ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Павлюк (1967) /
Рецензії
Такий живий Вертеп
Контекст : http://www.litgazeta.com.ua/node/1411
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Такий живий Вертеп
Днями у Муніципальному театрі Львова, який незабаром має називатися Львівським драматичним театром імені Лесі Українки, відбулась прем’єра вистави «Вертеп» із щемливо-мелодійними давніми українськими колядками і з не менш чаруючим поетичним текстом, що його вклав в уста молодих львівських акторів – переважно студентів – молодий же і водночас маститий український поет і прозаїк, доктор наук Ігор Павлюк.
Його однойменну поему-п’єсу талановитому режисерові, заслуженій артистці України Людмилі Колосович за короткий час у непростих умовах становлення театру (донедавна – Російський драматичний театр) вдалося втілити у півторагодинне захоплююче дійство. Напевне, це було зовсім не просто – з’єднати два тисячоліття християнства в суцільне диво-феєрію, та ще й наскрізь просякнуте духом українства від сивої давнини аж до теперішніх смутних часів.
Ігор Павлюк, без сумніву, завдав молодому режисерові неабияких клопотів з постановкою свого «Вертепу» – і тим самим водночас збурив її творчу фантазію при виборі несподіваних сценічних ефектів та засобів вираження змісту твору. Адже майстер слова навмисне і досить вдало порушив у тексті часову послідовність, співзвучно змушуючи розвіяних у просторі-часі персонажів драми декламувати й співати хором речі глибоко біблійні і водночас такі справді по-сучасному приземлені. Однак святотатства не сталось – режисер зуміла вловити філософський задум автора – і заворожений Дійством глядач зовсім не дивувався одночасній присутності на сцені і Богородиці з Немовлям, і пастушків з ягнятками, і небесних посланців – Янголів, і царя Ірода із свитою, і – о, несподіванка! – українського Гетьмана, який у подобі могутнього парубка з булавою в супроводі бравих запорожців просить прощення за відомі гріхи і дістає його з уст Діви Марії. Поруч перебували і говорили мудрі слова прибулі мудреці зі сходу, і християнські правителі коптські та ефіопські, і підступний Чорт звивався між праведників та свого темного оточення, яке під оплески глядачів виконало неймовірно пластичний, шалений танок нечистих сил. Жваво снував по сцені вічний Лихвар, намагаючись збути популярний між усіх народів трунок. З’являється, нарешті, сама біла Смерть з косою і – що найдивовижніше! – виголошує в залу, здавалося б, неймовірні й недоречні з її уст слова про власну неміч, нездоланну Вічність і торжество Життя на Землі.
У звичному Вертепі біблійні персонажі – застиглі у часі маски із завченими текстами. У Ігоря Павлюка і слова, і персонажі – свіжі, сучасні, земні. І у цьому новизна вічного Вертепу, по-павлюківськи біблійно-українського, веселого і живого. Може, саме через цю неочікувану свіжість віфлеємського сюжету, напередодні, у день св. Марії, на площі перед Оперним театром, сотні мокрих облич – у спалахах ялинкових ліхтариків та святого сяєва зі сцени – світилися Вірою, Надією і Любов’ю: на дощаному помості під відкритим українським заплаканим небом молоді актори Львівського муніципального театру вперше творили справжнє Диво – «Вертеп» Ігоря Павлюка!
Володимир ГАНУЛИЧ,
кандидат фізико-математичних наук, член НСПУ
Його однойменну поему-п’єсу талановитому режисерові, заслуженій артистці України Людмилі Колосович за короткий час у непростих умовах становлення театру (донедавна – Російський драматичний театр) вдалося втілити у півторагодинне захоплююче дійство. Напевне, це було зовсім не просто – з’єднати два тисячоліття християнства в суцільне диво-феєрію, та ще й наскрізь просякнуте духом українства від сивої давнини аж до теперішніх смутних часів.
Ігор Павлюк, без сумніву, завдав молодому режисерові неабияких клопотів з постановкою свого «Вертепу» – і тим самим водночас збурив її творчу фантазію при виборі несподіваних сценічних ефектів та засобів вираження змісту твору. Адже майстер слова навмисне і досить вдало порушив у тексті часову послідовність, співзвучно змушуючи розвіяних у просторі-часі персонажів драми декламувати й співати хором речі глибоко біблійні і водночас такі справді по-сучасному приземлені. Однак святотатства не сталось – режисер зуміла вловити філософський задум автора – і заворожений Дійством глядач зовсім не дивувався одночасній присутності на сцені і Богородиці з Немовлям, і пастушків з ягнятками, і небесних посланців – Янголів, і царя Ірода із свитою, і – о, несподіванка! – українського Гетьмана, який у подобі могутнього парубка з булавою в супроводі бравих запорожців просить прощення за відомі гріхи і дістає його з уст Діви Марії. Поруч перебували і говорили мудрі слова прибулі мудреці зі сходу, і християнські правителі коптські та ефіопські, і підступний Чорт звивався між праведників та свого темного оточення, яке під оплески глядачів виконало неймовірно пластичний, шалений танок нечистих сил. Жваво снував по сцені вічний Лихвар, намагаючись збути популярний між усіх народів трунок. З’являється, нарешті, сама біла Смерть з косою і – що найдивовижніше! – виголошує в залу, здавалося б, неймовірні й недоречні з її уст слова про власну неміч, нездоланну Вічність і торжество Життя на Землі.
У звичному Вертепі біблійні персонажі – застиглі у часі маски із завченими текстами. У Ігоря Павлюка і слова, і персонажі – свіжі, сучасні, земні. І у цьому новизна вічного Вертепу, по-павлюківськи біблійно-українського, веселого і живого. Може, саме через цю неочікувану свіжість віфлеємського сюжету, напередодні, у день св. Марії, на площі перед Оперним театром, сотні мокрих облич – у спалахах ялинкових ліхтариків та святого сяєва зі сцени – світилися Вірою, Надією і Любов’ю: на дощаному помості під відкритим українським заплаканим небом молоді актори Львівського муніципального театру вперше творили справжнє Диво – «Вертеп» Ігоря Павлюка!
Володимир ГАНУЛИЧ,
кандидат фізико-математичних наук, член НСПУ
Контекст : http://www.litgazeta.com.ua/node/1411
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію