ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2024.03.29 07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.

Віктор Кучерук
2024.03.29 05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.

Артур Курдіновський
2024.03.29 01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".

Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.

У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Василь Марківський
2024.03.26

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26

Світлана Луценко
2023.07.27

Гельґа Простотакі
2023.07.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Роса (1964) / Проза

 Досить, перебуваючи у якомусь місті, пройти його вулицями з відкритою душею, і воно оселиться у кут
Образ твору Якщо об’єднати спеку, плацкартний вагон, у якому відчиняється чи не єдине вікно, та й те лиш на чверть, і кількох незнайомих між собою жінок, вийде дивовижна суміш оптимізму, доброзичливості і гумору. Після деякого часу, витраченого на обмін поглядами і посмішками, радо привітавши відсутність зайвої у таких обставинах чоловічої статі, представниці слабшої, але витривалішої частини людства одностайно зійшлися на думці, що за інших обставин за сауну треба платити, а присутнім у цьому вагоні пасажирам залізниця цю «приємність» задарма влаштувала, як додаток до подорожі. Далі, оскільки «гаряча» тема була вичерпана, в основному завдяки миролюбному настрою присутніх, час подорожі скорочувався за рахунок домашніх улюбленців, котрим, мабуть, добряче гикалось у ці хвилини. Але на допомогу тваринкам прийшла ніч, вимкнувши «сауну» а заодно і говірких власниць песиків та котиків, котрі з максимально можливим комфортом влаштувались спати, ще раз добрим словом згадавши відсутність на сусідніх полицях представників схильної до голосного храпу протилежної статі. Ранок і залишок перебування у тимчасовому товаристві пройшов у невеличких дорожніх клопотах, обміні думками з приводу пейзажів за вікнами вагону та порадами більш досвідчених подорожниць менш досвідченим з приводу засобів пересування у потрібному напрямку, що є наявними у даному регіоні. Отже, розпорощавшись з супутницями, ми з подругою зійшли на станції Львів.
Місто зустрічало нас теплою посмішкою. Жіночка, з якою була домовленість про квартиру, призначила нам зустріч біля магазину з гарною назвою «Квіти для тебе». Але раніше, ніж відбулася ця зустріч, Львів зробив нам подарунок в особі випадкового перехожого, доброзичливого Віктора, до якого ми звернулись, аби якось зорієнтуватись з напрямом подальшого руху , і котрий запропонував нам ознайомчу вечірню прогулянку центром міста після того, як буде вирішене питання з тимчасовим помешканням. Біля магазину квітів довелось простирчати трошки довше, аніж очікувалось, оскільки, з огляду на спеку, обидві сторони домовленості обрали собі спостережний пункт у затінку поблизу призначеного місця. Але, позаяк бажаність зустрічі була взаємною, фігурантки домовленості все ж таки вирахували одне одного серед навколишніх , і, зі сміхом з приводу невеличкої пригоди, здійснили обмін предметами угоди. Скинувши зайвий вантаж на тимчасовому плацдармі і швидко ліквідувавши на собі наслідки дорожньої спеки, дві новоспечені екскурсантки після невеличкого обговорення плану наступних дій вирішили набратись нахабства і таки скористатись запрошенням випадкового нового знайомого.
Віктор виявився чудовим гідом. Під кінець екскурсії центром міста ми ледь тримались на ногах від втоми, але почувались так, наче провели тут принаймні три дні. На другий день ми вже не насмілились відривати від справ зайняту людину, але завдяки Вікторові, вже орієнтувались у місті і, до того ж, подорож оглядовим трамвайчиком здалась нам мандрівкою знайомими місцями з блідою претензією на цікавість порівняно з розповідями нашого доброзичливого самозваного екскурсовода.
Раніше я ніколи не була у Львові. Три з половиною дні , не враховуючи вечора у день приїзду – це занадто короткий термін для знайомства зі старовинним містом, отже кафе і інші подібні заклади були викреслені зі списку одразу. Два дні на калейдоскоп по місту, день на Високий замок, Лису гору і Шевченківський гай, пів дня на останній погляд і купівлю невеличких сувенірів – і все, дякуємо, місто Лева, за гостинність! А дякувати Львову таки є за що. І за збережені історичні пам’ятки, і за доброзичливість, щирість і відвертість тих його мешканців, що послало нам місто назустріч, починаючи з Віктора, випадкових перехожих, що вказували нам дорогу, доволі часто ось таким чином: «А нащо, вам, пані, їхати, гроші витрачати, коли це поряд? Підете цією вуличкою, а там повернете, пройдете ще і людей спитаєте, вони скажуть…», - і закінчуючи тією симпатичною літньою жінкою, що бігла за нами пів кварталу, бо випадково вказала нам шлях до «Пасажу», а не до «Вернісажу». Чесно кажучи, я чекала трошки іншої ситуації у побутовому рівні, тому неждано боляче шкрябнула по серцю фраза однієї львів’янки: «Так ви з Дніпропетровщини? То вам там, пані, добре живеться!» По трішечки, по слову-двійко, а поналипали на цю фразу інші висловлювання, сформувавши великий сумнів у європейській спрямованості рядових львів’ян. Людям все одно, аби тільки була стабільність і впевненість у завтрашньому дні і припинилось, нарешті, розтягування загального пирога по розкішним пацючим коміркам. Апатія страшна річ. Але саме вона є панівним настроєм більшості у цій країні на даний момент. І не кажіть мені про хату скраю, бо не звідси ця апатія, бо однаково по всій Україні болять людям виразки на стінах будівель і стрічках доріг. Усюди мріють про працюючі підприємства і гідну зарплату. І про патріотів держави, а не власної кишені, на чолі міста, області, країни. Але чому, чому наше суспільство не здатне втілити свої мрії у дійсність?... Можливо, хтось знає на це питання дуже розумні відповіді. Та я і сама можу придумати декілька, але ж насправді мене, як і інших, хвилює зовсім інше питання: як вийти з цієї патової ситуації? Роль особистості в історії… час від часу в історії кожної держави з’являється особистість, котра допомагає своїй країні зробити значний крок вперед. Де ж твоя особистість, Україно? Немає, і тому , побачивши хоч натяк на зрушення до кращого, уже радієш. Адже правила існування у будь-якому суспільстві твердять, що навіть для того, щоб залишатись на місці, слід рухатись вперед. Зграї птахів і косяки риб здатні в одну секунду, наче єдиний організм, змінювати напрям руху. Люди… люди не здатні рухатись у єдиному життєвому напрямку, бо власні інтереси не часто співпадають з громадськими. Цікаво було б підрахувати кількість життєвих напрямів твоїх громадян, місто Лева. Чомусь мені здається, що їх виявиться більше, аніж у моєму невеличкому містечку. Хоча ні, люди відрізняються дрібницями, отже різниця буде, мабуть, не у кількості напрямів, а у їх публічності. А ще у тому, що вдома багато речей сприймається звично, а коли потрапляєш у нове для себе місце, такі ж самі речі починають різати око. Отже, про напрями, котрі примусили мене втрачати піднесений настрій під час цієї подорожі і відволікатись від споглядання красот твоїх, славетне місто. Життєвий напрям тих, хто їздить на дорогих авто не співпадає з напрямом тих, хто ходить пішки або пересувається громадськими засобами транспорту. Напрям тих, хто переймається реставрацією історичних пам’яток, не співпадає з напрямом тих, хто полюбляє влаштовувати собі у одній із таких пам’яток «бали». Напрям тих, хто розвалює підприємство заради ожиріння свого гаманця є прямо протилежним напряму тих, хто на цих підприємствах працює. І у податковій сфері, ти, славетний Леве, крокуєш в ногу з усією країною, бо кількість працюючих у цій галузі є протилежною користі від їхньої праці, а розмір зайнятого установою будинку прямо вказує на означену кількість. Напрям тих, хто міг би змінити щось на краще, не співпадає з напрямом тих, хто хотів би тих змін. До речі, про музеї… Ще за радянських часів я зробила висновок, що у музеях працює лише дві категорії працівників. Перша категорія більш живуча: ці індивіди щиро вважають, що їхніми обов’язками є теревені на робочому місці, вміння поглядати на відвідувачів з презирством осіб голубої крові до простих смертних і щільне обтікання п’ятою точкою особистого трону, тобто стільця. І друга категорія, спілкуючись з якою виникає бажання бити на сполох, аби привернути увагу суспільства до необхідності охорони цього незвичайного типу людей від усіляких зазіхань на ореол їхньої життєдіяльності: вони готові з усім світом ділитися своєю любов’ю до експонатів і пишаються ними, наче власними дітьми. Так от, час іде, все змінюється, а ці дві категорії залишаються на своїх місцях, як незмінна складова музеїв. Але неприємні явища є рисами усієї країни, і навіть не тільки цієї країни, а не за цим я у Львів їхала. Знаючі, що все одно не встигну багато побачити, я мала на меті просто поблукати по місту, розглядаючи кам’яниці і церкви, послухати екскурсоводів, зайти хоч у декілька музеїв, пройтись парками і повезти додому образ міста – ненавмисний, як погляд випадкового перехожого. Бруківка і старовинне місто – романтично, правда ж? А тепер вносимо сюди зміни, продиктовані життям: бруківка, вузькість старовинних вуличок і сучасний транспорт – треба мати неабияку майстерність, аби їздити у цих умовах , буквально ледь не висячи на задньому бампері попереднього колісного засобу пересування, у той час, як ззаду тебе підпирає якесь інше диво сучасного машинобудування, по вузесенькому коридорчику, залишеному припаркованими наполовину на тротуарі братами ордену тормозної колодки, і при цьому зберігати цілісність усіх учасників дійства. Браво, львів’яни! Ввічливість… Той, хто вважає, що сказати «ввічлива людина» - це вже дати їй певну характеристику, глибоко помиляється. Адже ввічливість може бути холодною, манірною, байдужою, удаваною,показною, зверхньою, насмішкуватою або ж сонцеокою, доброзичливою, лагідною, щирою… Так от, саме щира ввічливість переважає на твоїх вулицях, славетне місто. Якби я жила у Львові, можливо, я б любила бруківку, як одну з ознак, притаманну старовинному місту. Але яка ж вона галаслива під колесами сучасного транспорту, ця бруківка! І який дисонанс між мудрим спокоєм старовинних будівель, безхмарними посмішками квітів, що прикрашають вулиці, наче усмішка людське обличчя, і галасливо-невдоволеним бурчанням бруківки! А яка ж приємність втекти від того бурчання у скверик чи парк! Парки таки справжня твоя оздоба, місто Лева. На жаль, я мала лише один день на поверхневе знайомство з цією оздобою. Але який день! Ти, Леве, накинув на свої плечі легку мантію з сірих хмар, подарувавши тим самим таку бажану прохолоду після набридливої спеки. І тому у двох далеко не юних жінок вистачило наснаги на прогулянку парком «Високий замок» з підйомом на Княжу гору, на кумедне сходження, з огляду на підбори і обраний шлях - напрямки, а не як то належить поважним матронам, по прокладеній добрими людьми стежці, на Лису гору, де вже, як виявилось, сидячи під хрестом, милувались краєвидами двійко закоханих, і на прекрасну екскурсію по музею народної архітектури у Шевченківському гаю. Якось так вийшло, що там до нас приєдналась парочка молодят-студентів з Берліну. Вони були у захваті від Львова, проте дівчина все ж сказала досить неприємну фразу: « У нас мало грошей, але ми б заплатили удвічі більше за екскурсії, аби тільки усі ті старовинні будинки у центрі міста реставрували…» Досить таки неприємно чути від громадян іншої країни натяк на недбале ставлення до історичної спадщини. Але це була єдина неприємна фраза, тож в цілому спілкування зі студентами виявилось легким і приємним, і вони розповідали, що мріють приїжджати ще, аби познайомитись більш детально і зі Львовом, і з іншими містами України. Працювати у Шевченківському Гаю зручності мало, саме тому, мабуть, серед його працівників більшість складають ті, що справді люблять і це місце, і ці експонати. Принаймні мені так здалось під час їхніх розповідей. Особливо запав мені у душу старенький священик Свято-Іванівської Лаври монахів-студитів. Ця дійсно мудра людина зачарувала нас не тільки своєю розповіддю, вмінням вести розмову на релігійні теми, оминаючи гострі кути зіткнення різних релігійних напрямів, повагою до інших точок зору, а взагалі, своєю спрямованістю на добро. Відтепер, згадуючи Шевченківський Гай, я буду обов’язково згадувати і його, як зразок мудрості священнослужителя. Невідомо, скільки б ще четвірка цікавих блукала стежками Шевченківського Гаю, але потроху став пускатися дощ, та й вечір був не за горами, тож треба було повертатись до міста, де, помахавши один одному руками ми і розійшлись з молодятами у різні боки. День закінчувався під дощем, але оскільки ми передбачливо прихопили з собою парасольки, то дощ сприймався, наче пригода, яка не завадила нам здійснити невеличкий марш по львівських аптеках у пошуках п’явок, котрих моя подруга пообіцяла привезти іншій своїй подрузі у якості привіту зі Львова. Ми дуже боялись, що нещасні кровопивці зваряться від спеки, тож не проти були трошки помокнути заради успіху у цій невеличкій справі. Останні пів дня пролетіли під гаслом «сувеніри зі Львова» і, кинувши останній погляд на вже знайомі вулиці і площі, ми вирушили у зворотній шлях, подумки дякуючи місту Лева за незабутні враження.
Де б людина не знаходилась, місце її перебування спілкується з нею, адже навіть камінь під ногами має свій характер, то що вже говорити про міста. І кожен з людей сприймає те спілкування по-своєму. Отже, про враження…
…І нахилив до мене сивий лицар мудре чоло своє, слідами важких роздумів прикрашене, та й спитав:
- А чи закохалась ти в мене, жінко?
- Дозволь, лицарю Леве, величі твоїй вклонитися. Уклін земний тим, хто вкладав у тебе мрії свої амбітні, на безсмертність твою сподіваючись. За процвітання твоє Вічності молитимусь. Вільний вітер за коня тобі загнуздаю. І закохалась би, але серце моє не належить мені більше, бо віддала я його степам, де курган скіфський, пектораллю прикрашений та могили козачі з вітрами перемовляються. Поділила навпіл між Січчю Микитинською та містом, що служило колискою дітям моїм. Вічним будь, славетний Леве. З теплом зберігатиму у душі образ твій, як бережуть образи братів, сестер та друзів найліпших. І нехай діти твої будуть гідними предків своїх, любов’ю до тебе уславлених… І знаєш… я приречена любити тебе, славне місто. Ця любов у імені твоєму закодована, адже зі мною поряд крокує по життю людина, сузір’ям Лева життю і мені дарована. Відаєш, що я привезу йому у подарунок від тебе? Філіжанку із надписом «Львів» і зображенням собора Святого Юра. Я знаю, що відтоді, як візьме він її в руки, то тільки із неї і питиме…

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.


Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-10-10 21:02:33
Переглядів сторінки твору 2607
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.763
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми Денники
Автор востаннє на сайті 2020.03.17 20:38
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Шешуряк (М.К./М.К.) [ 2010-10-10 21:26:09 ]
Львів прекрасний!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2010-10-12 00:25:53 ]
Безсумнівно!:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мрія Поета (Л.П./М.К.) [ 2010-10-11 00:52:19 ]
А ще у Львові чудовий вечірний час, коли починають оживати леви і горять свічки де завгодно )


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2010-10-12 00:28:33 ]
І повно місць і місцинок, що мають власну душу...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
к т (Л.П./М.К.) [ 2010-10-11 18:19:18 ]
А ще там є красиві львів"янки з карими очима!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2010-10-12 00:37:14 ]
Ну, Анатолію, львів'янки, звичайно, гарнюні, але то вже по вашій, чоловічій лінії, красою їхньою милуватись...:)Я б, може, й поприглядалась, так у мого сина вже є дівчина. :)