ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Антон Єщенко (1992) /
Проза
Було тихо…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Було тихо…
Було тихо… Навіть сухо з однієї сторони і тривожно з іншої.
Вони зустрілися… Він запропонував їй… Вона вагалась…
І ось нестримною рукою реалій, що супроводжували все його життя, він зняв з себе оману про безмежну привабливість і статус «жіночниства». І не витримала його рука тримати на собі цей тягар зганьблення, і хотів він було примусити себе кохати… Але настала ніч, і зірки в небі розповіли що кохана (як не гіпотетично) вже насолоджувалась… Сном… З іншою постіллю, не з його…
Вирішив почекати ранку… Почекав… Нічого не сталося… Сходив у туалет, там відкрив для себе дивну властивість туалету змивати воду. І осяйнуло його ясну і водночас не непрозору як стакан бочкового квасу, і відчув він себе бочкою з під того квасу, яку не мили вже пару днів, бактерії розмножуються, але він ще готовий пізнати багато різних відчуттів.
І ось стало темно… В його душі і в туалеті… Перегоріла лампочка… Йому стало соромно викликати сантехніка і він закінчив сам, і поліз змінювати лампочку – світляка не знайшлось! І ось Він! Лізе догори сприймаючи цей світ нижчим його гідності, і в нього в голові запаморочилось… Його вдарило струмом… Він упав… І ненавмисне зачепив головою водостічну трубу…
Роздирає очі… Дивиться біла стеля… Невіриться йому що він у раю, але ось вони люди – у білих халатах… Болить голова, не вірить що на світі може бути біла стеля (вдома в нього ніколи не переклеювались шпалери), нудить, ловить едіка. З його баків починає стікати нестримним але ще не дуже сильним струмком романтика…
Через вісім місяців його капітулюють з лікарні додому… Він бачить що в туалеті стоїть вода… Їде з глузду… Забирають в «іншу» лікарню. Почувається кепсько…
Через два роки «овоч» повертається до свого підїзду. Квартиру вже продали, за його лікування, хитрим поглядом супроводжує лікаря (з «іншої» лікарні) Який перевозить свої речі в його квартиру, бачить свою дівчину, через яку він розчарувався в собі, і став реальним… Як зараз… Дівчина іде з хлопцем із сусіднього будинку, веселі, і життєрадісні. Вона бачить «його». Підбігає б`є в лице мокрою від дощу кепкою. Його заповнюють (як піна в щілини вікна) думки, як він міг не побачити що йде дощ? Плаче… «Його» дівчина цілується на його очах і іншим. Випив… Води…
Просить лікаря щоб його забрали назад… Лікар «не хоче» пізнавати його.
Іде по місту, по розбитих мріях, тирить пакет в супермаркеті «найбільший»! Іде до річки… Насипає піску, Ручки майки ледве вдіває на голову, І ось в нього є вибір: залишитись живим і шкодувати кожен день про не скоєне, або таки вдатись до самогубства.
Він обрав друге…
Вийшов на міст стрибнув… Падає вже передумав і дуже хоче врятуватись… Але пакети зараз роблять з нової сировини яка витримує дуже велике навантаження. Впав, у воді борсається, пісок піднімається з пакета і попадає в горло, в носа, в очі, і в вуха… Він задихнувся…
ААААААААааааа! Карати! – кричить і прокидається десятирічних хлопчик. Він думає що хоч одне добре з цього сну, як падав у річку він ще трішки підріс…
Але хлопчика з кожним днем дістають думки… Я знаю свою долю… навіщо жити якщо всеодно кінчу так? Він вирішив піти в супермаркет…
Вони зустрілися… Він запропонував їй… Вона вагалась…
І ось нестримною рукою реалій, що супроводжували все його життя, він зняв з себе оману про безмежну привабливість і статус «жіночниства». І не витримала його рука тримати на собі цей тягар зганьблення, і хотів він було примусити себе кохати… Але настала ніч, і зірки в небі розповіли що кохана (як не гіпотетично) вже насолоджувалась… Сном… З іншою постіллю, не з його…
Вирішив почекати ранку… Почекав… Нічого не сталося… Сходив у туалет, там відкрив для себе дивну властивість туалету змивати воду. І осяйнуло його ясну і водночас не непрозору як стакан бочкового квасу, і відчув він себе бочкою з під того квасу, яку не мили вже пару днів, бактерії розмножуються, але він ще готовий пізнати багато різних відчуттів.
І ось стало темно… В його душі і в туалеті… Перегоріла лампочка… Йому стало соромно викликати сантехніка і він закінчив сам, і поліз змінювати лампочку – світляка не знайшлось! І ось Він! Лізе догори сприймаючи цей світ нижчим його гідності, і в нього в голові запаморочилось… Його вдарило струмом… Він упав… І ненавмисне зачепив головою водостічну трубу…
Роздирає очі… Дивиться біла стеля… Невіриться йому що він у раю, але ось вони люди – у білих халатах… Болить голова, не вірить що на світі може бути біла стеля (вдома в нього ніколи не переклеювались шпалери), нудить, ловить едіка. З його баків починає стікати нестримним але ще не дуже сильним струмком романтика…
Через вісім місяців його капітулюють з лікарні додому… Він бачить що в туалеті стоїть вода… Їде з глузду… Забирають в «іншу» лікарню. Почувається кепсько…
Через два роки «овоч» повертається до свого підїзду. Квартиру вже продали, за його лікування, хитрим поглядом супроводжує лікаря (з «іншої» лікарні) Який перевозить свої речі в його квартиру, бачить свою дівчину, через яку він розчарувався в собі, і став реальним… Як зараз… Дівчина іде з хлопцем із сусіднього будинку, веселі, і життєрадісні. Вона бачить «його». Підбігає б`є в лице мокрою від дощу кепкою. Його заповнюють (як піна в щілини вікна) думки, як він міг не побачити що йде дощ? Плаче… «Його» дівчина цілується на його очах і іншим. Випив… Води…
Просить лікаря щоб його забрали назад… Лікар «не хоче» пізнавати його.
Іде по місту, по розбитих мріях, тирить пакет в супермаркеті «найбільший»! Іде до річки… Насипає піску, Ручки майки ледве вдіває на голову, І ось в нього є вибір: залишитись живим і шкодувати кожен день про не скоєне, або таки вдатись до самогубства.
Він обрав друге…
Вийшов на міст стрибнув… Падає вже передумав і дуже хоче врятуватись… Але пакети зараз роблять з нової сировини яка витримує дуже велике навантаження. Впав, у воді борсається, пісок піднімається з пакета і попадає в горло, в носа, в очі, і в вуха… Він задихнувся…
ААААААААааааа! Карати! – кричить і прокидається десятирічних хлопчик. Він думає що хоч одне добре з цього сну, як падав у річку він ще трішки підріс…
Але хлопчика з кожним днем дістають думки… Я знаю свою долю… навіщо жити якщо всеодно кінчу так? Він вирішив піти в супермаркет…
Це також сучасно Новий твір. Можливо навіть початок ногово напряму.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію