні слова не пропустити. А дід почав оповідку:
- Коли я був ще маленьким, довелося мені зустрітися з такою Причепою. Можливо,це сталося тому, що я не був зацікавленим, а може, й навпаки. Після довгої хвороби допомагав я бабці смикати з скирди для бичка сухого сіна. Узяв мішок, розстелив долі, а сам розглядаюся: як змінила зима все навкруги! Що за чудовий смак та запах у молодесенького сніга! Яке чудове біле вбрання подарував він усій оселі та присадибі! А бабка теж захопилася, ділячись зі мною своїми враженнями. Я вже насмикав сіна і зібрався йти, коли ззаду почув шурхіт: - Хтось іде, бабцю! - Дід підкрутив вуса і продовжив:
- Нікого, крім нас, Михасику, тут не буває,–відповіла бабуся,але й сама присіла, здивовано прикладаючи пальця до губів: - Тихо!
Ми озирнулися й побачили якусь свинячу постать, що, підхрюкуючи, підвелася на ноги, мов людина, і сказала людським голосом: - Ви на свята мене зарізали, а мені ні шматочка сала не залишили на подарунок Маланці! Ану пригощайте, а то все відберу!
- Я злякано притулився до бабки, - розповідав далі дід Михайло, - а вона заспокійливо обійняла мене і відповіла, махаючи кудись рукою, ніби відштовхуючи диво:
-Згинь, свина Причепо, не лякай дитини! Приходь колядувати до хати! Невже не розумієш, Іване, що дитина ще мала?
Тут свина Причепа швидким рухом зняла з себе свинячий писок, і я побачив справжнього сусідського Івана, що вже ходив до школи. Від серця відлягло, страх зник, але хвилювання те ще довго тримало мене в обіймах.
Дідова розповідь схвилювала Славка і він запитав:
- Діду, то нащо ж він так зробив?
- Тому, що в "страшну" неділю ходять ряджені, що бувають у різних образах – козла, барана, ведмедя, кащея, сніговика...
- А нащо вони переодягаються – хотять налякати дітей?
- І дорослих. – Дід почесав потилицю. – Весь рік собі забирає Добра сила. Їй господарювати легше, коли ніхто не заважає. А для злої відвели одну неділю – після Різдва. Та сама вона ховається. Лише деколи можна почути, що комусь там надокучила, чипляючись та виробляючи шкідливі вчинки.
- Тому Вітька і назвав її Причепою?
- Певне, тому. – Кряхтячи, дід підвівся, розім'яв ноги.
- Але якщо сама вона господарює в цю неділю, навіщо ще й люди переодягаються? Виходить, Іван добре зробив, коли злякав тебе маленького?
- Це щоб дійсна Причепа бачила: «Моя рідня вже є тут. Я піду до інших». Іде до інших, а там знову хтось ряджений з колядками. І вона ходить мимо тих, до яких вже приходили колядники, нікого не зачипаючи, обдурена.
- Діду, діду! – Славко вхопив старого за рукав, - Розкажіть ще!
- Другим разом. А зараз треба грубку палити, дим на «злючку» Причепу випускати.
- Вона біду приносить тому, що зла?
- Так. Ніхто її не любить. Всі женуть від себе. Нікому не потрібно хвороб, сумів, ніхто не турбується, що пішлм від нього нежить чи неспокій, бідність чи жебрацтво.Всі задоволені її відсутністю. А коли будемо грубку палити, ти розкажеш мені далі?
- Добре, Славко. Лиш нагадай.
2006 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію