ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Людмила Линдюк (1947) /
Проза
У полоні зими
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
У полоні зими
Назад їхалося важко. Дядько Андрій, тато Василька, сварився:
– Замело – не пробратися! Може, повернемо назад?
Але попереду проїхав бульдозер і вантажна машина. Рух полегшився.
Хлопчики захоплено поглинали дорожні пригоди. Михасик запитав у Василька:
– А ти бульдозеристом будеш чи шофером?
– Я буду татом! – голосно відповів Василько.Михасик здивовано поглянув на діда і через мить запитав:
– Скажи, а що треба вміти, щоб бути татом?
Дід весело розсміявся:
– Ти зібрався ним стати? Чуєш, – звернувся він до дядька Андрія, – наші хлопці вже збираються татами бути та питаються, що для цього потрібно вміти...
Андрій виводив буксуючу машину з купи снігу і не зважив на сказане.
А дід ще довго посміювався, покрехтуючи та знизуючи плечима:
– Ось тобі й онуки! Ну й ростуть. Можливо, богатирями станете?
Але все ж пообіцяв відповісти Михасикові, коли вже будуть вдома.
Рідний двір зачекався відсутніх, бо тут багато перемінилося: дерева й кущі похилилися під вагою великого снігу. Поламалися старі гілки, а тоненькі деревця понахилялися до землі. Дахи хат стали незнайомо великими. Вікон майже не було видно: високі снігові намети лягли невідомо яким чаклунством так, що верхні спускалися на нижні, створюючи неповторні палаци цариці-зими.
Василько всю увагу кинув за вікно машини, слідкуючи, щоб ні краплини враження не пропало. Він не встигав звертатись до діда, дивуючись з одного приводу, а другий вже наздоганяв, чимраз частіше збуджуючи увагу хлопчика. Тільки й чулося: «Діду, діду!»
Питання поглиналися, не встигаючи вискочити, тому дід
жартівливо скаржився йому ж:
– Ти мені в потилиці вже дірку пробив словом «Діду!»
Василько уважно поглянув на нього, помітив, що сказано без образ, і через хвилину вже знов лунало його радісне: «Діду! Ми попали в полон до зими!»
Коли під’їхали до двору, всі разом вигукнули:
– А де ж він, наш двір?
– Ось зайдемо в ту барлогу снігову, отам і побачимо. – Дід пішов першим.
До хвіртки і від неї далі вже хтось намагався пройти, але з боку хати від дверей чулося, як хтось шурхає черпаками з двох боків.
– Мамо, татко! – здогадався Михасик, – я вже тут з Васильком, дідом та дядьком Андрієм. Ми з цього боку втопчемо сніг!
Машина залишилася на дорозі. А компанія почала чоботами та залишеними у багажнику лопатами відгортати надзвичайну щедрість зими.
– Бач, біля споруд намело так, неначе за ніч вони стали пагорбками чи дивовижними чудовиськами.
– Діду, я вже чую, як з того боку тато дихає, а біля нього Барбос стрибає! – Михасик задоволено працював ногами, розкидаючи сніг. Василько зупинився, провів рукавом під носом і почав чекати: хто перший з’явиться з-поза намету. А Батьки Михасика взялися за руки і, обійнявшись, пробили своїми тілами рештки снігової пастки, весело впавши перед прибулими.
Що тут почалося! Дідусь підштовхнув Михасика до купи, почав засипати снігом, а дядько Андрій з Васильком допомагали йому. І вийшла ...куча мала. Зупинила гамір бабчина присказка:
– З радощами в хату – щастя цілий рік! Будете посівати чи колядувати?
– Посівати! – Василько вже впізнав бабусю і, зраділий, почав знизу догори кидати зерна, що завбачливо насипала йому в кишеню мама:
– Вам – щастя та здоров’я, а мені – калачі та гривні!
Бабка не розгубилася і відповіла:
– Нехай і тобі буде щастя та здоров’я, а в нас не виводяться калачі та гривні! Ти, онучику, вже чудово вимовляєш літеру «РИ».
– Не р-ри, а ер-р. Так мене мама вчить! Слухай, як я кажу: тр-рактор-р-р! Бульдозерр!
– Напевне, Дід Мороз тобі за це щось важливе і гарне принесе в нашій хаті, так, діду? – бабуся вже виймала з печі щось духмяне й апетитне. А дід вийшов до сіней, і через хвилинку в обидвох хлопчиків вже були в руках гантелі.
– Казав мені Дід Мороз, що мої онуки виростуть богатирями, коли робитимуть вправи кожного ранку. Тоді захищатимуть нас від усякого лиха. Ні в якому разі не дозволяйте лихові приходити! Співайте колядки, що відганяють його від оселі! – очі діда примружено всміхалися.
– Цур його, пек! – сказав Михасик. – Ходімо, братику, змагатися: хто більше гантелю підійме! – Михасик розвеселив дорослих, а Василько вже почав виходити з-за столу.Але бабуся зупинила:
– Перед змаганнями поїсти треба гарненько, а тоді й за справу братися.
Барбос скавулив у сінях.
– На, Васильку, дай йому горщик з їжею: буду ж замело, а він голодний. – Бабуся подала Василькові горщика. – Та скажи йому, що ти непоганий, аби він тебе не зачіпав.
Всі стихли.
Василько відчинив хатні двері і проговорив скоромовкою:
– Барбосе! Їж на здоров’я! Я непоганий, непоганий,непоганий...
Хор-роший я! – швидко поставив горщик і зайшов до кімнати, бабуся плеснула йому водою на руки й вимовила:
– Будете друзями, коли непоганий!
Такої смачної їжі Василько ще ніколи не їв, про що й сповістив усій чесній компанії. Бабка з задоволенням сплеснула долонями:
– І непоганий господар, і їдак хор-роший, і вправи робитиме!
Затримаймо його, діду, у нас: нам потрібен ще один вправний господар!
– Якщо можна, я буду у вас довго жити, бо до вас часто радість приходить!
2005 р.
– Замело – не пробратися! Може, повернемо назад?
Але попереду проїхав бульдозер і вантажна машина. Рух полегшився.
Хлопчики захоплено поглинали дорожні пригоди. Михасик запитав у Василька:
– А ти бульдозеристом будеш чи шофером?
– Я буду татом! – голосно відповів Василько.Михасик здивовано поглянув на діда і через мить запитав:
– Скажи, а що треба вміти, щоб бути татом?
Дід весело розсміявся:
– Ти зібрався ним стати? Чуєш, – звернувся він до дядька Андрія, – наші хлопці вже збираються татами бути та питаються, що для цього потрібно вміти...
Андрій виводив буксуючу машину з купи снігу і не зважив на сказане.
А дід ще довго посміювався, покрехтуючи та знизуючи плечима:
– Ось тобі й онуки! Ну й ростуть. Можливо, богатирями станете?
Але все ж пообіцяв відповісти Михасикові, коли вже будуть вдома.
Рідний двір зачекався відсутніх, бо тут багато перемінилося: дерева й кущі похилилися під вагою великого снігу. Поламалися старі гілки, а тоненькі деревця понахилялися до землі. Дахи хат стали незнайомо великими. Вікон майже не було видно: високі снігові намети лягли невідомо яким чаклунством так, що верхні спускалися на нижні, створюючи неповторні палаци цариці-зими.
Василько всю увагу кинув за вікно машини, слідкуючи, щоб ні краплини враження не пропало. Він не встигав звертатись до діда, дивуючись з одного приводу, а другий вже наздоганяв, чимраз частіше збуджуючи увагу хлопчика. Тільки й чулося: «Діду, діду!»
Питання поглиналися, не встигаючи вискочити, тому дід
жартівливо скаржився йому ж:
– Ти мені в потилиці вже дірку пробив словом «Діду!»
Василько уважно поглянув на нього, помітив, що сказано без образ, і через хвилину вже знов лунало його радісне: «Діду! Ми попали в полон до зими!»
Коли під’їхали до двору, всі разом вигукнули:
– А де ж він, наш двір?
– Ось зайдемо в ту барлогу снігову, отам і побачимо. – Дід пішов першим.
До хвіртки і від неї далі вже хтось намагався пройти, але з боку хати від дверей чулося, як хтось шурхає черпаками з двох боків.
– Мамо, татко! – здогадався Михасик, – я вже тут з Васильком, дідом та дядьком Андрієм. Ми з цього боку втопчемо сніг!
Машина залишилася на дорозі. А компанія почала чоботами та залишеними у багажнику лопатами відгортати надзвичайну щедрість зими.
– Бач, біля споруд намело так, неначе за ніч вони стали пагорбками чи дивовижними чудовиськами.
– Діду, я вже чую, як з того боку тато дихає, а біля нього Барбос стрибає! – Михасик задоволено працював ногами, розкидаючи сніг. Василько зупинився, провів рукавом під носом і почав чекати: хто перший з’явиться з-поза намету. А Батьки Михасика взялися за руки і, обійнявшись, пробили своїми тілами рештки снігової пастки, весело впавши перед прибулими.
Що тут почалося! Дідусь підштовхнув Михасика до купи, почав засипати снігом, а дядько Андрій з Васильком допомагали йому. І вийшла ...куча мала. Зупинила гамір бабчина присказка:
– З радощами в хату – щастя цілий рік! Будете посівати чи колядувати?
– Посівати! – Василько вже впізнав бабусю і, зраділий, почав знизу догори кидати зерна, що завбачливо насипала йому в кишеню мама:
– Вам – щастя та здоров’я, а мені – калачі та гривні!
Бабка не розгубилася і відповіла:
– Нехай і тобі буде щастя та здоров’я, а в нас не виводяться калачі та гривні! Ти, онучику, вже чудово вимовляєш літеру «РИ».
– Не р-ри, а ер-р. Так мене мама вчить! Слухай, як я кажу: тр-рактор-р-р! Бульдозерр!
– Напевне, Дід Мороз тобі за це щось важливе і гарне принесе в нашій хаті, так, діду? – бабуся вже виймала з печі щось духмяне й апетитне. А дід вийшов до сіней, і через хвилинку в обидвох хлопчиків вже були в руках гантелі.
– Казав мені Дід Мороз, що мої онуки виростуть богатирями, коли робитимуть вправи кожного ранку. Тоді захищатимуть нас від усякого лиха. Ні в якому разі не дозволяйте лихові приходити! Співайте колядки, що відганяють його від оселі! – очі діда примружено всміхалися.
– Цур його, пек! – сказав Михасик. – Ходімо, братику, змагатися: хто більше гантелю підійме! – Михасик розвеселив дорослих, а Василько вже почав виходити з-за столу.Але бабуся зупинила:
– Перед змаганнями поїсти треба гарненько, а тоді й за справу братися.
Барбос скавулив у сінях.
– На, Васильку, дай йому горщик з їжею: буду ж замело, а він голодний. – Бабуся подала Василькові горщика. – Та скажи йому, що ти непоганий, аби він тебе не зачіпав.
Всі стихли.
Василько відчинив хатні двері і проговорив скоромовкою:
– Барбосе! Їж на здоров’я! Я непоганий, непоганий,непоганий...
Хор-роший я! – швидко поставив горщик і зайшов до кімнати, бабуся плеснула йому водою на руки й вимовила:
– Будете друзями, коли непоганий!
Такої смачної їжі Василько ще ніколи не їв, про що й сповістив усій чесній компанії. Бабка з задоволенням сплеснула долонями:
– І непоганий господар, і їдак хор-роший, і вправи робитиме!
Затримаймо його, діду, у нас: нам потрібен ще один вправний господар!
– Якщо можна, я буду у вас довго жити, бо до вас часто радість приходить!
2005 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію