ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче, булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Христенко (1958) /
Вірші
ЗРАДА (міні-поема – казка)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЗРАДА (міні-поема – казка)
1
- Прокидайтеся, хлопці, до бою!
Свій обов’язок виконать мусим.
Та не бійся, браток, я з тобою!
- Я хвилююся, а не боюся.
Загуло, затрясло, задвигтіло,
Мов ракета рвонула на старті,
І десантом вперед полетіли
Козаки голомозі, чубаті.
„Приземлились”, хоч виколи око,
Та спецназ не тікає від бою:
Почалася гонитва жорстока.
Всі – суперники поміж собою:
Хто найперший зустрінеться з Нею –
Переможе і буде радіти:
Найспритніший запліднить лілею –
Саме так зачинаються діти.
З диким ревом і гиком козацьким –
Крик і стогін наповнював груди, –
Сотні тисяч безстрашних спартанців –
З них могли б народитися люди...
Та Її не знайшовши і сліду
Зрозуміли, хоч як це не сумно:
- Нам сьогодні нічого не світить!
- Ми у пастці з німецької гуми!
2
– Батьку!..Батьку!..
Невже ти нас зрадив?!.
Ми ж за тебе - у воду і труби?!
Не жалкуєш ти власних солдатів,
Своє сім’я безжалісно губиш!.
Так волали, штовхалися, бились,
Намагаючись гуму прорвати,
Молоді, енергійні і сильні,
Та – засуджені батьком до страти.
Але він їх не чув – не до того:
У обіймах шалених екстазу
Відчував себе ближчим до бога,
А вони?..
Може, іншого разу...
Тільки з часом,
Прийшовши до тями,
Не відчувши і краплі провини,
Їх звільнив із полону у ванній:
Як сміття, чи непотріб покинув.
Тут озвався із них наймудріший,
Мабуть родич матроса з „Варяга”:
Хай поеми про нас не напишуть –
Ми не плачем, бо маєм відвагу.
3
Це не вперше –
Природа вже звикла:
Досить часто „розумна” людина
Переламує через коліно
І гвалтує її без упину.
Вередливе дитя –
Що робити?
Варто інколи б і відшмагати,
Щоб навчилось в гармонії жити,
Поважати Природу, як матір.
Та вона – не могла,
Не хотіла:
Дбала діток від ранку до ранку,
Геть принижена, квола, безсила
Віддавала
Себе
Без останку.
(23.07.10 – 24.09.10)р.
- Прокидайтеся, хлопці, до бою!
Свій обов’язок виконать мусим.
Та не бійся, браток, я з тобою!
- Я хвилююся, а не боюся.
Загуло, затрясло, задвигтіло,
Мов ракета рвонула на старті,
І десантом вперед полетіли
Козаки голомозі, чубаті.
„Приземлились”, хоч виколи око,
Та спецназ не тікає від бою:
Почалася гонитва жорстока.
Всі – суперники поміж собою:
Хто найперший зустрінеться з Нею –
Переможе і буде радіти:
Найспритніший запліднить лілею –
Саме так зачинаються діти.
З диким ревом і гиком козацьким –
Крик і стогін наповнював груди, –
Сотні тисяч безстрашних спартанців –
З них могли б народитися люди...
Та Її не знайшовши і сліду
Зрозуміли, хоч як це не сумно:
- Нам сьогодні нічого не світить!
- Ми у пастці з німецької гуми!
2
– Батьку!..Батьку!..
Невже ти нас зрадив?!.
Ми ж за тебе - у воду і труби?!
Не жалкуєш ти власних солдатів,
Своє сім’я безжалісно губиш!.
Так волали, штовхалися, бились,
Намагаючись гуму прорвати,
Молоді, енергійні і сильні,
Та – засуджені батьком до страти.
Але він їх не чув – не до того:
У обіймах шалених екстазу
Відчував себе ближчим до бога,
А вони?..
Може, іншого разу...
Тільки з часом,
Прийшовши до тями,
Не відчувши і краплі провини,
Їх звільнив із полону у ванній:
Як сміття, чи непотріб покинув.
Тут озвався із них наймудріший,
Мабуть родич матроса з „Варяга”:
Хай поеми про нас не напишуть –
Ми не плачем, бо маєм відвагу.
3
Це не вперше –
Природа вже звикла:
Досить часто „розумна” людина
Переламує через коліно
І гвалтує її без упину.
Вередливе дитя –
Що робити?
Варто інколи б і відшмагати,
Щоб навчилось в гармонії жити,
Поважати Природу, як матір.
Та вона – не могла,
Не хотіла:
Дбала діток від ранку до ранку,
Геть принижена, квола, безсила
Віддавала
Себе
Без останку.
(23.07.10 – 24.09.10)р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію