ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2024.03.28 11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?

Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа

Юрій Гундарєв
2024.03.28 10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален

Леся Горова
2024.03.28 08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.

Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма

Віктор Кучерук
2024.03.28 05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.

Іван Потьомкін
2024.03.27 22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана. Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху: по президентах чи по тобі самому? Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить, бажаючи добра в майбутнім.

Микола Дудар
2024.03.27 22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра

Микола Дудар
2024.03.27 22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для

Світлана Пирогова
2024.03.27 10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.

А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.

Леся Горова
2024.03.27 08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.

Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,

Лава Вулкана
2024.03.27 07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.

Віктор Кучерук
2024.03.27 06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на

Артур Курдіновський
2024.03.27 00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.

Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша

Козак Дума
2024.03.26 22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…

На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,

Іван Потьомкін
2024.03.26 22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо

Сергій Губерначук
2024.03.26 21:08
Акторе,..
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –

Юрій Гундарєв
2024.03.26 19:26
Неужели это всё? Неужели вот именно сейчас, в первые дни лета, когда барышни на улице пронзают твоё сердце острыми, высвобожденными от кольчуги бюстгальтеров сосками, когда в голове бурлит громадьё планов на отпуск, когда ты, чёрт возьми, уже почти всего
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Геннадій Дегтярьов
2024.03.02

Теді Ем
2023.02.18

Анна Лисенко
2021.07.17

Валентина Інклюд
2021.01.08

Ярослав Штука
2020.12.05

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тарас Ніхто
2020.01.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Артур Сіренко (1965) / Критика | Аналітика / Етюди

 Спроба однієї апології.

"Злітає швидко розум мій,
Побажавши причаститись
Сили явленого світла..."

(Симеон Неотеолог)

Образ твору Візантію як історичний феномен прийнято лаяти. Так склалося. Якщо мова заходить про Візантію – байдуже в історичному чи світоглядному контексті будь-який наш автор вважає за потрібне зауважити, що це погано. Воно й не дивно – збройне протистояння слов’ян та «Імперії Ромеїв» тривало віками – щось та мусило в’їcтися в нашу кров як зразок світу-антипатії. І, безперечно, заперечувати огидність цього типу держави – візантійської деспотії безглуздо – державний устрій справді був збочений. Але в той же час забуваємо, що вплив візантійської культури – і то позитивний вплив – на Україну був колосальний. Йде мова про культурну та релігійну інвазію. Візантія довгий час була сховищем науки і культури в тогочасного світі – і не тільки в Європі. Вплив Візантії як естетично-культурного і світоглядного феномену простежується у найрізноманітніших країнах світу (в різній степені, звісно – вплив Візантії на розвиток культури, наприклад, Грузії і Норвегії різний, але він простежується). Причому на Московію цей вплив був значно менший ніж на Україну. Москва запозичала у Візантії переважно ідеологічні концепції. Навіть релігія була і запозичена не безпосередньо і підпала під дуже значну трансформацію в неозорих північних лісах і болотах. Навіть болісні церковні реформи XVII століття в Московії цю трансформацію не виправили. Доводилось в свій час подорожувати по Греції, Італії, Балканах в пошуках візантійських старожитностей – в першу чергу культових споруд та предметів. І вразило ось що: перша ж думка яка з’явилась від споглядання фресок Равенни і храмів Тессалонік – православ’я – це зовсім не те, що ми думаємо. Точніше не те, що нам підсовували роками в якості сурогату. Грецька церква, а тим паче церква Візантії була носієм абсолютно іншої духовності і релігійних ідей ніж церква в Росії. Я вже мовчу про часи Іоанна Грозного чи старовірів, навіть церковний архітектурний естетизм і містицизм (якщо хочете) останніх століть в Росії є носієм абсолютно інших релігійних переживань. Згадаймо хоча б фрески в візантійському соборі в Монреале – такий образ Христа Пантократора абсолютно чужий російському православ’ю. Більше того – був би неможливий в тій північній стороні. Візантійських постатей які безпосередньо впливали на культуру Росії мізерно мало. Самотнім відлюдником стоїть тут постать Феофана Грека. Але він був не зрозумілий ні його сучасникам в Московії, ні пізнішим поколінням. Його естетичні і релігійні ідеї лежать абсолютно в іншій площині ніж весь подальший розвиток іконопису в Московії. Зовсім інша ситуація в Україні – тут розвиток архітектури, літератури, естетики, релігійних і світоглядно філософських ідей у Х-ХІІ та навіть у ХІІІ століттях відбувався під дуже сильним Візантійським впливом. Найсильніший вплив безумовно мав місце в епохи Македонської династії та Комнинів. Можна тільки уявити собі якби ця культурна інвазія почалось раніше – в епоху Ісаврської династії та іконоборства. Ми б тепер мали зовсім іншу Україну, зовсім інший феномен українства. Звісно, ці впливи були взаємні. Згадаймо хоча б Фому Слов’янина чи «слов’янізацію» Візантії VII століття. Без такого впливу навряд чи сформувався сам феномен Візантії – утворилась би така собі законсервована пізньоантична римська імперія. Але це інше питання. Україна приймала від Візантії виключно культуро творчі інвазії. Щодо політичних ідей Візантії українське тогочасне суспільство проявило імунітет. Ні деспотична форма правління ні ідеї єдиної в світі християнської імперії тут не приживались – не той народ. Візантія тисячоліття (тисячоліття, панове, тисячоліття!) була для Европи генератором ідей – наукових, культурних, релігійних, була тим сховищем, де збереглась (нехай частково) античність. Без Візантії ренесанс був би неможливий. І зараз (та чи зараз?) ми дивились би на руїни античності як на мегаліти Стоунхенджа – як на загадкову незрозумілу цивілізацію. Можливо, без Візантії середньовіччя б і досі тривало. Без Візантії неможливий був би такий феномен як Іслам, що виник як певне відгалуження однієї з ортодоксальних візантійських сект (тільки метаморфізоване серед пустель і піску Часу, естетизований до крайньої межі….) Чомусь вкорінилася думка, що Візантія була закостенілим зашкарублим постулатом, що не здатний був змінюватись і тому загинув. Це насправді не так. Можливо світогляд і теософія візантійців (пардон, ромеїв) у ХІІ столітті і були такими, але протягом століть у Візантії спостерігалась потужна боротьба філософських ідей, докорінні зміни світоглядів і суспільного устрою. Згадаймо хоча б павліканство чи богумилів. Такого динамізму на заході Европи ми просто не бачимо. Консерватизм скоріше властивий католицизму – ортодоксія в тому вигляді яку ми знаємо, по-суті сформувалася тільки Х столітті після віків іконоборства, павліканства і великої кількості «єресей» та напрямків східної теософії, що виборювали собі «місце під сонцем», а точніше змагались за місце «єдино вірної» теософської доктрини. Без Візантії був би неможливий не тільки ренесанс, але і західне середноьовіччя як ми його зараз розуміємо (з його приматом ліберальних цінностей). Без Максима Сповідника не було Іоана Скотта Еурігени – фундатора західної теософії, а значить не було б і такого своєрідного західного середньовічного світогляду. Романська епоха цілком формувалась під візантійськими впливами, готична – під посередніми як вияв глибокої кризи орієнтальної ортодоксальної теософії. Ми не знаємо Візантії – маємо лише загальні уявлення про історію та устрій. Література Візантії, філософія лишаються для нас якоюсь terra incognita, хоча її здобутками ми користуємося і досі самі того не помічаючи.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-10-02 19:49:10
Переглядів сторінки твору 1128
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.492 / 5.05)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.384 / 5.31)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.770
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2024.03.28 11:07
Автор у цю хвилину відсутній