ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2019.08.22 14:23
Небажаних гостей приймать найкраще в піст. *Більше гонору, аніж гонорару. *Байдуже, в яку щоку намірилися бить, - не підставляй, боронь боже, другу. *Боїмося не смерті, а форми відходу з життя. *Політика – брехня в обкладинці справдешній. *Як суддя

Любов Бенедишин
2019.08.22 12:52
Якщо не вчора, не сьогодні -
тоді колИ ще?

...Зненацька виринув з безодні,
на смуток ближче.
Душа тремтить
шалено-рвійно:
чи в рай, чи в пекло.

Тетяна Левицька
2019.08.22 12:42
Де двоє там рада, де третя, там зрада.
Знайшлося б корито, а свині знайдуться.
Вродилася квітка - душиця, відрада,
та гичкою, рястом до сонечка пнуся.
----------------------------------------
Знов у самітню тишу кутаю гріхи,
ще небеса втрачати не го

Олена Побийголод
2019.08.22 12:26
Із Ігоря Сєверяніна

Той уряд, що нацьковує цензуру
на мислячих, - повинен впасти вмент, -
отак, як виставляю я цезуру,
щоб владу відокремити ущент.

Якщо ж суспільство нехтує огидно

Ніна Виноградська
2019.08.22 11:39
Єгорові Кабаненку, моєм удідусеві

Ця посмішка сільського дідуся
І пишновуса, і весела й щира.
З-під картуза душа відкрита вся
І сині очі, що сама довіра.

Сидить в метро, зіпершись на ціпок,

Сергій Губерначук
2019.08.22 11:20
Повертаються тіні, голосить луна,
сірі звірі збираються поночі,
десь у лісі думок є стежинка одна,
по якій ти шукатимеш помочі.

З купки попелу Фенікс зорею злетить –
несподівано Божою іскрою –
ти усе зрозумієш на деяку мить,

Ярослав Чорногуз
2019.08.22 08:07
Чи долею обом так суджено?
Як довго буде це тривать?
Вона – заміжня, він – одружений…
Під ними вже горить… трава.

Життя усе – неначе танго їм.
А він рвучкий, вона – легка.
Сплелися пристрастю останньою…

Микола Соболь
2019.08.22 06:36
Давайте з Вами будемо на – Ти.
І не важливо скільки літ між нами.
Хай небо буде потайки плести
Вінець кохання в нас над головами.
І будуть не відправлені листи
І ночі, що заповнені не снами.
Давайте з Вами будемо на – Ти.
Щоб губ могли торкнутися г

Серго Сокольник
2019.08.21 23:24
Осінній перший дощ... І наче
Нема ні смутку, ні війни...
І бідна мати не заплаче
Над тим, хто землю боронив,

Хто не повернеться ніколи,
Неначе сонячне тепло...
Немов одквітла матіола,

Ігор Федів
2019.08.21 18:28
Шукаю мотивацію буденній суєті,
Енергію на дріб’язкове витрачаю,
Але удачі фішка випадає не мені,
У землю дивлюся, зорі не помічаю.
Втішаюся синицею малою у руках,
Мету досягнуто і маю почивати,
Але у небі високо літає синій птах,
А я добуте не баж

Петро Скоропис
2019.08.21 12:23
Сторінку і вогонь, зерно і жорна зів,
сокири лезво і утятий нею волос –
Бог береже усе; осібно – згуки слів
любови і прощень, неначе власний голос.

В них б’ється рваний пульс і чути кості хруст,
і заступ гупотить; розмірні, глухуваті,
бо це житт

Олександр Сушко
2019.08.21 11:50
Вві сні кричав. Шептала жінка: - Годі!
Та скільки ж можна! Господи, прости!
...юдоль печалі снилася усоте -
Шеренга трун, могильних ям, хрестів.

Кацап - не друг, а шкуродер безжальний,
Ординець лютий, а не добрий гість.
Брати мої розтерзані стогн

Вікторія Лимарівна
2019.08.21 11:44
За мотивами телесеріалу «Величне століття»)

Кущі, каміння, квіти, друзі
застерігали: ти не йди!!!
Благання чулись не байдужі:
Не наближайся до біди!!!
Відсторонити, захистити
Всі намагалися його:

Сергій Губерначук
2019.08.21 11:14
Озеро.
Човен.
Глибока вода.
Біле латаття
пливе у серпанку.
Сонце розсохлось,
за світ загляда,
обрієм зрізане, ніби рубанком.

Іван Потьомкін
2019.08.21 10:46
Він добре зна: не здатен я на помсту.
З його шляху камінчик кожен підберу,
Аби котримсь він не пожбурив потім.
Що жодним словом я не прохоплюсь,
Коли, бува, спитають: «Хто він?»
«Довідайтесь самі»,- скажу натомість.
Та помсти все ж уникнуть не

Олександр Сушко
2019.08.21 09:54
В групі цій обожнюють любов,
Хай не справжню - та з ліричних віршів.
Почитав - розплакався, їй бо!
Бо чутливий, серце вельми ніжне.

План такий: сідай на табурет,
Умикай комп'ютера-шайтана.
Тортик в зуби - й хутко в інтернет,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Анастасія Романюк
2019.08.04

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Віктор Сурженко
2019.06.19

Юлія Савіцька
2019.04.01

Надія Тарасюк
2019.02.03

Казки Старої Ґадзюби
2019.01.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Дениско (1954) / Проза

 Комплекс Наполеона

Уверх лізуть у тій же позі, що і плазують.

Джонатан Свіфт

Образ твору Пустеля Калахарі. Ранок. Після нічної холоднечі перші промені великого вогняного кружала сонця розпочали нагрівати землю. Тишу глушини порушило шарудіння у кроні високо “підстриженої” жирафами акації, що маячила серед пісків. То вухасті грифи один за одним злітали зі свого сідала, відчувши перші висхідні потоки теплого повітря. Вони заходилися ширяти в небі у пошуках здобичі. Її було вдосталь: багато травоїдних не пережили засуху та пожежу, які знищили рештки пожухлої трави залишивши пил, пісок, каміння та вибілені на сонці скелети тварин.
З нори біля підошви покинутого термітника виліз сурікат. Він увесь тремтів від холоду і боязко озирався. Невдовзі він забрався на вершину термітника і, ставши на задні лапи та спершись на хвіст, кумедно схрестив передні лапки на животі. У такій позі сурікат вигрівав черевце, вкрите ріденькою перламутровою шерстю. Його голова, як перископ субмарини, поверталася у всі боки, а очі, обрамлені чорними плямами, що додавали тваринці сумного вигляду, вдивлялись у далечінь.
Неподалік з-під каміння виповз скорпіон і впевнено рушив до термітника, грізно виставивши вперед дві клешні, готові схопити все, що рухається. Його хвіст, вигнутий наче шабля яничара і озброєний на кінці отруйним жалом, здіймався над тілом членистоногого.
– Ти чого виліз на вершину? – запитав скорпіон суріката. Ану злазь! Ти хіба не бачиш, що я іду!
– Я на горбі, щоб бути вищим і бачити все. Я гріюсь на сонечку, чекаючи свою сім’ю, що пішла до солоного озера, та ще вартую, щоб вчасно помітити коршуна чи шакала і втекти у нору, – відповів сурікат.
– А я не боюсь нікого і нічого. І мені не треба вилазити на згірки. Мій хвіст, як отруйний спис. Поглянь – він набагато вищий моєї голови! А твій хвіст? Він тонкий, як у пацюка! І яка від нього користь? Хіба що слугує тобі п’ятою ногою. А у мене ніг все одно більше – аж шість! Мурашки і коники від мене не втечуть, а ящірки, як побачать мій хвіст, ховаються у норах і там тремтять від страху. Злазь з термітника! Я буду у ньому шукати личинок! – командував скорпіон.
– Їх немає, – відповів сурікат. – Оселю покинули давно. Крилаті терміти вилетіли, а інші загинули під час пожежі. Тож повзи собі далі.
– Та ні! Спершу я залізу у нору і пошукаю там якусь поживу, – погрожував скорпіон.
– Я тебе не пущу до нори, – твердо мовив сурікат, – там мої діти і я їх захищу. Я зможу боронити їх навіть від гримучої змії.
Скажений скорпіон, якого переповнювала отрута, не послухався і, хижо махнувши жалом над головою, рвонув до нори. За два стрибки сурікат наздогнав скорпіона, наступив лапою, іклами відірвав хвоста. Інстинктивно відштовхнувшись задніми ногами для смертельного удару хвостом (якого вже не було), скорпіон втратив рівновагу і покотився прямо у нору, де його чекали голодні, зубасті роти сурікатових малят.
Ритуально осідлавши вершину термітника, сурікат спостерігав за конвульсіями відірваного хвоста. Той пружинно скручувався і продовжував жалити сам себе і землю. Врешті-решт хвіст так і завмер зі встромленим у землю жалом, віддавши їй рештки отрути. Через якусь мить земля довкола хвоста заворушилася. Чутливий жук-могильник знав свою справу: невдовзі хвіст зник під землею у лабіринтах його нори…
А від обрію швидко рухався ланцюжок сріблястої ртуті у напрямку термітника – то сім’я сурікатів, одне за одним, поверталися з полювання. Вони перегукувалися між собою короткими високочастотними голосами. Тепер наш герой зможе безпечно залишити дітей під наглядом родичів та й собі щось поїсти, а ще розповісти своїй сім’ї про біснуватого скорпіона з комплексом Наполеона, який так безславно закінчив свій вранішній похід…

P.S. Кожному Наполеонові – свій острів: Ельби чи Св. Олени. Або – пустелю Калахарі…

2008





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-10-02 19:44:03
Переглядів сторінки твору 1149
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.961 / 5.5  (4.876 / 5.46)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.595 / 5.25)
Оцінка твору автором 5
* Коефіцієнт прозорості: 0.773
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми Виключно фауна і флора. Проза
Автор востаннє на сайті 2019.07.28 15:52
Автор у цю хвилину відсутній