ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2024.03.29 01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".

Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.

У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня

Віряни несуть до церкви
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Василь Марківський
2024.03.26

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26

Світлана Луценко
2023.07.27

Гельґа Простотакі
2023.07.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Артур Сіренко (1965) / Проза / Тіні

 Розповідь діда Миколи

«…І мовою зеленою він просить:
- Дай ще мені пожити трохи,
Поки трави коса не косить!»

(А. Тарковський)

Образ твору Цей дід не вигадка. І це навіть не святий Миколай. Це просто дід – звичайний дід з села. В ті роки він, звісно, був вуйко. І його розповідь не вигадка. Це свідчення про шмат нашої страшної історії. Я давно здогадувався, що нам всім замість справжньої історії підсовують жуйку якогось примітивного і тупого міфу. Але що ця заміфологізованість доведена до такої степені… Розповідь ця в свій час різонула мене по свідомості бритвою. Я справді деякі епізоди і періоди історії сприймав «як книжка пише». Але надто часто ця красива картина виявлялась низкою вигадок. Дійсність виявлялась страшною і жорстокою. І безжальною до нашого народу. Звали його, звісно, не Микола. І назву села, я звісно, теж не скажу. А щоб «товариш майор» дарма не хвилювався, скажу, що дід цей давно помер (земля йому пухом!). Переповідаю я цю бувальщину тому, що ми маємо знати правду про власне минуле в усій сукупності подій і явищ, а не шматочками дозованими цензурою. Факти наведені тут не виключення, не артефакт страшної епохи. Дід Микола типовий, як типова і історія цього села. Колорит розповіді з її діалектизмами і мовними зворотами передати важко. Такі розповіді треба чути. Не буду переповідати дослівно. Викладу суть.
Війна двічі перекочувалась фронтом через їхнє село. І було й так, що фронт біля села зупинявся надовго. Через те село в час війни проходили всі армії які в тій війні брали участь (Ну, це вже він перебільшив – американських, китайських, японських і фінських частин там точно не було. І багатьох інших теж.). Найбільш жорстокими були мад’яри, найбільш якимись нещасними були італійці. Коли італійський солдат – обірваний і голодний – заходив в хату він лишав рушницю біля хати – якось йому було не зручно зі зброєю та й до гостини в чужу хату. Потім коли бачив в куті ікону починав молитися – відчайдушно. А потім уже просив шматочок хліба. Довго стояла німецька частина – якраз тоді коли біля самого сала йшла лінія фронту і були ми обстрілом. Троє німецьких солдат – худих і голодних побачили та й забрали. І з’їли звісно в той же день – не втрьох, звісно. Дід Микола пішов до німецького офіцера і поскаржився. Німецькою мовою на той час в Галичині володіли майже всі – селяни знали крім рідної німецьку, польську, а іноді ще кілька мов. Австро-Угорщина все таки – бабця Австрія як її називали була не так давно. Офіційно німецькі окупанти відносились до місцевих жителів м’якше ніж до населення багатьох інших країв і країн – як до колишніх підданих ясновельможного віденського цісаря. Офіцер вислухавши діда спитав чи може дід конкретно вказати хто із солдат конкретно вкрав корову. Дід Микола відповів, що може. І коли солдат вишукували вказав – цей, цей і цей. Цих солдат тут же відправили на передову – в руїни церкви яка була під перехресним обстрілом совітів і наказали протримати оборону рівно добу. Через добу повернувся тільки один солдат – обшарпаний, брудний і без зброї з якось дивним виразом обличчя і порожнечею у розширених зіницях. Він підійшов до хати діда Миколи і все хотів з ним поговорити – кликав. Але дід чомусь не вийшов… Німці відступили, село зайняла Червона армія. Поводились вони в селі не як визволителі, а як чергові окупанти. Місцеве населення червоноармійці чомусь сприймали як ворогів, а не як своїх співвітчизників. Спочатку вони перестріляли всіх собак, потім всіх курей, потім взагалі всю живність, що у селян бігала, нявкала, крякала і мукала. Для чого вони це зробили – я не розумію. Який військовий чи політичний геній з світського командування це допускав і для чого – зрозуміти не можливо. Це ж все автоматично озлоблювало і налаштовувало місцеве населення проти радянської влади яку вони і так недолюблювали. Після того всіх жителів села зібрав політрук. Звісно, крім тих, що вже встигли втекти до лісу – чи то давно чи то щойно. Всіх осіб чоловічої статі віком від 18 до 50 років одягли у ношену військову форму, дали замість зброї палиці і погнали під дулами автоматів через мінне поле на німецькі кулемети. Ніхто з того бою не повернувся живим… Подібні випадки були не поодинокими. Це був прояв свідомої політики винищення українського народу якого черговий раз керівництво червоної Москви сприймало як «зрадників». Я не сумніваюсь, що ті чисельні факти звірств німецьких підрозділів і тим паче спецпідрозділів карателів в Україні мали місце. Про це писалося багато. І про це ще треба писати і писати. Але злочини і звірства військ червоних, спецпідрозділів НКВД, СМЕРШ, «Істрібітєльних батальйонов» в Україні і в західних областях зокрема замовчуються. Нібито нічого і не було. Але ж були випадки просто жахливі і моторошні. І все це змушують забути. Адже були випадки, коли спецпідрозділи НКВД спалювали села разом з їх жителями загнавши селян попередньо в сарай. Це було. І при чому в тих місцях де ніяких повстанців чи антирадянських партизан і близько не було. А навіть якби були? Мирні жителі тут при чому?! На Кавказі, зокрема, був таким чином спалений аул Вайбах. І ніхто за це ніколи покараний не був. Про це навіть ніде не писали на території колишнього СРСР. А скільки сіл в Україні було поголовно виселено в Сибір? А ті страшні накази високопоставлених радянський керівників того часу «Про виселення всіх українців в Сибір»? Їх не змогли виконати, тому що нас було занадто багато. І нікому б було тоді піднімати країну з руїн… Це всі факти волають до нас. Одних негідників і душогубів засудили міжнародним судом і повісили. Інші ж спокійно дожили свого віку в пошані як «визволителі» і «рятівники людства». Будь-які акти геноциду і звірства повинні бути засуджені – хоча б словесно – не залежно від того хто, коли і при яких обставинах їх здійснив.

2010




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-12-22 13:06:33
Переглядів сторінки твору 1533
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.492 / 5.05)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.384 / 5.31)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.758
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Людина і тоталітаризм, проза
Автор востаннє на сайті 2024.03.28 11:07
Автор у цю хвилину відсутній