ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
14:38
З давніх часів наші предки
використовували різноманітні носії,
на яких можна було б
залишити видбиток,
бо мова носить видбиток усього життя нації.
Та у кожного племя існує свій
- живий носій праслов'янської мови,
які мігрували.
використовували різноманітні носії,
на яких можна було б
залишити видбиток,
бо мова носить видбиток усього життя нації.
Та у кожного племя існує свій
- живий носій праслов'янської мови,
які мігрували.
2024.03.29
14:35
Рівнодення день,
Рівнодення ніч
в рівноважному положенні знаходяться
до годин, до хвилин,
до секунд, точнісінько
завмирають у сезонному зближенні
забезпечено рівність
ночі та дня
Рівнодення ніч
в рівноважному положенні знаходяться
до годин, до хвилин,
до секунд, точнісінько
завмирають у сезонному зближенні
забезпечено рівність
ночі та дня
2024.03.29
14:34
А небо знає
Вся земля горить у війні
Рідну землю Російські вороги знищуюють
Руйнують міста
Світлих дітей вбивають
і ґвалтують та мирних людей вбивають,
калічать і катують
Наче нема Бога на землі
Вся земля горить у війні
Рідну землю Російські вороги знищуюють
Руйнують міста
Світлих дітей вбивають
і ґвалтують та мирних людей вбивають,
калічать і катують
Наче нема Бога на землі
2024.03.29
14:33
Пізної ночі ми з’єдналися знов
І парили ми у бездонному Всесвіті у двох…
Я шаленію, божеволію від тебе…
Розум втрачаю від космічних почуттів,
Які ти даруєш мені у ночі…
Дивлюсь на тебе
І не можу надивитись
Насолоджуюсь твоїми теплими поцілунками
І парили ми у бездонному Всесвіті у двох…
Я шаленію, божеволію від тебе…
Розум втрачаю від космічних почуттів,
Які ти даруєш мені у ночі…
Дивлюсь на тебе
І не можу надивитись
Насолоджуюсь твоїми теплими поцілунками
2024.03.29
14:31
У двох світів Інь та Янь,
Одночасно - два неподільні божества,
Рухлива примарна грань,
Великої межі Інь та Янь.
В цих Інь та Янь є рівновага,
Гармонія світів присутня.
Прагнення брати і віддавати,
І доповнюючи - продовжувати,
Одночасно - два неподільні божества,
Рухлива примарна грань,
Великої межі Інь та Янь.
В цих Інь та Янь є рівновага,
Гармонія світів присутня.
Прагнення брати і віддавати,
І доповнюючи - продовжувати,
2024.03.29
14:30
Високо на горі наш гетьман вельможний
І кошовий отаман стояли.
Їх обирали козаки…
Вони дивилися на краєвид своєї землі
Та на козаків…
Могутні козаки жили там.
Бо козаки воїни величні,
прославлені у віках.
І кошовий отаман стояли.
Їх обирали козаки…
Вони дивилися на краєвид своєї землі
Та на козаків…
Могутні козаки жили там.
Бо козаки воїни величні,
прославлені у віках.
2024.03.29
14:28
Заселені місця племенами
Стали місцем проживання,
І кожне плем’я очолювали різні князі,
Кожний князь судив, водив на бій очолених людей,
Перший був князь у відвазі
І у мудрості своїй,
А коли ставав не здатним до ладу
І боротьби,
Стали місцем проживання,
І кожне плем’я очолювали різні князі,
Кожний князь судив, водив на бій очолених людей,
Перший був князь у відвазі
І у мудрості своїй,
А коли ставав не здатним до ладу
І боротьби,
2024.03.29
14:27
Жили на світі різні племена,
Розкидаючи свої оселі
на різних куточках землі.
Племена оселялися цілим родом
І мали різні імена ці племена:
Різні племена складали свій рід
Наймудріший,
найстаріший вождь цілим родом керував
Розкидаючи свої оселі
на різних куточках землі.
Племена оселялися цілим родом
І мали різні імена ці племена:
Різні племена складали свій рід
Наймудріший,
найстаріший вождь цілим родом керував
2024.03.29
14:25
Сьогодні день святої Трійці
Зібралися три духа:
Бог триєдиний господь, Бог - син і Бог - дух святий вітають
Над Україною в небі,
Допомогти хочуть.
Так святиться вся природа.
Бог - батько творить мир чудовий,
Бог - син спокутує гріхи,
Зібралися три духа:
Бог триєдиний господь, Бог - син і Бог - дух святий вітають
Над Україною в небі,
Допомогти хочуть.
Так святиться вся природа.
Бог - батько творить мир чудовий,
Бог - син спокутує гріхи,
2024.03.29
14:24
Stop telling people
more than need to know
Stop telling people your business.
Some people talk to you
so they can talk about you
Stop explaining yourself
more than need to know
Stop telling people your business.
Some people talk to you
so they can talk about you
Stop explaining yourself
2024.03.29
14:22
Диво - видіння було уві сні, як віщі ночі:
Мені прийшло видіння,
Щось у темряві світилось.
Я спочатку не повірила своїм очам,
Але уві сні з’явилася Свята Марія,
Яка сяяла мов сонце
І очима розмовляє,
Яке диво на Україну чекає
Мені прийшло видіння,
Щось у темряві світилось.
Я спочатку не повірила своїм очам,
Але уві сні з’явилася Свята Марія,
Яка сяяла мов сонце
І очима розмовляє,
Яке диво на Україну чекає
2024.03.29
14:22
One day, someone will
Love you the way you
deserve to be loved
And you won't have to
fight for it.
Your smile, your eyes,
the way you laugh,
Love you the way you
deserve to be loved
And you won't have to
fight for it.
Your smile, your eyes,
the way you laugh,
2024.03.29
14:20
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід уперед
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід назад.
Так я веду гру світів...
Гра і знову крок та мат!
летять на підлогу шахові фігури.
роблю фігурами хід на угад
якщо я зроблю хід уперед
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід назад.
Так я веду гру світів...
Гра і знову крок та мат!
летять на підлогу шахові фігури.
роблю фігурами хід на угад
2024.03.29
14:19
У кожної відьми десь заховано серце.
А хто знайде його — підкорить відьму собі.
Якщо ти і відьма, то я стану володарем зла.
Відьмине щастя – з вітрами злитися,
Свободу – птаха, в себе впустити.
Відьмине щастя – до смерті битися
А хто знайде його — підкорить відьму собі.
Якщо ти і відьма, то я стану володарем зла.
Відьмине щастя – з вітрами злитися,
Свободу – птаха, в себе впустити.
Відьмине щастя – до смерті битися
2024.03.29
14:18
Душа вічна, можливо,
вона приходила на землю один раз.
Душа не вмирає. Залишаючи колишнє місцеперебування,
вони живуть в інших місцях, які знову приймають їх
Без випробувань і бід не минає життя людське
і не буває спасіння душі.
вона приходила на землю один раз.
Душа не вмирає. Залишаючи колишнє місцеперебування,
вони живуть в інших місцях, які знову приймають їх
Без випробувань і бід не минає життя людське
і не буває спасіння душі.
2024.03.29
14:16
Я слухаю та дивлюся на тебе щодня
Я слухаю та дивлюся на тебе щоночі
Ти випромінюєш життя в своїх очах,
В твої очі світяться від щастя.
На тебе бути схожою хочу.
Навчи мене воювати,
Щоб могла захищати я
Та бути героєм своєї країни.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я слухаю та дивлюся на тебе щоночі
Ти випромінюєш життя в своїх очах,
В твої очі світяться від щастя.
На тебе бути схожою хочу.
Навчи мене воювати,
Щоб могла захищати я
Та бути героєм своєї країни.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Людмила Линдюк (1947) /
Проза
Сюрприз
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сюрприз
–Що сталося? Чому ти нині така збуджена? Невже...? – сусідчині питання сипалися, як просо з сита, і Оксана не
встигала відповісти на жодне.
–Чому ти мовчиш? Адже бачу, що рада! Ділися! – натиск сусідки зменшився, і Оксана, нарешті, змогла відповісти:– Вірьовку слухала!
Анжелі немов солі підсипали: – Ти з глуздом, чи вже
без? Як можна мотузку слухати й від цього ходити, мов
з похмілля? Це ж тобі не струна!
– Не вдавай з себе зовсім некультурну. Краще скажи:
твоє “невже?” стосувалося приїзду Станіслава, я не помиляюся?
– Не мотузки ж…
– Схаменися, дівчино! Згадай, що у нас є видатний хор імени Григорія Вірьовки. Він приїхав до Кишинева з нагоди зміни керівництва у Посольстві України. От я й літала слухати. Він же скрізь відомий, – шпигонула вона подружку.
Задоволена тим, що зачепила, Анжела, хитро всміхаючись, покрутила пальцем біля скроні:
– А ти не кусайся. Он ще й зараз ...літаєш!
– „Схаменися!” Ач, яка! Подумаєш: чи я співаків не чула!
– Таких не чула. І танцюристів, що порхають легше пір’ячка лебединого, не бачила.
Анжела змовкла, пильно придивилася до Оксани, що сяяла... променем на дзвінкій озерній поверхні. Здавалося: торкнешся – забринить. Але терпець її був недовгим:
–Розповідай вже, відчуваю, що горить.
–Чи можна розповісти звук, тембр, дух, почуття? Слів таких не підберу, щоб пояснити, як радість здіймала людську єдність у братерському пориві. Туди б поета,– він би розповів. А до нього ще й композиторів… – Оксана аж захлиналася, розповідаючи.
–Пої-ї-хала! Неначе тебе хтось причарував.
–Так і є: змалечку захоплена, надовго. Чи й не на все
життя. Я не так часто можу дивуватися чуду.
–Ксеню, а ти не закохалася, бува, у співака чи музиканта?
–Навіть у цьому випадку ти б не зрозуміла!Тобі б плачинди чи зáму* створити, щоб задоволення вухами крутило, а мені – інша кухня.
–Це ж треба отак зневажливо до моїх страв, – сплес-
нула Анжела. – Ось прийдеш ти до мене в гості, я тебе тільки чайком пригощу, щоб знала!
Анжела вийшла. Вечірня пора десь довго барилася, дозво-
ляючи дневі впоратися з усіма весінніми справами. Оксана ж, вимогливо перевіряючи твори учнів, сиділа над черговим зошитом, коли подружка знову забігла з новиною:– Чуєш, зірко ясная, Костя приїхав, а Станіслава нема. Можливо, забіжить до тебе гість, – ось тобі печене, щоб було чим пригощати. Я ж бачу: святим духом живеш, – і залишила на тарілці плачинду, приказуючи: – З сиром та цибулькою!
–Чекай, чекай, Анжело, прочитаю тобі на знак подяки вірша, що постукався нині. – Сусідка зупинилася, уважно слухаючи, а Оксана почала з хвилюванням:
У відчинену хвіртку забіг вітерець,
Щоб погратись моїми паперами,
Потім чубом тряхнув, увірвав мій терпець,
Шурхав котиком поміж шпалерами…
–Далі не треба! – Анжела відчинила двері. – Дитина ти свята! А вже скільки живеш на світі? Тобі ж майже … ти ж доросла, вчителюєш!
–Ну то й що з того? Ось ти пропонуєш мені зійтися зі Станіславом.
–Так це ж не для забави, а для життя, – Анжела зникла
за дверима, знову встигши покрутити пальцем: «О-о!»
– Вірші теж не забава, – спробувала Оксана наздогнати
міркування подруги, та «метеор» вже лунав десь у кінці коридору.
Роздумливо поглядаючи то на лист паперу, на якому було написано вірш «Ти свій сумнів покинь…», то на духмяну плачинду подруги, Оксана без вагань відрізала добрий кусень, всілася на робоче місце й почала читати щойно написане,смакую-
чи поетику Анжели: «Запалю я для тебе щасливії зорі…»
Думка її перебігала з роботи до Станіслава, що обіцяє
чекати, доки і вона покохає його усім серцем, потім від нього повернула до Кості, котрий навіть звістки про себе не подає. Вони обидва хороші та лагідні, але їй більше до вподоби саме він. Від одного торкання його душа тремтить. Та що ж - не просить він руки та серця. А в нинішні часи такого вже, напев
но, ніхто й не робить. В усякому разі, ні серед знайомих, ні поміж друзів навіть не думають робити весілля чи вінчання: Зійшлися й живуть. Та хіба ж того хочеться, про таке мріється? „Громадянський шлюб” не для неї. Хоча Анжелка... живе собі з Андрієм, готує пиріжечки та пампушки, заму* та чóрбу**, і ніяких тобі проблем! А в мене школа – квартира, дорóга. Ось і весь ланцюжок. Який там ланцюжок ? Він же хоч загремить коли-небудь то весело, то гірко, а у подруги - справжня … нату-
ральна ”вірьовка”: тихо й одноманітно! Анжела навіть не розуміє, чому для мене послухати цей хор – ціла подія! А так хочеться романтики гарних залицянь, квітів та подарунків, зітхань, нарешті. Невже мені так і не пощастить стати коханою, вийти заміж? Та й що від того переміниться? До моїх турбот приєднається поетика Анжели: смачно нагодувати чоловіка, щоб ...не зазіхав на інших жінок.
«Кохання у чоловіків ховається десь у шлунку», – жартує
подруга, але все ж тримається за неї Андрій. І бачиш ти:
не бідкається Анжела, що їй чогось бракує! Не знає такого
хору - і байдуже. А чи й багато знаю я? Тільки телевізор коли
не коли дивлюся.
По стуку в двері Оксана знала всіх, хто до неї приходить.
Та цей стук був гучним і нетерплячим. «Хто б це міг бути?» –пішла вона до дверей, не роздумуючи, що її за ними чекає. Тільки повернула ключ, – увірвався незнайомець, відштовхнувши господиню, швидко зачинив двері, прикладаючи пальця до губ: - Тихо! За мною женуться розбійники!
Та вона й так німо та перелякано притулилася до стіни. Прислухаючись до метушні у під’їзді і не відчуваючи її,
Оксана поглядом та кивком голови запитала:
– Де ж вони? – не отримуючи відповіді. Другий кивок з мовчазним запитанням: „Хто ти і чого вони мають за тобою гнатися?”
На цей раз він примружив очі і знову таємниче при-
клав палець до губ, безцеремонно розглядаючи дівчину.
Нарешті, вона не витримала й ривком вхопила слухавку, що висіла поруч: –Ало, це міліція?
Та незнайомець стис їй руку, відібрав слухавку й міцно
обійнявши Оксану, почав несамовито обсипати її поцілунками.
–Р-рятуйте! Гвалтують! – вирвався її крик, що пота-
нув у нових поцілунках.
–Невже я так змінився, що й не впізнаєш? – сміючись,
незнайомець відштовхувався разом з Оксаною від телефона. Пручаючись, вона пильніше придивилася і …зрозуміла, що відчинила двері своїй долі, тому що перед нею був її колишній однокласник Костянтин, брат Анжелиного Андрія, що працював тепер співаком у хорі імені Григорія Вірьовки. П’ять років його навчання у Києві розлучили їх, у минулому закоханих школярів.
–Костя! Як ти змужнів! Ой, що ж я маю робити? Адже не вмію так смачно готувати, як Анжелка, так що не втримаю тебе й тепер…
–А я навчу тебе! Вибач, Оксано: коли побачив тебе в залі, гадав, що впізнаєш. Довелося налякати.
–Отже, Анжелка знала, що ти прийдеш, тому й плачинду встигла занести? Ось тобі й «не знаю, яка вірьовка»,передраж-
нила вона подругу, згадавши попередню розмову з повідом-
ленням про приїзд Стася,–ось який сюрприз ти мені підготувала!
--Вони ж повинні були тебе вчора послухати! – звернулася
Оксана до несподіваного гостя.
– Нині послухають! І мають бути нашими дружбами на весіллі.
–А ми про весілля не говорили,– зараз сяюча Оксана була
схожою на квітучу троянду.
Милуючись нею, Костя відповів: – Нині я сватаю тебе, а завтра вранці ми розпишемося, тому що хор їде до Америки на два місяці.Тепер я нічого на потім вже не залишу, чуєш,кохана? Чи любиш мене? Чи підеш за мене?
– Я думала, що по сучасному ти мене вже й не запитаєш про почуття, – міцно цілуючи хлопця, Оксана щиро засміялася: – Ну й Анжела! Ну й сюрприз! Зв’язала таки нас ..„Вірьовкою”!
----------------------------------------
Зама*- куриний суп з лапшею (рум.)
Чорба**- борщ (рум.)
встигала відповісти на жодне.
–Чому ти мовчиш? Адже бачу, що рада! Ділися! – натиск сусідки зменшився, і Оксана, нарешті, змогла відповісти:– Вірьовку слухала!
Анжелі немов солі підсипали: – Ти з глуздом, чи вже
без? Як можна мотузку слухати й від цього ходити, мов
з похмілля? Це ж тобі не струна!
– Не вдавай з себе зовсім некультурну. Краще скажи:
твоє “невже?” стосувалося приїзду Станіслава, я не помиляюся?
– Не мотузки ж…
– Схаменися, дівчино! Згадай, що у нас є видатний хор імени Григорія Вірьовки. Він приїхав до Кишинева з нагоди зміни керівництва у Посольстві України. От я й літала слухати. Він же скрізь відомий, – шпигонула вона подружку.
Задоволена тим, що зачепила, Анжела, хитро всміхаючись, покрутила пальцем біля скроні:
– А ти не кусайся. Он ще й зараз ...літаєш!
– „Схаменися!” Ач, яка! Подумаєш: чи я співаків не чула!
– Таких не чула. І танцюристів, що порхають легше пір’ячка лебединого, не бачила.
Анжела змовкла, пильно придивилася до Оксани, що сяяла... променем на дзвінкій озерній поверхні. Здавалося: торкнешся – забринить. Але терпець її був недовгим:
–Розповідай вже, відчуваю, що горить.
–Чи можна розповісти звук, тембр, дух, почуття? Слів таких не підберу, щоб пояснити, як радість здіймала людську єдність у братерському пориві. Туди б поета,– він би розповів. А до нього ще й композиторів… – Оксана аж захлиналася, розповідаючи.
–Пої-ї-хала! Неначе тебе хтось причарував.
–Так і є: змалечку захоплена, надовго. Чи й не на все
життя. Я не так часто можу дивуватися чуду.
–Ксеню, а ти не закохалася, бува, у співака чи музиканта?
–Навіть у цьому випадку ти б не зрозуміла!Тобі б плачинди чи зáму* створити, щоб задоволення вухами крутило, а мені – інша кухня.
–Це ж треба отак зневажливо до моїх страв, – сплес-
нула Анжела. – Ось прийдеш ти до мене в гості, я тебе тільки чайком пригощу, щоб знала!
Анжела вийшла. Вечірня пора десь довго барилася, дозво-
ляючи дневі впоратися з усіма весінніми справами. Оксана ж, вимогливо перевіряючи твори учнів, сиділа над черговим зошитом, коли подружка знову забігла з новиною:– Чуєш, зірко ясная, Костя приїхав, а Станіслава нема. Можливо, забіжить до тебе гість, – ось тобі печене, щоб було чим пригощати. Я ж бачу: святим духом живеш, – і залишила на тарілці плачинду, приказуючи: – З сиром та цибулькою!
–Чекай, чекай, Анжело, прочитаю тобі на знак подяки вірша, що постукався нині. – Сусідка зупинилася, уважно слухаючи, а Оксана почала з хвилюванням:
У відчинену хвіртку забіг вітерець,
Щоб погратись моїми паперами,
Потім чубом тряхнув, увірвав мій терпець,
Шурхав котиком поміж шпалерами…
–Далі не треба! – Анжела відчинила двері. – Дитина ти свята! А вже скільки живеш на світі? Тобі ж майже … ти ж доросла, вчителюєш!
–Ну то й що з того? Ось ти пропонуєш мені зійтися зі Станіславом.
–Так це ж не для забави, а для життя, – Анжела зникла
за дверима, знову встигши покрутити пальцем: «О-о!»
– Вірші теж не забава, – спробувала Оксана наздогнати
міркування подруги, та «метеор» вже лунав десь у кінці коридору.
Роздумливо поглядаючи то на лист паперу, на якому було написано вірш «Ти свій сумнів покинь…», то на духмяну плачинду подруги, Оксана без вагань відрізала добрий кусень, всілася на робоче місце й почала читати щойно написане,смакую-
чи поетику Анжели: «Запалю я для тебе щасливії зорі…»
Думка її перебігала з роботи до Станіслава, що обіцяє
чекати, доки і вона покохає його усім серцем, потім від нього повернула до Кості, котрий навіть звістки про себе не подає. Вони обидва хороші та лагідні, але їй більше до вподоби саме він. Від одного торкання його душа тремтить. Та що ж - не просить він руки та серця. А в нинішні часи такого вже, напев
но, ніхто й не робить. В усякому разі, ні серед знайомих, ні поміж друзів навіть не думають робити весілля чи вінчання: Зійшлися й живуть. Та хіба ж того хочеться, про таке мріється? „Громадянський шлюб” не для неї. Хоча Анжелка... живе собі з Андрієм, готує пиріжечки та пампушки, заму* та чóрбу**, і ніяких тобі проблем! А в мене школа – квартира, дорóга. Ось і весь ланцюжок. Який там ланцюжок ? Він же хоч загремить коли-небудь то весело, то гірко, а у подруги - справжня … нату-
ральна ”вірьовка”: тихо й одноманітно! Анжела навіть не розуміє, чому для мене послухати цей хор – ціла подія! А так хочеться романтики гарних залицянь, квітів та подарунків, зітхань, нарешті. Невже мені так і не пощастить стати коханою, вийти заміж? Та й що від того переміниться? До моїх турбот приєднається поетика Анжели: смачно нагодувати чоловіка, щоб ...не зазіхав на інших жінок.
«Кохання у чоловіків ховається десь у шлунку», – жартує
подруга, але все ж тримається за неї Андрій. І бачиш ти:
не бідкається Анжела, що їй чогось бракує! Не знає такого
хору - і байдуже. А чи й багато знаю я? Тільки телевізор коли
не коли дивлюся.
По стуку в двері Оксана знала всіх, хто до неї приходить.
Та цей стук був гучним і нетерплячим. «Хто б це міг бути?» –пішла вона до дверей, не роздумуючи, що її за ними чекає. Тільки повернула ключ, – увірвався незнайомець, відштовхнувши господиню, швидко зачинив двері, прикладаючи пальця до губ: - Тихо! За мною женуться розбійники!
Та вона й так німо та перелякано притулилася до стіни. Прислухаючись до метушні у під’їзді і не відчуваючи її,
Оксана поглядом та кивком голови запитала:
– Де ж вони? – не отримуючи відповіді. Другий кивок з мовчазним запитанням: „Хто ти і чого вони мають за тобою гнатися?”
На цей раз він примружив очі і знову таємниче при-
клав палець до губ, безцеремонно розглядаючи дівчину.
Нарешті, вона не витримала й ривком вхопила слухавку, що висіла поруч: –Ало, це міліція?
Та незнайомець стис їй руку, відібрав слухавку й міцно
обійнявши Оксану, почав несамовито обсипати її поцілунками.
–Р-рятуйте! Гвалтують! – вирвався її крик, що пота-
нув у нових поцілунках.
–Невже я так змінився, що й не впізнаєш? – сміючись,
незнайомець відштовхувався разом з Оксаною від телефона. Пручаючись, вона пильніше придивилася і …зрозуміла, що відчинила двері своїй долі, тому що перед нею був її колишній однокласник Костянтин, брат Анжелиного Андрія, що працював тепер співаком у хорі імені Григорія Вірьовки. П’ять років його навчання у Києві розлучили їх, у минулому закоханих школярів.
–Костя! Як ти змужнів! Ой, що ж я маю робити? Адже не вмію так смачно готувати, як Анжелка, так що не втримаю тебе й тепер…
–А я навчу тебе! Вибач, Оксано: коли побачив тебе в залі, гадав, що впізнаєш. Довелося налякати.
–Отже, Анжелка знала, що ти прийдеш, тому й плачинду встигла занести? Ось тобі й «не знаю, яка вірьовка»,передраж-
нила вона подругу, згадавши попередню розмову з повідом-
ленням про приїзд Стася,–ось який сюрприз ти мені підготувала!
--Вони ж повинні були тебе вчора послухати! – звернулася
Оксана до несподіваного гостя.
– Нині послухають! І мають бути нашими дружбами на весіллі.
–А ми про весілля не говорили,– зараз сяюча Оксана була
схожою на квітучу троянду.
Милуючись нею, Костя відповів: – Нині я сватаю тебе, а завтра вранці ми розпишемося, тому що хор їде до Америки на два місяці.Тепер я нічого на потім вже не залишу, чуєш,кохана? Чи любиш мене? Чи підеш за мене?
– Я думала, що по сучасному ти мене вже й не запитаєш про почуття, – міцно цілуючи хлопця, Оксана щиро засміялася: – Ну й Анжела! Ну й сюрприз! Зв’язала таки нас ..„Вірьовкою”!
----------------------------------------
Зама*- куриний суп з лапшею (рум.)
Чорба**- борщ (рум.)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію