ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
2024.03.26
22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
2024.03.26
22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
2024.03.26
21:08
Акторе,..
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
2024.03.26
19:26
Неужели это всё? Неужели вот именно сейчас, в первые дни лета, когда барышни на улице пронзают твоё сердце острыми, высвобожденными от кольчуги бюстгальтеров сосками, когда в голове бурлит громадьё планов на отпуск, когда ты, чёрт возьми, уже почти всего
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
2024.03.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Скорода (1988) /
Вірші
Ліжкова драма (на двох акторів і клаптик паперу)
– Я втирала кавову гущу
І гречано-медові трави…
– Я не швидко тебе відпущу.
Дай упитись і дай уп’ятись,
Ще цілунок, іще, і..
– Досить!
Не для тебе я тут, а здатись
Я не в силах тому, хто просить…
– Нащо просить? Куди? До шлюбу?
– І туди, і у пекло з раєм,
Він за мене уб’є – так любить, –
Я ж не щиро його кохаю.
– То тікай і ходім зі мною!
Ми удвох, нам до зір!..
– А далі?
Йшла, вже йшла зі слізьми рікою…
Чи не правду кажу?
– Не знаю…
– А що знаєш, кого, мій милий?
Тобі легко наліво йдеться,
Бо ти знаєш, чекати вмію
І не сплю я із ким прийдеться.
– Ти права, ніде правди діти…
Але то вікове, минеться.
Будуть в нас синьоокі діти
І я буду твоїм за безцінь…
– Кажеш безцінь…та я авансом,
Заплатила тобі душею.
Користуйся останнім шансом,
Ну ж, давай, називай своєю!
– Чи ти бачиш, що ця любов
Мені ломить усеньке тіло?
Я б зборов, сотню раз зборов,
Якби й ти на мить збайдужіла
До моїх, до своїх, до наших
Днів, цілунків, очей, світанків
І пустила, пустила… Нащо
Ти тримаєш, скажи, коханко?
– Я? Навмисне? Та не казися!
Я тікаю, чаклую – марно!
Все намарно, боги взялися…
Ті боги, що фільтрують карму…
Я на тебе пускала тýман,
Щоб забув, і щоб іншу звабив,
Щоб про мене не снив, не думав,
Або чари безсилі, áбо…
– Зупинисяяя! І ти в те віриш?
– У ті чари?
– Та ради Бога,
Як не любиш, то кинь!
– Чи кинеш?
– Я не пущу тебе до нього!
Якби ти ‘го любила ревно,
Я б забув з розумінням: пізно.
Втім, достоту, достоту певний,
Що ми втратим себе нарізно.
Когось здуриш – собі ж не збрешеш.
Доки світ не зійшовся клином,
Дай я косу тобі розчешу,
Поцілую вуста калинно…
……………………………
Утекла… щезла десь над ранок,
Залишила строфу-записку.
Вона з тих ще, ще з тих коханок,
Які словом б’ють, як по писку:
«Я не знайшла причин сказати «Ні»,
Хоч всоте в одну річку ми входили.
Якби ти знав, що я в цьому житті
Ніким так, як тобою не горіла».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ліжкова драма (на двох акторів і клаптик паперу)
Це ж буває така любов…
Чи любов все-таки буває?
Оксана Пухонська
– Твоє тіло на смак, як кава…– Я втирала кавову гущу
І гречано-медові трави…
– Я не швидко тебе відпущу.
Дай упитись і дай уп’ятись,
Ще цілунок, іще, і..
– Досить!
Не для тебе я тут, а здатись
Я не в силах тому, хто просить…
– Нащо просить? Куди? До шлюбу?
– І туди, і у пекло з раєм,
Він за мене уб’є – так любить, –
Я ж не щиро його кохаю.
– То тікай і ходім зі мною!
Ми удвох, нам до зір!..
– А далі?
Йшла, вже йшла зі слізьми рікою…
Чи не правду кажу?
– Не знаю…
– А що знаєш, кого, мій милий?
Тобі легко наліво йдеться,
Бо ти знаєш, чекати вмію
І не сплю я із ким прийдеться.
– Ти права, ніде правди діти…
Але то вікове, минеться.
Будуть в нас синьоокі діти
І я буду твоїм за безцінь…
– Кажеш безцінь…та я авансом,
Заплатила тобі душею.
Користуйся останнім шансом,
Ну ж, давай, називай своєю!
– Чи ти бачиш, що ця любов
Мені ломить усеньке тіло?
Я б зборов, сотню раз зборов,
Якби й ти на мить збайдужіла
До моїх, до своїх, до наших
Днів, цілунків, очей, світанків
І пустила, пустила… Нащо
Ти тримаєш, скажи, коханко?
– Я? Навмисне? Та не казися!
Я тікаю, чаклую – марно!
Все намарно, боги взялися…
Ті боги, що фільтрують карму…
Я на тебе пускала тýман,
Щоб забув, і щоб іншу звабив,
Щоб про мене не снив, не думав,
Або чари безсилі, áбо…
– Зупинисяяя! І ти в те віриш?
– У ті чари?
– Та ради Бога,
Як не любиш, то кинь!
– Чи кинеш?
– Я не пущу тебе до нього!
Якби ти ‘го любила ревно,
Я б забув з розумінням: пізно.
Втім, достоту, достоту певний,
Що ми втратим себе нарізно.
Когось здуриш – собі ж не збрешеш.
Доки світ не зійшовся клином,
Дай я косу тобі розчешу,
Поцілую вуста калинно…
……………………………
Утекла… щезла десь над ранок,
Залишила строфу-записку.
Вона з тих ще, ще з тих коханок,
Які словом б’ють, як по писку:
«Я не знайшла причин сказати «Ні»,
Хоч всоте в одну річку ми входили.
Якби ти знав, що я в цьому житті
Ніким так, як тобою не горіла».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію