ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
2024.03.26
22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
2024.03.26
22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
2024.03.26
21:08
Акторе,..
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
2024.03.26
19:26
Неужели это всё? Неужели вот именно сейчас, в первые дни лета, когда барышни на улице пронзают твоё сердце острыми, высвобожденными от кольчуги бюстгальтеров сосками, когда в голове бурлит громадьё планов на отпуск, когда ты, чёрт возьми, уже почти всего
2024.03.26
10:31
Весна вже дихає на повні груди,
Хоча зі смутком у сплетінні дні.
Проміння сонячне танцює румбу,
Немов шепоче: горю, лиху - ні.
Гілки вербові у пухнастих сукнях
Гойдає вітер теплий ніжно їх.
І ніби виганяє ноти суму,
Хоча зі смутком у сплетінні дні.
Проміння сонячне танцює румбу,
Немов шепоче: горю, лиху - ні.
Гілки вербові у пухнастих сукнях
Гойдає вітер теплий ніжно їх.
І ніби виганяє ноти суму,
2024.03.26
09:08
Так вияснилось небо, ніби погляд
Твоїх очей, відкритих і живих.
Ти бачиш зараз, хто з тобою поряд
На довгій-довгій вулиці притих
У розпачі. Це горе непоправне.
Підставив друг тобі своє плече,
Та не рука твоя на ньому, рану
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Твоїх очей, відкритих і живих.
Ти бачиш зараз, хто з тобою поряд
На довгій-довгій вулиці притих
У розпачі. Це горе непоправне.
Підставив друг тобі своє плече,
Та не рука твоя на ньому, рану
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Клименко (1988) /
Проза
Мить із Зіркою
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мить із Зіркою
Помалу заходило сонце. Я стояв і дивився, як на небі з’являлися зірки – далекі сонця, які теж комусь світять, когось обігрівають, комусь дають життя. Вони ставали настільки яскравими, наскільки слабшими були промені сонця. Небо змінювалось, і ось в одну мить сонце повністю втратило вплив. Хоча якийсь теоретик-астроном (до яких, між іншим, належу і я) міг запперечити, аргументуючи це низкою наукових фактів. Та зараз наука не мала жодного значення. Важливими були лише зірки. Ніч видалася на диво безхмарною, і ці вогники десь там високо показувалися у повній красі. Дуже повільно вони пливли небосхилом, даючи мені проникнутися їхньою неспішною ходою, демонструючи свою неприступність. Такі близькі і такі далекі. Захоплений ними, переводжу погляд з однієї на іншу. Вони такі недосяжні і незалежні!.. Ніхто не може їм наказати, їх ніхто не контролює, вони нікому не підкоряються.
Перший шок від зустрічі з цією дійсно неземною красою пройшов, і я почав їх вивчати. Це була не та наукова цікавість, яка породжувє купу безглуздих запитань і сама ж намагається на них відповісти. Цікавість дитяча. Колись я захоплювався астрономією і знав сузір’я досить добре. Лише тепер я зрозумів, що захоплюватись варто було не наукою про зірки, а самими зірками. Наука – лише бліден відображення істиної величі. Чого варте число,. яке стоїть навпроти зірки в таблиці? Рівно стільки ж, скільки для звичайної людини важить знання теореми Остроградського-Гауса чи інваріантності повного диференціалу другого порядку функції багатьох змінних.
Я з радістю хлопчика, який знайшов заховану батьками цукерку, впізнавав сузір’я та окремі зіркм, згадував їхні імена... Погляд мій натрапив на зірку, що саме зійшла з-за горизонту і тільки починала своє дефіле небесним подіумом. Непримітний вогник серед сотень яскравих світил, Вона вийшла лише на кілька хвилин, щоб зачарувати мене назавжди. Її краса була не в яскравості, величині чи кольорі. Вона володіла чимось невловимим, від чого подих затамовувася сам собою, а серце билося прискорено. Я намагався згадати Її ім’я, і з розчаруванням збагнув, що я його ніколи навіть не чув. За моє захоплення Вона дарує мені це знання. Я відкриваю свою душу, і вона починає розцвітати. Зірка щедро наповнює її. Вчить мене щирості, любові, радості з кожної хвилини життя. Завдяки Ній моя душа пробудилася. Я усвідомлюю, що в мене самого всередині багато тепла і любові, і нмим треба ділитися з іншими...
Я не відводжу погляду і раптом помічаю, що єдина потрібна мені зірочка, єдина, хто розумів мене без слів, вже перейшла свій зеніт. Чи це так швидко злетів час? Ні. Інші зірки майже не змінили свого положення. Вона йшла. Я нічого не міг зробити – тільки мовчки спостерігати. Вона незалежна ще більше, ніж інші, тому я не міг Її втримати. І піти за Нею я не міг. Надто велика відстань нас розділяє. Мого життя не вистачить, щоб долетіти до Неї. Вона дарує мені останній промінь і зникає за горизонтом. Я усвідомлюю, що, зачарований Нею, не встиг навіть попрощатися.
Інші зірки після Неї не мали вже значення. Вона навіть пішла не так, як всі. Не залишила по собі звичних болю і образи, ненависті і злості. Вона пішла, щоб нести своє Світло і Тепло багатьом, а я залишився, надіючись лише, що колись і я стану одним з тих багатьох. Для мене ж Вона більше не зійде ніколи..
Перший шок від зустрічі з цією дійсно неземною красою пройшов, і я почав їх вивчати. Це була не та наукова цікавість, яка породжувє купу безглуздих запитань і сама ж намагається на них відповісти. Цікавість дитяча. Колись я захоплювався астрономією і знав сузір’я досить добре. Лише тепер я зрозумів, що захоплюватись варто було не наукою про зірки, а самими зірками. Наука – лише бліден відображення істиної величі. Чого варте число,. яке стоїть навпроти зірки в таблиці? Рівно стільки ж, скільки для звичайної людини важить знання теореми Остроградського-Гауса чи інваріантності повного диференціалу другого порядку функції багатьох змінних.
Я з радістю хлопчика, який знайшов заховану батьками цукерку, впізнавав сузір’я та окремі зіркм, згадував їхні імена... Погляд мій натрапив на зірку, що саме зійшла з-за горизонту і тільки починала своє дефіле небесним подіумом. Непримітний вогник серед сотень яскравих світил, Вона вийшла лише на кілька хвилин, щоб зачарувати мене назавжди. Її краса була не в яскравості, величині чи кольорі. Вона володіла чимось невловимим, від чого подих затамовувася сам собою, а серце билося прискорено. Я намагався згадати Її ім’я, і з розчаруванням збагнув, що я його ніколи навіть не чув. За моє захоплення Вона дарує мені це знання. Я відкриваю свою душу, і вона починає розцвітати. Зірка щедро наповнює її. Вчить мене щирості, любові, радості з кожної хвилини життя. Завдяки Ній моя душа пробудилася. Я усвідомлюю, що в мене самого всередині багато тепла і любові, і нмим треба ділитися з іншими...
Я не відводжу погляду і раптом помічаю, що єдина потрібна мені зірочка, єдина, хто розумів мене без слів, вже перейшла свій зеніт. Чи це так швидко злетів час? Ні. Інші зірки майже не змінили свого положення. Вона йшла. Я нічого не міг зробити – тільки мовчки спостерігати. Вона незалежна ще більше, ніж інші, тому я не міг Її втримати. І піти за Нею я не міг. Надто велика відстань нас розділяє. Мого життя не вистачить, щоб долетіти до Неї. Вона дарує мені останній промінь і зникає за горизонтом. Я усвідомлюю, що, зачарований Нею, не встиг навіть попрощатися.
Інші зірки після Неї не мали вже значення. Вона навіть пішла не так, як всі. Не залишила по собі звичних болю і образи, ненависті і злості. Вона пішла, щоб нести своє Світло і Тепло багатьом, а я залишився, надіючись лише, що колись і я стану одним з тих багатьох. Для мене ж Вона більше не зійде ніколи..
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію