ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Людмила Линдюк (1947) /
Проза
Сойка-дуплянка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сойка-дуплянка
Жив у колишньому світі цар Берендей. І якщо хто-небудь з вас
думає, що зараз піде мова про стародавні часи, – він помиляється.
Поміркуйте самі. Прокинувся Берендей рано-ранісінько, а ранок уже
сміється, дивуючись веселій грі вітра. Гуде під колесами дорога, а
на столах у дитячому садку вже стоїть ароматна їжа!
І закортіло Берендею визирнути через царське віконце зі свого
терема у довколишній світ. Його увагу привернуло незвичне
видовище: з дупла величезного дуба хтось по-господарськи викидає
зіпсовані жолуді, горіхову скорлупу, луску соняшникових зерен, брудні
пухівки, навіть мілку соломку, розділену на шматочки. Широко
розкривши очі, Берендей – на то він і цар! – почав міркувати: хто це в
його володіннях такий ранній чистюля? Як же він здивувався, коли
замість білочки, котру він мав надію побачити тут, з дупла з’явилася
птаха з синім дзеркальцем на крилі та невеличким «тривожним»
хохолком. Це була сойка – руйнівниця мілких гніздечок. Ще більше
здивувався Берендей: «Чому ж вона наводить порядок саме в білчиному
дуплі? Де ж сама господиня? Неподобство у царстві!»
І раптом він побачив, що птаха тягне білку за пухнастий хвіст, намага
ючись виштовхнути і саму її, а білка ніскільки не опирається. Так ось у
чому справа! Білочка чомусь загинула в дуплі, а сойка, очевидно, намага
ється зайняти її місце. Але як же більчата? Вже такий час, що у попередньої
господині дупла повинні з’явитися малятки!
Берендей схвильовано потер собі скроні: «Можливо, сойка з’їла їх?»
Відповідь він отримав пізніше, коли сойка відправилася в дальній ліс і
прилетіла звідти з жолудями. Туди-сюди літала вона, начебто човник,
там-сям пурхали її крила, і ні разу не повернулася з порожнім клювом.
Намагаючись встигнути, поки птиця не з’явилася наступного разу,
Берендей відправив до дупла жвавого горобчика: «Дізнайся, чи живі
більчата». Той швидко приніс новину, що живі, але жолудів не їдять –
ще занадто малі.
– Ага! Виходить, що сойка проявила благородство та збирається
підгодувати малюків! – радів лісовий цар. – Треба відправити горобчика
до старої мудрої сови: нехай підкаже, як врятувати пташенят і допомогти
птасі.
Сказано – зроблено! Мудра сова дала термінову телеграму: «Більчатам
потрібна білка, котра має маляток. Тоді і допомога сойки піде усім на користь».
Що тут почалося в лісі! Пернаті – підлеглі Берендея – ринулися на розшуки
мами-більчихи і скоро, недалечко від царського терема, знайшли таку в
крислатих гілках старого клена, де жила вона з двома своїми діточками.
Скільки було радощів, коли чужа білочка погодилася допомогти сирітським
малюкам! Навіть завжди сумний дуб веселіше підняв повіки своїх втомлених
очей. А сойка, радісна від такої допомоги, разом зі своїми подругами почала
носити білочці та її потомству гриби і ягідки, жолуді та горіхи. Мудра сова теж
клопоталася: як тільки надходила темна нічь, вона з друзями чергувала біля дупла,
не допускаючи в нього жодного хижого брата.
Цар Берендей, задоволений подібним ходом справи, об’явив сойці та її
подругам, усім горобчикам, що допомагали більчатам, Берендеєвську подяку,
даруючи кожному учаснику спасіння більчат персональні царські подарунки.
Ось і казці кінець, а хто слухав – молодець!
2005 р.
думає, що зараз піде мова про стародавні часи, – він помиляється.
Поміркуйте самі. Прокинувся Берендей рано-ранісінько, а ранок уже
сміється, дивуючись веселій грі вітра. Гуде під колесами дорога, а
на столах у дитячому садку вже стоїть ароматна їжа!
І закортіло Берендею визирнути через царське віконце зі свого
терема у довколишній світ. Його увагу привернуло незвичне
видовище: з дупла величезного дуба хтось по-господарськи викидає
зіпсовані жолуді, горіхову скорлупу, луску соняшникових зерен, брудні
пухівки, навіть мілку соломку, розділену на шматочки. Широко
розкривши очі, Берендей – на то він і цар! – почав міркувати: хто це в
його володіннях такий ранній чистюля? Як же він здивувався, коли
замість білочки, котру він мав надію побачити тут, з дупла з’явилася
птаха з синім дзеркальцем на крилі та невеличким «тривожним»
хохолком. Це була сойка – руйнівниця мілких гніздечок. Ще більше
здивувався Берендей: «Чому ж вона наводить порядок саме в білчиному
дуплі? Де ж сама господиня? Неподобство у царстві!»
І раптом він побачив, що птаха тягне білку за пухнастий хвіст, намага
ючись виштовхнути і саму її, а білка ніскільки не опирається. Так ось у
чому справа! Білочка чомусь загинула в дуплі, а сойка, очевидно, намага
ється зайняти її місце. Але як же більчата? Вже такий час, що у попередньої
господині дупла повинні з’явитися малятки!
Берендей схвильовано потер собі скроні: «Можливо, сойка з’їла їх?»
Відповідь він отримав пізніше, коли сойка відправилася в дальній ліс і
прилетіла звідти з жолудями. Туди-сюди літала вона, начебто човник,
там-сям пурхали її крила, і ні разу не повернулася з порожнім клювом.
Намагаючись встигнути, поки птиця не з’явилася наступного разу,
Берендей відправив до дупла жвавого горобчика: «Дізнайся, чи живі
більчата». Той швидко приніс новину, що живі, але жолудів не їдять –
ще занадто малі.
– Ага! Виходить, що сойка проявила благородство та збирається
підгодувати малюків! – радів лісовий цар. – Треба відправити горобчика
до старої мудрої сови: нехай підкаже, як врятувати пташенят і допомогти
птасі.
Сказано – зроблено! Мудра сова дала термінову телеграму: «Більчатам
потрібна білка, котра має маляток. Тоді і допомога сойки піде усім на користь».
Що тут почалося в лісі! Пернаті – підлеглі Берендея – ринулися на розшуки
мами-більчихи і скоро, недалечко від царського терема, знайшли таку в
крислатих гілках старого клена, де жила вона з двома своїми діточками.
Скільки було радощів, коли чужа білочка погодилася допомогти сирітським
малюкам! Навіть завжди сумний дуб веселіше підняв повіки своїх втомлених
очей. А сойка, радісна від такої допомоги, разом зі своїми подругами почала
носити білочці та її потомству гриби і ягідки, жолуді та горіхи. Мудра сова теж
клопоталася: як тільки надходила темна нічь, вона з друзями чергувала біля дупла,
не допускаючи в нього жодного хижого брата.
Цар Берендей, задоволений подібним ходом справи, об’явив сойці та її
подругам, усім горобчикам, що допомагали більчатам, Берендеєвську подяку,
даруючи кожному учаснику спасіння більчат персональні царські подарунки.
Ось і казці кінець, а хто слухав – молодець!
2005 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію