ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
2024.03.28
22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
2024.03.28
22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
2024.03.28
22:09
Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!
Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оксана Колтун (1977) /
Рецензії
Нарцис під знаком питання
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Нарцис під знаком питання
Процюк Степан. Аналіз крові. – К.: Грані-Т, 2010. – 144 с.-(Серія "De profundis")
За тривалий період часу це була перша книга, з якою хотілося сперечатися, навіть не так – виявити і висловити свою точку зору. Автор активно заохочує читача до роздумів, через це кількість вже опублікованих рецензій на книгу не дивує. Тому зупинюся тільки на одній з тем, яка найбільше спонукала до оприлюднення коментарів на полях.
Прийти на похорон коханого – добре, тоді як зберігати його листи все життя як найдорожчу реліквію, замість того, щоб прийти на похорон, – погано (c. 68). Проте часом особисте важить набагато більше громадської думки і вчинків, продиктованих нашим звичним “а що люди скажуть”. Нещиро поступатися своєю позицією собі на шкоду – кому від цього стане краще? Безособовій суспільній моралі? Чи робити вигляд, що радієш зустрічі, тоді як душа волає побути наодинці зі собою? Те, що І. Бунін – відомий письменник, не зобов’язує його бути привітним до незваних гостей у час усамітнення (с. 58). Та з погляду людини, яка вважає нехтування проявами визнання ознакою нарцисизму, а сам нарцисизм – поганим, до наведеного вище вчинку І. Буніна можна причепити бирку “погано”.
Егоїзм, самозакоханість, пиха і гординя, нарцисизм і – жертовність, бажання і готовність страждати.
Чи насправді так усе просто в наведеній дихотомії людської поведінки з антагонізмом по обидва боки тире і гомогенністю в кожному боці? Навіть більше: чи існує оте всім відоме протиставлення добра і зла; чи добре (правий бік, див. угорі) однаково добре для всіх, а зле (лівий бік) тільки зле? Автор сам починає вагатися у такій категоричності: “Але яке русло є правильним? Якби ж я знав… Що для одного їжа, для іншого отрута” (с. 24).
Нарцис, якого я пам’ятаю з позакласного читання у середній школі, – молодий, вродливий юнак, який відмовляє німфі у своїй прихильності, а та не знаходить нічого кращого, як покарати його закоханістю у його ж відображення. Від такої любові юнак помирає.
Що ж маємо за “Аналізом крові”? “Нарцис ненавидить себе” (с. 49). “Страждання – це безкорисливі пошуки власного Я. Нарцисизм – це фактично відмова від пошуку” (с. 49).
Смерть – це закінчення життєвого плану. Нарцис пізнав любов. І помер він не від нерозділеного кохання до себе самого, а якраз від довершеності свого існування завдяки заповненню любов’ю. Ненавмисне, німфа допомогла йому досягнути бажаного.
То чи любов до себе – зло?
Щиро кажучи, першим аргументом на зміну бирки мимоволі виринуло “возлюбіть ближнього, як самого себе”. Все починається з любові до себе. Для декого, щоправда, це може стати єдиним можливим видом пізнаної любові. Та хіба варто засуджувати таку людину? Нарцису ніхто не потрібен, крім нього самого. Нарцис – особа самодостатня, хоча, й химерно самодостатня з погляду більшості. Пригадаймо, як веде себе пересічний егоїст: він прагне, щоб інші робили все для нього. У чому найчастіше звинувачують егоїста? Що він нікого не любить! А як повелося вже щонайменше дві тисячі років, нелюбов до інших автоматично означає нелюбов до себе. Тобто егоїст, на відміну від нарциса, не знає любові. Тому нарцисизм і егоїзм – різні речі, тоді як егоїзм і страждання аж ніяк не антагоністи, а дружненько ходять парою, бо страждання завжди там, де немає любові.
Але ж і постраждати хочеться! Наприклад, наснажившись словами Ф. Достоєвського. Однак не слід забувати, що коли Ф. Достоєвський радить страждати для того, щоб стати письменником (с. 48), – це його, Достоєвського, вибір, який у жодному разі не тягне за собою висновок, що для досягнення результату (чи осягнення) кожній людині треба страждати. У кожного з нас свій шлях, і як слушно зауважує ще у передмові автор, “ні письменник, ні психоаналітик, ні священик, навіть коли вони всі талановиті й небайдужі до ближнього, не проживе за нас наше життя” (с. 7).
Страждання – це відчування сильного фізичного чи душевного болю. А будь-який біль – сигнал, що ми робимо щось не так. Тому страждання швидше показує шлях, яким не треба йти. Але це моя віра. Так само, як віра у людські можливості. Якщо космічну порожнечу уявити мільйоноголосим оркестром кольорів і звуків, хвиль і частинок, які не усвідомлюються нами через особливості сприйняття органами чуттів, та від цього не перестають існувати, то й порожнеча кудись зникає разом з льодовими поглядами. Коли ж уявляти себе “на шальках космічних терезів, де всі ми є нескінченно малими величинами” (с. 12), то не дивно, що відчуєш себе людиною “надто слабкою, щоб подивитися в очі Сфінксу” (с. 25). Та ми в силі вибирати наші уявлення. І якщо Сфінкс страшний, то тільки тому, що віримо у це.
Чому ж віра у власні можливості так шкутильгає? Не впевнена, чи С. Процюк погодився б відповісти наступною цитатою, та для мене це найвлучніша відповідь: “адже ми любимо себе, але так, наче… ненавидимо” (с. 20). Знову приходимо до любові до себе. І якщо подобається називати її егоїзмом, нарцисизмом, мазохізмом, жертовністю і ще чим завгодно, – називаймо. Для початку. Тоді з’явиться надія, що справжнє ім’я стане явним і відпаде потреба у стражданнях та замуровуванні вікон душі зсередини.
“Аналіз крові” – гідна вдячності й прочитання розмова на теми, що торкаються передусім рушійних сил розвитку людських страхів, які можуть підштовхнути і до творення, і до руйнування. Три перші есеї (“Наодинці з порожнечею”, “Terra incognita”, “Нарцисизм і страждання”), як і обіцяв автор у передмові, ставлять багато питань, відповіді на які так і кортить відшукати й у тексті, й у собі, у своїх думках і переживаннях. Але інтелектуальна робота напружує, часом виснажує, і вже хочеться перепочинку… Прошу дуже: шістнадцять наступних коротких есеїв чемно очікують. Екзистенційні порожнечі заповнюються, мучительні роздуми закінчуються, часом і щасливо, абзаци прошиваються іронічними нотками, маленькі питання отримують прості відповіді… Та попри сюжетну завершеність, хочеться повернутися знову до відкритих фіналів першої частини, і питань, відповіді на які, можливо, так і залишаться за межами осяжного.
13 квітня 2010 року
За тривалий період часу це була перша книга, з якою хотілося сперечатися, навіть не так – виявити і висловити свою точку зору. Автор активно заохочує читача до роздумів, через це кількість вже опублікованих рецензій на книгу не дивує. Тому зупинюся тільки на одній з тем, яка найбільше спонукала до оприлюднення коментарів на полях.
Прийти на похорон коханого – добре, тоді як зберігати його листи все життя як найдорожчу реліквію, замість того, щоб прийти на похорон, – погано (c. 68). Проте часом особисте важить набагато більше громадської думки і вчинків, продиктованих нашим звичним “а що люди скажуть”. Нещиро поступатися своєю позицією собі на шкоду – кому від цього стане краще? Безособовій суспільній моралі? Чи робити вигляд, що радієш зустрічі, тоді як душа волає побути наодинці зі собою? Те, що І. Бунін – відомий письменник, не зобов’язує його бути привітним до незваних гостей у час усамітнення (с. 58). Та з погляду людини, яка вважає нехтування проявами визнання ознакою нарцисизму, а сам нарцисизм – поганим, до наведеного вище вчинку І. Буніна можна причепити бирку “погано”.
Егоїзм, самозакоханість, пиха і гординя, нарцисизм і – жертовність, бажання і готовність страждати.
Чи насправді так усе просто в наведеній дихотомії людської поведінки з антагонізмом по обидва боки тире і гомогенністю в кожному боці? Навіть більше: чи існує оте всім відоме протиставлення добра і зла; чи добре (правий бік, див. угорі) однаково добре для всіх, а зле (лівий бік) тільки зле? Автор сам починає вагатися у такій категоричності: “Але яке русло є правильним? Якби ж я знав… Що для одного їжа, для іншого отрута” (с. 24).
Нарцис, якого я пам’ятаю з позакласного читання у середній школі, – молодий, вродливий юнак, який відмовляє німфі у своїй прихильності, а та не знаходить нічого кращого, як покарати його закоханістю у його ж відображення. Від такої любові юнак помирає.
Що ж маємо за “Аналізом крові”? “Нарцис ненавидить себе” (с. 49). “Страждання – це безкорисливі пошуки власного Я. Нарцисизм – це фактично відмова від пошуку” (с. 49).
Смерть – це закінчення життєвого плану. Нарцис пізнав любов. І помер він не від нерозділеного кохання до себе самого, а якраз від довершеності свого існування завдяки заповненню любов’ю. Ненавмисне, німфа допомогла йому досягнути бажаного.
То чи любов до себе – зло?
Щиро кажучи, першим аргументом на зміну бирки мимоволі виринуло “возлюбіть ближнього, як самого себе”. Все починається з любові до себе. Для декого, щоправда, це може стати єдиним можливим видом пізнаної любові. Та хіба варто засуджувати таку людину? Нарцису ніхто не потрібен, крім нього самого. Нарцис – особа самодостатня, хоча, й химерно самодостатня з погляду більшості. Пригадаймо, як веде себе пересічний егоїст: він прагне, щоб інші робили все для нього. У чому найчастіше звинувачують егоїста? Що він нікого не любить! А як повелося вже щонайменше дві тисячі років, нелюбов до інших автоматично означає нелюбов до себе. Тобто егоїст, на відміну від нарциса, не знає любові. Тому нарцисизм і егоїзм – різні речі, тоді як егоїзм і страждання аж ніяк не антагоністи, а дружненько ходять парою, бо страждання завжди там, де немає любові.
Але ж і постраждати хочеться! Наприклад, наснажившись словами Ф. Достоєвського. Однак не слід забувати, що коли Ф. Достоєвський радить страждати для того, щоб стати письменником (с. 48), – це його, Достоєвського, вибір, який у жодному разі не тягне за собою висновок, що для досягнення результату (чи осягнення) кожній людині треба страждати. У кожного з нас свій шлях, і як слушно зауважує ще у передмові автор, “ні письменник, ні психоаналітик, ні священик, навіть коли вони всі талановиті й небайдужі до ближнього, не проживе за нас наше життя” (с. 7).
Страждання – це відчування сильного фізичного чи душевного болю. А будь-який біль – сигнал, що ми робимо щось не так. Тому страждання швидше показує шлях, яким не треба йти. Але це моя віра. Так само, як віра у людські можливості. Якщо космічну порожнечу уявити мільйоноголосим оркестром кольорів і звуків, хвиль і частинок, які не усвідомлюються нами через особливості сприйняття органами чуттів, та від цього не перестають існувати, то й порожнеча кудись зникає разом з льодовими поглядами. Коли ж уявляти себе “на шальках космічних терезів, де всі ми є нескінченно малими величинами” (с. 12), то не дивно, що відчуєш себе людиною “надто слабкою, щоб подивитися в очі Сфінксу” (с. 25). Та ми в силі вибирати наші уявлення. І якщо Сфінкс страшний, то тільки тому, що віримо у це.
Чому ж віра у власні можливості так шкутильгає? Не впевнена, чи С. Процюк погодився б відповісти наступною цитатою, та для мене це найвлучніша відповідь: “адже ми любимо себе, але так, наче… ненавидимо” (с. 20). Знову приходимо до любові до себе. І якщо подобається називати її егоїзмом, нарцисизмом, мазохізмом, жертовністю і ще чим завгодно, – називаймо. Для початку. Тоді з’явиться надія, що справжнє ім’я стане явним і відпаде потреба у стражданнях та замуровуванні вікон душі зсередини.
“Аналіз крові” – гідна вдячності й прочитання розмова на теми, що торкаються передусім рушійних сил розвитку людських страхів, які можуть підштовхнути і до творення, і до руйнування. Три перші есеї (“Наодинці з порожнечею”, “Terra incognita”, “Нарцисизм і страждання”), як і обіцяв автор у передмові, ставлять багато питань, відповіді на які так і кортить відшукати й у тексті, й у собі, у своїх думках і переживаннях. Але інтелектуальна робота напружує, часом виснажує, і вже хочеться перепочинку… Прошу дуже: шістнадцять наступних коротких есеїв чемно очікують. Екзистенційні порожнечі заповнюються, мучительні роздуми закінчуються, часом і щасливо, абзаци прошиваються іронічними нотками, маленькі питання отримують прості відповіді… Та попри сюжетну завершеність, хочеться повернутися знову до відкритих фіналів першої частини, і питань, відповіді на які, можливо, так і залишаться за межами осяжного.
13 квітня 2010 року
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію