ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Гентош (1957) /
Проза
Я НА ЗЕМЛІ !!!
Вони чекають… Вони тупцюють на місці… Три незграбні противні істоти невідомо звідки. Я повинен прийняти рішення. Часу обмаль… Їхні неприродно-сріблясті силуети чітко виділяються на фоні чорного неба.
Тече час. Витікає кисень із скафандра… Ну чому вони не в Конвенції? Чому? Таке трапляється, що далекі цивілізації інколи ще не є членами Великої Ради і не входять в Конвенцію. Звідки вони? Альфа-Центавра? Сиріус? Сузір’я Діви? Ну яке це тепер має значення? Вони не в Конвенції, і ступивши на борт їхнього корабля, я повністю віддаюся на їх волю, їх розсуд. Можу бути прийнятий, як гість (параграф 7 Розділу 2 Міжгалактичної Конвенції), як член екіпажу (параграф 9 тої ж Конвенції)… Але й можу бути, як воєнний трофей чи дослідний взірець…Таких параграфів в Конвенції нема. Єдине, що існує Перше Правило Всесвіту, і насильно вони мене забрати не зможуть – я повинен погодитись сам.
Ну чому вони не в Конвенції? Чому не підписали? Після моєї згоди вони ж зможуть поступити на свій розсуд, перетворити мене на раба чи в біологічний матеріал. Хоча який у них може бути розсуд? Вони хоч білкової структури? Чи це якісь неорганічні фосфорно-кремнієві сполуки? Яке це тепер має значення? За крайнім справа, якраз за його прямокутним плечем, виглядає Земля, рідний голубий диск на фоні моторошно-чорного Космосу. Чомусь ніколи раніше не заувважував цієї чорноти… Який бездонно-чужий холодно-чорний Космос і який до сліз рідний диск Землі… Не рухайся, пришельцю, не заступай мені Землю.
Вони чекають… Я повинен прийняти рішення сам. Добровільно. Зараз. Вони розуміють. І чекають… Я теж розумію. Все стане ясно з перших секунд, як я ступлю на їх борт. Якщо вони стартують в бік Землі – дійсно (вони обіцяють за дві години) я буду катапультований в рідну атмосферу. Боже, як задушливо в скафандрі. Вже відчувається нестача кисню. Скільки в мене ще часу? Персональний чіп послужливо викидає на край скла скафандру (що є одночасно і монітором) потрібну інформацію – три години тридцять дві хвилини. Це весь мій ресурс! Найближчий корабель землян буде тут лише через сім годин. В мене немає вибору. Боже, як пересохло в роті. В голові страшний біль. Спокійно! Візьми себе в руки! По правій скроні повільно сповзає крапелька поту. Що, ще й система терморегуляції? Знову вмикається чіп – так і є – внутрішня температура 27 градусів по Цельсію. Це замість комфортних 19. Нема вже змісту виясняти, в чому причина. В мене немає шансів. І немає вибору.
Я облизую гарячим язиком пересохлі губи. Капелька поту повільно опускається із скроні на щоку. В мене немає вибору… Я піднімаю праву руку догори. І опускаю вказівний палець вниз. Як в Римі… Я здався на волю переможця. Вони розуміють і відступають вбік. Еліптичний люк безшумно відкривається переді мною. Я зробив вибір, і перед тим, як ступити вперед, ще раз кидаю погляд на рідний диск Землі, який тепер повністю видно в чорному небі, бо пришелець відступив убік.
Я ступаю. В напівмороці чужого салону припадаю до ілюмінатора – зараз все стане ясно. Я не бачу – відчуваю спиною, як позаду безшумно закриваються шлюзи, сьомим чуттям відчуваю на собі погляди, а може це вже працює їхній сканер і мене вивчають на клітинному рівні.
Мій чіп – індивідуальний комп’ютер – послужливо аналізує потік інформації – негатив, негатив, негатив… Відчуваю удар прискорення. Ми стартували… Боже, як пересохло в роті. Припадаю до ілюмінатора – диск Землі повільно віддаляється. Злизую язиком крапельку поту, що доповзла до губи. Як пульсує в скронях… Земля віддаляється досить швидко – ще встигаю подумати – ну в них і технології. Все моє єство дико противиться цій несправедливості, ще поштовх, ще прискорення, диск Землі ще зменшується і зміщується до самого краю ілюмінатора – ось-ось пропаде! Ми, напевне, лягаємо на новий курс.
Щось гаряче і в’язке накочується на мене… Я розумію, я помилився… Я зробив неправильний вибір. Персональний чіп ще робить останню послугу – напрям руху – сузір’я Риби, швидкість – ого, такої не буває… Яке це тепер має значення. Я помилився… І,зібравши останні сили, я кричу – Верніть мене на Землю! Верніть мене на Землю!!!
Знову прискорення. Знову поштовх! Відкриваю очі – Ну чого ти кричиш? Дітей побудиш! Дружина незадоволено відвертається від мене.
Боже, я вдома! Я вдома! Я на Землі! Я в своєму ліжку, на своїй подушці. Я вдома! Невимовне щастя розпирає мене, аж на очах виходять сльози. Я вдома, я на Землі! Яка година? Персональний чіп –тьфу, ти – наручний електронний послужливо висвічує час – тільки третя ночі.
Все! Все! Відзавтра – ніяких вечірок, пива і друзів. Коньяків, лимонів і кав. Як добре, що я на Землі! І як пересохло в роті… Як добре, що я на Землі! І я пересохлими губами радісно, схвильовано і урочисто говорю в темряву: – "Як добре, що я на Землі!" Дружина бере подушку і без слів іде в іншу кімнату. То нічого – все владнається. Зараз піду на кухню щось поп’ю. Як добре, що я на Землі!
10.01.2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Я НА ЗЕМЛІ !!!
Вони чекають… Вони тупцюють на місці… Три незграбні противні істоти невідомо звідки. Я повинен прийняти рішення. Часу обмаль… Їхні неприродно-сріблясті силуети чітко виділяються на фоні чорного неба.
Тече час. Витікає кисень із скафандра… Ну чому вони не в Конвенції? Чому? Таке трапляється, що далекі цивілізації інколи ще не є членами Великої Ради і не входять в Конвенцію. Звідки вони? Альфа-Центавра? Сиріус? Сузір’я Діви? Ну яке це тепер має значення? Вони не в Конвенції, і ступивши на борт їхнього корабля, я повністю віддаюся на їх волю, їх розсуд. Можу бути прийнятий, як гість (параграф 7 Розділу 2 Міжгалактичної Конвенції), як член екіпажу (параграф 9 тої ж Конвенції)… Але й можу бути, як воєнний трофей чи дослідний взірець…Таких параграфів в Конвенції нема. Єдине, що існує Перше Правило Всесвіту, і насильно вони мене забрати не зможуть – я повинен погодитись сам.
Ну чому вони не в Конвенції? Чому не підписали? Після моєї згоди вони ж зможуть поступити на свій розсуд, перетворити мене на раба чи в біологічний матеріал. Хоча який у них може бути розсуд? Вони хоч білкової структури? Чи це якісь неорганічні фосфорно-кремнієві сполуки? Яке це тепер має значення? За крайнім справа, якраз за його прямокутним плечем, виглядає Земля, рідний голубий диск на фоні моторошно-чорного Космосу. Чомусь ніколи раніше не заувважував цієї чорноти… Який бездонно-чужий холодно-чорний Космос і який до сліз рідний диск Землі… Не рухайся, пришельцю, не заступай мені Землю.
Вони чекають… Я повинен прийняти рішення сам. Добровільно. Зараз. Вони розуміють. І чекають… Я теж розумію. Все стане ясно з перших секунд, як я ступлю на їх борт. Якщо вони стартують в бік Землі – дійсно (вони обіцяють за дві години) я буду катапультований в рідну атмосферу. Боже, як задушливо в скафандрі. Вже відчувається нестача кисню. Скільки в мене ще часу? Персональний чіп послужливо викидає на край скла скафандру (що є одночасно і монітором) потрібну інформацію – три години тридцять дві хвилини. Це весь мій ресурс! Найближчий корабель землян буде тут лише через сім годин. В мене немає вибору. Боже, як пересохло в роті. В голові страшний біль. Спокійно! Візьми себе в руки! По правій скроні повільно сповзає крапелька поту. Що, ще й система терморегуляції? Знову вмикається чіп – так і є – внутрішня температура 27 градусів по Цельсію. Це замість комфортних 19. Нема вже змісту виясняти, в чому причина. В мене немає шансів. І немає вибору.
Я облизую гарячим язиком пересохлі губи. Капелька поту повільно опускається із скроні на щоку. В мене немає вибору… Я піднімаю праву руку догори. І опускаю вказівний палець вниз. Як в Римі… Я здався на волю переможця. Вони розуміють і відступають вбік. Еліптичний люк безшумно відкривається переді мною. Я зробив вибір, і перед тим, як ступити вперед, ще раз кидаю погляд на рідний диск Землі, який тепер повністю видно в чорному небі, бо пришелець відступив убік.
Я ступаю. В напівмороці чужого салону припадаю до ілюмінатора – зараз все стане ясно. Я не бачу – відчуваю спиною, як позаду безшумно закриваються шлюзи, сьомим чуттям відчуваю на собі погляди, а може це вже працює їхній сканер і мене вивчають на клітинному рівні.
Мій чіп – індивідуальний комп’ютер – послужливо аналізує потік інформації – негатив, негатив, негатив… Відчуваю удар прискорення. Ми стартували… Боже, як пересохло в роті. Припадаю до ілюмінатора – диск Землі повільно віддаляється. Злизую язиком крапельку поту, що доповзла до губи. Як пульсує в скронях… Земля віддаляється досить швидко – ще встигаю подумати – ну в них і технології. Все моє єство дико противиться цій несправедливості, ще поштовх, ще прискорення, диск Землі ще зменшується і зміщується до самого краю ілюмінатора – ось-ось пропаде! Ми, напевне, лягаємо на новий курс.
Щось гаряче і в’язке накочується на мене… Я розумію, я помилився… Я зробив неправильний вибір. Персональний чіп ще робить останню послугу – напрям руху – сузір’я Риби, швидкість – ого, такої не буває… Яке це тепер має значення. Я помилився… І,зібравши останні сили, я кричу – Верніть мене на Землю! Верніть мене на Землю!!!
Знову прискорення. Знову поштовх! Відкриваю очі – Ну чого ти кричиш? Дітей побудиш! Дружина незадоволено відвертається від мене.
Боже, я вдома! Я вдома! Я на Землі! Я в своєму ліжку, на своїй подушці. Я вдома! Невимовне щастя розпирає мене, аж на очах виходять сльози. Я вдома, я на Землі! Яка година? Персональний чіп –тьфу, ти – наручний електронний послужливо висвічує час – тільки третя ночі.
Все! Все! Відзавтра – ніяких вечірок, пива і друзів. Коньяків, лимонів і кав. Як добре, що я на Землі! І як пересохло в роті… Як добре, що я на Землі! І я пересохлими губами радісно, схвильовано і урочисто говорю в темряву: – "Як добре, що я на Землі!" Дружина бере подушку і без слів іде в іншу кімнату. То нічого – все владнається. Зараз піду на кухню щось поп’ю. Як добре, що я на Землі!
10.01.2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію