ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Павлюк (1967) /
Рецензії
РУТА ВІТЕР: ДІВЧИНА-ЛЕГЕНДА
У Львів виходжу – Юлі вже немає, – тривожить серце невільна асоціація...
Іду на Личаківський цвинтар...
Там легше.
Там вічність.
Там Юля є.
Її пронизливі поезії та дивовижні імпресіоністичні, магічно реалістичні малюнки із книги «Туга за степами» щиро полюбили мої доньки-студентки. Вони, майже її ровесниці, причащаються її чистим романтичним духом... Учаться рости і літати.
Як-от у вірші «Півонії», епіграфом до якого Юля взяла слова Оксани Лятуринської «Коли цвісти – цвісти жагуче, хай тільки літо, тільки мить!»:
Цих півоній жага надчуттєва.
Я пінОю півоній хмелію,
Поринаю у цвіт, і не вірю,
Що ці чари, мов спалах, миттєві.
Миттєві... – знову зауважуємо невільно...
«Чумацьким Шляхом», «Мамай», «Купальські замовляння» – назви Юлиних віршів, які, мов іскри багаття близьких і далеких предків, викресались із генетичного коду нашої нації, її архетипних ритмічних голосінь, що очищують кров і дають силу жити і любити яскраво, ніжно, ножово, на повну... направду українізують космос.
А що із народного крилатого кореня, із народної пісні вийшло, – до них і повернеться... Такий закон Битія.
Тому із нетутешньо красивої, доброї, лагідної дитинно світлої дівчини-моделі, модельєра, художника, фотохудожника, науковця, поета... Жінки з великої літери Рута Вітер стає... легендою. А ми – її сучасники – є сумними свідками цього дива.
...На полОтнах за тином спинилася вічність:
Катерина сміється ніжнопЕрвісним сміхом,
Катерина волоссям ворожить на вітрі,
Оком гострим, як небо, сотворює світло.
Катерина віщує всесилля цвітіння,
Україна росте з насінини у вирій*.
Україна мовчить, жемчуг з ока скотився –
Катерина зорею заплакала тихо.
Це рядки із Юлиного вірша «Буйна» (за мотивами картини Катерини Білокур), взятого мною із одного європейського сайту, де ясно видно: Рута Вітер заповідалася на великого національного і (разом із тим) світового поета, яким вона, врешті, і є, адже стати Легендою – це найвищий, геніальний, рівень душевного подвигу, духовної самореалізації.
Легенда безсмертна.
Хоча і світло-сумна.
Після надраннього обірваного польоту «дітвака із сонцем у кишені» – Богдана-Ігоря Антонича, чесної і вибухової національної романтики ще одного вічного Юлиного ровесника – Василя Симоненка, ранньої пісні Володимира Івасюка про червону руту... та ренесансно одержимої палітри позачасової Катерини Білокур Україна, здається, не знала такої на позір легкої, мов гірська річка, а внутрішньо глибокої та дзвінкої, мов небо над Дніпром, творчої особистості – як Юля Пігель із псевдонімом Рута Вітер.
Її відкрито-святе велике дівоче серце вічно світитиме зі Львова вітряною рутою для тих, хто... має серце, адже у міфах та легендах давньої України рута символізує тугу та гірке життя, а вітер – волелюбство, прагнення до свободи.
Тобто рута – вічно молода сестра основного жіночого символу України – калини...
* * *
Руті Вітер
Пташиних сердець золоті листки.
А люди холодні – готельні речі.
Світ мені, Юлю, без тебе такий...
Як цей от осінній вечір.
Твій голос травою мені проріс
І стала сльоза росою.
І ти уже зірка...
І я ще ліс.
І нас вже не буде троє...
Дзвенітиме скіфська краса твоя
Допоки є воля, вітер.
Зостався в гостях сиротливо я,
А ти уже з Дому світиш.
І віршів твоїх молоді рядки
Крилаті, як долі плечі...
Світ мені, Юлю, без тебе такий,
Немов поминальний вечір...
Земля Юлі Пігель небом.
А нам усім бажаю любити життя так, як любила його, метеоритно, болідно згораючи, талановита, нетутешня дівчина-легенда Рута Вітер.
Контекст : http://maysterni.com/publication.php?id=37890
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
РУТА ВІТЕР: ДІВЧИНА-ЛЕГЕНДА
(Виступ на презентації)
«Виходжу в степ, а степу вже немає...» – читаю у книзі Рути Вітер «Туга за степами»...
У Львів виходжу – Юлі вже немає, – тривожить серце невільна асоціація...
Іду на Личаківський цвинтар...
Там легше.
Там вічність.
Там Юля є.
Її пронизливі поезії та дивовижні імпресіоністичні, магічно реалістичні малюнки із книги «Туга за степами» щиро полюбили мої доньки-студентки. Вони, майже її ровесниці, причащаються її чистим романтичним духом... Учаться рости і літати.
Як-от у вірші «Півонії», епіграфом до якого Юля взяла слова Оксани Лятуринської «Коли цвісти – цвісти жагуче, хай тільки літо, тільки мить!»:
Цих півоній жага надчуттєва.
Я пінОю півоній хмелію,
Поринаю у цвіт, і не вірю,
Що ці чари, мов спалах, миттєві.
Миттєві... – знову зауважуємо невільно...
«Чумацьким Шляхом», «Мамай», «Купальські замовляння» – назви Юлиних віршів, які, мов іскри багаття близьких і далеких предків, викресались із генетичного коду нашої нації, її архетипних ритмічних голосінь, що очищують кров і дають силу жити і любити яскраво, ніжно, ножово, на повну... направду українізують космос.
А що із народного крилатого кореня, із народної пісні вийшло, – до них і повернеться... Такий закон Битія.
Тому із нетутешньо красивої, доброї, лагідної дитинно світлої дівчини-моделі, модельєра, художника, фотохудожника, науковця, поета... Жінки з великої літери Рута Вітер стає... легендою. А ми – її сучасники – є сумними свідками цього дива.
...На полОтнах за тином спинилася вічність:
Катерина сміється ніжнопЕрвісним сміхом,
Катерина волоссям ворожить на вітрі,
Оком гострим, як небо, сотворює світло.
Катерина віщує всесилля цвітіння,
Україна росте з насінини у вирій*.
Україна мовчить, жемчуг з ока скотився –
Катерина зорею заплакала тихо.
Це рядки із Юлиного вірша «Буйна» (за мотивами картини Катерини Білокур), взятого мною із одного європейського сайту, де ясно видно: Рута Вітер заповідалася на великого національного і (разом із тим) світового поета, яким вона, врешті, і є, адже стати Легендою – це найвищий, геніальний, рівень душевного подвигу, духовної самореалізації.
Легенда безсмертна.
Хоча і світло-сумна.
Після надраннього обірваного польоту «дітвака із сонцем у кишені» – Богдана-Ігоря Антонича, чесної і вибухової національної романтики ще одного вічного Юлиного ровесника – Василя Симоненка, ранньої пісні Володимира Івасюка про червону руту... та ренесансно одержимої палітри позачасової Катерини Білокур Україна, здається, не знала такої на позір легкої, мов гірська річка, а внутрішньо глибокої та дзвінкої, мов небо над Дніпром, творчої особистості – як Юля Пігель із псевдонімом Рута Вітер.
Її відкрито-святе велике дівоче серце вічно світитиме зі Львова вітряною рутою для тих, хто... має серце, адже у міфах та легендах давньої України рута символізує тугу та гірке життя, а вітер – волелюбство, прагнення до свободи.
Тобто рута – вічно молода сестра основного жіночого символу України – калини...
* * *
Руті Вітер
Пташиних сердець золоті листки.
А люди холодні – готельні речі.
Світ мені, Юлю, без тебе такий...
Як цей от осінній вечір.
Твій голос травою мені проріс
І стала сльоза росою.
І ти уже зірка...
І я ще ліс.
І нас вже не буде троє...
Дзвенітиме скіфська краса твоя
Допоки є воля, вітер.
Зостався в гостях сиротливо я,
А ти уже з Дому світиш.
І віршів твоїх молоді рядки
Крилаті, як долі плечі...
Світ мені, Юлю, без тебе такий,
Немов поминальний вечір...
Земля Юлі Пігель небом.
А нам усім бажаю любити життя так, як любила його, метеоритно, болідно згораючи, талановита, нетутешня дівчина-легенда Рута Вітер.
19 вересня на Форумі видавців у Львові відбулася презентація книг поезій та монографії Рути Вітер (Юлії Пігель) у Її світлу пам’ять: «Повернутися іншою» (польський переклад), «Туга за степами», «Сценічний костюм львівських театрів кінця ХХ – поч. ХХІ ст. Художні особливості, пошуки образності» за участю заслуженого діяча мистецтв України Галини Воловецької. Вступне слово – Ігор Павлюк.
Контекст : http://maysterni.com/publication.php?id=37890
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію