ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче, булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Цимбалюк (1971) /
Вірші
Хроніка одного обертання
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хроніка одного обертання
…В млині старому, у склепіннях павутиння,
У брудно-сірих, перепріло-ржавих тінях,
Від самої долівки до склепіння,
Лунало скреготіння в сінях чорних –
Там оберталися й гули камінні жорна…
…Гули журливо, усамітнено й похмуро –
Вони були колись міцним підніжжям муру…
Єдиним, цілим, Каменем Наріжним…
На нього сів колись спочити сам Всевишній…
Була у нього думка: Храм звести…
Простий і білий, у якому Я і Ти,
У Сонця Променях, живі, могли б зігрітися…
Й на Мові Серця до Всевишнього молитися…
…Але одного дня допитлива людина,
Взяла й розбила вістрям камінь той єдиний…
І обернула тоді Віхола Блукання
Наріжний Камінь той на Камінь Спотикання…
А білий чоловік, вдягнувшись в Чорне,
Тоді поставив на Воді камінні жорна…
…Отак, на березі ріки, в оковах мли,
Постав на камені для храму Камінь-Млин…
Вода текла і шпиці-лопаті штовхала,
Вагою власною вісь жорен підпихала,
А мельник зверху засипав в діру зерно,
Яке у міх внизу стікало борошном…
…І це невпинне, монотонне обертання,
Здавалось, вимовило Камінь Спотикання…
Бо, замісивши борошно зерна на тісто,
Пік Чорний Мельник Білий Хліб… Було що їсти…
…Але одного дня у млин прийшла біда –
На річці раптом пересохла вся вода…
У літо те на полі жито не вродило…
І от тоді між жорен впало перше Тіло…
І ще вправніше завертілись сірі жорна,
Бо вже не мельник правив там, а Вершник Чорний…
…Мололи жорна з тріском й хрускотом кістки,
Зминали плоть на борошно, як черепки…
Вбирало в Душу Невмирущу річки русло,
Червону Кров людську, що вистигала й гусла…
З тих пір води стекло чимало з-під гори,
Та на Горі тій не міняють правил гри…
…Прийде весна, порозквітають білим вишні…
Новий Камінчик покладе в садку Всевишній…
Однак людина оберне в своїх блуканнях,
Наріжний Камінь знов на Камінь Спотикання…
Обмовить, зрадить, перекрутить, розіпне,
І, похмелившись на зорі, в пітьмі засне…
…В млині старому грають тіні сіро-чорні…
Вростають в землю, ніби Хрест, камінні жорна…
І Храму знов у нас нема – одні руїни…
От тільки Річка розрізає Україну…
Кумпала Вір,24.11.2008 року,
м. Хмельницький
У брудно-сірих, перепріло-ржавих тінях,
Від самої долівки до склепіння,
Лунало скреготіння в сінях чорних –
Там оберталися й гули камінні жорна…
…Гули журливо, усамітнено й похмуро –
Вони були колись міцним підніжжям муру…
Єдиним, цілим, Каменем Наріжним…
На нього сів колись спочити сам Всевишній…
Була у нього думка: Храм звести…
Простий і білий, у якому Я і Ти,
У Сонця Променях, живі, могли б зігрітися…
Й на Мові Серця до Всевишнього молитися…
…Але одного дня допитлива людина,
Взяла й розбила вістрям камінь той єдиний…
І обернула тоді Віхола Блукання
Наріжний Камінь той на Камінь Спотикання…
А білий чоловік, вдягнувшись в Чорне,
Тоді поставив на Воді камінні жорна…
…Отак, на березі ріки, в оковах мли,
Постав на камені для храму Камінь-Млин…
Вода текла і шпиці-лопаті штовхала,
Вагою власною вісь жорен підпихала,
А мельник зверху засипав в діру зерно,
Яке у міх внизу стікало борошном…
…І це невпинне, монотонне обертання,
Здавалось, вимовило Камінь Спотикання…
Бо, замісивши борошно зерна на тісто,
Пік Чорний Мельник Білий Хліб… Було що їсти…
…Але одного дня у млин прийшла біда –
На річці раптом пересохла вся вода…
У літо те на полі жито не вродило…
І от тоді між жорен впало перше Тіло…
І ще вправніше завертілись сірі жорна,
Бо вже не мельник правив там, а Вершник Чорний…
…Мололи жорна з тріском й хрускотом кістки,
Зминали плоть на борошно, як черепки…
Вбирало в Душу Невмирущу річки русло,
Червону Кров людську, що вистигала й гусла…
З тих пір води стекло чимало з-під гори,
Та на Горі тій не міняють правил гри…
…Прийде весна, порозквітають білим вишні…
Новий Камінчик покладе в садку Всевишній…
Однак людина оберне в своїх блуканнях,
Наріжний Камінь знов на Камінь Спотикання…
Обмовить, зрадить, перекрутить, розіпне,
І, похмелившись на зорі, в пітьмі засне…
…В млині старому грають тіні сіро-чорні…
Вростають в землю, ніби Хрест, камінні жорна…
І Храму знов у нас нема – одні руїни…
От тільки Річка розрізає Україну…
Кумпала Вір,24.11.2008 року,
м. Хмельницький
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію