ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
2024.04.17
07:58
Розцвів бузок, тремтить бузкове світло
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
2024.04.17
06:34
У цій війні я сам себе зустрів.
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
2024.04.17
06:27
Ніби в камертон у підвіконня
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
2024.04.17
05:37
Затьмарить час чийсь світлий образ
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
2024.04.17
00:24
Аж раптом – ніч. На згарищі вітрів
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
2024.04.16
23:09
Якщо не зведе Господь дім,
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
2024.04.16
22:33
Тут колись росли кущі кизилу,
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
2024.04.16
20:19
Це безліч сонць зійшло на небесах
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
2024.04.16
20:03
Цей тихий ранок з квітами в гіллі
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
2024.04.16
09:56
З листка на листочок стрибають краплини.
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
2024.04.16
05:52
На Парнасі відучора гуд
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
2024.04.16
05:42
Галки жовтороті
Всілися на дроті,
Гомоном дратуючи людей, –
Наче зранку в місті
Зграї голосистій
Більше примоститися ніде.
Поки гомоніли
Птиці зголоднілі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всілися на дроті,
Гомоном дратуючи людей, –
Наче зранку в місті
Зграї голосистій
Більше примоститися ніде.
Поки гомоніли
Птиці зголоднілі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлька Гриценко (1990) /
Проза
/
Крик душі
Сад
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сад
У Романа був великий сад. Ні, він ніколи не мріяв про те, що стати садівником — просто обожнював квіти. Найбільше любив весняну пору, коли впихав їхнє тонке коріння у землю. У такі моменти йому здавалось, що робить він щось хороше для світу — дарує життя ще одній істоті. Сад був місцем не роботи, а відпочинку. Друзі постійно глузували із дивного захоплення, яке обрав для себе сорокарічний чоловік, не розуміли тої надлюдської любові до нелюдського. Роман не відповідав криком на їхні насмішки, мовчав і лише тихенько шепотів собі під ніс : “Ідіоти”. Кожна маленька квіточка своєю появою на білий світ робила його кращим. Коли його “дітки” дозрівали, то приходив час розлучатись — відрізати від серця найдорожче. Сад був його серцем. “Цікаво, вони щось відчувають?”, - часто запитував себе Роман, але відповіді не було.
Того ранку Роман прокинувся ще до сходу сонця. У серці дивний щем, а на душі неспокій. Вибіг у сад і не розумів, що коїться — усе навкруги, наче трактором перерито. Стежиною пробіг собака, чи то скажений, чи то голодний. Роман не міг зрушити з місця. Не собаки боявся, а того, що побачив потім: залишилось лише кілька похилених голівок. Підбіг до маленького нарциса і побачив неймовірне - він плакав. Тоненьке стебельце хиталось від вітру ( чи то від гучного дихання Романа). Нарцис опустив зелені листочки додолу, наче втомлений від важкого життя, чоловік. Маленька голівка, здавалось, благає :”Зірви мене. Зупини цей біль. Якщо поранив, то добий!” Роман відчув себе на межі божевілля: квіти не плачуть! Але вони все відчувають, виходить...
-То роса, - прошепотів чийсь ніжно-засмучений голос.
-Ні, то сльози, - відповів Роман і сам заплакав, як дитя, у якого забрали маму.
-Я кожного ранку гуляла вашим садом. Гуляла лише зранку, доки темно, щоб ніхто не побачив. Щоранку зустрічала сонце разом із вашими “дітьми”. І щоранку бачила їхні сльози - так я їх тоді називала. Знаєте, чому плакали ваші квіточки? А я знаю — від щастя: раділи, що сонце сходить, що розпочався новий день, - говорила жінка, з нотками провини у голосі.
-Хто вам дозволив заходити на мою територію? - розридався Роман.
-Ніхто. Вигулювала собаку, і одного разу натрапила на це місце.
-То ваш собака бігає? - схлипнув чоловік.
-Мій... Пробачте. Сьогодні він побачив якогось кота і вирвався з моїх рук. Перетоптав вам усі квіти, - намагалась виправдати власну провину жінка.
-Життя він мені перетоптав, - заплакав ще дужче Роман.
-Пробачте, прошу. Я куплю вам нові. Я компенсую усі витрати. Я навіть готова сама усе посадити. І поливати щодня буду, обіцяю, - промовила жіночка, з очима, що сміялись крізь сльози. - Я також обожнюю квіти.
Роман опустив засмучені очі і ще раз поглянув на того нарциса, що благав :”Добий...”. Зірвав квітку і віддав незнайомці:
-Ось. Дарую. Поставите у вазу і вона більше не побачить, як сходить сонце.
-Спасибі. У вас красиві очі, - сказала жінка.
-У вас тепле серце, - відповів Роман.
-Може, зайдете ввечері на чай? Я живу неподалік.
-Зайду, - мовив Роман із дивним усміхом. Здавалось, забув і про собаку, і про понівечений сад, і про образу, що затаїв на незнайомку.
-Чого ви смієтесь?, - запитала жінка.
-Не сміюсь, а усміхаюсь. Усміхаюсь, бо сонце сходить. Часом варто втратити все тобі дороге, щоб знайти найдорожче...
17.06.2010р
Того ранку Роман прокинувся ще до сходу сонця. У серці дивний щем, а на душі неспокій. Вибіг у сад і не розумів, що коїться — усе навкруги, наче трактором перерито. Стежиною пробіг собака, чи то скажений, чи то голодний. Роман не міг зрушити з місця. Не собаки боявся, а того, що побачив потім: залишилось лише кілька похилених голівок. Підбіг до маленького нарциса і побачив неймовірне - він плакав. Тоненьке стебельце хиталось від вітру ( чи то від гучного дихання Романа). Нарцис опустив зелені листочки додолу, наче втомлений від важкого життя, чоловік. Маленька голівка, здавалось, благає :”Зірви мене. Зупини цей біль. Якщо поранив, то добий!” Роман відчув себе на межі божевілля: квіти не плачуть! Але вони все відчувають, виходить...
-То роса, - прошепотів чийсь ніжно-засмучений голос.
-Ні, то сльози, - відповів Роман і сам заплакав, як дитя, у якого забрали маму.
-Я кожного ранку гуляла вашим садом. Гуляла лише зранку, доки темно, щоб ніхто не побачив. Щоранку зустрічала сонце разом із вашими “дітьми”. І щоранку бачила їхні сльози - так я їх тоді називала. Знаєте, чому плакали ваші квіточки? А я знаю — від щастя: раділи, що сонце сходить, що розпочався новий день, - говорила жінка, з нотками провини у голосі.
-Хто вам дозволив заходити на мою територію? - розридався Роман.
-Ніхто. Вигулювала собаку, і одного разу натрапила на це місце.
-То ваш собака бігає? - схлипнув чоловік.
-Мій... Пробачте. Сьогодні він побачив якогось кота і вирвався з моїх рук. Перетоптав вам усі квіти, - намагалась виправдати власну провину жінка.
-Життя він мені перетоптав, - заплакав ще дужче Роман.
-Пробачте, прошу. Я куплю вам нові. Я компенсую усі витрати. Я навіть готова сама усе посадити. І поливати щодня буду, обіцяю, - промовила жіночка, з очима, що сміялись крізь сльози. - Я також обожнюю квіти.
Роман опустив засмучені очі і ще раз поглянув на того нарциса, що благав :”Добий...”. Зірвав квітку і віддав незнайомці:
-Ось. Дарую. Поставите у вазу і вона більше не побачить, як сходить сонце.
-Спасибі. У вас красиві очі, - сказала жінка.
-У вас тепле серце, - відповів Роман.
-Може, зайдете ввечері на чай? Я живу неподалік.
-Зайду, - мовив Роман із дивним усміхом. Здавалось, забув і про собаку, і про понівечений сад, і про образу, що затаїв на незнайомку.
-Чого ви смієтесь?, - запитала жінка.
-Не сміюсь, а усміхаюсь. Усміхаюсь, бо сонце сходить. Часом варто втратити все тобі дороге, щоб знайти найдорожче...
17.06.2010р
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію