Ярослав Чорногуз
Поезія “МАРСІАНСЬКЕ КОХАННЯ”

Вже сивіє потроху мій волос,
Тихо час робить діло своє,
Я тебе поцілую у голос,
Марсіанське кохання моє.

Я тужу за тобою у пущі,
Шлю сигнали на ніжний радар,
Дотик голосом теплий - цілющий,
Це - кохання солодкий нектар.

І хмелію од того предива,
Що мене огортає всього.
І такий я стаю знов щасливий,
Мов цілунку напився твого.

Мов од душу щемливого слова
Змив недобре усе назавжди,
Дотик голосу, дотик любові,
І я знов - молодий, молодий!!!



пародія

Життя нема від всяких експедицій,
Рік на консервах тих – бракує слів!
Змарнів і зблід, а був же круглолиций.
Сивів потроху, потім полисів…

Це не найгірше, розумієш, Кицю,
У почуттях намітилась зима…
Твій радар ніжний ще щоночі сниться,
Але сигнали гірше вже прийма.

І мій, того… сигнали ледве чує.
Хотілось би настроїти самій?
Ні, ні – то атмосфера щось бушує:
Період обертання – зрозумій.

А пригадай, як ми в сузір’ї Лева…
В траві, посеред тої мурашні…
Ну що ти, Кицю, ну яка місцева?
Вони такі, ти б бачила, страшні…

Там в тому Центрі всі нездари й скнари,
Тягнути жереб – сміховинний фарс.
Комусь попав Меркурій – то Канари,
А я, невдаха, втретє тягну Марс…

Та ні, яке там спеціально, мила,
Тут фарт усе, рулетка – бачить Бог!
Та щоб пропала…реактивна сила,
І ще…на старті щоб двигун заглох!

Таблетки ненавиджу – хочу пива,
До тебе , Кицю, вже рахую дні…
А ти там, на Венері, як – щаслива?
Я не ревную – там усі малі…

Ти в моніторі – я близький до трансу!
Та ні, Кицюню, ну яка там лінь…
(“Та потерпи” – закінчення сеансу!)
На десять днів зайшли в радіотінь…

25.10.2010