Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Проста молитва
Де з багатств - стілець та стіл,
Бідний негр моливсь до Бога
Хриплим басом: "Бог, тут Білл!"
Безуспішно пастор бився,
Не шкодуючи зусиль,
Щоб і він як слід молився,
А не твЕрдив: "Бог, тут Білл!"
Де і що б не відбувалось,
Негр губами ворушив,
Та молитва вся складалась
З трьох, слізьми политих слів.
І в один із днів буденних
Стисли спазми, як вузли,-
У палату для злиденних
Бідолаху відвезли.
Пастор Джон щоденно з книжки
Трохи Біллові читав,
Та одного ранку ліжко
Без хазяїна застав.
Тиха радість у палаті
Сяє, як травневий сад.
Чи в лікарні цій хоч свята
Пам'ятає хто? Навряд.
Хворі з пастором відверті:
- Вранці Білл з останніх сил
Помолився перед смертю
Тихо-тихо: "Бог, тут Білл!"
І за мить у цю кімнату
Світла сонячний клубок
Увірвався. По палаті
Голос з неба: "Білл, тут Бог!"
Пастор, впавши на коліна,
Склавши човники долонь,
До небес душею линув
У молитві: "Бог, тут Джон!"
18.10.2008
Цей віршик, знайдений у християнському часописі, глибоко вразив мене. Чи можна назвати його першоджерелом? Швидше за все, російськомовний варіант теж є перекладом. В Інтернеті знайшлося ім'я автора - Володимир Артєм'єв. Я наважився перекласти рідною мовою текст. Нехай він не є доконалим, але той, хто розуміє силу молитви і сенс віри, не залишиться байдужим. Подаю похідний варіант.
Билл и Джон
Простодушный и убогий
Старый негр молился Богу.
Лишь три слова он твердил
Хриплым басом: "Бог, здесь Билл!"
Пастор с Джоном долго бился,
Чтоб молиться он учился,
Чтоб красиво говорил,
А не просто: "Бог, здесь Билл!"
Негр часами на коленях
Слал Творцу благодаренья,
Но молитву возносил
Так же кратко: "Бог, здесь Билл!"
Жизнь его пришла к закату,
И в больничную палату
Он для бедных угодил.
Пастор Джон к нему ходил.
Но однажды видно было,
Что пустует койка Билла.
Пастор вежливо спросил
У больных: "А где же Билл?"
Тихой радостью обьята
Вся больничная палата:
Расцвела как майский сад.
А больные говорят:
"О, наш Билл - святой, поверьте.
Утром, перед самой смертью,
Тихо, из последних сил
Помолился: "Бог, здесь Билл!"
Вся палата вслед за этим
Озарилась ярким светом.
Словно ангельский чертог
С неба голос: "Билл, здесь Бог!"
Пастор рухнул на колени,
Чтоб воздать Творцу хваленье,
Но сумел промолвить он
Лишь три слова: "Бог, здесь Джон!"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)