ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
11:45
Блакитна квітка при дорозі
На мить мій зупинила погляд.
Стебло тягнулося до Бога,
А з неба накрапляли сльози.
Самотньо серед мрій віджилих
Та сухостою сподівання
Зітхала в мареві бажання
На мить мій зупинила погляд.
Стебло тягнулося до Бога,
А з неба накрапляли сльози.
Самотньо серед мрій віджилих
Та сухостою сподівання
Зітхала в мареві бажання
2024.03.29
11:26
А таки... буває де-не-де,
що один баран із булавою
не іде...
але людей веде
у чужу кошару за собою.
***
А злодієві інше не дано
що один баран із булавою
не іде...
але людей веде
у чужу кошару за собою.
***
А злодієві інше не дано
2024.03.29
10:06
Війни жорстокість зашкалила давно:
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
2024.03.29
07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлька Гриценко (1990) /
Проза
/
Крик душі
Місто обману
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Місто обману
-Я не вмію обманювати, - сказав мені одного разу Львів.
-Чому ж тоді не розповідаєш мені про свої таємниці?
-Я просто дещо приховую. Але ж не обманюю.
-Ти казав, що усі зустрічі — невипадкові.
-Так, але ж ти також казала, що не така як всі...
-Я не така!
-Ну от. Саме тому мої закони тебе не стосуються.
-Я любила гуляти з ним засніженим парком.
-Він тебе використав.
-А я досі його люблю.
-Він чужий. Він тобі не належить.
-Ти знову обманюєш.
-Я не вмію обманювати.
Львів завжди приваблював мене спокоєм. Проте одного дня я зрозуміла, що ненавиджу це місто з усіма його вулицями, трамваями, спогадами. Звісно, не Львів винен у тому, що ми зустрілись. Але чомусь ми зустрілись у Львові. Суцільна брехня навколо.
“Заборонено курити у громадських місцях”, - чую з радіоприймача. А я палю усюди, де тільки можливо і нічого мені за це не роблять. Жодних штрафів, жодних протоколів. Жодного міліціонера... Звісно, вони ж не зобов”язані ходити містом у таку спеку.
Чекаю свій трамвай. Колись мріяла про такий, що везе в нікуди. А тепер молюсь, щоб з”явився чарівний трамвайчик, який забере мене з цього холодного міста. Скажете, що на вулиці плюс тридцять? Не збрешете. Чому ж тоді душа замерзла?
Біля церкви Анни сидить якийсь бродяга. В одній руці одноразовий стаканчик, а іншої нема. Просить милостиню. Дивуюсь із того, щоб люди зупиняються, бо думала, добрих людей не зосталось. Але кожен кидає бодай копійчину, щоб не дозволити старому померти з голоду. Чомусь я не даю йому нічого. Не шкода, ні. Просто не хочеться. Вигляд у нього п”яний, а я терпіти не можу алкоголіків. Спостерігаю за ним ще десять хвилин і бачу, як жебрак підводиться, висипає монети у кишеню, викидає стакан у смітник. Іде собі. Зупиняється, щоб щось поправити. Бачу як з рукава непомітно вилазить брудна рука. Ось і зцілення. Тепер, коли назбирав на пляшку горілки, уже немає сенсу бути інвалідом. Крокує з опущеною вниз головою. Опущена не від сорому, а від того, що п”яний.
Баба Рузя вже сорок хвилин стоїть під тією ж церквою Анни і намагається сісти у маршрутку. Каже, що жоден водій не зупиняється, а якщо й зупиниться, то молоді заповнять увесь простір і їй вже туди не пробратись. А ще каже, що жити зовсім не хоче, бо нікому не потрібна. Приїздить до Львова із сусіднього села, щоб годувати голубів. За проїзд готова платити, не те, що інші — показують посвідчення і піднімають молодих, щоб сісти. Вона ж не така. Каже, що можна і в самих дверях їхати. Не вірю у те, що усі водії такі жорстокі, але бачу, як бабця висовує зморщену руку, а автобус мчить, навіть її не помітивши. Сама зупиняю. Заходжу у 88-му і допомагаю бабусі піднятись. Якийсь хлопчина дає їй місце, а я даю водієві дві гривні. Переконавшись у тому, що моя старенька сидить, виходжу і проводжаю поглядом “забиту” маршрутку.
Скільки жорстокості таїть у собі величне місто Львів? Ні, її не виміряєш ні годинами, ні кілометрами, ні кроками. Її вимірюють людськими душами. Так, варто радіти, бо тебе люблять, тобою захоплюються, інколи ненавидять. Але ж до тебе щось відчувають. А баба Рузя, покинута. І жебрак той покинутий. Вона годує голубів. Він заливає горе алкоголем. У кожного своя дорога. А може у них також є рідні, які чекають їхнього повернення? Може, й нема... Проте дещо у них є спільне — Львів. Величне місто Лева. Холодне місто літньої спеки. Щасливе місто, сповнене відчаю. Може, й мені приписати себе до цих двох? Сама вештаюсь вузенькими вуличками аж до вечора, тому що страшно самій сидіти вдома. Боюсь, що спогади налетять і душитимуть доти, доки не визнаю : “Досі люблю...”.
-Чому ж ти, Львове, знову обманюєш?, - запитую у нічного міста.
-Я не обманюю. Я лише дещо приховую...
09.06.2010р.
-Чому ж тоді не розповідаєш мені про свої таємниці?
-Я просто дещо приховую. Але ж не обманюю.
-Ти казав, що усі зустрічі — невипадкові.
-Так, але ж ти також казала, що не така як всі...
-Я не така!
-Ну от. Саме тому мої закони тебе не стосуються.
-Я любила гуляти з ним засніженим парком.
-Він тебе використав.
-А я досі його люблю.
-Він чужий. Він тобі не належить.
-Ти знову обманюєш.
-Я не вмію обманювати.
Львів завжди приваблював мене спокоєм. Проте одного дня я зрозуміла, що ненавиджу це місто з усіма його вулицями, трамваями, спогадами. Звісно, не Львів винен у тому, що ми зустрілись. Але чомусь ми зустрілись у Львові. Суцільна брехня навколо.
“Заборонено курити у громадських місцях”, - чую з радіоприймача. А я палю усюди, де тільки можливо і нічого мені за це не роблять. Жодних штрафів, жодних протоколів. Жодного міліціонера... Звісно, вони ж не зобов”язані ходити містом у таку спеку.
Чекаю свій трамвай. Колись мріяла про такий, що везе в нікуди. А тепер молюсь, щоб з”явився чарівний трамвайчик, який забере мене з цього холодного міста. Скажете, що на вулиці плюс тридцять? Не збрешете. Чому ж тоді душа замерзла?
Біля церкви Анни сидить якийсь бродяга. В одній руці одноразовий стаканчик, а іншої нема. Просить милостиню. Дивуюсь із того, щоб люди зупиняються, бо думала, добрих людей не зосталось. Але кожен кидає бодай копійчину, щоб не дозволити старому померти з голоду. Чомусь я не даю йому нічого. Не шкода, ні. Просто не хочеться. Вигляд у нього п”яний, а я терпіти не можу алкоголіків. Спостерігаю за ним ще десять хвилин і бачу, як жебрак підводиться, висипає монети у кишеню, викидає стакан у смітник. Іде собі. Зупиняється, щоб щось поправити. Бачу як з рукава непомітно вилазить брудна рука. Ось і зцілення. Тепер, коли назбирав на пляшку горілки, уже немає сенсу бути інвалідом. Крокує з опущеною вниз головою. Опущена не від сорому, а від того, що п”яний.
Баба Рузя вже сорок хвилин стоїть під тією ж церквою Анни і намагається сісти у маршрутку. Каже, що жоден водій не зупиняється, а якщо й зупиниться, то молоді заповнять увесь простір і їй вже туди не пробратись. А ще каже, що жити зовсім не хоче, бо нікому не потрібна. Приїздить до Львова із сусіднього села, щоб годувати голубів. За проїзд готова платити, не те, що інші — показують посвідчення і піднімають молодих, щоб сісти. Вона ж не така. Каже, що можна і в самих дверях їхати. Не вірю у те, що усі водії такі жорстокі, але бачу, як бабця висовує зморщену руку, а автобус мчить, навіть її не помітивши. Сама зупиняю. Заходжу у 88-му і допомагаю бабусі піднятись. Якийсь хлопчина дає їй місце, а я даю водієві дві гривні. Переконавшись у тому, що моя старенька сидить, виходжу і проводжаю поглядом “забиту” маршрутку.
Скільки жорстокості таїть у собі величне місто Львів? Ні, її не виміряєш ні годинами, ні кілометрами, ні кроками. Її вимірюють людськими душами. Так, варто радіти, бо тебе люблять, тобою захоплюються, інколи ненавидять. Але ж до тебе щось відчувають. А баба Рузя, покинута. І жебрак той покинутий. Вона годує голубів. Він заливає горе алкоголем. У кожного своя дорога. А може у них також є рідні, які чекають їхнього повернення? Може, й нема... Проте дещо у них є спільне — Львів. Величне місто Лева. Холодне місто літньої спеки. Щасливе місто, сповнене відчаю. Може, й мені приписати себе до цих двох? Сама вештаюсь вузенькими вуличками аж до вечора, тому що страшно самій сидіти вдома. Боюсь, що спогади налетять і душитимуть доти, доки не визнаю : “Досі люблю...”.
-Чому ж ти, Львове, знову обманюєш?, - запитую у нічного міста.
-Я не обманюю. Я лише дещо приховую...
09.06.2010р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію